Рішення

від 09.05.2024 по справі 464/552/24

СИХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 464/552/24

пр.№ 2/464/648/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.05.2024 року м.Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Борачка М.В.,

секретар судового засідання Дзьобан Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини,-

в с т а н о в и в:

26 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування позову покликається на те, що 16 серпня 2008 року вона з відповідачем зареєстрували шлюб і мають трьох доньок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 Зареєстровані вони за місцем реєстрації матері та батька по АДРЕСА_1 . Після одруження вони проживали у російській федерації в м.москва, з 2014 року в Угорщині, а у 2023 році позивач з доньками тимчасово переїхали до Канади. Оскільки подружнє життя не складалося і примирення було неможливим вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 01 листопада 2023 року у справі № 464/5839/23 шлюб між сторонами розірвано. У Канаді позивач з дітьми проживають у хороших умовах, доньки навчаються на денній формі навчання у середній школі Гладсон. Вона належним чином піклується про них, бере активну участь у їхньому вихованні та навчанні. Діти зростають в атмосфері повної любові та взаєморозумінні. Позивач має самостійний дохід, який є достатнім для їхнього утримання. Доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у своїх заявах повідомили, що бажають проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 , яка турбується про них, бере активну участь у їхньому вихованні та навчанні.

Ухвалою судді Сихівського районного суду м. Львова від 31.01.2024 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

14.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує повністю. Зазначає, що окремі обставини справи, наведені позивачкою, не відповідають дійсності. Зокрема вказує, що відповідач насправді допомагав позивачці щодо організації та ведення підприємницької діяльності в Угорщині. Більше того, позивачка незаконно вивезла дітей закордон до Канади, з приводу чого наразі відбуваються засідання у національних судах Канади. На підставі цього відповідач приходить до висновку про те, що дії позивачки свідомо направлені на обмеження та порушення прав відповідача як батька та самих дітей. Окрім цього наголошує, що для правильного вирішення спору слід враховувати думку дітей, однак діти постійно знаходяться із матір`ю та під її впливом, внаслідок чого їхня думка може бути спотвореною. Факт проживання дітей разом із позивачкою в Канаді також впливає на те, що орган опіки та піклування не зможе належним чином оцінити умови проживання дітей. На противагу цьому повідомляє про те, що співмешканець позивачки, який проживає разом із нею та доньками у Канаді «був фігурантом у двох кримінальних справах» пов`язаних із збутом наркотичних речовин в Угорщині. Насамкінець, відповідач із посиланням на практику Верховного Суду зазначає, що ця справа не може бути розглянута до того моменту поки судом у Канаді не буде вирішено справу про повернення дітей в країну постійного їхнього проживання; а відносно двох із трьох доньок, яким більше 14 років суд не може вирішувати питання їхнього місце проживання в силу прямої вказівки ст. 160 СК України.

01.03.2024 від представника позивачки надійшла відповідь на відзив у якій зазначає, що думка дитини може бути зафіксована не тільки безпосередньо в судовому засіданні, а й за допомогою інших доказів, зокрема, у висновку чи експертизі. На підтвердження цього долучила висновок клінічного та судового психолога Майкла Ф. Ельтермана, який відповідно до листа-скерування від 11 січня 2024 року був використаний в межах судового провадження за Гаазькою Конвенцію для повернення дітей до місця їхнього постійного проживання. На спростування доводів відповідача про юрисдикцію спору звертає увагу на те, що відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду від якої було здійснено відступ.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10.04.2024 закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання представник позивачки не з`явилась, подала суду клопотання про проведення судового засідання без участі. Відповідач в судове засідання так само не з`явився, 02.05.2024 представник відповідача подав суду клопотання про проведення судового засідання у відсутності відповідача.

У зв`язку з неявкою сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Згідно із ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 161 Сімейного кодексу України спір батьків, які проживають окремо, щодо місця проживання неповнолітньої дитини вирішується судом. При цьому береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та інші обставини, які мають істотне значення. Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвиткові дитини.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їхнім бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька за конкретною адресою.

При вирішенні питання про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Відповідно до ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України», Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Під інтересами дитини треба розуміти забезпечення умов, необхідних для її повноцінного фізичного, психічного і духовного розвитку, що є неодмінним атрибутом належного сімейного виховання.

При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

В цій справі суд з`ясував що 16.08.2008 між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, який було розірвано Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 01.11.2023 у справі №464/5839/23. У цьому шлюбі в колишнього подружжя народилось троє доньок:

- ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 , виданого Амур-Нижньодніпровським відділом РАЦС у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального Міністерства юстиції (м. Дніпро) 27 липня 2021 року;

- ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_2 , виданого Кунцевським відділом РАЦС Управління РАЦС Москви 18 вересня 2021 року та

- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_3 , виданого Кунцевським відділом РАЦС Управління РАЦС Москви 18 вересня 2021 року.

Таким чином суд встановив, що на момент розгляду цієї справи старшій та середній донці колишнього подружжя ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) виповнилося 17 та 14 років відповідно. Виходячи з приписів ч.3 ст.160 СК України, вони вправі самостійно визначати своє місце проживання, а отже суд не має повноважень втручатися у особисту свободу дітей на власний розсуд визначати своє місце проживання. Наведене узгоджується із приписами ч.2 ст.29 ЦК України згідно з якими фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З огляду на таке суд погоджується із доводами відповідача в цій частині і приходить до висновку про те, що вирішення питання про місце проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не може входити до предмету цього спору.

Натомість суд встановив, що наймолодшій донці колишнього подружжя ОСОБА_3 на момент розгляду цієї справи повних 13 років. Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 29 ЦК України у разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи питання щодо місця проживання дитини, суд враховує, що ОСОБА_3 проживає разом із своєю матір`ю (позивачкою) у Канаді в м. Гладстон за адресою: АДРЕСА_2 , натомість постійним місцем проживання відповідача є м.Будапешт, Угорщина.

По зазначеній вище адресі ОСОБА_8 орендує квартиру, що підтверджується наданим позивачкою договором оренди житлового приміщення від 13.03.2023.

Відомості про те, що наймолодша донька ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю та вітчимом вбачаються і з довідки Середньої школи Гладстон від 30.11.2023. З цієї ж довідки суд встановив, що ОСОБА_3 зареєстрована як учениця денної форми навчання середньої школи Гладстон з 13 серпня 2023 року.

Суд також встановив, що ОСОБА_1 є учасником Товариства з Обмеженою Відповідальністю «ТейстОфЛайф» (ориг. TasteOfLife Korlatolt Felelossegu Tarsasag), Скорочена корпоративна назва товариства: ТзОВ «TasteOfLife» (ориг. TasteOfLife Kft.), юридична адреса 1064 м. Будапешт, вул. Подманіцкі, 77. 3 поверх 5. Також згідно з виписки рахунку позивачки з Канадського імперського банку торгівлі з 01.12.2023 по 28.12.2023 по рахунку № НОМЕР_4 кінцевий баланс станом на 28.12.2023 становить 39701,44 доларів США. На думку суду, наведені докази свідчать про те, що позивачка володіє достатніми фінансовими ресурсами необхідними для забезпечення належного рівня життя доньки ОСОБА_3 та підтримання усіх її потреб.

У Висновку клінічного та судового психолога (Ванкувер, Британська Колумбія, 17.01.2024 р.), який дослідив суд, психолог зафіксував думку ОСОБА_3 стосовно умов її життя в Канаді разом із позивачкою. У ньому наймолодша донька повідомила психологу, що з мамою у неї спокійні та неконфліктні відносини, донька на запитання психолога не може відповісти, яку б пораду вона дала своїй мамі, аби вона стала кращою. Загалом стосовно життя в Канаді ОСОБА_3 задоволена та щаслива, оскільки вони (тобто її мама з цивільним чоловіком та сестри) «роблять щось разом як команда»; їй легко вдається знаходити нових друзів, і загалом ОСОБА_3 бачить для себе перспективи навчатися та будувати кар`єру саме в Канаді, оскільки «університетів тут більше і вони кращі». У розділі «Підсумок» Висновку психолог резюмує, що «причини які вона [ ОСОБА_3 ] наводить, здаються відповідними віку, оскільки вона бажає зробити кар`єру».

Щодо стосунків із своїм батьком (відповідачем) ОСОБА_3 повідомила психологу що батько «досить агресивний, і у них були сварки», зокрема, тоді коли вона разом із сестрою «не прибирали у кімнаті», та, що «він менше цікавиться їхнім навчанням». На запитання психолога про те, яку б пораду вона дала своєму батькові аби бути кращим, донька відповіла «бути більш добрим та спокійним і не кричати так багато». Водночас, ОСОБА_3 повідомила, що з батьком їй подобалося разом дивитися « ОСОБА_9 » та ходити в спортзал.

Щодо стосунків із фактичним вітчимом, цивільним партнером позивачки ОСОБА_3 розповіла, що «він добрий і готовий допомагати», зокрема із домашнім завданням. Водночас ОСОБА_3 нічого не відомо про те, ким працює цивільний чоловік позивачки.

У розділі «Підсумок» психолог висновує, що стосунки з батьком у дитини напружені. Водночас психолог наголошує на тому, що він не вбачає жодних доказів того, що дітей спеціально інструктували.

Окремо з приводу відсутності висновку органу опіки та піклування суд наводить наступні мотиви.

Відповідно до ст. 19 СК України та ст. 56 ЦПК України у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати до суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Згідно з приписами ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

В цій ситуації суд в ухвалі про відкриття провадження залучив до розгляду орган опіки та піклування Сихівську районну адміністрацію Львівської міської ради та зобов`язав подати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Однак листом від 20.02.2024 орган опіки та піклування повідомив суд про неможливість подання письмового висновку у зв`язку із неможливістю дослідження умов проживання дітей, позаяк останні проживають разом із позивачкою за межами України.

На думку суду, відсутність висновку органу опіки та піклування не може бути перешкодою для ухвалення рішення по суті, позаяк згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Натомість органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом захищають права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України.

Передбачена ч. 4-5 ст. 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Близький за змістом правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19.

В контексті наведених висновків суд зазначає, що в матеріалах справи наявні докази, сукупність яких свідчить про те, що позивачка як мама наймолодшої доньки, створила їй належні матеріально-побутові умови для проживання дитини, піклується про її навчання та виховання, виявляє до дитини увагу та турботу, а сама дитина теж виявляє бажання проживати саме з мамою. Такий висновок суд ґрунтує на досліджених доказах про місце проживання дитини із мамою (договір оренди квартири), про те що дитина навчається у середній школі (довідка із середньої школи), що у позивачки достатній матеріальний та фінансовий стан, необхідний для догляду за донькою та створення належних і комфортних для неї умов (виписка із банківського рахунку та наявність бізнесу).

При цьому, суд звертає увагу на те, що визначення місця проживання дитини із матір`ю жодним чином не свідчить про невиконання батьком його батьківських обов`язків чи позбавлення його можливості реалізації батьківських прав, однак, зважаючи на наявність проблем у стосунках між батьками дитини, які супроводжуються конфліктами, містять негативні прояви, суд вважає, що зміна місця проживання дитини, яка на даний час проживає з матір`ю, має усталений життєвий уклад, та передача її на проживання батьку, всупереч бажанню дитини, може мати негативні наслідки для психічного і духовного розвитку дитини, а відтак не відповідає її інтересам.

Врешті, суд відхиляє доводи відповідача з приводу юрисдикції цього спору і погоджується із міркуваннями позивачки про те, що спір в цій справі можливо вирішити національним судом.

Так, суд встановив, що відповідач, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07 грудня 2022 року у справі №759/96/18, зазначає, що суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту ст. 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, належить до виключної компетенції держави постійного проживання дитини.

Однак у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 грудня 2022 року у справі № 759/96/18 (провадження № 61-4906св22), з тих мотивів, що стаття 16 Гаазької Конвенції 1980 року обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, із якої було дитину переміщено. Згідно зі статтею 19 Гаазької Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

У свою чергу нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини.

Більше того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.

Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.

Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.

Підсумовуючи наведене, суд висновує, що дві доньки позивачки досягнули граничного віку, після якого вони самостійно вирішують питання місця свого проживання, а отже суд не має підстав для втручання в таке їхнє право. Натомість, наймолодшій доньці позивачки ОСОБА_3 на момент розгляду справи було повних 13 років. Суд повно та всебічно дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, дійшов висновку, що в найкращих інтересах дитини буде визначити її місце проживання разом із матір`ю. Враховуючи наведене позовні вимоги слід задовольнити частково, а саме: в частині позовної вимоги позивачки про визначення місця проживання наймолодшої доньки ОСОБА_3 ; в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в цій ситуації позов задоволено частково, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивачки ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини задовольнити частково.

Визначити місцепроживання неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , спільно із матір`ю ОСОБА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , Адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 , Адреса: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, код ЄДРПОУ: 25258931, Адреса: пр. Червоної Калини, будинок 66, Львівська область, місто Львів.

Повне судове рішення складено 09 травня 2024 року, що є датою його ухвалення, постановленого за відсутності учасників справи, відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України.

Головуючий Борачок М.В.