Постанова

від 09.05.2024 по справі 320/1607/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/1607/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кушнова А.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Кобаля М.І., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вартіс» на ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вартіс» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2023 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вартіс» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду позовом до Київської митниці (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про визначення коду товару від 30.09.2022 №КТ-UA 100160-0007-2022;

- визнати протиправними та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100160/2022/000100;

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 01.10.2022 №UA100160/2022/000013/2;

- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100160/2022/000113.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023року позовну заяву повернуто позивачеві.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, позивачем позивача апеляційну скаргу, в якій просить дану ухвалу скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву позивачеві, суддя суду першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Вирішуючи питання щодо повернення позовної заяви позивачеві, суд першої інстанції виходив з того, що згідно частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Крім того, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Отже, порушенням правила об`єднання вимог, є об`єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Так, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.

За результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.

Частиною першою ст.21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою.

Згідно із частиною першою ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Колегія суддів зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов`язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов`язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.

При цьому, обов`язковою умовою такого об`єднання є спільність підстав виникнення спірних правовідносин або спільність поданих доказів.

Водночас, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про їх непов`язаність між собою через їх виникнення на підставі різних обставин та на підставі різних доказів.

Судом першої інстанції зазначено, що у позовній заяві позивачем об`єднано позовні вимоги, які можна розділити на такі окремі блоки:

- щодо визнання протиправним та скасування рішення про визначення коду товару від 30.09.2022 №КТ-UA 100160-0007-2022 та визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100160/2022/000100;

- щодо визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару від 01.10.2022 №UA100160/2022/000013/2 та визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 100160/2022/000113.

Поряд з цим, аналізуючи зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд першої інстанції зазначив, що єдиною підставою для об`єднання позовних вимог є контракт на поставку товару від 08.08.2022 №08/0822, на підставі якого відбувалось ввезення товару.

Поряд з цим, аналізуючи зміст позовної заяви та додані до нього документи, звернуто увагу на те, що підстави позову (обставини прийняття відповідачем спірних рішень) є різними, оскільки спірні рішення прийнято відповідачем на підставі різних пакетів документів, що надавались декларантом окремо за кожною поданою ЕМД.

Також матеріалами справи встановлено, що підстави винесення оскаржених рішень є різними.

Тобто, предметом цієї позовної заяви є об`єднані вимоги, які мають самостійні обсяги доказування та підтверджуються різними доказами. При цьому, для з`ясування правомірності кожного з окремих оскаржуваних рішень є необхідним з`ясування значного обсягу обставин від укладання контракту до власне прийняття оскаржуваних рішень, із дослідженням кожного окремого епізоду експорту товару та кожного окремого документу, що подавався разом з ЕМД, що вочевидь свідчить про індивідуальний предмет доказування у кожному конкретному випадку.

Сулом першої інстанції зазначено, що лише виникнення спірних правовідносин між тими самими суб`єктами не є достатньою підставою для об`єднання не пов`язаних між собою вимог в одне провадження.

Фактично, звернувшись до суду з таким позовом, позивач має намір одночасно врегулювати усі наявні у нього спірні правовідносини з відповідачем, незважаючи на те, що підстави їх виникнення є різними та не пов`язаними між собою, а також не враховуючи, що таке об`єднання непов`язаних між собою вимог ускладнить розгляд справи.

Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги мають різні підстави їх виникнення, які не пов`язані між собою, та обґрунтовуються різними доказами, що, у свою чергу, не відповідає правилам об`єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

У даному випадку підстави для застосування положень статті 172 КАС України відсутні.

З огляду на те, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, встановлені КАС України, суд вважає за необхідне позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Надаючи правову оцінку зазначеному вище, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ст.19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. п. 3, 4, 6 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України серед повноважень суду при вирішенні справи є - визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Надаючи оцінку заявленим вимогам позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі суд першої інстанції не звернув увагу на те, що керуючись ст.169 КАС України визначено, що суд першої інстанції, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, може постановити ухвалу про залишення без руху зазначаючи недоліки позовної заяви та надаючи право на їх усунення та уточнення позовної заяви.

На підставі вище зазначеного колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не надано можливості позивачу повноцінно використати свої процесуальні права, зокрема, шляхом подачі заяви про усунення недоліків, уточнення або зміни позовної заяви.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч. 6 ст. 172 КАС України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВРта вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналізуючи оскаржуване рішення, колегія суддів вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Проте, суд першої інстанції на зазначені вище положення та обставини, викладені в позовній заяві, належної уваги не звернув та в порушення вищезазначених вимог необґрунтовано повернув позовну заяву, тим самим виявив надмірний формалізм, обмеживши позивача у доступі до правосуддя та позбавив права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено обставини справи та матеріали справи у зв`язку із чим суд прийшов до помилкового висновку щодо повернення позовної заяви.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, суддя суду першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо повернення позовної заяви.

За таких обставин керуючись ст.320 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 311, 312, 320, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити.

Ухвалу судді Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: М.І. Кобаль

Н.Є. Маринчак