Рішення

від 24.04.2024 по справі 357/3287/23

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/3287/23

Провадження № 2/357/539/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя Цукуров В. П.,

секретар судового засідання Чайка О.В.,

за участю представника позивача адвоката Зламан М.І., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Колісніченка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області Кошового В`ячеслава Петровича про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 21.10.2015 року,

В С Т А Н О В И В :

1. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2023 року ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» (далі «Позивач») через свого представника звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_1 (далі «Відповідач-1»), Державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області Кошового В.П. (далі «Відповідач-2») про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 21.10.2015 року (а.с. 2-3).

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач посилається на такі обставини.

21.10.2015 року між Позивачем та орендодавцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що розташована на території Білоцерківської МТГ (колишня Шкарівська с/р), Київської області, загальною площею 1,5363 гектарів, кадастровий номер земельної ділянки 3220489500:02:008:0045. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 20360590. На підставі свідоцтва про право на спадщину серії та номер: 1-1399, виданого 12.05.2017 року Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою Київської області, права та обов`язки орендодавця за вищевказаним договором перейшли до спадкоємця ОСОБА_1 , тобто Відповідача-1. Строк дії договору оренди землі 7 років - до 21.10. 2022 року.

Відповідно до перехідних положень Закону України «Про оренду землі» поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» (до 16.01.2020 року), і здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення. Відповідно до п. п. 1.2 ст. 33 Закону «Про оренду землі» (в редакції закону, що діяв на момент укладення договору оренди землі) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк поновлення договору оренди землі. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ Агрофірма «БІЛОЦЕРКІВСЬКА» було надіслано лист-повідомлення (клопотання) № 01-3-135 від 21.09.2022 року про подовження договору оренди землі.

З вищевказаному листі-повідомленні орендодавцю було також повідомлено, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», пункту 27 Перехідних положень ЗК України договори оренди земельних ділянок приватної власності, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану, вважаються поновленими на один рік. Тобто, якщо строк дії договорів оренди емфітевзису / суперфіцію / земельного сервітуту щодо земель сільськогосподарського призначення закінчився після введення воєнного стану (24.02.2022 року), вони вважаються автоматично поновленими на один рік без волевиявлення Орендодавця та Орендаря, без відповідних договорів та без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ДРРП). Отже, такі договори з користування земельними ділянками не втрачають чинності та автоматично, а в силу закону, продовжують діяти ще протягом одного року. Враховуючи вищевикладене, строк оренди (користування) земельною ділянкою за спірним договором подовжений автоматично до 21.10.2023 року.

Однак, в порушення вищевказаних положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Кошовим В.П., тобто Відповідачем-2, 09.12.2022 року було неправомірно прийнято рішення, індексний номер рішення: 65782196, та внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про припинення іншого речового права, номер запису 20360590, щодо припинення права оренди землі за договором оренди землі №141 від 21.10.2015 року земельної ділянки кадастровий №322048950000:02:008:0045, укладеним ТОВ АГРОФІРМА БІЛОЦЕРКІВСЬКА» та ОСОБА_1 .

Так як врегулювати ситуацію не вдалося, Позивач вернувся до суду для захисту свого порушеного права.

Посилаючись на приписи п.12 Розділу VIII Прикінцевих положень Закону України «Ппро оренду землі», ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 27 Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 174, 175, 177 ЦПК України, Позивач просив суд поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію іншого речового права за договором оренди від 21.10.2015 року земельної ділянки кадастровий номер 322048950000:02:008:0045, укладеним ТОВ Агрофірма «БІЛОЦЕРКІВСЬКА» та ОСОБА_1 .

Історія справи. Заяви та клопотання, позиції учасників справи.

27.03.2023 року до суду надійшла заява Позивача про забезпечення позову. У заяві Позивач просив винести ухвалу про забезпечення позову, якою заборонити: органам, які здійснюють реєстрацію речових прав, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації, припинення, зміни права оренди, права суборенди, іншого речового права щодо земельної ділянки кадастровий номер 3220489500:02:008:0045; ОСОБА_1 здійснювати користування земельною ділянкою та вчиняти будь-які дії, які перешкоджатимуть ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» користуватися земельною ділянкою кадастровий номер 3220489500:02:008:0045 (а.с. 24-25).

29.03.2023 року ухвалою суду Заяву Позивача про забезпечення позову було задоволено частково. Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав, проводити будь-які реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації, припинення, зміни права оренди, права суборенди, іншого речового права щодо земельної ділянки із кадастровим номером 3220489500:02:008:0045. В іншій частині заявлених вимог по забезпеченню позову відмовлено (а.с. 30-33).

13.06.2023 року постановою Київського апеляційного суду указану ухвалу про забезпечення позову залишено без змін.

01.05.2023 року ухвалою суду було відкрито провадження у справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження (а.с. 39-40).

31.05.2023 року у судовому засіданні представником Позивача подано заяву про зміну позовних вимог та позовну заяву у новій редакції, у яких останній просив суд визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 21.10.2015 року, кадастровий номер земельної ділянки 322048950000:02:008:0045, укладений ТОВ Агрофірма «БІЛОЦЕРКІВСЬКА» та ОСОБА_1 на один рік до 21.10.2023 року (а.с. 55-56, 57-59).

02.06.2023 року до канцелярії суду засобами поштового зв`язку від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній просив суд у задоволенні позовних вимог до себе відмовити у повному обсязі (а.с. 74-79).

26.06.2023 року до канцелярії суду від Відповідача-1 надійшов відзив на уточнену позовну заяву, у якому останній просив суд у задоволенні позовних вимог до себе відмовити у повному обсязі. Зазначив, що 21.10.2015 року між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі № 141, за умовами якого орендодавець, тобто ОСОБА_2 надав, а орендар, Позивач по справі, прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЗ №342852, виданого 26.01.2010 року. Кадастровий номер земельної ділянки 3220489500:02:008:0045. Площа ділянки 1,5363 га. ОСОБА_2 є батьком Відповідача-1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач-1 вступив у спадщину та набув права власності на вказану земельну ділянку відповідно до Свідоцтва про право на спадщину серія та номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в реєстрі за номером №1-1399, виданого 12.05.2017 року державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Карпусь Інною Олександрівною. Згідно п. 5 Договору Оренди, Договір укладено на 7 (сім) років. Відповідно до п. 37 Договору Оренди, цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації. Таким чином сторони Договору Оренди встановили, що початок перебігу строку дії договору розпочинається з моменту державної реєстрації. Державну реєстрацію іншого речового права щодо спірної земельної ділянки на підставі договору оренди було здійснено Державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Крам Олександром Степановичем 05.12.2015 року. Акт приймання-передачі земельної ділянки було підписано сторонами 09.12.2015 року. Отже, на думку Відповідача-1 строк дії Договору Оренди розпочався 05.12.2015 року та закінчився після спливу семи років, у відповідності з умовами п. 5 Договору Оренди, а саме 05.12.2022 року. Умовами пункту 31 Договору Оренди визначено, що дія договору припиняється у разі, з поміж іншого, закінчення строку, на який його було укладено. З огляду на закінчення строку дії договору оренди, 09.12.2022 року Державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Кошовим В`ячеславом Петровичем було внесено до реєстру запис про припинення іншого речового права щодо спірної земельної ділянки, за Договором оренди землі № 141 від 21.10.2015 року. Той факт, що договір оренди №141 від 21.10.2015 року діяв з 05.12.2015 року по 05.12.2022 року, на думку Відповідача-1, підтвердив і сам Позивач, який у своєму листі №01-3-172 від 06.08.2019 року зазначив, що: даний договір діє до 05.12.2022 року. Договір оренди землі № 141 який було підписано 21.10.2015 року, вступив в силу з моменту державної реєстрації 05.12.2015 року, і діяв сім календарних років, до 05.12.2015 року. Таким чином, на думку Відповідача-1 договір оренди землі №141 не підпадає під дію положень пункту 12 Прикінцевих положень Закону країни «Про оренду землі» № 161-XIV та пп. 1 п. 27 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України. Наголосив, що навіть за наявності у орендаря переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, воля власника земельної ділянки направлена на відмову від укладення такого договору на новий строк припиняє переважне право орендаря, при не досягненні згоди сторонами щодо такої істотної умови договору як ціна. Своїми повідомленнями Відповідач-1 неодноразово виявляв перед Позивачем своє небажання передавати свою земельну ділянку площею 1,5363 га, кадастровий № 322048950000:02:008:0045 в оренду. Крім того 17.05.2023 року Відповідач-1, на правах власника земельної ділянки площею 1,5363 га, кадастровий № 322048950000:02:008:0045, розпочав здійснення свого права користування щодо неї, та вніс посівний матеріал сої на всій площі земельної ділянки (а.с. 98-104).

03.08.2023 року у підготовчому судовому засіданні представник Позивача та Відповідач-1 не заперечували проти закриття підготовчого провадження.

Інші учасники справи у підготовче судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

03.08.2023 року ухвалою суду підготовче провадження у даній справі було закрито, призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 141).

11.12.2023 року до канцелярії суду Відповідачем-1 подано клопотання про закриття провадження у справі. Заява обґрунтована тим, що у своїх позовних вимогах, після їхнього уточнення, ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» просила суд визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 21.10.2015 року кадастровий номер земельної ділянки 322048950000:02:008:0045, укладений між ТОВ Агрофірма «Білоцерківська» та ОСОБА_1 на один рік до 21.10.2023 року. На думку Відповідача-1, через сплив відповідного терміну, предмет спору у даній справі відсутній (а.с. 167-168).

12.12.2023 року до канцелярії суду представником Позивача подано заперечення на клопотання Відповідача-1 про закриття провадження у справі, у якому остання просила суд у його задоволенні відмовити. Зазначила, що спір між сторонами досі наявний, адже позовну заяву у даній справі було подано до 21.10.2023 року. У випадку задоволення позовних вимог останній матиме право вимагати від Відповідача-1 відшкодування збитків у зв`язку із порушенням його права користування спірною земельною ділянкою (а.с. 170-172).

30.01.2024 року ухвалою суду у задоволенні клопотання Відповідача-1 про закриття провадження у даній справі було відмовлено (а.с. 178-179).

У судових засіданнях представник Позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні за змістом уточненій позовній заяві.

У судових засіданнях Відповідач-1 та його представник проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Надала пояснення, аналогічні за змістом відзиву на уточнену позовну заяву.

У судові засідання Відповідача 2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв по суті, будь-яких заяв або клопотань від нього суду не надходило (а.с. 42, 137, 144, 152, 157, 164, 165, 186, 187).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Судом встановлені наступні обставини.

21.10.2015 року між Позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір оренди землі № 141, за умовами якого орендодавець, тобто ОСОБА_2 надав, а орендар, Позивач по справі, прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЗ №342852, виданого 26.01.2010 року. Кадастровий номер земельної ділянки 3220489500:02:008:0045. Площа ділянки 1,5363 га (а.с. 4-5, 6).

Згідно з п. 5 указаного договору оренди, Договір укладено на 7 (сім) років.

Відповідно до п. 37 договору оренди цей договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Державну реєстрацію іншого речового права щодо указаної земельної ділянки на підставі договору оренди було здійснено Державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Крам Олександром Степановичем 05.12.2015 року.

Акт приймання-передачі земельної ділянки було підписано сторонами 09.12.2015 року (а.с. 107).

ОСОБА_2 є батьком Відповідача-1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач-1 вступив у спадщину та набув права власності на зазначену земельну ділянку відповідно до Свідоцтва про право на спадщину серія та номер НОМЕР_1 , зареєстрованого в реєстрі за номером № 1-1399, виданого 12.05.2017 року державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори Карпусь Інною Олександрівною (а.с. 7).

Як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 09.12.2022 року Державним реєстратором Маловільшанської сільської ради Кошовим В`ячеславом Петровичем було внесено запис про припинення іншого речового права щодо спірної земельної ділянки за договором оренди землі № 141 від 21.10.2015 року (а.с. 15-16).

06.08.2019 року Позивачем на адресу Відповідача-1 було надіслано лист №01-3-172, у якому наголосив, що договір оренди №141 від 21.10.2015 року діє до 05.12.2022 року. У зв`язку із викладеним, з огляду на смерть 02.09.2016 року ОСОБА_2 , Позивач вимагав від Відповідача-1 не вчиняти дій, які б перешкоджали йому користуватися орендованою земельною ділянкою (а.с. 108).

21.09.2022 року Позивачем на адресу Відповідача-1 було направлено лист-повідомлення (клопотання) про укладення договору оренди землі на новий строк, у якому висловив бажання скористатися переважним правом на продовження дії договору оренди спірної земельної ділянки на новий строк та на інших умовах (а.с. 8, 9-11).

Листом-повідомленням від 14.07.2022 року, листом-повідомленням від 17.10.2022 року про прийняте орендодавцем рішення та про заперечення щодо поновлення договору оренди №141 від 21.10.2015 року, запереченнями у поновленні договору оренди землі та вимога повернення земельної ділянки від 22.10.2022 року Відповідач-1 повідомив Позивача про небажання продовження орендних відносин щодо спірної земельної ділянки на запропонованих Позивачем умовах (а.с. 111-112, 113, 114-116, 117, 118, 119-120, 121, 122, 123-124, 125, 126).

2. Мотивувальна частина.

Вирішуючи дану справу суд керується наступними нормами процесуального та матеріального права України.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У постанові Верховного Суду від 03.05.2022 року по справі №243/12643/19 викладено правовий висновок про те, що з моменту, коли сторони договору, як виду правочину, дійшли згоди з усіх істотних умов цього договору, такий договір вважається укладеним, якщо законом не визначено інший момент його укладення, зокрема реєстрацію договору та/або його нотаріальне посвідчення. У цьому випадку договір вважався укладеним з моменту його реєстрації та/ або нотаріального посвідчення. При цьому загальні вимоги до чинності правочину визначені положеннями статті 203 ЦК України.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з абз. 2 частини другої статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Виходячи з приписів ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з приписами підпункту 1 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення: а) державної, комунальної власності, невитребуваних, нерозподілених земельних ділянок, а також земельних ділянок, що залишилися у колективній власності і були передані в оренду органами місцевого самоврядування; б) приватної власності.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» від 19.10.2022 року №2698-IX набрав чинності 19.11.2022 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

За правилами частини 4 ст.33 Закону України «Про оренду землі» при укладенні договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Відповідно до пункту 1-2 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про оренду землі» укладення, виконання, зміна, поновлення і припинення договорів оренди землі та набуття права оренди, суборенди земельних ділянок в Україні або окремих її місцевостях, у яких введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням пунктів 27 і 28 розділу X «Перехідні положення» ЗК України.

Воєнний стан на території України введено Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022.

Висновки суду.

Судом встановлено та сторонами у справі не оспорювалося, що 21.10.2015 року між Позивачем та ОСОБА_2 , правонаступником якого є Відповідач-1 було укладено договір оренди землі № 141, за умовами якого орендодавець, тобто ОСОБА_2 надав, а орендар, Позивач по справі, прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться: Київська область, Білоцерківський район, Шкарівська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЗ №342852, виданого 26.01.2010 року. Кадастровий номер земельної ділянки 3220489500:02:008:0045. Площа ділянки 1,5363 га.

Сторонами указаного договору оренди землі було погоджено, що його укладено на сім років. Також, сторони правочину дійшли згоди про те, що договір оренди землі набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.

Державну реєстрацію речового права щодо указаної земельної ділянки на підставі договору її оренди було здійснено державним реєстратором 05.12.2015 року.

Акт приймання-передачі земельної ділянки було підписано сторонами 09.12.2015 року.

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 13.06.2022 року по справі № 131/1486/20.

Тому, у межах даних спірних правовідносин договір оренди землі №141 від 21.10.2015 року діяв до 05.12.2022 року, тобто строк користування спірною земельною ділянкою не закінчився після введення воєнного стану (тобто 24.02.2022 року) до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель» (тобто 19.11.2022 року).

Відтак положення пункту 1-2 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про оренду землі» та підпункту 1 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України на нього не поширюється.

Про те, що договір оренди №141 від 21.10.2015 року діє до 05.12.2022 року зазначав сам Позивач у своєму листі від 06.08.2019 року №01-3-172, який було адресовано Відповідачу-1, копія якого наявна у матеріалах справи.

Разом з цим, суд відхиляє посилання Позивача про необхідність застосування до даних спірних правовідносин інституту переважного права орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, передбаченого ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі», з огляду на наступне.

За правилами частини 4 ст.33 Закону України «Про оренду землі» у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк не може бути примусом для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди, враховуючи при цьому статті 6, 203, 316, 317, 319, 321, 651 ЦК України щодо свободи договору, укладення його за наявності вільного волевиявлення особи, непорушності права власності та здійснення цього права власником відповідно до закону на власний розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, необхідності згоди обох сторін при укладенні чи зміні договору.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховний Суд України від 18.03.2015 року по справі №6-3цс15.

Як встановлено у даній справі, між Позивачем та Відповідачем-1 не було досягнуто домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору оренди землі. Окрім того, Відповідач-1 неодноразово повідомляв Позивача про небажання продовження орендних відносин щодо спірної земельної ділянки на запропонованих Позивачем умовах, а також про бажання самостійного користування нею, докази чого містяться у матеріалах справи.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази існування орендних відносин щодо спірної земельної ділянки між Відповідачем-1 і будь-якою іншою особою після 05.12.2022 року.

З огляду на викладене, заслухавши пояснення сторін та їхніх представників, даючи оцінку зібраним доказам у справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі наданих сторонами та витребуваних судом доказів.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд ухвалив у позові відмовити повністю, то витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська» до ОСОБА_1 , Державного реєстратора Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області Кошового В`ячеслава Петровича про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 21.10.2015 року відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Білоцерківська», місцезнаходження: вулиця Центральна, будинок 1, село Олійникова Слобода, Білоцерківський район, Київська область, 09137, ЄДРПОУ: 03755348.

Відповідачі: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Державний реєстратор Маловільшанської сільської ради Білоцерківського району Київської області Кошовий В`ячеслав Петрович, місцезнаходження: вулиця Перемоги, будинок 24, село Мала Вільшанка, Білоцерківський район, Київська область, 09175.

Повне судове рішення складено 06.05.2024 року.

Суддя В. П. Цукуров