Рішення

від 16.04.2024 по справі 362/8102/23

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 362/8102/23

Провадження № 2/362/758/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Ковбеля М.М.,

з участю секретаря - Сілецької М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Київській області про стягнення надмірно зарахованих коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, обгрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), надалі - (Відповідач 1) надійшла вимога видана Головним управлінням державної податкової служби в Київській області, згідно якої з Фізичної особи-Підприємця ОСОБА_1 було прийнято рішення стягнути борг (недоїмку) за № Ф-14604-17 від 19.01.2022 року. На момент відкриття виконавчого провадження Позивач вже звернувся до Київського окружного адміністративного суду для оскарження податкової вимоги № Ф- 14604-17 від 19.01.2022 року, але суд відмовим в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом зняття арешту та скасування з реєстру боржників. Позивача було змушено заплатити неіснуючий борг, оскільки, був позбавлений нормальної можливості для життя та користування банківськими картками та інше.

Як зазнаачє позивач, 17 травня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено, що підтверджується Постановою про закінчення виконавчого провадження. 12 жовтня 2023 року Київським окружним адміністративним судом в особі головуючої судді Терлецької О.О. була розглянута справа № 320/11095/22 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області, суд вирішив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління державної податкової служби в Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14604- 17 від 19.01.2022 року.

14.12.2023 року ухвалою суду з урахуванням ч. 4 ст. 19 ЦПК України вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Сторони не подавали клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи призначення судового засідання у спрощеному провадженні.

1.

Відповідачі надіслали до суду відзиви, в яких просили відмовити в задоволенні позову з викладених у відзиві підстав.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, до Васильківського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), надійшла вимога видана Головним управлінням державної податкової служби в Київській області, згідно якої з Фізичної особи -Підприємця ОСОБА_1 було прийнято рішення стягнути борг (недоїмку) за № Ф-14604-17 від 19.01.2022 року. Згідно даної вимоги Позивач зобов`язаний був сплатити недоїмки в розмірі 5871.36 грн., штраф в розмірі 6418.37 грн., пеня 21 033.49 грн., а всього - 33 323.22 грн.

15 травня 2023 року Позивачем були сплачені кошти на користь Відповідача 1 згідно ВП № НОМЕР_1 в розмірі 33323 грн. 50 коп. - податкового боргу, 3332 грн. 32 коп. - виконавчого збору, 269 грн. 00 коп. - витрати виконавчого провадження, комісія за розрахунково касове обслуговування в розмірі 369 грн. 30 коп., всього - 36 924.50 грн., з них виконавчого збору та витрат по виконанню вимоги ГУ ДПС в Київській області в розмірі - 3 970 грн. 52 коп., що підтверджується квитанцією № 41167427 та квитанцією № 41167428 від 15.05.2023 року.

17 травня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_1 закінчено, що підтверджується Постановою про закінчення виконавчого провадження.

12 жовтня 2023 року Київським окружним адміністративним судом в особі головуючої судді Терлецької О.О. була розглянута справа № 320/11095/22 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Київській області, суд вирішив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління державної податкової служби в Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14604- 17 від 19.01.2022 року.

1.

Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За приписами ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. При цьому, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17 та від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Отже, правова підстава набуття коштів скасовано у встановленому законом порядку.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що кошти виконавчою службою не отримано чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу.

Водночас, приписами частин 1 та 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частина 3 статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Згідно ч. 1 зазначеної статті кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Оскільки відповідно до наведених вище норм набувачем сплачених боржником у виконавчому провадженні виконавчого збору та витрат виконавчого провадження є Державний бюджет України, помилково або надмірно сплачені суми підлягають стягненню саме з Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за № 1650/14182 (далі - Порядок, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).

Положеннями п. 5 розділу І Порядку визначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів здійснюється з відповідних рахунків за надходженнями, відкритих в Казначействі на ім`я головних управлінь Казначейства та Казначейства відповідно до законодавства, у межах поточних надходжень за день.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, які було помилково або надмірно зараховано до бюджету, за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, яким у цьому випадку виступає Шевченківський відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою, тому у разі, коли орган, що контролює справляння надходжень бюджету, в установлений законом строк не надає відповідний висновок (подання) органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Таким чином, враховуючи вище викладене, а також, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про обгрунтованість вимоги про стягнення з Державного бюджету України грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

В аспекті питання належності обраного позивачем способу захисту суд зауважує, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце (дивитись, наприклад, рішення ЄСПЛ від 07 лютого 2017 року у справі «Лашманкін та інші проти Росії» (Lashmankin and Others v. Russia), заява № 57818/09, п. 344, від 10 січня 2012 року у справі «Ананьєв та інші проти Російської Федерації» (Ananyev and Others v. Russia), заяви № 42525/07 та № 60800/08, п. 96, також зазначене вище рішення у справі «Кудла проти Польщі», п. 157).

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу - це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі дії мають бути ефективними, тобто призводити до того результату, на який вони спрямовані. Інакше кажучи, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. аналогічні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56), від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (пункт 33.2), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 58), від 3 серпня 2022 року у справі №910/9627/20 (пункт 8.45)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 зроблено висновок про те, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

В даному випадку, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним, в той час як попереднє звернення до державного органу стосовно зобов`язання сформувати подання про повернення коштів, в даному випадку з урахуванням ст.ст. 19, 55 Конституції України буде надмірним тягарем для позивача та суперечиме принципам справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення даного спору судом.

Так, суд вбачає, що позивач обрав можливість звернення до суду з вимогою про стягнення безпідставно набутих коштів, оскільки на підставі рішення суду відпала правова підстава для їх сплати в рамках виконавчого провадження, а тому на переконання суду вказане надає обгрунтовані правові підстави для звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд вважає, що розгляд даної цивільної справи призведе для позивача до потрібних результатів, наслідків, та надасть найбільший ефект для захисту його порушеного права, відповідатиме принципам справедливості, розумності та є належним здійсненням правосуддя.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 89 ЦПК України, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку аргументам представника відповідача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 141 ЦПК України, покладаються на відповідачів. Оскільки дане рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.2, 4, 12, 77-82, 89, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів в розмірі 3970,52 гривент та судового збору в розмірі 1073,00 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Ковбель