Рішення

від 09.05.2024 по справі №

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2024 року м.Київ № 320/24052/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 з визначенням базового місяця - березень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 з визначенням базового місяця - березень 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач провів з ним розрахунок по індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби, однак останнім не було враховано січень 2008 року та березень 2018 року як базового місяця, у зв`язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що оскільки сума ймовірної індексації протягом січня 2016 року - лютого 2018 року не перевищила розмір підвищення грошового забезпечення випереджаючим шляхом у грудні 2015 року, відповідно не відновилася індексація грошового забезпечення в межах прожиткового мінімуму встановленого для працездатних осіб в цьому періоді. Вимога про зобов`язання відповідача при розрахунку індексації за період з січня 2016 року - по 28 лютого 2018 року застосувати березень 2008 року як базовий безпідставна, оскільки до 15.12.2015 року діяв інший механізм визначення та обрахунку індексації. Аналіз редакції пункту 5 Порядку № 1078, а особливо його 1 - 5 абзаців свідчить про те, що значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення тарифних окладів (стипендій), для обрахунку приймається за 1 або 100 відсотків лише коли таке підвищення відбулося після 15.12.2015 або після цієї дати. Прийняття підвищення тарифних окладів (стипендій), яке сталося до 15.12.2015, за 1 або 100 відсотків порушує таку складову верховенства права, як принцип правової визначеності, та суперечить положенням частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Тому у відповідача відсутні підстави для застосування для обрахунку індексації позивачу березня 2008 року як базового місяця за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 і тому ця вимога є безпідставною та не підлягає задоволенню. 01.03.2018 вступила в дію постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схему тарифних коефіцієнтів за військовим званням, та встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 рік, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. При цьому відповідач звертає увагу на те, що відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, розмір індексів споживчих становив: у квітні 2018 року - 100,8; у травні 2018 року - 100,0; у червні 2018 року - 100,0; у липні 2018 року - 99,3; у серпні 2018 року - 100,0; у вересні 2018 року - 101,9; у жовтні 2018 року - 101,7. Таким чином лише у жовтні 2018 року відбулось досягнення порогового значення інфляції в розмірі 103%. У зв`язку із цим у грудні 2018 року для індексації грошового забезпечення застосовується індекс 3,7%, а до цього часу індексація не нараховувалась, оскільки індекс споживчих цін не перевищував поріг індексації 103%. Відповідно у грудні 2018 року позивач отримав індексацію грошового забезпечення у розмірі 71,08 грн, що відповідає вимогам законодавства, яке регламентує порядок нарахування і виплати індексації.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані, суд вважає, що адміністративний позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту.

Позивач проходив службу в Українському науково-дослідницькому інституті спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України та станом на час звернення до суду з цим позовом позивача виключено із списків особового складу, всіх видів забезпечення.

При цьому, за період з 01.01.2016 по 01.12.2018 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Представник позивача звернувся із адвокатським запитом до відповідача, в якому просив надати розрахунок індексації грошового забезпечення з зазначенням базового місяця.

На виконання зазначеного запиту 03.04.2023 відповідачем листом надано відповідь, відповідно до якої позивачеві у період з 01.01.2016 до 01.12.2018 не нараховано та не виплачено у повному обсязі індексацію грошового забезпечення. Щодо визначення базового місяця та проведення індексації відповідачем зазначано, що після змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно правових актів базовим періодом для нарахування індексації став місяць підвищення посадового окладу (тобто з 15.12.2015). Водночас до набуття зазначених змін, місяць, в якому відбулося підвищення грошових доходів населення (в тому числі збільшення розмірів складових грошового забезпечення), вважався базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.

Вадажаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 01.12.2018 з урахуванням базових місяців січень 2008 року та березень 2018 року позивач вважає протиправною та такою, що порушують встановлене статтею 43 Конституції України право позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом та звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон).

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 2 Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Приписи ч. 6 ст. 2 Закону визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

За правилами ч. 1 ст. 4 Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 103 відсотка).

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Приписи п. 1-1 Порядку №1078 визначають, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 21.07.2016 103 відсотка).

Згідно абз. 5 п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.

При цьому підпунктом 2 пункту 6 Порядку №1078 передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Із змісту наведеного вбачається, що пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а отже поширюється і на військовослужбовців.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Посилання відповідача у листі на те, що проведення індексації грошових доходів можлива лише у межах фінансових ресурсів, є помилковими, оскільки відсутність коштів в бюджеті не може обмежувати гарантоване Законом право особи на отримання відповідних виплат.

Суд звертає увагу, що за правилами абз. 2 п. 2 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Згідно п. 10-2 Порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.

Тобто, як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі № 825/565/17, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

На момент виникнення спірних правовідносин і до 28.02.2018 визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294 (далі - Постанова № 1294), якою було затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 13 Постанови № 1294 остання набрала чинності з 01.01.2008. Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Ця Постанова №1294 діяла до дня набрання чинності 01.03.2018 постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

У свою чергу, з аналізу змісту Постанови №1294 вбачається, що у період її дії з 01.01.2008 до 28.02.2018 посадові оклади військовослужбовців не змінювались.

Відтак, на переконання суду, саме січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Таким чином, проведення відповідачем нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу за цей період, виходячи з іншого базового місяця ніж січень 2008 року, відбувалося поза межами правового поля, оскільки, як було встановлено вище, базовим місяцем для обчислення виплати індексації у період з 01.01.2008 по 28.02.2018 був січень 2008 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 400/1118/21, від 12.05.2022 у справі №200/7006/21, від 28.06.2022 у справі № 420/4841/21, від 28.06.2022 у справі № 640/8991/21.

У свою чергу, надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині наявності правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 01.12.2018 з базовим місяцем березень 2018 року, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вже було зазначено вище, після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 базовим місяцем для нарахування особам рядового і начальницького складу індексації грошового забезпечення став березень 2018 року.

Абзацом 1 пункту 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Відтак, оскільки підвищення посадового окладу ОСОБА_1 з березня 2018 року відбулося у зв`язку з прийняттям Постанови №704, якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу, то саме березень 2018 року є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.

Як свідчать матеріали справи, згідно довідки Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ від 03.04.2023 №42 та №43 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 по 01.12.2018 обчислювалася із застосуванням базового місяця березень 2018 року. Нарахування та виплата її почалася здійснюватися з 01.12.2018, оскільки до цього часу за офіційними даними Державної служби статистики України поріг індексації, передбачений пунктом 1-1 Порядку №1078 та розрахований наростаючим підсумком, з березня 2018 року по грудень 2018 року включно не перевищив 103 відсотки.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2018 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, адже її обчислення здійснювалося саме із застосуванням відповідного базового місяця. Указані мотиви також свідчать й про відсутність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку із нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2018 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, оскільки відповідні дії були вчинені відповідачем.

При цьому, аргументів щодо помилковості чи неповноти проведеного обрахунку індексації за вказаний період позивачем не наведено.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.04.2024 у справі № 320/11207/22.

Додатково щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 по справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Відтак, оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, то строки звернення до суду з позовом про її нарахування та виплату ОСОБА_1 у 2018 року не застосовувалися.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відтак, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Водночас, суд підкреслює, що відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023. Відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Отже, як на момент звернення до суду із цим позовом у квітні 2023 року діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що унеможливлювало застосування до спірних правовідносин строків, встановлених ст. 233 КЗпП України.

Указані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 по справі №380/15245/22.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач своєчасно звернувся з позовом до суду.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до копії квитанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору, підлягають стягненню за рахунок відповідача і у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Українського науково-дослідницького інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексації грошового забезпечення, із урахуванням нарахованої та виплаченої індексації, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.

Зобов`язати Український науково-дослідницький інститут спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (код ЄДРПОУ - 20001993, вул.Миколи Василенка, 3, м.Київ, 03113) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із урахуванням нарахованої та виплаченої, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Українського науково-дослідницького інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (код ЄДРПОУ - 20001993, вул.Миколи Василенка, 3, м.Київ, 03113) на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.