Ухвала

від 09.05.2024 по справі 755/7705/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/7705/24

Провадження №: 1-кс/755/1704/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" травня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС 1 відділу слідчого управління Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 22024011000000141 від 17.04.2024 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 7 ст. 111-1 КК України,

за участю слідчого ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ

В провадження слідчого судді надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС 1 відділу слідчого управління Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 22024011000000141 від 17.04.2024 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 7 ст. 111-1 КК України.

З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що у громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на тимчасово окупованій території м. Керч, АР Крим, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у невстановлений час, проте не пізніше 13.12.2023 року, виник злочинний умисел, спрямований на вчинення колабораційної діяльності, шляхом добровільного зайняття посад в незаконних правоохоронних органах створених окупаційною владою на тимчасово окупованій території АР Крим.

Так встановлено, що після окупації РФ територій АР Крим 20.02.2014 року, ОСОБА_4 , будучи проросійськи налаштованою особою та маючи негативне ставлення до діючої на той час влади України, підтримуючи окупаційну політику РФ, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин та часу, але не пізніше 13.05.2016 року, за його добровільної волі та власної згоди був призначений представниками окупаційної влади РФ на посаду «Начальника отдела полиции №1 «Алупкинский» УМВД России по г. Ялте». В подальшому, ОСОБА_4 , будучи прихильником окупаційної влади РФ та підтримуючи її дії на тимчасово окупованій території АР Крим, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин та часу, але не пізніше 13.06.2017 року, за пропозицією представників держави окупанта обійняв посаду «Начальника отдела МВД России по г. Феодосии».

Реалізовуючи свій злочинний умисел на зайняття посади в незаконних правоохоронних органах на тимчасово окупованій території АР Крим, громадянин України ОСОБА_4 , за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, маючи достатній рівень освіти та спеціальних знань, діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, 13.12.2023 року за власною згодою був призначений представниками держави окупанта на посаду «Начальника Управления МВД России по городу Керчи», тобто добровільно обійняв посаду у незаконному правоохоронному органі, який було створено окупаційною владою РФ з метою реалізації власної окупаційної політики на тимчасово окупованій території АР Крим за адресою: АДРЕСА_1 .

Перебуваючи на вищевказаній посаді громадянин України ОСОБА_4 виконує функції незаконно створеного окупаційною владою РФ правоохоронного органу, діяльність якого спрямована на забезпечення встановленого державою окупантом правопорядку та забезпечення реалізації окупаційної політики, що завдає шкоди інтересам державної безпеки України та унеможливлює забезпечення її територіальної цілісності та недоторканності.

20.03.2024 року в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22024011000000024 від 29.01.2024 року, складено письмове повідомлення про підозру ОСОБА_4 23.03.2024 року, враховуючи те, що ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, письмове повідомлення про підозру було йому вручено у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, а саме шляхом опублікування повідомлення про підозру в газеті «Урядовий кур`єр» № 61 ( 7721 ) від 23.03.2024) та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора від 22.03.2024, а також наявними в матеріалах досудового розслідування іншими засобами зв`язку, які перебувають у користуванні ОСОБА_4 . Додатково у вказаний спосіб ОСОБА_4 надіслано повістку про виклик як підозрюваного.

В той же день, у зв`язку з тим, що підозрюваний ОСОБА_4 перебуває на тимчасово окупованій території України, а саме у м. Сімферополь АР Крим і не з`являється без поважних причин на виклик слідчого, тобто переховується від органу досудового розслідування, його було оголошено в розшук.

17.04.2024 року з матеріалів кримінального провадження №22024011000000024 від 26.05.2015 виділено матеріали стосовно підозрюваного ОСОБА_4 в окреме кримінальне провадження за № 22024011000000141.

Санкція ч. 7 ст. 111-1 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 371063463 за громадянином України ОСОБА_4 зареєстрована на праві приватної власності земельна ділянка кадастровий номер: 0110345400:01:004:0125, по АДРЕСА_1 .

Вказав, що застосування зазначених обмежень надасть змогу зберегти вказане нерухоме майно, унеможливить його подальше відчуження та забезпечить можливість застосування конфіскації майна, як додаткового виду покарання. Крім того, арешт майна є важливим елементом здійснення завдань кримінального провадження, своєчасне застосування якого може запобігти непоправним негативним наслідкам при розслідуванні кримінального правопорушення. Для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збережені цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочинів.

Слідчий в клопотанні зазначає, що з метою запобігання можливості приховування та відчуження нерухомого майна підозрюваного, необхідно накласти арешт із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження, розпорядження та користування вказаним майном. Крім того, з метою забезпечення арешту майна, запобігання зникненню, втрати або пошкодження арештованого майна та забезпечення його схоронності, дане клопотання просить розглянути без повідомлення власника даного майна.

Слідчий в судовому засіданні підтримав подане клопотання та просив його задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Тому, зважаючи на вищенаведене суд прийшов до висновку про можливість неповідомлення власника майна про розгляд даного клопотання, оскільки існує реальна можливість та ризик того, що дізнавшись про внесення та розгляд клопотання, власник майна здійснить відчуження або інше розпорядження належним йому майном, що унеможливить накладення на нього арешту та фактичного виконання ухвали слідчого судді, а отже, створить перешкоди у забезпеченні конфіскації майна.

Слідчий суддя, заслухавши пояснення слідчого, дослідивши матеріали клопотання, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.

Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Украша-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.

Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антіш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).

Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).

Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Незважаючи на важливість критерію обґрунтованості підозри, визначення вказаного терміну в кримінальному процесуальному законодавстві відсутнє. Виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України та позиції Європейського суду з прав людини, яка відображена у п. 175 рішення від 21.04.2011 р. у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справах «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28.10.1994 р., «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 р.).

Отже обґрунтована підозра не передбачає наявності переконання «поза розумним сумнівом» щодо вчинення особою кримінального правопорушення. Однак, вона повинна ґрунтуватись на об`єктивних фактах, встановлених на підставі наданих стороною обвинувачення доказів.

Таким чином слідчому судді необхідно з`ясувати, чи є підстави обґрунтовано вважати, що ОСОБА_4 міг вчинити інкриміноване йому кримінальне правопорушення. При цьому остаточна оцінка та кваліфікація конкретних діянь здійснюється судом під час розгляду справи по суті.

Приписами ч. 7 ст. 111-1 КК України встановлюється кримінальна караність діяння за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що старшим слідчим доведена достатність підстав вважати, що підозрюваний може бути причетним до вчинення злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, що доводиться, зокрема, доданими до клопотання протоколами огляду та іншими доказами, з яких в сукупності слідує достатність доказової бази, яка встановлює причетність підозрюваного до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Слідчий суддя вважає, що на час розгляду клопотання обґрунтованість повідомленої ОСОБА_4 підозри у вчиненні кримінального правопорушення є доведеною, тобто зазначені у клопотанні старшого слідчого обставини підтверджуються наданими фактичними даними, що містяться у матеріалах клопотання, досліджених у судовому засіданні, які у своїй сукупності переконують слідчого суддю у причетності ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, яке йому інкримінується.

Доцільно зазначити те, що на цій стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі доданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.

При цьому правильність кваліфікації дій підозрюваного, умислу, так само як і наявність чи відсутність в його діях складу злочину, вирішуються виключно вироком суду та не підлягають вирішенню на досудовому провадженні.

Приписами статті 172 КПК України передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

Враховуючи вимогу ч. 2 ст. 172 КПК України, суд прийшов до висновку про можливість розгляду клопотання за відсутності підозрюваного та його захисника.

Згідно ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 173 КПК України передбаченого, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Обов`язок доведення необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого чи прокурора також і ч.3 ст. 132 КПК України.

Відповідно до санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України, за вчинення вказаного злочину, передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Таким чином, є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для накладення арешту на майно, підозрюваного ОСОБА_4 , з метою забезпечення можливої конфіскації даного майна, як виду покарання.

Таким чином, слідчий суддя, враховуючи зазначені положення закону, виходячи з принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, а також зважаючи, що сторона кримінального провадження, що звернулась із клопотанням про накладення арешту, довела необхідності арешту, приходить до висновку, що клопотання слідчого підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 132, 170, 173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання старшого слідчого в ОВС 1 відділу слідчого управління Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, власником якого є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваний у кримінальному провадженні № 22024011000000141 від 17.04.2024 року, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 7 ст. 111-1 КК України - задовольнити.

Накласти арешт на майно, яке перебуває у власності підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на земельну ділянку площею 0,006 га, з кадастровим номером 0110345400:01:004:0125, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 262325701103 із забороною державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти реєстраційні дії, пов`язані із вищевказаним нерухомим майном.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Копію ухвали негайно після її постановлення вручити учасникам процесу, третім особам, власнику майна, які присутні під час оголошення ухвали. У разі відсутності таких осіб під час оголошення ухвали копія ухвали надіслати їм не пізніше наступного робочого дня після її постановлення.

Роз`яснити сторонам кримінального провадження, що підозрюваний, захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за їх клопотанням, якщо вони доведуть, що в подальшому в застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Слідчий суддя: