Постанова

від 27.11.2007 по справі 3/262-07-7144

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

3/262-07-7144

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"27" листопада 2007 р. Справа № 3/262-07-7144

 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В. та  Ліпчанської Н. В.,

(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду  №170 від 26.11.2007 р.),

при секретарі   -   Волощук О. О.,

за участю представників:

позивача  – Півторак І. І.,                                                                                   

відповідача –ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат” –Голейна Л. Ю.,

відповідача –ПП „Сканді - Юг” –Ткачук Ю. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат”, м. Лубни Полтавської області

на рішення господарського суду Одеської області від  13.09.2007 р.                    

у справі №3/262-07-7144                                                                                                                                                                                                                                                                                    

за позовом ПП „Універсал - Екстра”, м. Одеса

до  ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат”, м. Лубни Полтавської області, та ПП „Сканді - Юг”, м. Одеса

про розірвання договору та стягнення 162924,80 грн.,  

    ВСТАНОВИЛА:

           31.08.2007 р. (вх. №9087) у господарському суді Одеської області ПП „Універсал - Екстра” (далі –Позивач)  пред'явлено позов до ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат” (далі - Відповідач - 1)  та ПП „Сканді - Юг” (далі –Відповідач - 2)  про  розірвання, укладеного 15.05.2007 р. між Позивачем та Відповідачем - 1  договору купівлі-продажу № 67 (далі - Договір №67), та зобов'язання Відповідача - 1 повернути виплачені за Договором кошти, а саме попередню оплату у сумі 162924 грн.; позивач також просив покласти всі судові витрати на Відповідача - 1 (а.с. 2-4).  Свої  вимоги воно мотивувало наступним.

           Між  Відповідачем - 1 і Позивачем 15 травня 2007 року був укладений Договір №67, згідно якого Відповідач - 1 продавав, а Позивач купив м'ясопродукти виробництва України.  Згідно до п.2.3.  Договору №67, оплата за товар Позивачем здійснюється шляхом 100% попередньої оплати або по факту завантаження транспортного засобу. 18 травня 2007 року Позивач оплатив Відповідачу - 1  200000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6 від 18 травня 2007 року (призначення платежу - оплата за товар, згідно Договору № 67 від 13.05.2007 р.). Відповідач - 1,  на виконання умов  Договору №67, 14 червня 2007 року поставив позивачу товар на суму 37075 грн. Поставка товару на суму 37075 грн. підтверджується видатковою накладною № ЛМ-0006941 від 14 червня 2007 року, податковою накладною № 6853 від 14 червня 2007 року. Позивач неодноразово направляв  Відповідачу - 1 листи з проханням виконати зобов'язання по Договору №67, але  поставка товару на суму попередньої оплати не відбулася.  В обґрунтування свого позову позивач послався на ст.ст. 526,651 ЦК України.

             Крім того, Позивач послався у позові на те, що 15 травня 2007 року він (позивач) уклав з Відповідачем - 2 договір поруки (далі - Договір поруки), згідно умов якого  Відповідач - 2 поручається перед Позивачем за виконання зобов'язань Відповідача - 1 по Договору № 67.  

          07.09.2007 р. (вх. №20841) Позивач подав до суду клопотання про уточнення позовних вимог (а.с. 26), в якому просив, у зв'язку з помилкою в розрахунках  стягнути з Відповідача - 1 грошову суму у розмірі 162924,80 грн., оскільки Відповідач - 1, на виконання  Договору №67, поставив товар позивачу на суму 37075,20 грн..  Всі інші позовні вимоги - залишити без змін.                

             13.09.2007 р. (вх. №21750) Відповідач - 2 звернувся до суду з клопотанням (а.с. 34), в якому просив, на підставі ст.ст. 553, 556 ЦК України, зобов'язати Відповідача - 1 повернути йому (Відповідачу - 2) виплачені ним  Позивачу  кошти у розмірі 162924,80 грн. Своє клопотання він обґрунтував наступним. 25 травня 2007 року між Позивачем та Відповідачем - 2  було укладено Договір поруки,  згідно якого Відповідач - 2 поручається перед позивачем за виконання Відповідачем - 1  зобов'язань за Договором  № 67. 31 серпня 2007 року Відповідач - 2 виконав зобов'язання по Договору поруки, що підтверджується платіжним дорученням №42 від 31 серпня 2007 року, згідно якого він (Відповідач –2) перерахував на розрахунковий рахунок позивача 1162924,80 грн.  

            Рішенням господарського суду  Одеської  області  від 13.09.2007 р. (суддя Д”яченко Т. Г.) позов задоволено, а саме, Договір № 67 розірвано; стягнено з Відповідача - 1 на користь Відповідача - 2 суму заборгованості у розмірі 162924,80 грн.; стягнено з Відповідача - 1 на користь Позивача  витрати по сплаті держмита в сумі 814,62 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 59 грн.; стягнено з Відповідача - 2 на користь Позивача  витрати по сплаті держмита в сумі 814,62 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 59 грн. (а.с. 36-37). У своєму рішенні суд зазначив, що Відповідач - 2  позовні вимоги визнав. Представник Відповідача - 1  у судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позовну заяву не надав. У судовому засіданні 13.09.2007 р. Відповідачем - 2 заявлено клопотання в якості регресної вимоги до Відповідача - 1  в рамках одного провадження про повернення виплаченої заявником суми у розмірі 162924,80 грн. за Договором №67 від 15.05.2007 р. Саме ж рішення суд мотивував тим, що, як він вбачив з матеріалів справи, достатньо підстав вважати договір № 67 від 15.05.2007 р., укладений між ВАТ "Лубенський м'ясокомбінат" та ПП "УНІВЕРСАЛ-ЕКСТРА", розірваним. Клопотання  ПП "СКАНДІ-ЮГ" про повернення виплаченої ним суми у розмірі 162924,80 грн. за Договором судом задоволено, так як заявник виконав своє зобов'язання поручителя у повному обсязі, згідно договору поруки від 25.05.2007 р., і у встановленому законом порядку набув прав кредитора по договору №67 від 15.05.2007 р. В обґрунтування свого рішення суд також послався на ст.ст. 193,218 ГК України, ст.ст. 526,553,554,556,651 ЦК України.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат” звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою,  в якій просить його скасувати, позов залишити без задоволення та винести ухвалу про припинення провадження у справі, з тих підстав, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що позивач не сплатив держмито за позовні вимоги нематеріального характеру у встановленому розмірі. Крім того, за формою подана позовна заява не відповідала вимогам ст. 54 ГПК України, а саме в позовній заяві відсутня ціна позову. До заяви не було надано документи, передбачені ст. 57 ГПК України, а саме документи, які підтверджують вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у передбачених законом випадках - у спорах, що виникають при розірванні договорів, - лист, який містить вимогу про розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи. У відповідності до ст. 11 ГПК України, підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду. Так як зазначені заходи не були вжиті позивачем, то предмет першої позовної вимоги, на думку апелянта, не відповідає встановленим законом та договором способам захисту прав. З зазначених підстав, позовні вимоги про розірвання Договору №67 від 15.05.07р. не підлягають задоволенню та в цій частині у позові має бути відмовлено. Як свідчать матеріали справи, кошти позивач отримав в повному обсязі, а це, в свою чергу, означає, що предмет спору між позивачем та відповідачами відсутній. В таких випадках, у відповідності до п.1-1 ст. 80 ГПК, суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з врегулюванням спору самими сторонами шляхом перерахування боргу. В матеріалах справи (арк. 28) наявні докази такого врегулювання - копія платіжного доручення №42 від 31.08.2007 р. Рішення про стягнення коштів в сумі 162924,80 грн. з першого відповідача - ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат” на користь другого відповідача - ПП „СКАНДІ-ЮГ” знаходиться поза межами позовних вимог позивача. Приймаючи рішення, суд має право виходити за межі позовних вимог, у відповідності до п.2 ст. 83 ГПК, але при цьому він зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст. 19 Конституції). Зміна позовних вимог чи зміна меж позовних вимог за клопотанням відповідача взагалі не передбачена ГПК; таке право відповідачу не належить, навпаки, право заявляти клопотання про зміну своїх позовних вимог, згідно до ст. 22 та ст. 26 ГПК, належить відповідачу та третім особам, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору. Жодною з цих сторін не було заявлене відповідне клопотання. Крім того, стягнення коштів з одного відповідача на користь іншого відповідача знаходиться поза межами захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору. ПП „СКАНДІ-ЮГ” також не є процесуальним правонаступником ПП „УНІВЕРСАЛ-ЕКСТРА” в розумінні ст. 25 ГПК.  Скаржник також заявив клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження вказаного судового рішення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.10.2007 р. скаржнику відновлено строк для подання апеляційної скарги і її прийнято до провадження та призначено до розгляду на 27.11.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

У письмовому запереченні на скаргу Відповідач - 2 просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін, оскільки воно відповідає вимогам чинного законодавства. Зазначений відповідач також заявив клопотання про накладення арешту на рахунки скаржника на суму 162924,80 грн.

         Фіксування судового засідання здійснювалось технічними засобами, а саме програмно - апаратним комплексом “Діловодство суду” на диск CD-R №6350109RC18432.

Судова колегія відхилила клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи для надання можливості укласти мирову угоду, оскільки можливість укладення мирової угоди на стадії апеляційного провадження не передбачена ГПК України.

          Представник скаржника –Відповідача - 1 в усних поясненнях, наданих апеляційному суду, підтримав скаргу і просив її задовольнити, на викладених у ній підставах.             

      Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

         Представник Відповідача - 2 також просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

       За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

     Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладеним в рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до висновку, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

         Як свідчать матеріали справи, 15.05.2007 р.  між Позивачем  і Відповідачем-1   був укладений Договір №67, згідно якого  Відповідач - 1 зобов'язувався  продати, а Позивач - купити м'ясопродукти виробництва України. Конкретне найменування (номенклатура)  товару, його кількість, ціна, а також строки його поставки  та оплати, згідно умов договору №67, повинні були узгоджуватись у специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору №67 (а.с. 9-10).

          З матеріалів справи вбачається, що така специфікація (№1) була підписана сторонами   15.05.2007 р. (а.с. 11), тобто в день укладання Договору №67.

        У специфікації сторони узгодили такі умови: поставляється (продається) товар –шкури КРС мокросолоні загальною вагою 20000 кг (тобто 20 тон) по ціні 9,60 грн. (з урахуванням ПДВ) за 1 кг на загальну суму 192000 грн.; товар вивозиться покупцем (позивачем) самостійно; покупець (позивач) здійснює 100% передоплату всієї вартості товару;  товар  відвантажується у такому порядку: 10 тон на протязі 14-ти банківських днів з моменту отримання передоплати, а решта,  тобто 10 тон, по мірі накопичення, на протязі наступних 14-ти банківських днів.

            З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору 18 травня 2007 року Позивач перерахував Відповідачу-1  200 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №6 від 18 травня 2007 року (а.с. 14).

         Проаналізувавши умови поставки товару, визначені в специфікації, та дату здійснення Позивачем (покупцем) 100% передоплати, судова колегія дійшла висновку, що Відповідач повинен був поставити товар у такі строки: першу партію у кількості 10 тон -   04.06.2007 р. (19.05.2007 р. + 14 банківських днів), а решту (10 тон) –20.06.2007 р. (05.06.2007 р. + 14 банківських днів).

            На виконання  Договору №67  Відповідач-1  14 червня 2007 року поставив  позивачу товар  загальною вагою 3862,00 кг (брутто 4108,00 кг)  на суму 37075 грн. 20 коп., що підтверджується  видатковою накладною № ЛМ-0006941 від 14 червня 2007 року та податковою накладною № 6853 від 14 червня 2007 року (а.с. 18,19).

            Решту товару,  тобто  на суму 162924,80 грн. (200 000 грн. (передоплата) –37 075 грн. 20 коп. (вартість поставленого товару)), як стверджує Позивач, Відповідач - 1 йому не поставив.

            Матеріали справи свідчать, що Позивач неодноразово направляв  Відповідачу - 1 листи з проханням виконати зобов'язання по Договору №67, тобто поставити товар на суму 162924 грн., або повернути сплачені ним (позивачем) за товар грошові кошти  (а.с. 15,16,17).

            Відповідач-1 не надав як суду першої, так і апеляційної інстанції доказів того, що він здійснив зазначену  недопоставку товару на вищевказану суму, і не зазначив в апеляційній скарзі, що він виконав свої зобов'язання у повному обсязі. Навпаки, зі змісту та суті апеляційної скарги вбачається, що він визнає факт невиконання ним зобов'язань за Договором №67.

            Посилання представника скаржника на те, що позивач не направляв йому заявок, а тому він не поставив решту товару, тобто не порушав умов Договору №67, на думку судової колегії, не можуть прийматись до уваги, оскільки партія товару, яка була поставлена Відповідачем - 1 Позивачу, також була здійснена без заявки і поставка повинна була здійснюватись на підставі специфікації.  

            З викладеного вбачається, що Відповідач - 1 не виконав умови Договору №67 у встановлені строки.

            Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином,  відповідно до умов договору. Згідно ч.2 ст. 651 ЦК України, на яку посилається позивач у позові, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках,  встановлених договором або законом. Відповідно до абз.2 вищезазначеної частини статті, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

            Зі змісту Договору №67 вбачається, що Позивач розраховував отримати товар у кількості 20 000 кг, а отримав лише  3 862,00 кг,  тобто  отримав   приблизно  у п'ять разів менше  товару, тобто значеною мірою позбавився того, на що розраховував при укладенні договору, що, на думку судової колегії, є істотним порушенням і є підставою для розірвання цього договору в судовому порядку на вимогу Позивача.

         З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Позивача в частині розірвання Договору №67.

            Оцінюючи посилання Відповідача - 1 в апеляційній скарзі на те, що Позивач: не сплатив держмито за позовну вимогу про розірвання Договору №67; позов не відповідає вимогам ст. 54 ГПК України (відсутня ціна позову) та ст. 57 ГПК України (до позову не додано документів вжиття заходів досудового врегулювання спору, в тому числі листа з пропозицією розірвати договір) і порушено передбачений ст. 11 ГПК України порядок розірвання договору, судова колегія встановила наступне.

            Позивач заявив дві позовні вимоги, а саме  нематеріальну –про розірвання договору і матеріальну –про стягнення грошових коштів. Відповідно до вимог чинного законодавства, в т.ч. Декрету КМ України „Про державне мито” (з наступними змінами та доповненнями), Позивач  повинен був сплати державне мито  за нематеріальну вимогу - 85,00 грн., а за матеріальну -1629,24 грн.

      Як свідчать матеріали справи, Позивач дійсно не сплатив державне мито за  нематеріальну вимогу у розмірі 85,00 грн.

           Відповідно до приписів ст. 63 ГПК України, місцевий суд повертає позовну заяву, якщо до неї не додано доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.

         Однак, в цій позовній заяві поєднані  дві вимоги, одну з яких позивач оплатив державним митом і, відповідно, суд не мав права повертати цей позов. Проте, при розгляді справи по суті суд повинен був стягнути це несплачене мито на користь держави, у разі відмови у задоволенні цієї вимоги, з позивача, а у разі її задоволення - з відповідача.

       За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що несплата Позивачем державного мита за однією із вимог не може бути підставою для скасування судового рішення, однак, це державне мито у сумі 85,00 грн., враховуючи, що нематеріальна вимога Позивача про розірвання договору задовольняється, повинне бути стягнено з Відповідача - 1 до державного бюджету.

        Посилання скаржника на відсутність у позові ціни позову також не могло бути підставою  для відмови у прийнятті позову та скасування судового рішення, оскільки, по-перше, позивач зазначив у позові ціну позову, а, по-друге,  не зазначення у позові його ціни не може бути підставою для відмови в його прийнятті, оскільки це не передбачено ГПК України.

           Щодо досудового врегулювання спору в частині розірвання договору, судова колегія встановила таке.

Дійсно, ст. 57  ГПК України встановлює необхідність додання до позову документів, що підтверджують вжиття заходів досудового врегулювання спору  щодо  розірвання договору, а ст. 11 ГПК України - порядок розірвання договору, і Позивач, як свідчать матеріали справи, незважаючи на його неодноразові звернення до Відповідача-1 щодо виконання умов договору, не дотримався вищевказаного порядку досудового врегулювання розірвання Договору №67.

           Проте, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 09.07.2002 р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім „Кампус Коттон клаб” щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України  (справа про досудове врегулювання спорів) роз'яснено: „... Із змісту  частини  другої  статті  124  Конституції  України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у  разі  виникнення  спору  може  звернутися  до  суду за його вирішенням.  Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші  положення Конституції України, не містить застереження  щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування. Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так,  відповідно до ст. 8 Конституції  України,  звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції  України,  норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст. 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права  власності  і господарювання,   в  тому  числі  у  судовому  порядку.  До  таких суб'єктів належать,  зокрема,  юридичні  особи  та  інші  суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена  законом,  іншими  нормативно-правовими  актами  у залежність  від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору. Обов'язкове досудове  врегулювання   спорів,   яке   виключає можливість  прийняття  позовної  заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання   суб'єктами  правовідносин  досудового  врегулювання спорів  може  бути  додатковим  засобом  правового  захисту,  який держава  надає  учасникам  певних правовідносин,  що не суперечить принципу  здійснення  правосуддя   виключно   судом.   Виходячи  з необхідності  підвищення  рівня  правового  захисту, держава  може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових  процедур, однак,  їх  використання  є  правом,  а  не  обов'язком особи,  яка потребує такого захисту. Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів  правовідносин можливості   досудового   врегулювання   спорів.   Це   може  бути передбачено    цивільно-правовим    договором,    коли    суб'єкти правовідносин  добровільно  обирають  засіб  захисту  їхніх  прав. Досудове   врегулювання   спору   може   мати   місце   також   за волевиявленням  кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору,  є правом,  а не обов'язком особи,  яка  добровільно,  виходячи  з  власних  інтересів,   його використовує.   Встановлення   законом   обов'язкового  досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на  судовий захист. З урахуванням викладеного, положення ч.2 ст. 124 Конституції України  щодо поширення юрисдикції судів на   всі   правовідносини,  що  виникають  у  державі,  в  аспекті конституційного звернення, необхідно розуміти так,  що право  особи (громадянина України,  іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду  за  вирішенням  спору  не  може  бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом   або   договором   досудового   врегулювання   спору   за волевиявленням  суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.”

           Слід зазначити, що ст. 188 ГК України, яка теж передбачає можливість досудового врегулювання спорів про розірвання договорів, носить, на думку судової колегії, рекомендаційний порядок, оскільки будь-яких санкцій за недодержання такого порядку ГК України, в тому числі зазначена стаття, не передбачає.

          Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що не додержання Позивачем  порядку досудового врегулювання спору в частині розірвання договору, не може бути самостійною підставою для  відмови в задоволенні цієї вимоги.

            Оцінюючи позицію Відповідача - 1 щодо висновків  місцевого суду в частині стягнення з Відповідача - 1 на користь Відповідача - 2  заборгованості в сумі 162924,80 грн., судова колегія встановила наступне.

               Як свідчать матеріали справи,  Відповідач-2   перерахував 31.08.2007 р. Позивачу  суму заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем за Договором №67  з посиланням на договір поруки б/н від 15.05.2007 р., що підтверджується  платіжним дорученням №42 від 31.08.2007 р.  (а.с. 28), і заявив клопотання про стягнення зазначеної суми  на свою користь з Відповідача-1 (а.с. 34).

             З матеріалів справи вбачається, що між Відповідачем-2 та Позивачем дійсно було укладено 25.05.2005 р. (а не 15.05.2007 р., як зазначено у вищевказаному п/дорученні) договір поруки, згідно умов якого Відповідач-2 поручався перед Позивачем за виконання Відповідачем–1 його зобов'язань за Договором №67 (а.с. 12). Проте, зі змісту  договору поруки вбачається, що Відповідач-2 поручався у разі не виконання Відповідачем-1 зобов'язань поставити Позивачу товар за Відповідача-1, тобто порука виявлялась у поставці, а не поверненні оплати  товару, в разі нездійснення Відповідачем-1 його поставки.  

            За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що повернення Відповідачем-2 Позивачу зазначеної грошової суми виходить за межи його зобов'язань (предмету зобов'язань) за договором поруки і тому не може враховуватись при здійсненні розрахунків  між Позивачем та Відповідачем-1 та бути підставою для визнання факту здійснення розрахунків з Позивачем за Договором №67.

           Місцевий суд, у порушення приписів ст. 43 ГПК України, не дав належної оцінки умовам договору поруки і дійшов помилкового висновку, що повернення Відповідачем-2 Позивачу зазначених грошових коштів входить до предмету цього договору.

        Крім того, Відповідач-2 не заявляв позову про стягнення на його користь з Відповідача-1 зазначеної грошової суми, тобто він не має статусу позивача або 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, у розумінні ст.ст. 1,2,21 та 26 ГПК України, а клопотання  Відповідача-2 про  стягнення цієї суми не є позовом, у розумінні норм ГПК України, і тому не може бути підставою для такого стягнення, оскільки  норми ГПК не передбачають можливості стягнення заборгованості з одного відповідача на користь іншого.

           Слід зазначити, що Позивач, хоча і змінював свої позовні вимоги, не відмовився, як вбачається зі змісту позову (уточнень до нього), від вимоги про стягнення на його користь суми попередньої оплати в сумі  162924,80 грн., а  така відмова, згідно ст. 22 ГПК України, є виключно його правом, тобто ні інші учасники  процесу, ні суд не мають права вирішувати за позивача питання про відмову від позову (частини вимог).   

            У порушення вищезазначених  норм ГПК України, місцевий суд, давши оцінку цій вимозі, не прийняв з неї рішення відносно Позивача, а стягнув грошові кошти з Відповідача-1 на користь Відповідач-2, що є неприпустимим, оскільки порушує принципи диспозитивності сторін і є перевищенням повноважень суду при розгляді справи.

             За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду в цій частині, відповідно до приписів ст. 104 ГПК України, - скасуванню.

           Вимога скаржника про припинення провадження у справі в цій частині з посиланням на те, що відсутній предмет спору, оскільки Відповідач-2 розрахувався за нього з Позивачем, не може бути задоволена, з огляду на таке.

        По-перше, як зазначалось вище, Позивач не відмовлявся від цієї вимоги, тобто наявний спір, а тому підстав для припинення провадження у справі, передбачених п.1-1 ст.  80 ГПК України (на які послався скаржник), немає і, відповідно, вона повинна бути розглянута  по суті.

             По-друге, як зазначалось вище, Відповідач-2, згідно умов договору поруки, не мав зобов'язань перед Позивачем розраховуватись з Позивачем за Відповідача-1, а тому перерахування ним (Відповідачем-2) Позивачу цієї грошової суми не звільняє Відповідача-1 від обов'язку по її поверненню Позивачу безпосередньо ним (Відповідачем-1), з урахуванням того, що умови Договору №67 ним виконані не були і цей договір розривається в судовому порядку.

             Відмова представника Позивача на стадії апеляційного провадження  від позовних вимог до Відповідача-1 в частині стягнення грошових коштів, оскільки ця заборгованість погашена йому Відповідачем-2, не може прийматись до уваги, оскільки ГПК України не передбачає можливості відмови, в тому числі часткової, від позову на стадії апеляційного провадження і, відповідно, в апеляційної інстанції немає правових підстав для прийняття цієї відмови.  

             Приймаючи до уваги, що Позивач фактично не заявив  будь-яких конкретних вимог до Відповідача-2 і між ними відсутній спір по заявленим Позивачем вимогам, провадження у справі відносно Відповідача-2, відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України, підлягає припиненню.  

            Незважаючи на те, що апеляційна скарга задовольняється частково, скаржнику не підлягає відшкодуванню сплачене ним державне мито за звернення до суду з апеляційною скаргою, оскільки в кінцевому результаті позов Позивача задовольняється повністю.

            Клопотання Відповідача-2 про накладення арешту на рахунки скаржника на суму 162924,80 грн. задоволенню не підлягає, оскільки стягнення грошових коштів, згідно цієї постанови, здійснюється не на користь Відповідача-2 і, відповідно, немає правових підстав для задоволення його клопотання.  

                Керуючись ст.ст. 99, 101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат” (м. Лубни Полтавської області) –задовольнити частково.

2) Пункти 3, 4 та 5 резолютивної частини рішення господарського суду Одеської області від 13.09.2007 р. у справі №3/262-07-7144 - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення у такій редакції:

„3. Стягнути з ВАТ „Лубенський м'ясокомбінат” (37500, м. Лубни Полтавської області, вул. Індустріальна,9, р/р 26004000060614 в АБ Факторіал –Банк, м. Харків, МФО 351715, код ЄДРПОУ 00443950):  

а) на користь ПП „Універсал - Екстра” (65082, м. Одеса, вул. Єлісаветинська,13, р/р 2600501300356 в Одеській філії ТОВ „УКРПРОМБАНК”, МФО 388432, код ЄДРПОУ 34736760):

- 162924 (сто шістдесят дві тисячі дев'ятсот двадцять чотири) грн. 80 коп. –повернення суми попередньої оплати, на яку не було поставлено товар за  розірваним Договором №67 від 15.05.2007 р.;

- 1629 грн. 24 коп. –  витрати по сплаті державного мита при зверненні до суду з позовом по матеріальній вимозі про стягнення 162924 грн. 80 коп.;

- 118 грн. -  витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

б) в доход держави 85 грн. –сума державного мита не сплачена позивачем при поданні позову за нематеріальну вимогу задоволену судом.

4. Припинити, відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України, провадження у справі в частині позовних вимог ПП „Універсал - Екстра” до ПП „Сканді - Юг””.

3) В решті частині рішення господарського суду Одеської області від 13.09.2007 р. у справі №3/262-07-7144, а саме п.1 та п.2 резолютивної частини рішення, –залишити без змін.

4) Доручити господарському суду Одеської області видати накази, відповідно до цієї постанови.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                   Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                  Бєляновський В. В.

                                                                                                               Ліпчанська Н. В.

Повний текст постанови підписано  27.11.2007 р.