Постанова

від 16.04.2024 по справі 758/16381/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 758/16381/19

провадження № 22-ц/824/1831/2024

16 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Усковій Я. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року в складі судді Рибалки Ю. В.,

встановив:

24.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «БІОТЕК ГРУП» про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 01.09.2017 між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір позики № 4/17, за яким позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в розмірі, еквівалентному 50 000 доларів США, а останній зобов`язався повернути указану суму у визначений договором строк.

Відповідно до п. 2.1 цього договору позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві отриману суму позики 30 травня 2018 року.

Пунктом 3. 2 договору позики сторони погодили, що у разі порушення позичальником строку повернення позики, передбаченого п. 2.1 договору, позичальник виплачує позикодавцеві штраф в розмірі 20% від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню в розмірі 1% від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

01.09.2017 між ОСОБА_1 в ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору позики № 3/17, пунктом 2 якої сторони встановили наступну умову: відсотки за користування позикою складають 25% річних, нараховуються щодня і підлягають сплаті щомісяця готівковими доларами США.

Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення боргу не виконав.

01.09. 2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «БІОТЕК ГРУП» були укладені договори поруки №4/17, за умовами яких поручителі зобов`язалися солідарно відповідати перед кредитором за виконання зобов`язань позичальника, що виникли з договору позики №4/17 від 21 серпня 2017 року.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зі ОСОБА_2 та ТОВ «БІОТЕК ГРУП» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики №4/17 від 01.09.2017 в сумі 5 736 028 грн 09 коп., з яких:

- прострочена заборгованість за основним боргом - 1 175 000 грн;

- 25 % річних за користування чужими грошовими коштами - 218 099 грн 32 коп. ;

- пеня на прострочену заборгованість - 4 288 750 грн;

- 3 % річних за простроченою заборгованістю - 54 178 грн 77 коп.

Судові витрати покласти на відповідачів.

15.03.2021 ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позову до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «БІОТЕК ГРУП».

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року закрито провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ТОВ «БІОТЕК ГРУП» про стягнення грошових коштів (а.с. 59 т.1).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року вказаний позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 2 622 275,09 грн, з яких:

- прострочена заборгованість за основним боргом - 1 175 000 грн,

- 25 % річних за користування чужими грошовими коштами - 218 099,32 грн,

- 3 % річних за простроченою заборгованістю - 54 175,77 грн,

- пеня на прострочену заборгованість - 1 175 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір в сумі 4 391 грн 01 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що пункт 1.1 договору передбачає, що позикодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі, еквівалентному 50 000 доларів США, а згідно п. 1. 3 підписуючи цей договір, позичальник стверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, визначену в п. 1.1. Оскільки наданий позивачем примірник договору містить підпис сторін, відповідачем не надано належних доказів на спростування підписання договору, суд вважає встановленим факт передачі коштів позивачем відповідачу та відповідно факт виникнення боргових зобов`язань відповідача перед позивачем.

Як передбачено пунктом 2.2 договору позики №4/17 від 01.09.2017 р., позика повертається шляхом передачі позичальником позикодавцеві готівкових коштів в розмірі, еквівалентному 50 000 доларів США за курсом продажу готівкового долару США комерційними банками України. Відповідно до розрахунку позивача, розмір основної суми боргу становить 1 175 000 грн (50 000 доларів США за курсом продажу в комерційних банках 23,5 грн/долар станом на 12.12.2019), що відповідає умовам договору.

Заявлена до стягнення сума процентів за користування позикою в розмірі 218 099,32 грн відповідає п. 2 додаткової угоди до договору позики ( 25% річних за 271 дні користування позикою).

Заявлена до стягнення сума 3% річних за простроченою заборгованістю в розмірі 54 175,77 грн (561 день прострочення) відповідає положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Розмір пені на підставі п. 3.2 договору позики ( 1% за 12 місяців прострочення) становить 4 288 750 грн, яка у відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦК України підлягає зменшенню до основної суми заборгованості за договором позики, тобто до 1 175 000 грн.

Відповідачем позовні вимоги не спростовані, обставини, на якій він посилався, не доведені.

27.06.2023 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права.

Зазначив, що в ході розгляду даної справи він неодноразово заперечував факт укладення договору позики, на який посилається позивач.

З огляду на дану обставину ним було заявлено клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи документів, яке було задоволено судом.

Ухвалою суду від 27 червня 2022 року провадження у справі було відновлено, оскільки 02 листопада 2022 року директором КНДІСЕ повернуто вказану справу у зв`язку з невиконанням зобов`язань по сплаті вартості проведення експертизи. Проте рахунку на проведення експертизи не було отримано відповідачем, чим позбавлено можливості виконати обов`язки по сплаті витрат експертизи. Суд не переконався у тому, чи було отримано відповідачем рахунок на оплату експертизи.

Отже, вважає, що належних та допустимих доказів, які б давали суду першої інстанції достатні підстави для задоволення позовних вимог, надано не було.

25.10.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Келембет І. 1. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Свої доводи обґрунтовує тим, що заперечуючи проти призначення в справі судової почеркознавчої експертизи в суді першої інстанції у відповіді на відзив позивач вказував, що відповідач зловживає своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи. Звертав увагу, що відносини між сторонами щодо надання у борг грошових коштів існують не лише за договором позики від 01.09.2017. За часів наявності між сторонами добрих відносин позивач неодноразово надавав відповідачу, а також членам його сім`ї грошові кошти у позику. Однак відповідач повів себе непорядно та відмовився повертати позичені кошти.

Подільським районним судом м. Києва розглядалася чисельна кількість справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та членів його сім`ї - ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про стягнення боргів за договорами позики, зокрема, справи №758/11122/19, №758/13264/19, №758/11123/19, №758/14186/19, №758/13267/19, №758/14698/19, №758/16378/19. За всіма цими справами відповідачем заявлялись клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Після того, як позивач звернувся з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики від 05.09.2016, ОСОБА_4 до Печерського районного суду м. Києва була подана позовна заява про визнання недійсним такого договору. В своїй позовній заяві ОСОБА_4 прямо підтверджував факт підписання ним договору позики та отримання грошових коштів, але вважав, що підписаний ним договір є інвестиційним договором. Отже, наявна показова суперечність в позиції позичальника.

Зазначила, що за весь час починаючи з 2019 року відповідач не звертався до правоохоронних органів з повідомленням, що хтось підробив його підпис в договорі про встановлення істотного грошового боргу цієї особи.

Відповідач не виконав покладених на нього обов`язків та не оплатив проведення судової почеркознавчої експертизи, на якій так наполягав.

З часу винесення ухвали про призначення експертизи 02.06.2021 до часу відновлення провадження у справі 27.06.2022 та до подання апеляційної скарги в червні 2023 року відповідач взагалі справою не цікавився, в тому числі й призначеною за його клопотанням експертизою.

Заявлене відповідачем клопотання про призначення судової експертизи не супроводжувалось наявністю об`єктивно обґрунтованих сумнівів щодо належності підпису відповідачу на договорі позики. При цьому виходячи з обставин, що певним чином характеризували поведінку відповідача, його дії варто розцінювати як зловживання своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Келембет І. І. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання, призначене на 12.12.2023, не з`явився, судова повістка повернулась до суду з відміткою : «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 226 т.1).

В судове засідання, призначене на 13.02.2024, відповідач повторно не з`явився, судова повістка повернулись до суду з відміткою : «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 240 т.1).

13.02.2024 ОСОБА_2 надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки він перебуває на лікарняному. До клопотання надав інформаційну довідку з електронної системи охорони здоров`я, в якій період непрацездатності визначено з 09.02.2024 по 14.02.2024 (а.с. 243 т.1).

В судове засідання, призначене на 16.04.2024, відповідач не з`явився втретє, судова повістка повернулись до суду з відміткою : «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 250 т.1).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).

За змістом частини другої цієї статті перелік дій, що суперечать завданню цивільного судочинства та які залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним.

Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі», неодноразово вказував, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

Європейський суд з прав людини зазначив, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 7 липня 1989 року у справі Юніон Аліментарія Сандерс проти Іспанії, № 11681/85, § 35).

Враховуючи тривалість судового провадження, ту обставину, що відповідач у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України був повідомлений про розгляд справи, не надав жодного доказу на підтвердження неможливості його явки в судове засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в його відсутність.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 договору позики від 01 вересня 2017 року позикодавець - ОСОБА_1 надає позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі, еквівалентному 50 000 доларів США, які останній зобов`язується повернути 30 травня 2018 року (п. 2.1 договору).

У пункті 1.3 зазначено, що підписуючи цей договір, позичальник підтверджує, що він отримав готівковими грошовими коштами в гривні всю суму позики, зазначену в пункті 1.1.

Згідно з пунктом 2.2 договору, позика повертається шляхом передачі грошових коштів, еквівалентних 50 000 доларів США за курсом продажу готівкового долару США комерційними банками України.

Згідно з пунктом 3.2 договору позики, у випадку порушення позичальником строку повернення позики, передбаченої пунктом 3.1 договору, позичальник виплачує позикодавцю штраф у розмірі 20 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, а також пеню в розмірі 1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 у вказаному договорі він отримав 50 000 грн 01.09.2017 (а.с.16 т.1).

01.09.2017 між ОСОБА_1 в ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору позики № 3/17, відповідно до умов п. 2 якої відсотки за користування позикою складають 25% річних, нараховуються щодня і підлягають сплаті щомісяця готівковими доларами США.

ОСОБА_2 порушив умови договору, зобов`язання не виконав, позичені кошти не повернув.

Відповідно до розрахунку позивача розмір основної суми боргу становить 1 175 000 грн (50 000,00 дол. США еквівалентно 23,5 грн/долар станом на 12.12.2019), 25 % річних за період з 02.09.2017 по 30.05.2018 - 218 099, 32 грн; розмір пені становить 4 288 750 грн (1 % за 365 днів прострочення (останні 12 місяців перед зверненням), розмір 3 % річних становить 54 178,77 грн (3 % річних за 561 дні прострочення).

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не збігатися з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передання коштів у борг.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (стаття 545 ЦК України).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зроблено висновок, що «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права».

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), зазначено, що «положення статті 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі спростування презумпції правомірності правочину (скасування рішення нотаріуса) всі права, набуті сторонами правочину за ним, не повинні здійснюватися, а створені обов`язки та наслідки не підлягають виконанню».

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17 (провадження № 61-13405св18).

За клопотанням представника відповідача ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу. Зобов`язано відповідача надати зразки підпису та почерку. Витрати по оплаті експертизи покладено на відповідача ОСОБА_2 . Попереджено сторони про наслідки ухилення від участі у експертизі.

ОСОБА_2 було направлено рахунок від 22.11.2021 №4047 на оплату вартості експертизи, а також заявлено клопотання про надання необхідних матеріалів для проведення експертизи. Станом на 22.04.2022 відомості щодо оплати вартості судово-почеркознавчої експертизи у КНДІСЕ були відсутні, що стало підставою для залишення ухвали суду про призначення експертизи без виконання (а.с. 146, 156 т.1).

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року провадження у справі відновлено, призначено судове засідання на 08 серпня 2022 року о 10.00 год.

05.08.2022 представник ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, оскільки він відбув за межі території України (а.с.163 т.1).

31.08.2022 ОСОБА_2 та його представник в підготовче засідання також не з`явились. Суд першої інстанції призначив справу до судового розгляду на 22.09.2022.

21.09.2022 від представника ОСОБА_2 - адвоката Каракай О. В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю явки в судове засідання через смерть близького родича.

10.03.2023 в судове засідання відповідач, або його представник також не з`явились.

З огляду на те, що судом першої інстанції було задоволено клопотання відповідача та призначено в справі експертизу, відповідач був обізнаний про свій обов`язок провести оплату експертизи, проте його не виконав, в судові засідання не з`являвся, не забезпечив участі в судовому засіданні свого представника, доводи апеляційної скарги про відсутність у суду першої інстанції достатніх підстав для висновку про доведеність заявлених позовних вимог є необґрунтованими.

Згідно з положеннями частини третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

На виконання вищевказаних положень частини третьої статті 102 ЦПК України ні відповідачем, ні його представниками не надано іншого висновку експерта з цього приводу, який вказував би на інші обставини чи давав би підстави сумніватися у обставинах, які просить підтвердити за допомогою судово-почеркознавчої експертизи відповідач.

Також відповідач не надав і докази відсутності можливості проведення указаної експертизи самостійно або ухилення від її проведення учасником справи.

Відповідач також не звертався до правоохоронних органів щодо підробки його підпису у договорі позики та додатковій угоді до нього.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про визнання доведеними існування між сторонами відносин на підставі договору позики й невиконання його умов відповідачем.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору позики та у визначений сторонами у договорі позики строк кошти позикодавцю не повернув, тому зробив обґрунтований висновок, що позивач підтвердив своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, з урахуванням 25 % річних за користування позикою та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України.

Разом з тим, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 1 частини першої статті 611 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 549, частиною третьою статті 551 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, розмір може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2022 року у справі № 754/16771/17 (провадження № 61-12636св21) вказано, що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18)».

У справі, що переглядається, звертаючись у грудні 2019 року до суду з указаним позовом, позивач просив стягнути пеню, яку нарахував за 365 днів (останні 12 місяців перед зверненням кредитора до суду).

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 договору позики позика підлягала поверненню 30 травня 2018 року.

За таких обставин немає підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача пені за невиконання умов договору позики, що нарахована позивачем після настання строку платежу (повернення позики), оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені ухвалено без додержання норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення в частині стягнення пені скасувати, в частині визначення загальної суми заборгованості - змінити, а в решті задоволених вимог - залишити без змін.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення суду першої в частині стягнення пені і ухвалення в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, слід змінити розподіл судових витрат.

З огляду на те, що відповідач є особою з інвалідністю ІІ групи та відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, рішення суду першої інстанції в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору підлягає скасуванню.

Понесені ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 423,34 грн слід компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пені в сумі 1 175 000 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 загальної суми заборгованості змінити, зменшивши суму стягнення з 2 622 275 грн 09 коп. до 1 447 275,09 грн.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року в частині стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору скасувати.

Понесені ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 423,34 грн компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10.05.2024.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук