Рішення

від 09.05.2024 по справі 640/5660/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2024 року Київ справа № 640/5660/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві та Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення коштів,

у с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" (далі позивач, Товариство) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі відповідач 1, ГУ ДПС у м. Києві), Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі відповідач 2, ГУ ДКСУ у м. Києві), в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" грошові кошти у розмірі 3 970 594,70 грн, з яких: інфляційні втрати 2 959 556,12 грн та 3 % річних 1 011 038,58 грн, що нараховані на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254,00 грн за період з 11.03.2017 до 18.01.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.02.2022 позовну заяву Товариства залишено без руху, зазначено недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2022 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 13.12.2022 № 2825-ІХ "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду", адміністративна справа № 640/5660/22 надіслана за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 справа прийнята до провадження, розгляд якої визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що невчинення відповідачем певних дій у визначені статтею 200 Податкового кодексу України строки, всупереч встановленим судовими рішеннями у справах № 640/583/20 та № 640/9562/21 обставинам, призвело до виникнення з 11.03.2017 заборгованості бюджету з відшкодування Товариству узгоджених сум податку на додану вартість та, як наслідок, виникнення обов`язку компенсації майнових втрат Товариства за період з 11.03.2017 по 18.01.2021 від несвоєчасної виплати бюджетного відшкодування, який підлягає стягненню на користь останнього (інфляційні витрати та 3 % річних від суми простроченого основного зобов`язання).

Представник відповідача 1 подав до суду відзив на позов, в якому наголосив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені податковим законодавством. Також вказав, що на виконання судових рішень позивачу відшкодовано суму ПДВ та пеню, як передбачену податковим законодавством санкцію за прострочення здійснення відшкодування ПДВ. Натомість вважає, що до спірних правовідносин не застосовується цивільне законодавство, у тому числі в частині застосування відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, пов`язаного зі стягненням пені за несвоєчасне бюджетне відшкодування, оскільки цивільні права та обов`язки у даному випадку між позивачем та відповідачем (як суб`єктом владних повноважень) не виникли. Кошти які ТОВ "Агри-Трейд" не були своєчасно відшкодовані є бюджетними коштами до їх отримання позивачем, не є коштами державних органів (відповідачів), тож позивач у даних правовідносинах не набуває статусу кредитора, а у відповідача не виникає перед позивачем грошового зобов`язання в порядку цивільного законодавства як зобов`язання боржника.

Представник відповідача 2 подав до суду відзив на позов, в якому вказав, що відповідач 2 в межах своїх повноважень, повністю та у строки вжило заходи щодо виконання відповідних судових рішення. Натомість зазначив, що відповідальність за протерміноване відшкодування ПДВ у вигляді стягнення пені, яка застосовується на підставі Податкового кодексу України, виключає одночасне застосування інших норм матеріального права щодо відповідальності за порушення норм договірних чи господарських зобов`язань. Отже, оскільки спірні правовідносини щодо стягнення пені врегульовано податковим законодавством, яким не передбачено стягнення інфляційних витрат та 3 % річних у разі прострочення виконання рішення суду, то стаття 625 Цивільного кодексу України у даній справі застосуванню не підлягає.

Представник позивача подав відповідь на відзиви відповідачів, в якій наголосив, що відповідачами не заперечуються обставини, що покладені в підґрунтя фактичних підстав позову, а саме щодо виникнення з 11.03.2017 заборгованості бюджету з відшкодування Товариству узгоджених сум податку на додану вартість в розмірі 8 730 254, 00 грн, про фактичну виплату цього боргу з відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок позивача лише 19.01.2021, а також не заперечується правильність наведених розрахунків майнових втрат підприємства за весь час прострочення з 11.03.2017 по 18.01.2021, які складають 3 970 594,7 грн, в тому числі: інфляційні втрати - 2 959 556,12 грн та 3 % річних - 1 011 038,58 грн. Згідно з текстами відзивів, заперечення відповідачів зводяться лише до незгоди із правовими підставами позову з міркувань неправильності застосування до спірних правовідносин норм частини другої статті 625 Цивільного кодексу України через притаманність публічно-правового характеру взаємовідносинам з ГУ ДПС у м. Києві в питаннях відшкодування ПДВ. Проте, наведене тлумачення закону суперечить правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, отже є безпідставним та необґрунтованим.

Розглянувши позовну заяву, відзиви на позовну заяву та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2020 у справі № 640/583/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2020, за позовом Товариства до ГУ ДПС у м. Києві, ДПС України, ГУ ДКСУ у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність, стягнення заборгованості, вирішено:

- визнано протиправною бездіяльність ДПС України щодо невключення до 01.02.2017 у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомостей про узгоджену суму бюджетного відшкодування ТОВ "Агри-Трейд" за період січня 2010 року - вересня 2011 року в розмірі 8 730 254,00 грн;

- визнано протиправною бездіяльність ДПС України і ГУ ДПС у м. Києві щодо неподання до органу ДКС України до 01.04.2017 висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 8 730 254,00 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "Агри-Трейд";

- стягнуто з Державного бюджету України через ГУ ДКСУ у м. Києві на користь ТОВ "Агри-Трейд" заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254, 00 грн та пеню в розмірі 4 714 480,67 грн, нараховану на суму такої заборгованості за період з 11.03.2017 по 09.01.2020.

Вказаним судовим рішенням встановлено право Товариства на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254 грн. Також рішенням зафіксовано, що враховуючи те, що позивачу не було відшкодовано відповідні суми бюджетного відшкодування, у встановлені законом строки, позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 640/9562/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2021, за позовом Товариства до ГУ ДПС у м. Києві, ДПС України, ГУ ДКСУ у м. Києві про стягнення пені, нарахованої на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ вирішено стягнути на користь Товариства з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві 1 506 868,063 грн пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ у розмірі за період з 10.01.2020 по 19.01.2021.

У вказаному рішенні суд встановив, що позивач набув право на нарахування пені у порядку, встановленому пунктом 200.23 статті 200 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, у даній справі не підлягають доказуванню обставини наявності у позивача права на бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254 грн з 11.03.2017 та перерахування позивачу суми вказаної бюджетної заборгованості з податку на додану вартість лише 19.01.2021.

Обґрунтовуючи заявлений позов позивач зазначив, що з огляду на встановлені вищевказаними рішеннями преюдиційні обставини про протиправне невчинення суб`єктами владних повноважень дій у визначені статтею 200 ПК України строки, що спричинило виникнення з 11.03.2017 заборгованості бюджету з відшкодування Товариству узгоджених сум податку на додану вартість в розмірі 8 730 254,00 грн, прострочення виконання державою грошового зобов`язання у вигляді невідшкодування сум ПДВ тривало з 11.03.2017 по 19.01.2021. Тож, вказані обставини є юридичною підставою для притягнення відповідачів до цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за правилами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходячи з положень норм законодавства, які діяли на момент їх виникнення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Отже, з огляду на цей припис шкоду, завдану органом державної влади чи його посадовими і службовими особами, відшкодовує саме держава.

За змістом частини другої статті 2 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) одним із учасників цивільних відносин є держава Україна.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

За змістом статті 173 ЦК України, яка має назву "Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад", у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.

З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах.

Тому в тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (постанова від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, постанова від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).

Відповідно до частини першої статті 2, частини першої статті 3, частини першої статті 5 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, що виникло у боржника на користь кредитора у зв`язку несплатою заборгованості з бюджету, право на яке має кредитор.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування ПДВ) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Водночас ні Закон № 4901-VI, ні інші нормативно-правові акти, не обмежують дію статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежують можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовні лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, суд вважає, що до спірних правовідносин можуть застосовуватися положення частини другої статті 625 ЦК України.

При цьому суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, в якій зазначено, що положення частини другої статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Аналогічний висновок викладений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зазначила, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

При цьому у вказаній постанові від 16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 про неможливість застосування норм, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) до правовідносин, що виникають з приводу виконання судових рішень та висновку про те, що такі правовідносини врегульовані Законом України "Про виконавче провадження".

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.216 у справі № 6-2491цс15 про відсутність підстав для застосування положеньстатті 625 ЦК Україниу разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Судом встановлено, що позивач за період з 11.03.2017 до 18.01.2021, посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України, навів розрахунки інфляційних втрат, що складають 2 959 556,12 грн та 3 % річних, що складають 1 011 038,58 грн, нараховані на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254,00 грн, присуджену позивачу за судовим рішенням, проте невчасно виплачену.

Натомість відповідачі, заперечуючи щодо вимоги позивача наголосили на обов`язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої сума, однак якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. На переконання відповідачів норма частини другої статті 625 ЦПК не може бути застосована до податкових правовідносин, які регулюються спеціальним (податковим) законодавством. Водночас, такі доводи суперечать наведеним висновкам суду та судовій практиці.

Окрім того, додатково, на противагу твердженням відповідачів суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, в якій суд не погодився з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3 % річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначив, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 Цивільного кодексу України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних три відсотка річних процентів та штрафних санкцій є додатковою до основної вимогою.

Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що у справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов`язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі. Ураховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

Більше того, за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною "права на суд" (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бурдов проти Росії (№ 2)" (Burdov v. Russia (№ 2), § 96-97, 99, 117, заява № 33509/04) від 15.01.2009).

Крім цього, суд звертає увагу на те, що не може бути підставою для відмови в позові й посилання відповідача на те, що Державний бюджет України за будь-якою з програм не передбачає асигнувань для виплати інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення виконання рішення суду, оскільки відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16).

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18.

Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У взаємозв`язку з вищенаведеним в сукупності, оскільки держава Україна допустила протиправну бездіяльність щодо відшкодування з бюджету на користь позивача узгодженої суми податку на додану вартість до 19.01.2021 (день перерахування позивачу коштів), право на яке він набув з 11.03.2017, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, то у позивача виникло право вимоги індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

При цьому суд зауважує, що відповідачі не навели спростувань щодо розрахованих позивачем сум інфляційних збитків та три відсотки річних за період прострочення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги обґрунтовані та є такими, що підлягають до задоволення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання наведених вимог відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не надали суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а отже не довів правомірності оскаржуваної поведінки у спірних правовідносинах.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у сумі 24 810,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" грошові кошти у розмірі 3 970 594,70 грн, з яких: інфляційні втрати 2 959 556,12 грн та 3 % річних 1 011 038,58 грн, що нараховані на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ у розмірі 8 730 254,00 грн за період з 11.03.2017 до 18.01.2021.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агри-Трейд" (ЄДРПОУ 32308116; вул. Рибальська, буд 2, м. Київ, 01011) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (ЄДРПОУ 44116011; вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) сплачений судовий збір в сумі 24 810 (двадцять чотири тисячі вісімсот десять) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

СуддяБасай О.В.