Рішення

від 02.05.2024 по справі 922/4278/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2024м. ХарківСправа № 922/4278/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "УНПК "ОРАТА", м. Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбутрансгаз", м. Харків про стягнення 768 991,80 грн за участю представників:

не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "УНПК "ОРАТА" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДБУДТРАНСГАЗ" (надалі - Відповідач) загальну суму заборгованості у розмірі 768 991,80 грн (де: заборгованість за надання послуг в сумі 666 630,00 грн; пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 102 361,80 грн), суму витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00грн, поштові витрати 1500,00 грн, а також судові витрати у розмірі 11534,87грн.

Суд своєю ухвалою від 29.01.2024 задовольнив клопотання (вх. №2455 від 26.01.2024) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Визначив справу №922/4278/23 розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначенням підготовчого засідання на "15" лютого 2024 р. о 12:00. Ухвалою суду від 15.02.2024 повідомлено учасників справи, що подані клопотання учасників процесу про відкладення задоволені судом та долучені до матеріалів справи, а також, що підготовче засідання у справі відбудеться 07 березня 2024 року о(б) 12:15 год. Відповідною ухвалою від 11.04.2024, учасники справи повідомлені про наступне: - подані клопотання учасників процесу про відкладення були задоволені судом та долучені до матеріалів справи; - підготовче засідання у справі відбудеться 28 березня 2024 року о(б) 11:15 год.

Своєю ухвалою від 28.03.2024 року суд постанови про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 11 квітня 2024 року о 12:00. Відповідною ухвалою від 11.04.2024 суд постановлено про наступне: - враховуючи принцип диспозитивності, справедливості, що закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на підставі засадах змагальності сторін та подання клопотання (вх. № 9579 від 11.04.2024) про відкладення, яке суд задовольнив; - судове засідання у справі відбудеться 02 травня 2024 року о(б) 12:15 год.

Представник Позивача у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник Відповідача у судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання (вх.11575 від 02.05.24) про відкладення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи та подане представником Відповідач клопотання про відкладення, суд дійшов до висновку про відмову у його задоволенні з підстав необґрунтованості та встановленими процесуальним законодавством строк щодо розгляду справи.

Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.

Крім того, суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Як встановлено судом та не спростовується учасниками справи, 16 квітня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УНПК «ОРАТА» (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СХІДБУДТРАНСГАЗ» (Замовник), а разом іменовані «Сторони», укладено Договір №УНПК/СБТГ/СР/2020 надання послуг спеціальною автомобільною технікою. Де, п. 1.1. Договору визначено предмет договору та вказано, що відповідно до замовлення Замовника, Підрядник надає послуги спецтехнікою разом із кваліфікованими спеціалістами (операторами), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

Ціну та порядок розрахунків обумовлено у розділі 2 укладеного між сторонами Договору.

У відповідності до п. 2.1. Договору - Вартість наданих послуг за Договором складається з суми рахунків, виставлених Підрядником, із застосуванням тарифів на роботу спецтехніки, погоджених Сторонами, згідно з Додатками до Договору. Тарифи, за погодженням Сторін, можуть змінюватись в порядку, передбаченому Договором та відповідними нормами чинного законодавства України.

В пункті 2.7. Договору передбачено, що - Рахунок підлягає оплаті, шляхом перерахування грошових коштів Замовника на розрахунковий рахунок Підрядника, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту його направлення Замовнику.

Пунктом 3.1.4 Договору Замовник зобов`язався оплачувати надані послуги, на умовах та в порядку, визначеному в Розділі 2 Договору.

Додатком № 1 до Договору № УНПК/СБТГ/СР/2020 від 16 квітня 2020 року є Тарифи на послуги спеціальною автомобільною технікою.

11 березня 2021 року та 17 березня 2021 року, між сторонами укладено додаткові угоди № 1 та № 2 відповідно, згідно яких узгоджено застосовувати тариф та роботу техніки. Інші умови укладеного Договору № УНПК/СБТГ/СР/2020 від 16 квітня 2020 року залишилися незмінними.

На виконання умов Договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «УНПК «ОРАТА» (далі - ТОВ, Позивач) упродовж дії Договору надавав Товариству з обмеженою відповідальністю «СХІДБУДТРАНСГАЗ» (далі - ТОВ, Відповідач) послуги спеціальною автомобільною технікою на об`єкті Відповідача в селі Петрівка Полтавського району та області, на свердловині № 301 Ланнівського родовища - №534 Західно-Хрестищівського родовища, а також свердловині № 381 Яблунівського ГКР. Отримання Відповідачем результатів виконаних робіт підтверджується рахунками на оплату, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), а також розрахунками фактичного виконання сервісних робіт, які підписані обома сторонами без зауважень чи застережень та скріплені печатками, за підписами керівників обох товариств. На підставі первинних документів виставлені у встановленому законом порядку податкові накладні, які зареєстровані у встановленому законом порядку у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Всього за Договором було виконано робіт (надано послуг) на суму 3644430,00 грн. з ПДВ, проте роботи оплачені лише частково на суму 2977800,00 гривень.

Між сторонами підписано акти звірок взаємних розрахунків за Договором №УНПК/СБТГ/СР/2020 надання послуг спеціальною автомобільною технікою від 16 квітня 2020 року. До позовної заяви надано акти звірки за період з 22 березня 2021 року по 30 листопада 2021 року а також за період з 08 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року, де відображено стан розрахунків між Позивачем та Відповідачем загальну суму виконаних робіт та суму заборгованості станом на 30 листопада та 31 грудня 2021 року.

Після підписання означених актів звірок між Позивачем та Відповідачем продовжувалася співпраця та виконано ще дві роботи 04 січня 2022 року, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 та № 2, які не були оплачені, відтак, сума заборгованості Відповідача збільшилася.

Отже, за Договором №УНПК/СБТГ/СР/2020 надання послуг спеціальною автомобільною технікою від 16 квітня 2020 року за період з 28 травня 2021 року по 04 січня 2022 року утворилася заборгованість в сумі 666630,00 (шістсот шістдесят шість тисяч шістсот тридцять) гривень, згідно актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Крім того, Розділом 4 Договору № УНПК/СБТГ/СР/2020 надання послуг спеціальною автомобільною технікою від 16 квітня 2020 року передбачена відповідальність Сторін у випадку порушення Договору.

Зокрема, пунктом 4.3. договору встановлено, що - У разі прострочення оплати наданих послуг Замовник зобов`язаний сплатити на користь Підрядника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, від вартості не оплачених у термін послуг за кожний день прострочення.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

У зв`язку із невиконанням Відповідачем зобов`язань з оплати виконаних робіт/ наданих послуг, Позивач на підставі п. 4.3. Договору та приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахував Відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня. Так, загальна сума пені становить 102361,80 грн. (сто дві тисячі триста шістдесят одна) грн. 80 коп.

Внаслідок неналежного виконання Відповідачем умов Договору №УНПК/СБТГ/СР/2020 надання послуг спеціальною автомобільною технікою від 16 квітня 2020 року вважаємо свої права порушеними, тому вимушені звернутися до суду із цим позовом про стягнення з Відповідача 666 630 грн. основного боргу та 102361,80 грн. пені, а загалом просимо стягнути з Відповідача 768991,80 грн.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п. 14).

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За своєю правовою природою укладений сторонами спору договір є договором підряду.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що на думку Позивача, Відповідачем в порушення умов укладеного договору не було оплачено виконані ним роботи.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Статтею 838 Цивільного кодексу України визначено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Згідно зі ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Статтею 844 ЦК України, визначено, що ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ст. 846 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

У той же час, приписи ч. 4 ст. 849 ЦК України встановлюють право замовника відмовитись від договору підряду без будь-яких причин для реалізації цього права замовником, при цьому, вимагають дотримання таких умов як, зокрема оплата фактично виконаних підрядником робіт та відшкодування збитків.

За приписами ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як вже було встановлено, ціну та порядок розрахунків обумовлено у розділі 2 укладеного між сторонами Договору. Згідно п. 2.1. Договору - Вартість наданих послуг за Договором складається з суми рахунків, виставлених Підрядником, із застосуванням тарифів на роботу спецтехніки, погоджених Сторонами, згідно з Додатками до Договору. Тарифи, за погодженням Сторін, можуть змінюватись в порядку, передбаченому Договором та відповідними нормами чинного законодавства України.

Пунктом 2.7. Договору сторони передбачили, що - Рахунок підлягає оплаті, шляхом перерахування грошових коштів Замовника на розрахунковий рахунок Підрядника, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту його направлення Замовнику.

Отже, сторони у договірному порядку дійшли згоди щодо того, якими документами підтверджується склад, обсяг і вартість виконаних робіт, а саме, про обов`язковість складення актів приймання виконаних робіт відповідно до положень Договору.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 цього Кодексу).

Отже, сторони на свій розсуд погодили умови Договору щодо оплати виконаних робіт на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт, і зазначені умови є обов`язковими для виконання сторонами, з огляду на що в даному випадку підписання актів виконаних робіт з боку лише позивача не є достатньою підставою для оплати відповідачем виконаних робіт.

У той же час, приписи ч. 4 ст. 849 ЦК України встановлюють право замовника відмовитись від договору підряду без будь-яких причин для реалізації цього права замовником, при цьому, вимагають дотримання таких умов як, зокрема оплата фактично виконаних підрядником робіт та відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття; замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Стосовно акту виконаних робіт, підписаного однією стороною, у судовій практиці сталою є правова позиція, яка полягає в тому, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором (постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №910/7446/18, Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №911/1981/20, від 20.04.2021 у справі №905/411/17, від 17.03.2021 у справі №910/11592/19 та інших).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.08.2021 року у справі №910/18384/20 про стягнення плати за виконані підрядні роботи за аналізом норм ст.ст. 837, 882 ЦК України дійшов висновку, що нормами чинного законодавства передбачено обов`язок замовника здійснити оплату фактично виконаних підрядником робіт. Якщо замовник не надав доказів оплати актів чи мотивованої відмови від їх підписання, а строк здійснення оплати за ними настав, то заявлена позивачем вимога про стягнення коштів за виконані роботи за вказаними актами повинна розглядатись судами, на підставі чого суди повинні ухвалити рішення про стягнення чи відмову у стягненні коштів за виконані роботи, в залежності від наявних у справі доказів щодо фактичного виконання робіт підрядником, зазначених ним у відповідних актах.

Таким чином, для встановлення наявності підстав для оплати робіт за договором підряду, які оформлені актом прийняття-передачі робіт, підписаним однією стороною договору (підрядником), необхідним є встановлення та оцінка таких істотних обставин для цього, як обґрунтованість відмови замовника від підписання актів виконаних робіт та реального/фактичного виконання робіт за договором підряду.

Судом встановлено та Відповідачем не заперечується, що мвж сторонами підписано акти звірок взаємних розрахунків за Договором №УНПК/СБТГ/СР/2020 надання послуг спеціальною автомобільною технікою від 16 квітня 2020 року. Згідно актів звірки за період з 22 березня 2021 року по 30 листопада 2021 року, за період з 08 грудня 2021 року по 31 грудня 2021 року, відображено стан розрахунків між Позивачем та Відповідачем загальну суму виконаних робіт та суму заборгованості станом на 30 листопада та 31 грудня 2021 року. Всі акти були підписані, а між Позивачем та Відповідачем продовжувалася співпраця та виконано ще дві роботи 04 січня 2022 року, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 1 та № 2, які не були оплачені, відтак, сума заборгованості Відповідача збільшилася.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать, що Відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором не здійснював сплату платежів, що також не заперечується (відсутність поданих заперечень, доводів, доказів) Відповідачем.

Частиною 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

У зв`язку із невиконанням Відповідачем зобов`язань з оплати виконаних робіт/ наданих послуг, Позивач на підставі п. 4.3. Договору та приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахував Відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша ст. 199 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною першою ст. 237 ГК України, підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша ст. 612 ЦК України).

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування Позивачем пені, суд дійшов до висновку, що на підставі пунктів 4.3. Договору Позивачем правомірно нараховано Відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від сум заборгованості, де загальний розмір пені за шість місяців складає 102361,80грн.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладаються на Відповідача.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені стягувачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17 звертає увагу, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого Об`єднана палата у Постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Досліджуючи докази на підтвердження витрат на професійну (правничу) допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом професійної правничої допомоги Позивачеві у даній справі.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СХІДБУДТРАНСГАЗ» (код ЄДРПОУ 42172933, юридична адреса: 61106, м. Харків, пр-кт, Московський, 283, кімната 9) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УНПК «ОРАТА» (код ЄДРПОУ 37863034, юридична адреса: 36014, м. Полтава, вул. Європейська, 2, оф. 312) загальну суму заборгованості у розмірі 768 991,80 грн (де: заборгованість за надання послуг в сумі 666 630,00 грн; пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 102 361,80 грн), суму витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00грн, поштові витрати 1500,00 грн, а також судові витрати у розмірі 11534,87грн.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Повне рішення складено "08" травня 2024 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін