Рішення

від 09.05.2024 по справі 910/1062/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.05.2024Справа № 910/1062/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЕНТ»

про стягнення 227 628, 96 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЕНТ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 227 628, 96 грн, з яких: 90 106, 56 грн основний борг, 38 308, 50 грн пеня, 45 095, 33 грн інфляційні втрати та 54 118, 57 грн 30 % річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 6, 11, 509, 525, 526, 530, 599, 626, 627, 628, 629, 638, 655, 662, 663, 664, 712 Цивільного кодексу України та ст. 193, 202, 265 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки № Еко-00023 від 27.07.2020, в частині повної та своєчасної оплати товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03035, місто Київ, Соломянська площа, будинок 2, офіс 906.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 05.02.2024 був повернутий до суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/1062/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.07.2020 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) укладено договір поставки № Еко-00023 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у встановлений цим договором строк товар у власність покупця на умовах, визначених у п. 2.1. договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору, найменування, асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару, що постачається, погоджується сторонами в рахунку-фактурі та видаткових накладних на товар, які є невід`ємними частинами даного договору.

Ціна за одиницю товару вказується у рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар, що постачається. Ціна товару, зазначена у рахунку, є актуальною протягом строку дії рахунку (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору, його загальна сума складається із загальної вартості товару, поставленого покупцю протягом строку дії договору, згідно видаткових накладних на кожну партію товару.

Згідно з п. 2.3. договору, датою оплати за товар вважається дата зарахування коштів на поточний розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату рахунку-фактури, виписаного постачальником на оплату партії товару (п. 2.4. договору).

Відповідно до пп. 2.6.2. п. 2.6. договору, оплата товару здійснюється покупцем на умовах відтермінування платежу на 30 календарних днів з моменту отримання товару згідно видаткової накладної. Товар надається покупцю на умовах відстрочення оплати, без товарного кредиту, та без нарахування відсотків за користування.

Згідно з п. 5.5. договору, датою поставки, переходу права власності і переходу всіх ризиків при передачі товару на складі постачальника або покупця - є дата підписання видаткової накладної на відпуск товару покупцю, яка видається постачальником.

Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення сплати до дати фактичної оплати. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання з оплати припиняється через 24 місяці від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.3. договору, покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, окрім пені, зазначеної в п. 7.1. договору, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми.

Згідно з п. 9.1. договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання договірних зобов`язань сторонами. Якщо жодна зі сторін письмово не заявила про своє бажання розірвати договір за 30 днів до закінчення строку його дії, то він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік, на тих же умовах. Припинення дії даного договору до настання моменту закінчення його дії, може мати місце лише у таких випадках: оголошення будь-якої із сторін банкрутом; взаємної згоди сторін.

Так, на виконання умов договору, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 154 029, 16 грн, що підтверджується видатковою накладною № Еко-005013 від 27.08.2020 на загальну суму 154 029, 16 грн з ПДВ, яка містить найменування товару, його кількість ціну та суму без ПДВ: фанера ФСФ лам. 2500х1250х6,5 мм гл/гл, кількістю - 211 шт., ціною без ПДВ - 608, 33 грн, сумою без ПДВ - 128 357, 63 грн.

Вказана видаткова накладна підписана та скріплена печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.

Крім того, згідно з рахунком-фактурою № Еко-005443 від 22.08.2020 на загальну суму 170 106, 56 грн з ПДВ, позивачем окрім поставки товару було надано відповідачу послуги з порізки фанери кількістю 1 979 м.п., ціною без ПДВ - 6, 77 грн, сумою без ПДВ - 13 397, 83 грн, разом з ПДВ - 16 077, 40 грн.

Як зазначає позивач та підтверджується документами, що містяться в матеріалах справи, а саме: копіями виписок по рахунку від 18.12.2023 за 25.08.2020 (а.с. 13-14) і за 04.09.2020 (а.с. 16-18) та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку між сторонами від 26.01.2024 за період з 01.01.2015 по 31.03.2024 (а.с. 27), відповідачем частково здійснено оплату за рахунком-фактурою № Еко-005443 від 22.08.2020, а саме оплачено послуги з порізки фанери в розмірі 16 077, 40 грн та частково, в сумі 63 922, 60 грн, оплачено поставлений товар згідно договору.

Отже, сума заборгованості за поставлений товар складає 90 106, 56 грн (154 029, 16 грн (загальна вартість товару) - 63 922, 60 грн (оплата за товар).

21.12.2023 позивачем на адресу відповідача направлено претензію щодо сплати заборгованості за поставлений товар за вих. № 19/12 від 19.12.2023, в якій позивач вимагав сплатити 90 106, 56 грн основної заборгованості, 54 118, 57 грн 30 % річних, 38 308, 50 грн пені та 45 095, 33 грн інфляційних втрат, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями накладної АТ «Укрпошта» № 0829800999280 від 21.12.2023 та опису вкладення в цінний лист № 08298 з відтиском поштового штемпеля.

Відповіді на вказану претензію матеріали справи не містять.

З огляду на те, що відповідач своєчасно не розрахувався з позивачем за поставлений товар у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 90 106, 56 грн основного боргу, 38 308, 50 грн пені, 45 095, 33 грн інфляційних втрат та 54 118, 57 грн 30 % річних.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Так, ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем товару на загальну суму 154 029, 16 грн відповідно до видаткової накладною № Еко-005013 від 27.08.2020.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 2.3. договору, датою оплати за товар вважається дата зарахування коштів на поточний розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата здійснюється покупцем в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату рахунку-фактури, виписаного постачальником на оплату партії товару (п. 2.4. договору).

Відповідно до пп. 2.6.2. п. 2.6. договору, оплата товару здійснюється покупцем на умовах відтермінування платежу на 30 календарних днів з моменту отримання товару згідно видаткової накладної. Товар надається покупцю на умовах відстрочення оплати, без товарного кредиту, та без нарахування відсотків за користування.

Враховуючи дату видаткової накладної № Еко-005013, що міститься в матеріалах справи, а саме 27.08.2020, 30-й календарний день з моменту отримання товару згідно видаткової накладної припадає на 26.09.2020.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

З урахуванням того, що 26.09.2020 є вихідним днем (субота), відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар до 28.09.2020 включно.

Разом з тим, як вже було встановлено судом вище, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 63 922, 60 грн.

Отже, сума заборгованості за поставлений товар складає 90 106, 56 грн (154 029, 16 грн (загальна вартість товару) - 63 922, 60 грн (оплата за товар).

Доказів оплати заборгованості в розмірі 90 106, 56 грн матеріали справи справи не містять та відповідачем суду, в порядку передбаченому ГПК України таких доказів не надано.

З урахуванням викладеного вище, а також беручи до уваги те, що матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості в розмірі 90 106, 56 грн за поставлений позивачем товар, доказів протилежного відповідачем суду не надано, вимога позивача про стягнення основної заборгованості в розмірі 90 106, 56 грн підлягає задоволенню.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 38 308, 50 грн пені за загальний період з 27.09.2020 по 27.09.2022.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).

За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов`язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.

Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем термінів оплати товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення сплати до дати фактичної оплати. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання з оплати припиняється через 24 місяці від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за загальний період з 27.09.2020 по 27.09.2022 в розмірі 38 308, 50 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано приписів ст. 253, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (щодо того, що перебіг строку починається з наступного дня від настання певної дати/події), в зв`язку з чим невірно визначено дату, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати грошових коштів, а саме з 27.09.2020, коли вірною є дата 29.09.2020 (так як останній день оплати, а саме 26.09.2020, є вихідним днем (субота), то відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар до 28.09.2020 включно).

За розрахунком суду, розмір пені за період з 29.09.2020 по 27.09.2022 складає 38 249, 42 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Крім цього, за порушення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача 30 % річних у розмірі 54 118, 57 грн за загальний період з 27.09.2020 по 27.09.2022 та інфляційних втрат у розмірі 45 095, 33 грн за загальний період з жовтня 2020 року по листопад 2023 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до п. 7.3. договору, покупець, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, окрім пені, зазначеної в п. 7.1. договору, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 7.3. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30 % річних за загальний період з 27.09.2020 по 27.09.2022 в розмірі 54 118, 57 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано приписів ст. 253, ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (щодо того, що перебіг строку починається з наступного дня від настання певної дати/події), в зв`язку з чим невірно визначено дату, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань зі сплати грошових коштів, а саме з 27.09.2020, коли вірною є дата 29.09.2020 (так як останній день оплати, а саме 26.09.2020, є вихідним днем (субота), то відповідач повинен був здійснити оплату за поставлений товар до 28.09.2020 включно).

За розрахунком суду, розмір 30 % річних за період з 29.09.2020 по 27.09.2022 складає 53 970, 85 грн, а тому позовні вимоги про стягнення 30 % річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.

Також перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з жовтня 2020 року по листопад 2023 року в розмірі 45 095, 33 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 90 106, 56 грн основного боргу, 38 249, 42 грн пені, 45 095, 33 грн інфляційних втрат та 53 970, 85 грн 30 % річних.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВЕНТ» (03035, місто Київ, Соломянська площа, будинок 2, офіс 906, ідентифікаційний код 43554996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО ЛІС» (04074, місто Київ, вулиця Новозабарська, будинок 21-А, ідентифікаційний код 38119491) 90 106 (дев`яносто тисяч сто шість) грн 56 коп. основного боргу, 38 249 (тридцять вісім тисяч двісті сорок дев`ять) грн 42 коп. пені, 45 095 (сорок п`ять тисяч дев`яносто п`ять) грн 33 коп. інфляційних втрат, 53 970 (п`ятдесят три тисячі дев`ятсот сімдесят) грн 85 коп. 30 % річних та 3 411 (три тисячі чотириста одинадцять) грн 33 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань