Рішення

від 07.05.2024 по справі 910/1862/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.05.2024Справа № 910/1862/24Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БВБ-ГРУП" (вул. Незалежності, буд.27, с. Ременів, Львівська обл., Кам`янка-Бузький р-н., 80460, код ЄДРПОУ 38472854)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛАМ ГРУП" (вул. Круглоуніверситетська, буд. 7, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 44974325)

про стягнення 160 285,75 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БВБ-ГРУП" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛАМ ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення 160 285,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором транспортного експедирування №06102023/1 від 06.10.2023 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 130 000,00 грн, а також обов`язок сплатити на користь позивача 7 101,99 грн 12% річних, 4 243,42 грн інфляційних втрат, 18 940,34 грн пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

18.03.2024 та 03.04.2024 до суду відповідачем подано клопотання про долучення доказів часткової оплати.

10.04.2024 в «Електронному суді» позивачем сформовано заяву про розподіл судових витрат в якій просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 19 500,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.10.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БВБ-Груп», як Експедитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОЛАМ ГРУП», як Клієнтом, був укладений Договір транспортного експедирування № 96102023/1 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання визначених Договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу Клієнта, визначеного в додатках до цього Договору, автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, а саме:

1.1.1. оформлення документів на вантаж, що відправляється;

1.1.2. оформлення отримання вантажу, що прибуває, його приймання за кількістю та якістю;

1.1.3. додаткові послуги; перевірка кількості і стану вантажу під час його перевезення, навантаження та розвантаження вантажу, сплата мита, зборів та витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення та ін;

1.1.4. представництво інтересів Клієнта перед вантажовідправниками та/або вантаж одержувачами.

Згідно з пунктом 1.2. договору, послуги за цим Договором надаються протягом строку його дії на підставі заявки Клієнта, яка надається Експедиторові щодо кожного окремого замовлення, і має містити дані про:

вид послуги Експедитора, вид, найменування, кількість, при потребі, особливі властивості вантажу;

вид транспорту, при потребі, спеціальні вимоги до транспортних засобів, пункти відправлення та призначення вантажу, бажаний маршрут слідування, бажаний строк виконання замовлення.

Пунктом 1.3. передбачено, що Експедитор акцептує заявку Клієнта шляхом прийняття її до виконання, а у випадку неможливості виконання замовлення, відхиляє, про що повідомляє Клієнта.

На підтвердження надання Експедитором Клієнту послуг за цим Договором складаються: відповідні акти, які фіксують обсяг і вартість фактично наданих послуг за відповідний період (п.1.4. Договору).

Експедитор має право надавати послуги за цим договором, як залученим автотранспортом так і власним (п.1.5. Договору).

У відповідності до п.2.8. Договору, Сторони домовилися підписувати акти про надані послуги за фактом виконання кожної заявки Клієнта або зведений акт, але не пізніше, ніж раз на місяць. Обов`язок підготовки акту належить Експедиторі, який направляє його на підпис Клієнтові. Клієнт зобов`язаний протягом 3-ох днів з моменту отримання акту підписати його і повернути Експедитору. У випадку, якщо в такий строк Клієнт не поверне акт із своїм підписом і, при цьому, не надасть обґрунтованих заперечень проти його підписання, він вважається погоджений Сторонами.

Відповідно до п.3.1.1. договору, ціна за перевезення зазначається в Заявках до Договору.

Пунктом 3.2. договору Сторони узгодили, що Клієнт оплачує послуги Експедитора за фактом їх надання шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Експедитора протягом: 3-х днів з дати підписання Сторонами Акту про надані послуги, а у разі їх не підписання Замовником протягом 5 банківських днів з дати направлення відповідного Акту про надані, послуги Замовнику.

На виконання умов договору, 06.10.2023 року Відповідачем було надано Позивачу Заявку №1 до договору, яку прийнято Позивачем.

У Заявці № 1 до договору зазначено, що послуги мають бути надані на наступних умовах: Найменування та кількість загального вантажу на перевезення: Соняшник насипом 1000 т.; Маршрут перевезення - Місце завантаження: м. Сквира, Місце розвантаження: Миколаїв; Строк перевезення 06.10.23-08.10.23; Тариф перевезення - 1100 грн/т з ПДВ.

Так, на підставі Заявки відповідача №1 від 06.10.2023 року Позивач здійснював перевезення соняшнику за маршрутом м. Сквира - м. Миколаїв, що підтверджується наступними товарно-транспортними накладними:

ТТН № 19 від 07.10.2023 року;

ТТН № 20 від 07.10.2023 року;

ТТН №21 від 07.10.2023 року;

ТТН № 22 від 07.10.2023 року;

ТТН № 55 від 10.10.2023 року;

ТТН №39 від 15.10.2023 року;

Матеріалами справи встановлено, для підтвердження факту надання послуг за договором Позивачем було надано Відповідачу акти про надані послуги, які були підписано Сторонами, а саме:

Акт здачі - прийняття робіт (наданих послуг) № 5856 від 08.10.2023 року на суму 117 568, 00 гри.

Акт здачі - прийняття робіт (наданих послуг) № 5946 від 11.10.2023 року на суму 30 162, 00 грн.

Акт здачі - прийняття робіт (наданих послуг) № 6060 від 23.10.2023 року на суму 156 458, 04 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що Позивачем було надано, а Відповідачем прийнято послуги з перевезення вантаж у на загальну суму 304 188,04 грн.

Відповідачем, в свою чергу, частково сплачено Позивачу за надані послуги, а саме на загальну суму 178 144, 04 грн., що підтверджується наступними банківськими інформаційними повідомленнями про зарахування коштів: № 159 від 09.11.2023 на суму 30 162, 00 грн.; № 172 від 17.11.2023 на суму 117 568, 00 грн, № 202 від 19.12.2023 на суму 10 000, 00 грн; № 43 від 26.01.2024 на суму 16 458, 04 грн.

Зважаючи на часткову оплату Відповідачем наданих послуг Позивачем, за Відповідачем утворилась заборгованість у сумі 130 000,00 грн.

24.01.2024 Позивачем була скерована на електронну адресу Відповідача претензія № 24.01.24 від 24.01.2024, в якій було зазначено про необхідність проведення повної оплати за надані послуги.

Після відкриття провадження по справі відповідачем здійснено оплату згідно платіжної інструкції № 179 від 26.03.2024 на суму 7000,00 грн та платіжної інструкції № 123 від 11.03.2024 на суму 3000,00 грн.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором про надання послуг та надання транспортно-експедиційних послуг.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст.901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

За приписами ст.931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно ст.935 Цивільного кодексу України клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв`язку із розірванням договору.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Доводами позивача та матеріалами справи встановлено, що позивач, на виконання укладеного між сторонами договору, надав відповідачу послуги на загальну суму 130 000,00 грн. (з урахуванням часткової оплати), які в силу положень договору вважаються такими, що прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, однак відповідач свої зобов`язання з оплати таких послуг не виконав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.2.8 договору, строк виконання відповідачем обов`язку з оплати платежів за договором є таким, що настав.

Відповідачем тверджень позивача, викладених у позовній заяві, не спростовано.

З матеріалів справи вбачається, відповідач здійснив часткову оплату боргу у сумі 10 000,00 грн, після звернення позивача з позовом до суду.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги викладене, суд закриває провадження у справі в частині основного боргу у розмірі 10 000,00 грн.

За наведених вище обставин суд встановив, що відповідач порушив свої зобов`язання за Договором оскільки не здійснив оплату замовленого перевезення у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість станом на час прийняття рішення перед позивачем у сумі 120 000,00 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору, у випадку порушення строку оплати послуг експедитора, замовник зобов`язується сплатити експедиторові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від суми боргу за кожен день прострочення та додатково сплатити 12 % річних за користування чужими грошовими коштами, за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд зазначає, що сторони в п.4.2. договору встановили, що за прострочення термінів оплати, замовник зобов`язаний, на вимогу експедитора додатково сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 12% річних.

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 12 % річних, інфляційних втрат та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає задоволенню у розмірі 7101,99 грн.12% річних, 4 243,42 грн інфляційних втрат.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Положення ч. 6 ст. 232 ГК України надають сторонам право обумовити інший строк нарахування пені, ніж визначено у статті. Як вбачається з пункту 5.6 договору, сторони обумовили, що термін нарахування пені не обмежується шістьма місяцями.

Судом перевірено розрахунок заявленої до стягнення з відповідача пені та з урахуванням приписів чинного законодавства України, встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, а тому визнаються обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню розмір пені 18 940,34 грн.

З огляду на вищевикладене, вимоги позивача є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Щодо заяви про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 19 500,00 грн суд зазначає наступне.

В підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано суду: копію договору про надання правової допомоги № 10/02/24 від 10.02.2024 р.; довіреність у порядку передоручення від 27.11.2023; копію акту приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги №1 від 10.04.2024 р.

Положеннями ст. 221 ГПК України визначено, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до абз.2 ч.8 ст.129 ГПК України, докази у підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, подаються стороною до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, подані позивачем в межах строків визначених ч.8 ст.129 ГПК України, а їх поданню передувала відповідна заява позивача подана до закінчення судових дебатів.

Крім того, Представником позивача у позовній заяві було зазначено, про подальшу компенсацію витрат на правничу допомогу. Також зазначено, що повний та точний розрахунок понесених судових витрату зв`язку з вирішенням даного спору буде надано суду по факту їх понесення.

Матеріалами справи встановлено, інтереси позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «БВБ-Груп» представляв адвокат адвокатського об`єднання «Курницький, та партнери» - Думич А.М., який діяв на підставі договору про надання правової допомоги № 10/02-24 від 10.02.2024 та довіреності.

Відповідно до п. 5.1. Договору Сторони погодили, що за надання професійної правничої допомоги, визначеної п. 1.1 цього Договору. Клієнт сплачує Об`єднанню гонорар з розрахунку 1 500,00 грн. за годину роботи, розмір якого за звітний період (певний часовий проміжок: тиждень, місяць, тощо) зазначається в проміжному та/або остаточному актах приймання-передачі результатів наданої професійної правничої допомоги.

20 вересня 2023 року між позивачем та адвокатським об`єднанням підписано акт здачі приймання виконаних робіт № 1 від 10.04.2024, в якому відображено всі послуги, отримані позивачем в рамках даної справи, на загальну суму 19500,00 грн., а саме: аналіз матеріалів, наданих Клієнтом для підготовки позовної заяви у даній справі розробка та узгодження стратегії захисту прав та інтересів клієнта у спірних правовідносинах (2 год); підготовка та подання через систему «Електронний суд» до Господарського суд міста Києва позовної заяви (8 год); підготовка заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, Акту №1 приймання- передачі результатів наданої професійної правничої допомоги; подання заяви через «Електронний суд» (3 год).

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі-Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану її учасників.

За змістом положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому слід зазначити, що жодних клопотань про зменшення судових витрат від відповідача не надходило.

Проте, на переконання суду, слід розділяти поняття "зменшення судових витрат" та "розподіл судових витрат".

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. У частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормовано також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Разом з тим, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 та від 08.04.2021 у справі № 922/2321/20.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката Думич А.М. судом враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу наданих юридичних послуг так і доцільність понесених витрат.

У даній справі перелічені вище принципи в повній мірі не дотримані.

Суд погоджується із тим, що виходячи із конкретних обставин справи, адвокат вправі самостійно визначатися зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту. Але суд вважає неприпустимим штучне збільшення обсягу наданих адвокатом послуг.

У даному випадку суд, з урахуванням наведеного вище, приймає до уваги ті обставини, що справа № 910/1862/24 не має публічного інтересу, відсутні складні арифметичні розрахунки під час підготування позову, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, по своїй суті не є складною, підставою позову є договір закупівлі.

На переконання суду, низка послуг, вказаних у акті приймання передачі наданих послуг від 10.04.2024, такі як подання через "Електронний суд" позовної заяви із додатками, заяви про розподіл судових витрат, не є юридичними послугами, не потребують спеціальних професійних навичок. Разом з тим, підготовка додатків до позовної заяви є складовою процесу написання проекту позовної заяви, відповідно такі послуги підлягають відшкодуванню частково.

Окрім того, такий вид послуг як правовий аналіз документів, наданих Клієнтом для підготовки позовної заяви, охоплюються таким видом як " підготовка позовної заяви". Додаткове включення цих витрат є неправильним і не відповідає критерію "розумності витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, суд оцінює наданий акт про надання правової допомоги від 10.04.2024, з якого вбачається, що на підготовку клопотання про відшкодування судових витрат, Акту приймання передачі та подання через "Електронний суд" витрачено 3 год, однак на переконання суду заява на 2 аркуші не є складною, а досвід адвоката дозволяє зробити висновок, що кількість годин необхідних на складання вказаної заяви є завищеною.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявний в матеріалах справи акт приймання-пердачі наданої професійної правничої допомоги про який зазначалося вище - не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Адвокат та Клієнт, керуючись принципом вільного волевиявлення щодо укладення договору про надання правової допомоги, вправі погодити між собою розмір та вартість такої допомоги. Клієнт має право погодитись або не погодитися із запропонованими тарифами (вартістю послуг) зважаючи на свої фінансові можливості. У разі ж погодження та підписання відповідного договору - клієнт оплачує вартість послуг адвоката за результатами їх надання та підтвердження.

Проте, інший учасник у справі, на якого просить Клієнт покласти понесені ним витрати на правову допомогу - не зобов`язаний повністю за свій рахунок відшкодовувати усю суму заявлених витрат на правову допомогу. Як вказано вище, при визначенні суми до відшкодування суд має виходити з критерію розумності їх розміру, з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката, який слід покласти до відшкодування за рахунок відповідача в цьому випадку є сума 10 000,00 грн. Адже, як зазначалося вище, усі наведені суми у акті є завищеними, такими які не відповідають складності справи.

Таким чином, інші заявлені витрати на послуги адвоката є надмірно високими та становитимуть значний тягар для учасника справи, що суперечить принципу розподілу витрат.

За наведеного у сукупності, суд констатує, що витрати на правничу допомогу, які просить позивач відшкодувати за рахунок відповідача, не є співмірними, та не відповідають категорії та складності справи.

Заявлена позивачем вимога, відповідно до ст. 129 ГПК України про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково, в розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви - належить відмовити.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог та закриття провадження по справі, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Закрити провадження у справі №910/1862/24 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 10 000,00 грн. в зв`язку з відсутністю предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛАМ ГРУП" (вул. Круглоуніверситетська, буд. 7, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 44974325) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БВБ-ГРУП" (вул. Незалежності, буд.27, с. Ременів, Львівська обл., Кам`янка-Бузький р-н., 80460, код ЄДРПОУ 38472854) 120 000 (сто двадцять тисяч) грн 00 коп. заборгованості, 18 940 (вісімнадцять тисяч дев`ясот сорок) грн. 34 коп. пені, 7 101 (сім тисяч сто одну) грн 99 коп. 12% річних, 4 243 (чотири тисячі двісті сорок три) грн 42коп інфляційних втрат, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору, 10 000 (десять тисяч ) грн 00 коп витрат на правничу допомогу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 07.05.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА