Рішення

від 10.05.2024 по справі 520/8295/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

10.05.2024 р. справа №520/8295/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)проскасування правового акту індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 13.12.2023 року №506140-24/20-15.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що оскаржене рішення субєкта владних повноважень суперечить п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України. Стверджував про відсутність податкового обов`язку із здійснення публічного платежу за оскарженим рішенням субєкта владних повноважень, позаяк територія розміщення земельних ділянок у 2022р. була включена до переліку територій ведення бойових дій.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у 2022р. заявник був власником та користувачем двох земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь. Ці земельні ділянки є обєктом обчислення мінімального податкового зобов`язання. На території Красноградського району Харківської області у 2022р. не велось жодних бойових дій. Наголошував на правильності обчислення суми податку.

Згідно з п.2 ч.5 ст.45, п.4 ч.5 ст.45, п.5 ч.5 ст.45 КАС України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Ці обов`язки сторін кореспондують запровадженому ч.4 ст.77, ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України обовязку позивача подати до суду усі докази, що мають юридичне значення для справи і запровадженому ч.3 ст.79 та ч.4 ст.162 КАС України обовязку відповідача подати до суду усі докази, що мають юридичне значення для справи.

Також ці обовязки кореспондують положенням п.4 ч.5 ст.160 та п.5 ч.5 ст.160 КАС України, де указано, що позивач повинен відобразити у позові: вимоги, виклад обставин на підтвердження вимог позову, зазначення доказів на підтвердження викладених обставин і положенням п.5 ч.2 ст.162 КАС України, де указано, що відповідач повинен відобразити у відзиві на позов: заперечення стосовно викладених у позові обставин та заперечення проти правових підстав позову.

Заявник у межах даного позову не оскаржує ані обставин стосовно речових прав на земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, ані площі цих земельних ділянок, ані обставин правильності арифметичних обчислень контролюючого органу під прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Тому ці обставини (котрі за суттю та змістом є окремими підставами позову) не входять до предмету доказування у даному спорі, а тому не досліджуються та не оцінюються судом у ході розгляду справи.

Суд, вивчивши доводи позову та аргументи відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

У розумінні ст.791 Земельного кодексу України земельна ділянка із кадастровим номером 6323180600:01:000:0104 є реально існуючим об`єктом цивільних прав - предметом цивільного обороту, розташована за адресою - с. Коханівка Кегичівського району Харківської області; земельна ділянка із кадастровим номером 6323180600:01:000:0103 є реально існуючим об`єктом цивільних прав - предметом цивільного обороту, розташована за адресою - с. Коханівка Кегичівського району Харківської області

За твердженнями субєкта владних повноважень відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за заявником зареєстровано такі земельні ділянки:

- площею 6,3195 га (кадастровий номер 6323180600:01:000:0104), що розташована за адресою с. Коханівка Кегичівський район Харківської області, та на яку з 06.09.2022 зареєстровано з умовами договору емфітевзису право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за заявником. Власник ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1 , далі ОСОБА_2 ). Термін дії договору до 01.08.2071;

- площею 6.3819 га (кадастровий номер 6323180600:01:000:0103), яка розташована за адресою с. Коханівка Кегичівський район Харківської області та з 25.02.2019 належить заявнику на праві власності.

У ході розгляду справи заявник цих обставин не заперечив та не спростував.

За твердженнями субєкта владних повноважень з 06.09.2022р. земельна ділянка, площею 6,3195 га (кадастровий номер 6323180600:01:000:0104), що розташована за адресою с. Коханівка Кегичівський район Харківської області, належить згідно з умовами договору емфітевзису на праві користування ОСОБА_1 . Власник ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ). Терміном дії договору до 01.08.2071. За вказану земельну ділянку за 2022 рік земельний податок у розмірі 1.475,47грн. нараховано контролюючим органом власнику ОСОБА_2 згідно з податковим повідомленням рішенням від 03.10.2022 № 236034-2409-2016. Сплата податкових зобов`язань із земельного податку ОСОБА_2 відсутня.

На вимогу суду суб`єктом владних повноважень подано відомості, згідно з якими розрахунок загального мінімального податкового зобов`язання за податковий 2022 рік, визначеного у податковому повідомленні-рішенні від 13.12.2023 №506140-24/20-15 (позитивне значення різниці між сумою загального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків та зборів - у сумі 9455,70 грн) складає: за земельну ділянку площею 6.3819 га (кадастровий номер 6323180600:01:000:0103): 32237 х 6,3819 га х 0,04 х 12/12 = 8229,33 грн., де 32237 нормативно - грошова оцінка, 6,3819 га - загальна площа земельної ділянки, 0,04 - коефіцієнт на 2022 рік, 12/12- 12 місяців; за земельну ділянку площею 6,3195 га (кадастровий номер 6323180600:01:000:0104): 32237 х 6,3195 га х 0,04 х 4/12 = 2716.29 грн, де 32237 нормативно грошова оцінка, 6,3195 га - загальна площа земельної ділянки, 0,04 - коефіцієнт на 2022 рік, 4/12 4 місяці (з 06.09.2022). Загальна сума земельних ділянок складає: 8229,33 грн + 2716.29 грн = 10945,62грн.

Земельний податок з фізичних осіб за 2022 рік відповідно до податкового повідомлення рішення від 03.10.2022 № 238056-2409-2016 сплачено за 2022 рік заявником 04.01.2024р. у сумі 1.489,92 грн за земельну ділянку площею 6.3819 га (кадастровий номер 6323180600:01:000:0103), яка розташована за адресою с. Коханівка Кегичівський район Харківської області.

Тому підсумковий результат обчислення позитивного значення мінімального податкового зобовязання в оскарженому податковому повідомленні рішенні складає 9.455,70грн. (10.945,62грн. - 1.489,92грн.).

Стверджуючи про невідповідність закону означеного управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень у формі податкового повідомлення-рішення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Суд відзначає, що суспільні відносини з приводу суті та меж податкового обов`язку, змісту податкової дисципліни, обсягу повноважень органів публічної адміністрації у галузі податкової справи, механізмів та заходів податкового контролю, приводів та порядку і способів та підстав застосування заходів податкового примусу, складу протиправних діянь у вигляді податкових правопорушень, міри юридичної відповідальності винних осіб та правил її реалізації з 01.01.2011р. унормовані, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

У розумінні п.п.14.1.1142 ст.14 Податкового кодексу України мінімальне податкове зобов`язання - мінімальна величина податкового зобов`язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до цього Кодексу. Сума мінімальних податкових зобов`язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі - підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов`язанням;

Згідно з п.9.1 ст.9 Податкового кодексу України до загальнодержавних податків належать: 9.1.1. податок на прибуток підприємств; 9.1.2. податок на доходи фізичних осіб; 9.1.3. податок на додану вартість; 9.1.4. акцизний податок; 9.1.5. екологічний податок; 9.1.6. рентна плата; 9.1.7. мито.

Відповідно до п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать: 10.1.1. податок на майно; 10.1.2. єдиний податок.

Пунктом 10.2 ст.10 Податкового кодексу України визначено, що до місцевих зборів належать: 10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів; 10.2.2. туристичний збір.

У силу застереження п.10.21 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю, крім земельного податку за лісові землі).

Правила обчислення мінімального податкового зобов`язання (далі за текстом - МПЗ) викладені законодавцем у приписах ст.381 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.п.381.1.1 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГОд x К x М / 12, де: МПЗ - мінімальне податкове зобов`язання; НГОд - нормативна грошова оцінка відповідної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; К - коефіцієнт, який становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Згідно з п.п.381.1.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов`язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

Підпунктом 381.1.3. ст.381 Податкового кодексу України визначено, що при обчисленні мінімального податкового зобов`язання платниками єдиного податку четвертої групи - фізичними особами - підприємцями, які провадять діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", коефіцієнт "К", визначений у підпунктах 38-1.1.1 і 38-1.1.2 цього пункту, застосовується у половинному розмірі.

Як то указано у п.п.38-1.1.4 ст.381 Податкового кодексу України, МПЗ визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

За правилами п.381.2 ст.381 Податкового кодексу України МПЗ не визначається для: земельних ділянок, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами (товариствами), а також набуті у власність/користування членами цих кооперативів (товариств) у результаті приватизації (купівлі/продажу, оренди) у межах земель, що належали цим кооперативам (товариствам) на праві колективної власності чи перебували у їх постійному користуванні; земель запасу; невитребуваних земельних часток (паїв), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім таких земельних часток (паїв), переданих органами місцевого самоврядування в оренду; земельних ділянок зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, які належать фізичним особам на праві власності та/або на праві користування та станом на 1 січня 2022 року знаходилися у межах населених пунктів; земельних ділянок, земельних часток (паїв), за які не нараховувалися та не сплачувалися плата за землю або єдиний податок четвертої групи, що перебувають у консервації, або забруднені вибухонебезпечними предметами, або щодо яких прийнято рішення про надання податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів на підставі заяв платників податків про визнання земельних ділянок непридатними для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами. МПЗ для земельних ділянок, земельних часток (паїв), передбачених абзацом сьомим цього пункту, не визначається за період, за який не визначається плата за землю або єдиний податок четвертої групи.

Відповідно до п.381.3 ст.381 Податкового кодексу України у разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п.381.4 ст.381 Податкового кодексу України у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів.

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік.

Положеннями п.170.14 Податкового кодексу України визначені особливості визначення загального мінімального податкового зобов`язання платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.

Так, згідно з п.п.170.14.1 ст.170 Податкового кодексу України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Відповідно до п.п.170.14.2 ст.170 Податкового кодексу України у разі передачі таких земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, їх розмір враховується при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) таких земельних ділянок у порядку, встановленому цим Кодексом.

За правилами п.п.170.14.3 ст.170 Податкового кодексу України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб.

Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/користування.

При обчисленні мінімального податкового зобов`язання нормативна грошова оцінка земельних ділянок застосовується контролюючими органами з урахуванням вимог, встановлених пунктом 271.2 статті 271 цього Кодексу.

У разі державної реєстрації платника податку фізичною особою - підприємцем загальне мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, які використовуються таким підприємцем для провадження господарського діяльності, розраховується таким платником у порядку, визначеному пунктом 177.14 статті 177 та статтею 297-1 цього Кодексу, з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому відбулася державна реєстрація фізичної особи - підприємця.

Податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку про сплату річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та сумою сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов`язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь (далі у цьому пункті - загальна сума сплачених податків, зборів, платежів), надсилається (вручається) платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, наступного за звітним.

Якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) таке податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку у зазначений строк, фізична особа звільняється від відповідальності, передбаченої цим Кодексом за несвоєчасну сплату річного податкового зобов`язання на суму позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів.

Таке річне податкове зобов`язання може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Позитивне значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів є частиною зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб.

Сума податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення різниці між сумою загального мінімального податкового зобов`язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги площі кожної із земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, та сплачується (перераховується) до місцевих бюджетів за місцезнаходженням таких земельних ділянок.

У силу застереження п.п.170.14.4 ст.170 Податкового кодексу України сума податку на доходи фізичних осіб у частині позитивного значення такої різниці не враховується у загальній сумі сплачених податків, зборів, платежів у наступному податковому (звітному) році.

Як то указано у п.п.170.14.5 ст.170 Податкового кодексу України, до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів платника податку включаються: податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь. У сумі сплачених податків, зборів, платежів не враховуються помилково та/або надміру сплачені у податковому (звітному) році суми податків, зборів, платежів.

У відповідності до п.п.170.14.6 ст.170 Податкового кодексу України у разі згоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов`язанням та/або розрахованою сумою річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб такий платник податку зобов`язаний сплатити зазначену у відповідному податковому повідомленні-рішенні суму податку протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

У разі незгоди платника податку з визначеним контролюючим органом загальним мінімальним податковим зобов`язанням та/або розрахованою у відповідному податковому повідомленні-рішенні сумою річного податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб такий платник податку має право у порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, звернутися до контролюючого органу за своєю податковою адресою для проведення звірки даних, використаних для розрахунку суми податку на доходи фізичних осіб, з наданням підтвердних документів, зокрема щодо: земельних ділянок, що знаходяться у платника податку у власності та/або постійному користуванні або в оренді (суборенді, емфітевзисі), їх нормативної грошової оцінки та площі; суми доходу, отриманого від реалізації власної сільськогосподарської продукції; суми сплачених податків, зборів, платежів.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельні ділянки або договорів про передачу в оренду, емфітевзис або інше користування земельних ділянок, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, обчислення мінімального податкового зобов`язання здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації від відповідних органів про власність/користування або перехід права власності/користування на такі земельні ділянки.

Якщо за результатами звірки виявлено розбіжності між даними контролюючого органу та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, контролюючий орган протягом 10 днів, наступних за днем завершення звірки, зобов`язаний скасувати (відкликати) таке податкове повідомлення-рішення та у разі потреби надіслати (вручити) платнику податку нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку, складене з урахуванням результатів проведеної звірки.

Розвязуючи спір, суд зважає, що згідно з п.265.1 ст.265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: 265.1.1. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; 265.1.2. транспортного податку; 265.1.3. плати за землю.

За змістом п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України платниками плати за землю є: 269.1.1. платники земельного податку: 269.1.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.1.2. землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; 269.1.2. платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Пунктом 270.1.1 ст.270 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктами оподаткування платою за землю є: 270.1.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності; 270.1.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності; 270.1.1.3. земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування; 270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

За приписами п.271.1 ст.271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: 271.1.1. нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 271.1.2. площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. База оподаткування по земельних частках (паях) визначається згідно із даними земельних ділянок, на які фізичні особи мають право як власники земельних часток (паїв), з урахуванням підпунктів 271.1.1 та 271.1.2 цього пункту.

Пунктом 271.2 ст.271 Податкового кодексу України визначено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Приписами ст.274 Податкового кодексу України унормовані випадки ставок земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження), а саме: Ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п.п.274.1 ст.274); Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форм власності) (п.274.2 ст.274).

Приписами ст.277 Податкового кодексу України унормовані випадки ставок земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, а саме: Ставка податку за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області. (п.277.1 ст.277).

Відповідно до п.284.1 ст.284 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Нові зміни до рішень щодо наданих пільг зі сплати земельного податку надаються відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 числа першого місяця кварталу, що настає за звітним кварталом, у якому відбулися зазначені зміни.

Як то указано у ст.285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п.285.1 ст.285); Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (п.285.2 ст.285).

Згідно з п.286.1 ст.286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

За приписами п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з п.38.14 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 30.11.2021р. №1914-ІХ на період здійснення заходів із забезпечення проведення операції Об`єднаних сил (ООС) щодо земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, що розташовані на тимчасово окупованій території та/або території населених пунктів на лінії зіткнення, мінімальне податкове зобов`язання не визначається.

Підпунктом 64 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 30.11.2021р. №1914-ІХ установлено, що першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.

Згідно з п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, законом було прямо, чітко та однозначно визначено у якості кваліфікуючої умови для звільнення від виконання податкового обовязку з плати за землю - факт знаходження (розташування, розміщення) земельної ділянки як обєкта справляння плати за землю на території, де ведуться або велись бойові дії.

Будь-яке положення постанови Уряду України про іншу кваліфікуючу ознаку обєктивно не здатне змінити приписів норми Податкового кодексу України, позаяк у силу ієрархії правових актів положення закону мають вищу юридичну силу порівняно із положеннями постанови Кабінеті міністрів України як підзаконного акту.

Згідно з п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ тимчасово, за 2022 та 2023 податкові (звітні) роки, не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та/або за земельні ділянки, визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Згідно з п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Дати початку та завершення активних бойових дій або тимчасової окупації визначаються відповідно до даних Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Платники плати за землю, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно до пункту 286.2 статті 286 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов`язання з плати за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених цим підпунктом, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з плати за землю за період березень 2022 - грудень 2023 року шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.

Платники орендної плати, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно до статті 288 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов`язання з орендної плати за земельні ділянки, забруднені вибухонебезпечними предметами або непридатні для використання у зв`язку з потенційною загрозою їх забруднення вибухонебезпечними предметами, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з орендної плати за період 2022-2023 років шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.

Для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов`язання та надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення за 2022 рік у строк до 31 грудня 2023 року.

При цьому річна сума платежу за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені цим підпунктом, визначається пропорційно кількості місяців, коли такі земельні ділянки (земельні частки (паї) підлягали оподаткуванню платою за землю.

Складені, надіслані (вручені) у 2022 та 2023 роках податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, що не підлягають оподаткуванню у порядку, визначеному цим підпунктом, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов`язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.

Складені, надіслані (вручені) до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, визначені підпунктом 283.1.9 пункту 283.1 та пунктом 283.2 статті 283 цього Кодексу, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов`язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.

Складені, надіслані (вручені) до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" податкові повідомлення-рішення про сплату плати за землю, за земельні ділянки, визначені пунктом 288.8 статті 288 цього Кодексу, підлягають скасуванню (відкликанню), а грошові зобов`язання та податковий борг, визначені контролюючим органом по платі за землю, - анулюванню.

Надмірно сплачені суми плати за землю, що виникли внаслідок скасування (відкликання) податкових повідомлень-рішень, підлягають зарахуванню виключно в рахунок майбутніх платежів з цього податку, крім випадків: якщо у такого платника наявний податковий борг з плати за землю - надміру сплачені суми зараховуються в рахунок погашення такого боргу; а якщо обов`язок внесення плати перейшов до іншого суб`єкта з підстав, передбачених статтею 120 Земельного кодексу України щодо зміни власника об`єкта нерухомого майна, - сума внесеної плати за зверненням попереднього користувача зараховується в рахунок майбутніх платежів з плати за землю нового користувача такої земельної ділянки, за умови відшкодування новим користувачем земельної ділянки, який придбав нерухоме майно, попередньому користувачу суми внесеної ним до бюджетів плати за висновком контролюючого органу про таку суму.

Згідно з п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ не нараховується та не сплачується загальне мінімальне податкове зобов`язання за земельні ділянки, земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України: за 2022 рік - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні фізичних осіб; з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - у частині земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності чи користуванні юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Сума мінімального податкового зобов`язання за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені цим підпунктом, визначається пропорційно кількості місяців, коли такі земельні ділянки (земельні частки (паї) підлягали оподаткуванню платою за землю або єдиним податком четвертої групи.

Платники податків, які до дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" визначили та задекларували в податковій звітності мінімальне податкове зобов`язання за 2022-2023 роки за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених абзацом першим цього підпункту, мають право відкоригувати нараховані за 2022-2023 роки суми загального мінімального податкового зобов`язання шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій.

Норми, визначені абзацами сьомим і восьмим пункту 38-1.2 статті 38-1 цього Кодексу, застосовуються до податкових (звітних) періодів починаючи з 1 січня 2023 року.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Аналізуючи зміст наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що мінімальне податкове зобов`язання є не податком (збором) у розумінні ст.ст.9, 10 Податкового кодексу України, а має правову природу специфічного виду місцевого податку у вигляді плати за землю, арифметичний розмір податкового обов`язку за яким ураховується під час сплати податку на доходи фізичних осіб і яке обчислюється з такого обєкту як земельна ділянка, віднесена до сільськогосподарських угідь.

Тому рішення органу місцевого самоврядування з приводу справляння плати за землю у конкретному звітному податковому періоді в частині обєктів оподаткування, пільг, випадків звільнення від сплати має юридичне значення для обчислення контролюючим органом мінімального податкового зобовязання.

Окремо суд зазначає, що відмінність між змістом п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ та п.п.69.14 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ, а також між змістом п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ та п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050, яка полягає у заміні початково використаного законодавцем словосполучення «на яких ведуться (велися), бойові дії» на словосполучення «що розташовані на територіях активних бойових дій», зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) обєктивно не здатна спричинити ані виникнення підстав для застосування положень п.п.4.1.4 ст.4, п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України, ані виникнення у учасника суспільних відносин правомірних сподівань чи обґрунтованих очікувань на звільнення від виконання податкового обовязку з плати за землю, обчисленого за способом визнання мінімального податкового зобов`язання, позаяк обидві використані законодавцем юридичні конструкції позначають один і той же факт реальне ведення бойових дій на конкретній ділянці території України.

Наявність цього факту (тобто обставин ведення бойових дій) безвідносно до стану виконання Кабінетом Міністрів України покладеного законом обов`язку визначити відповідний перелік територій України зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) призводить до звільнення від виконання податкового обовязку з плати за землю, обчисленого за способом визнання мінімального податкового зобов`язання.

Натомість, відсутність цього факту (тобто обставин ведення бойових дій) безвідносно до стану виконання Кабінетом Міністрів України покладеного законом обов`язку визначити відповідний перелік територій України зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) не призводить до звільнення від виконання податкового обовязку з плати за землю, обчисленого за способом визнання мінімального податкового зобов`язання.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що положення наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 25.04.2022р. №75 не можуть бути поширені на спірні правовідносини, бо згаданий акт права був виданий на подальший розвиток положень постанови КМУ від 16.04.2022р. №457, яка стосувалась підтримки окремих категорій населення у звязку із військовою агресією Російської Федерації проти України, а не питань у справі справляння податків і зборів.

Натомість судом зясовано, що на подальший розвиток положень п.п.69.15 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України КМУ було видано постанову від 06.12.2022р. №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Будь-які інші акти права є незастосовними до спірних правовідносин, адже були прийняті не на реалізацію делегованих повноважень Кабінету Міністрів України та не з питання виконання учасниками суспільних відносин податкового обов`язку.

Пунктом 1 постанови КМУ від 06.12.2022р. №1364 установлено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022р. №309 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022р. за №1668/39004) було затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, але територія Красноградського району Харківської області не була включена саме до переліку територій, де ведуться (велись) активні бойові дії.

При цьому, суд відзначає, що обставини включення території Красноградського району Харківської області до території можливих бойових дій у розумінні приписів п.п.69.15 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України обєктивно не здатні призвести до звільнення заявника від виконання податкового обовязку у спірних правовідносинах, позаяк з викладених вище міркувань суду зміна змісту нормативного регламентування у положеннях п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ та п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050 не призводить до зміни застосованої законодавцем кваліфікуючої умови - ведення саме бойових дій на території розміщення відповідної земельної ділянки, котра залишилась незмінною.

Отже, ані станом на 31.12.2022р., ані станом на 01.01.2023р. не існувало виданого Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акту або виданого на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України нормативно-правового акту іншого суб"єкта владних повноважень, за приписами якого територія Красноградського району Харківської області була б віднесена до переліку територій саме ведення бойових дій, а не до переліку територій можливих бойових дій.

Згідно з п.37.3 ст.37 Податкового кодексу України підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання, є: 37.3.1. ліквідація юридичної особи; 37.3.2. смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; 37.3.3. втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; 37.3.4. скасування податкового обов`язку у передбачений законодавством спосіб.

Під згадані у п.п.37.3.4 ст.37 Податкового кодексу України випадки підпадають, зокрема: відсутність факту направлення вмотивованого рішення контролюючого органу за скаргою платника податків протягом визначеного законом строку (п.56.9 ст.56, п.п.56.23.4 ст.56 Податкового кодексу України); набуття податковим боргом правового статусу безнадійного у порядку ст.101 Податкового кодексу України прийняття контролюючим органом рішення про списання безнадійного податкового боргу платника податків; збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобовязання платника податків у разі подання платником податків документу обов`язкової податкової звітності (п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України); збіг присікального (преклюзивного) строку самостійного визначення контролюючим органом грошового зобовязання платника податків безвідносно до подання платником податків документу обов`язкової податкової звітності (п.п.266.10.3 ст.266, п.п.287.10 ст.287 Податкового кодексу України).

Розвязуючи даний спір, суд повторює, що зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), п.п.4.1.4 ст.4, п.56.12 ст.56 Податкового кодексу України, суд вважає, що норми п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ та норми п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ не створювати суперечностей у правовому регламентуванні, були нездатні призвести до виникнення у заявника як учасника суспільних відносин розумних очікувань або обґрунтованих сподівань на припинення податкового обов`язку з плати за землю відносно Земельної ділянки у 2023р., позаяк співвідносяться як однопредметні та рівносильні акти права.

Тому перевагу у застосуванні належить віддати нормам п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ як акту права, прийнятому пізніше у часі, хоча жодних неузгодженостей з положеннями п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ обєктивно не існує, бо запроваджена законодавцем кваліфікуюча ознака звільнення від виконання податкового обов`язку за 2022р. як за п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 15.03.2022р. №2120-ІХ, так і за п.п.69.15 п.69 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 11.04.2023р. №3050-ІХ залишилась незмінною і полягає саме у веденні бойових дій на території, де розташована відповідна земельна ділянка.

Стосовно поширення на спірні правовідносини положень ст.58 Конституції України суд зазначає, що відповідно до цієї норми Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Проте, у розумінні п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно з ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З наведених норм права слідує, що правова категорія "юридична відповідальність" не поглинає правову категорію "податковий обов"язок" у зв"язку із чим норми ст.58 Конституції України є незастосовними відносно спірних правовідносин.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов`язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обгрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону була наведено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд доходить до переконання про те, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини фактичної дійсності з`ясовані із достатньою повною та оцінені вірно, були взяті до уваги усі юридично значимі фактори (зокрема, відомості діючого договору оренди землі), унаслідок чого реально вчинене управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень узгоджується як зі змістом нормативного регламентування, так із справжніми обставинами фактичної дійсності.

Доведеність відповідачем як субєктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України обставин правомірності визначення заявникові саме такого обсягу податкових зобовязань призводить до виникнення підстав для висновку про правомірність оскарженого правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), вичерпно реалізував існуючі правові механізми зясування об`єктивної істини; надав належну оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права та оцінки обставин фактичної дійсності.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко