Постанова

від 29.04.2024 по справі 440/16509/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 р.Справа № 440/16509/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду та в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської обласної військової (державної) адміністрації на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.01.2024, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Петрова, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 26.01.24 по справі №440/16509/23

за позовом ОСОБА_1

до Полтавської обласної військової (державної) адміністрації , Управління інфраструктури Полтавської обласної військової (державної) адміністрації

про визнання протиправним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської обласної військової (державної) адміністрації (надалі відповідач1, Полтавська ОВ(Д)А, апелянт), Управління інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації (надалі відповідач2, УІ Полтавської ОДА), в якому просила суд /з урахуванням уточнень позовних вимог від 20.11.2023/:

- визнати протиправним та скасувати п. 1 розпорядження Полтавської ОДА ОСОБА_2 від 14.06.2023 №87-к «звільнити ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022»,

- поновити її на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА з дати її звільнення з посади,

- стягнути з УІ Полтавської ОДА на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по день ухвалення рішення суду,

- рішення суду в частині поновлення на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 1 розпорядження Полтавської ОДА від 14.06.2023 №87-к Звільнити ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації із займаної посади, за угодою сторін, 24 жовтня 2022 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА з 25.10.2022.

Стягнено з УІ Полтавської ОДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 517052,30 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 33307,05 грн звернено до негайного виконання.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Полтавської ОВ(Д)А подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилався на те, що фактично позивача звільнено за згодою сторін на підставі її заяви від 17.10.2022, та за відсутності доказів про анулювання позивачем вказаної заяви від 17.10.2022. Фактично вважає, що відповідач має право звільнити позивача у будь-яку дату та в будь-який час після подання заяви про звільнення на власний розсуд. Також апелянт вважає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував обставин того, що між сторонами з 29.07.2022 не існувало трудових відносин з огляду на розпорядження № 34-к від 29.07.2022, яке не скасовано в судовому порядку та стосовно ухвалення якого не встановлена протиправність дій відповідача.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу Полтавської ОВ(Д)А в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року без змін.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта та позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом були встановлені такі обставини.

Розпорядженням Полтавської ОДА № 81 від 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій» у зв`язку з утворенням військових адміністрацій, вирішено вважати, що Полтавської ОДА набуває статусу Полтавської обласної військової адміністрації (надалі Полтавської ОВА) 24 лютого 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Полтавської ОДА від 07.07.2021 № 99-к «Про призначення ОСОБА_1 » призначено ОСОБА_1 на посаду начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА як таку, що пройшла за конкурсом, постійно, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, 08 липня 2021 року, з випробувальним терміном один місяць.

13.06.2022 на ім`я начальника Полтавської ОВА подано доповідну записку відповідно до якої у зв`язку з неналежним виконання службових обов`язків та завдань, покладених на ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА, з проханням позбавити позивача надбавки за інтенсивність праці у 2022 році.

Відповідно до розпорядження Полтавської ОВА від 13.06.2022 №27-к «Про ОСОБА_1 » визнано таким, що втратило чинності, розпорядження тимчасово виконуючого обов`язків голови облдержадміністрації від 17.01.2022 «Про встановлення надбавки до посадового окладу державним службовцям в частині виплати ОСОБА_1 .

Розпорядженням Полтавської ОВА від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, ст. 26 ЗУ «Про державну таємницю» у зв`язку із скасуванням допуску до державної таємниці за формою три: звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації, 29.07.2022.

17.10.2022 на ім`я начальника Полтавської ОВА позивачем подано заяву про звільнення з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА з 19.10.2022.

Листом Полтавської ОВА від 04.11.2022 №К-05-12/1474в позивача повідомлено, що в обласній військовій адміністрації розглянуто заяву позивача від 17.10.2022. Зазначено, що розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади, про що інформовано засобами електронного зв`язку.

Пунктом 1 розпорядження Полтавської ОВА від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022.

Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження визнано таким, що втратило чинність, розпорядження начальника облвійськадміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади в період тимчасової непрацездатності.

Позивач не погоджуючись із пунктом 1 розпорядження Полтавської ОВА ОСОБА_2 від 14.06.2023 №87-к, звернулася до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з очевидної протиправності спірного розпорядження та наявності підстав для поновлення позивача на посаді зі стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки фактично визнав, що звільнення позивача відбулося без досягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України (надалі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу регулює Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889 (Закон № 889), який набрав чинності з 01.05.2016.

Відповідно до ст. 5 Закону № 889 відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону № 889 державна служба припиняється: за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Відповідно до ст. 86 Закону № 889 державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

Тобто, Закон № 889 та КЗпП України передбачають однією з підстав для припинення трудових відносин роботодавця та працівника - угоду сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За загальним правилом волевиявлення сторін трудового договору оформляється шляхом написання працівником заяви про прийом на роботу, а зі сторони власника (роботодавця) шляхом постановлення відповідного наказу про прийняття на роботу.

За тим же загальними правилом формальне оформлення припинення трудового договору за угодою сторін здійснюється з боку працівника шляхом написання заяви про звільнення із вказанням підстави та строку звільнення, а згода роботодавця на запропоновані працівником умови підтверджується відповідним наказом про звільнення, що повинен відповідати умовам запропонованим працівником.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції такі обставини.

Розпорядженням Полтавської ОВА від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України, ст. 26 ЗУ «Про державну таємницю» у зв`язку із скасуванням допуску до державної таємниці за формою три: звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації ПОДА, 29.07.2022.

На день звільнення - 29.07.2022 позивач перебувала на лікарняному з 29.07.2022, про що Комунальним підприємством «Лохвицька міська лікарня» видано листок непрацездатності.

17.10.2022 на ім`я начальника Полтавської ОВА позивачем подано заяву про звільнення з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА з 19.10.2022.

Тобто, заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін містила її волевиявлення (пропозицію) та дату з якої вона просила її звільнити 19.10.2022.

Листом Полтавської ОВА від 04.11.2022 №К-05-12/1474в позивача повідомлено, про розгляд заяви позивача від 17.10.2022. Вказано, що розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади, про що інформовано засобами електронного зв`язку.

Тобто, фактично відповідач розглянув заяву позивача та відмовив у її задоволенні з огляду на наявність чинного розпорядженням Полтавської ОВА від 29.07.2022 №34-к про її звільнення з посади.

Позивач не погодилася з розпорядженням Полтавської ОВА від 29.07.2022 №34-к та оскаржила його у межах адміністративної справи № 440/9419/22, провадження по якій дотепер триває у суді першої інстанції.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що у подальшому Полтавською ОВА прийнято розпорядження від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з метою приведення у відповідність до норм чинного законодавства розпорядчих актів облвійськадміністрації.

Так, пунктом 1 розпорядження Полтавської ОВА від 14.06.2023 №87-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 , начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА із займаної посади, за угодою сторін з 24.10.2022.

Відповідно до пункту 2 цього розпорядження визнано таким, що втратило чинність, розпорядження начальника облвійськадміністрації від 29.07.2022 №34-к «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 із займаної посади в період тимчасової непрацездатності.

Тобто, відповідач більш ніж через півроку (14.06.2023) повторно розглянув заяву позивача від 17.10.2022 про її звільнення з 19.10.2022 та звільнив її з 24.10.2022.

Розглядаючи цю справу, колегія суддів, відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, вважає за необхідне врахувати такі правові позиції Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування приписів п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, п. 3 ч. 1 ст. 83 та ст. 86 Закону № 889, які викладені у постановах:

- від 12.08.2021 у справі № 826/20454/16, від 09.10.2019 по справі №804/9394/14: «визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню державного службовця щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру державного службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву державного службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення державної служби саме з підстав, передбачених пунктом 1 статті 36 КЗпП України.»

- від 26.10.2016 у справі № 404/3049/15-ц (провадження № 6-1269цс16): «суди при вирішенні таких спорів повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видання наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.»

- від 29.06.2022 у справі № 640/18748/19: «якщо державний службовець подає письмову заяву про звільнення за цією підставою, то в ній має бути зазначено прохання звільнити його за угодою сторін i бажану дату звільнення, яка може співпадати з датою подачі заяви. Своєю чергою, суб`єкт призначення, розглядаючи цю заяву вирішує чи погоджуватися на таку пропозицію чи ні. Саме у цьому і полягає процедура досягнення згоди між сторонами, коли державний службовець і суб`єкт призначення спільно вирішують коли і як звільнитися державному службовцю.»

При цьому, колегія судів враховує, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Отже розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), слід з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 у справі №826/3388/18.

Проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, приписи норм чинного законодавства та висновки щодо їх застосування, викладені у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність згоди між сторонами трудового договору щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, оскільки відповідач звільнив позивача більш ніж через півроку після подання останнім заяви про звільнення, первинно відмовивши у її задоволенні, та з іншої дати, ніж просила позивач.

Крім того, колегія суддів в частині звільнення позивача з іншої дати зазначає про порушення Полтавською ОВА імперативних приписів ч. 3 ст. 83 Закону № 889, яка чітко та однозначно зобов`язує суб`єкта призначення звільнити державного службовця виключно у строк, визначений у поданій таким державним службовцем заяві, а не визначати таку дату на власний розсуд.

Посилання апелянта на те, що позивач не відкликала свою заяву не має юридичного значення, оскільки вона обґрунтовано вважала цю заяву нереалізованою, очевидно не мала можливості передбачити, що відповідач, первинно відмовивши у розгляді її заяви повторно розгляне її більш ніж через пів року та звільнить її з посади небажаною для неї датою (з 24.10.2022) розпорядженням від 14.06.2023.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що сторони не досягли домовленості щодо припинення трудового договору за взаємною згодою відповідно до п.1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та вказує, що відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру службовця звільнитися саме за угодою сторін, а сама лише згода суб`єкта призначення задовольнити заяву службовця про звільнення не означає наявності угоди про припинення служби саме з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України та п. 3 ч. 1 ст. 83, 86 Закону № 889.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність вимога ч. 2 ст. 2 КАС України п. 1 розпорядження Полтавської ОДА ОСОБА_2 від 14.06.2023 №87-к та наявність безумовних підстав для його визнання протиправним та скасування.

Переглядаючи вимоги про поновлення позивача на посаді, колегія суддів зазначає таке.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що позивача було протиправно звільнено з посади начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для поновлення позивача на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена, а саме на посаді начальника Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Доводи апелянта про те, що між сторонами з 29.07.2022 не існувало трудових відносин з огляду на розпорядження № 34-к від 29.07.2022, яке не скасовано в судовому порядку та стосовно ухвалення якого не встановлена протиправність дій відповідача, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у п. 2 розпорядження Полтавської ОДА від 14.06.2023 №87-к чітко та однозначно вказано, що розпорядження № 34-к від 29.07.2022 втратило чинність, тобто, позивач вважається такою, що не була звільнена з посади з 29.07.2022 та продовжувала працювати до подальшого звільнення.

Щодо вимог позивача про стягнення з УІ Полтавської ОДА на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому, у відповідності до підп. "з" п.1, п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.

В матеріалах справи наявна довідка УІ Полтавської ОДА про середньоденну заробітну плату позивача за травень-червень 2022 року, з якої судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами по справі, що середньоденний заробіток позивача за травень-червень 2022 року становить 1586,05 грн.

З урахуванням кількості робочих днів вимушеного прогулу за період з 25.10.2022 по 24.01.2024 (326 робочих днів), розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача становить 517052,30 грн (326 днів * 1586,05 грн.).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, та відмовляє у задоволенні вимог апеляційної скарги через необґрунтованість та безпідставність її доводів.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської обласної військової (державної) адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року по справі №440/16509/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 09.05.2024.