Постанова

від 25.04.2024 по справі 758/8646/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Ларіонова Н.М.

Єдиний унікальний номер справи № 756/8646/20

Апеляційне провадження №22-ц/824/8012/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Олешко Л.Ю.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Держгідрографія», третя особа професійна спілка працівників Державної установи «Держгідрографія» про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 04 грудня 2018 року позивач працював головним юрисконсультом юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» та був членом виборного органу професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія». У зв`язку зі змінами у структурі та штатному розписі, наказом від 04 липня 2019 року позивач з 05 липня 2019 року переведений на посаду заступника начальника відділу правової роботи та представництва в судах державної установи «Держгідрографія».

Наказом від 02 вересня 2019 року його призначено на посаду головного юрисконсульта відповідача, а наказом від 04 березня 2020 року, у зв`язку із введенням в дію нової організаційної структури, переведено на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія».

Зазначав, що 04 травня 2020 року йому було вручено повідомлення про зміну істотних умов праці, в якому зазначено, що з 07 липня 2020 року відбудеться зменшення розміру посадового окладу, а у разі відмови від роботи в нових умовах трудовий договір буде припинено 06 липня 2020 року шляхом звільнення із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Наказом від 06 липня 2020 року, підписаного в.о. начальника державної установи «Держгідрографія» Падакіним Д. Ю., його було звільнено у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення протиправним, а сам наказ таким, що має бути визнаний незаконним, оскільки наказ про його звільнення був підписаний особою, яка не мала на те повноважень та без згоди профспілкового органу. Зазначає, що відповідач не мав права погіршувати умови праці шляхом зменшення посадового окладу. Крім того, відповідачем не прийняті до уваги рекомендації Уряду України утриматись від звільнення громадян та прохання Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія» на період встановлення карантину або обмежувальних заходів.

Посилаючись на викладене позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення від 06 липня 2020 року, -поновити його на роботі на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» з 07 липня 2020 року,

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту прийняття судом відповідного рішення, виходячи при розрахунку із суми 4 290, 00 грн за кожен робочий день вимушеного прогулу,

- стягнути 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення трудового договору на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України не потребує попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Суд відхилив доводи ОСОБА_1 в позовній заяві щодо допущення грубого порушення законодавства в частині приймання рішення з питань оплати праці, оскільки встановлений і запропонований позивачу розмір посадового окладу для головного юрисконсульта юридичного відділу в розмірі 18 650 грн є значно більше від мінімального розміру, встановленого колективним договором на 2019-2021 роки.

Суд вважав, що наказ про звільнення позивача підписано уповноваженою особою, оскільки після закінчення строку, на який було призначено Падакіна Д. Ю. виконуючим обов`язки керівника державної установи «Держгідрографія», керівника на постійній основі не призначено, то останній продовжував виконувати обов`язки начальника установи. Підтвердженням того, що Падакін Д.Ю. мав повноваження виконуючого обов`язки начальника державної установи «Держгідрографія», є витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Суд виходив із того, що змінились завдання і обов`язки головного юрисконсульта в складі юридичного відділу відповідача (зменшилися) порівняно із завданнями і обов`язками головного юрисконсульта установи, тому у установи була необхідність зменшення розміру посадового окладу головного юрисконсульта юридичного відділу як працівника структурного підрозділу, а отже звільнення ОСОБА_1 з роботи у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України є законною.

Окрім того, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про поновлення на роботі, то вважав, що і в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди слід також відмовити, оскільки вони є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що розгляд справи було призначено судом першої інстанції з порушенням вимог ч. 4 ст. 279 ЦПК України через понад п`ять місяців з дати відкриття провадження. Звертає увагу апеляційного суду на те, що розгляд справи постійно відкладався «з дивних аргументів». Вважає, що тривалий, на думку апелянта, розгляд справи свідчить про допущення суддею грубого порушення вимог ч. 1 ст. 275 ЦПК України. Також апелянт зазначав, що повний текст оскаржуваного рішення виготовлено через 35 днів з моменту проголошення вступної та резолютивної частини, що, на думку апелянта, свідчить про порушення судом положень ч. 6 ст. 259 ЦПК України. Вважає, що зазначене підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень.

На думку апелянта, є достатні підстави констатувати, що під час перебування суду в нарадчій кімнаті з ухвалення судового рішення у відповідному провадженні, розгляд інших справ у цей же час, проведення судових засідань з ухваленням як судових рішень, так і рішень з процесуальних питань, є порушенням таємниці нарадчої кімнати, що відповідно є істотним порушенням вимог цивільного процесуального закону, що було перешкодою суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Окрім того, вказував, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутній ряд ухвал щодо процедурних питань, в т.ч. щодо відкладення розгляду справи та про поновлення судового розгляду для з`ясування додаткових обставин, що, на думку апелянта, свідчить про порушення вимог ч. 1 ст. 258 ЦПК України.

Також апелянт зазначає, що відповідачем не було надано доказів погодження з Головою Спільного представницького органу розміру посадового окладу позивача. Наголошує, що ДУ «Держгідрографія» не зверталася до Професійної спілки працівників державної установи «Держгідрографія» щодо внесення змін до умов трудового договору (оплати праці) позивача. А відтак, на думку апелянта, проведені зміни істотних умов праці позивача здійснені відповідачем з порушенням вимог ст.ст. 21, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст.ст. 97, 247, 252 КЗпП України та умов Колективного договору.

Апелянт ОСОБА_1 , наголошує, що судом першої інстанції не було досліджено питання дійсності проведення відповідачем зміни істотних умов праці. Вказує, що з наданої суду третьою особою копії наказу «Держгідрографії» «Про введення в дію організаційної структури ДУ «Держгідрографія» від 03 березня 2020 року №43 слідує, що посаду, яку обіймав позивач (головний юрисконсульт) було виключено зі структури та штатного розпису апарату управління ДУ «Держгідрографія».

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц, вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність вимоги обов`язкового отримання згоди профспілкової організації за звільнення працівника за п. 6 ст. 36 КЗпП України суперечить не лише вимогам законодавства, а й судовій практиці.

Апелянт звертав увагу на те, що строк повноважень Падакіна Д.Ю. на посаді виконуючого обов`язки начальника державної установи «Держгідрографія» відповідно до наказу, яким його було призначено (наказ від 26 лютого 2020 року №6-ПД) та Порядку №777, сплинув 27 травня 2020 року. Отже, наказ ДУ «Держгідрографія» від 06 липня 2020 року №217-К, підписаний Падакіним Д.Ю. , має бути скасований як незаконний.

Окрім вищевикладеного, апелянт зазначав, що відповідно до протоколу № 5 від 17 лютого 2020 року засідання Профспілкового комітету професійної спілки працівників державної установи «Держггідрографія» ОСОБА_1 було включено до складу ревізійної комісії профспілки. Наголошує, що про те, що позивач є членом виборного органу профспілки, про що відповідачу було достеменно відомо, що підтверджується листом профспілки № 33 від 09 квітня 2020 року та листом від 24 квітня 2020 року № 729/12/20. Представник відповідача не заперечував тієї обставини ,що ОСОБА_1 є членом виборного органу профспілки, і підтвердив це, зазначивши, що роботодавцю було відомо про це . Апелянт звертав увагу на те, що ревізійна комісія профспілки безумовно належить до числа виборних органів профспілки, оскільки створюється так само, як і інші органи профспілки - шляхом обрання, а її члени мають такі ж права та гарантії захисту, як і члени інших органів Профспілки.

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ в. о. начальника ДУ «Держгідрографія» ОСОБА_4 від 06 липня 2020 року №217-к, яким ОСОБА_1 06 липня 2020 року звільнено з посади головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» з 06 липня 2020 року.

Стягнуто з ДУ «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року у розмірі 1 130 629,50 грн, моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наказом відповідача від 04 березня 2020 року позивача було переміщено на посаду головного юрисконсульта юридичного відділу з посадовим окладом 28 600 грн. Таке переміщення та визначення посадового окладу відбулося саме у зв`язку з введенням у дію нової організаційної структури та змінами у штатному розписі, які стосувалися безпосередньо юридичного відділу, згідно додатку до наказу від 03 березня 2020 року, натомість з наказу про звільнення позивача вбачається, що звільнення відбулося внаслідок не надання згоди на зміну діючих умов оплати праці, що відбулися згідно наказу від 31 березня 2020 року. При цьому, зі змісту наказу від 31 березня 2020 року та додатку до нього вбачається, що жодних змін у структурі та штатному розписі щодо юридичного відділу ці документи не містять.

Отже, на думку апеляційного суду відсутні підстави вважати, що в період з 04 березня 2020 року (переміщення позивача) та до 04 травня 2020 року (персональне повідомлення по зміни) відбулися будь-які істотні зміни в організації виробництва і праці юридичного відділу (посади, що займав позивач), що могло бути підставою його правомірного звільнення за пунктом 6 статті 36 КЗпП України, оскільки такі зміни були відсутні і матеріали справи доказів протилежного не містять.

Беручи до уваги встановлені обставини справи, апеляційний суд вважав, що висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта юридичного відділу державної установи «Держгідрографія» у зв`язку із відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України відбулося у законний спосіб, а отже, наказ про звільнення законний, є необґрунтованим та безпідставним.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги в частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі заслуговують на увагу, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку, що доцільним і справедливим буде стягнення середнього заробітку за один рік, тобто з 06 липня 2020 року по 06 липня 2021 року у розмірі 1 130 629,50 грн , виходячи із середньоденної заробітної плати у сумі 4504,50 грн.

Також суд вважав, що внаслідок порушення трудових прав позивачу завдано моральну шкоду, розмір якої суд оцінив у 2 000 грн.

Постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державної установи «Держгідрографія» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державної установи «Держгідрографія» про відшкодування моральної шкоди постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року залишено без змін.

У постанові зазначено, що стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, апеляційний суд дійшов висновку, що вимушений прогул ОСОБА_1 , тривав з 06 липня 2020 року, однак вважав, що доцільним і справедливим буде стягнення середнього заробітку не за увесь час вимушеного прогулу, а лише за один рік, тобто з 06 липня 2020 року до 06 липня 2021 року.

Такий висновок суду є передчасним, оскільки суд не навів мотивів, з яких він виходив стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік, не врахував висновки Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 про те, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул, якщо в цьому не було вини працівника, не зазначив в чому полягають винні дії позивача у розгляді справи більше одного року, не звернув уваги на те, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд апеляційної інстанції не проаналізував з яких підстав розгляд справи неодноразово відкладався, чи залежали відкладення розгляду справи від поведінки позивача, не зазначив, чи є винні дії позивача у розгляді справи понад один рік, тому без наведення належних обґрунтувань у суду апеляційної інстанції відсутні були підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його нарахування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не в повній мірі встановив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, з наведенням відповідних обґрунтувань, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), перевірити, чи були винні дії позивача у розгляді справи понад один рік, якщо ні, то порахувати кількість робочих днів за весь час вимушеного прогулу позивача і стягнути середній заробіток у відповідному розмірі, виходячи із середньоденної заробітної плати позивача відповідно до Порядку № 100.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, зловживання процесуальними правами є неприпустимим .

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 25 квітня 2024 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Заяв , клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в апеляційному суді.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

З урахуванням вказаного, під час нового апеляційного розгляду переглядається лише питання в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до державної установи «Держгідрографія» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи з 04 грудня 2018 року ОСОБА_1 , працював у державній установі «Держгідрографія» на різних посадах.

Наказом від 06 липня 2020 року, підписаного в.о. начальника державної установи «Держгідрографія» Падакіним Д. Ю. , позивача було звільнено у зв`язку з відмовою продовжувати роботу внаслідок зміни істотних умов праці згідно з пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Відповідно до довідки про доходи позивача, його заробітна плата становила: за травень 2020 року - 85 800 грн (19 фактично відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді); за червень 2020 року - 4 290 грн

(1 фактично відпрацьований робочий день у розрахунковому періоді). Середньоденна заробітна плата складає 4 504,50 грн (а. с. 111, т. 2).

Постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2023 року ОСОБА_1 , поновлено на посаді головного юрисконсульта юридичного відділу ДУ «Держгідрографія» з 06 липня 2020 року і допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі. В цій частині рішення не оскаржено, набрало законної сили.

Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

Як видно із матеріалів справи справа призначалась до розгляду на 28 квітня 2021 року (т.1 а.с. 77) - оголошено перерву на 29 червня 2021 року. В судовому засіданні були присутні сторони.

Судове засідання 29 червня 2021 року не відбулося у зв`язку із перебуванням судді у нарадчій кімнаті ( т.1 а.с. 113).

Наступне судове засідання було призначено на 01 листопада 2021 року і оголошено перерву на 16 лютого 2022 року ( т.1 а.с. 118). Сторони були присутні в судовому засіданні.

Судове засідання 16 лютого 2022 року не відбулося, у зв`язку з відсутністю електрики в приміщенні суду (т.1 а.с. 129). Засідання було перенесено на 12 квітня 2022 року.

В судове засідання 12 квітня 2022 року сторони не з`явились, засідання призначено на 09 серпня 2022 року ( т.2 а.с. 133).

Судове засідання 09 серпня 2022 року не відбулося у зв`язку із зайнятістю судді у розгляді невідкладних клопотань слідчих (т.2 а.с. 139). Розгляд справи призначено на 04 жовтня 2022 року.

В судовому засіданні 04 жовтня 2022 року сторони були присутні, і в цей день постановлено рішення. (т.2 а.с. 142)

З огляду на встановлене, відсутні підстави наявності вини працівника у розгляді справи понад один рік, які б давали можливість зменшити розмір стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу .

На думку Великої Палати Верховного Суду (Постанова № 755/12623/19 від 08 лютого 2022 року), середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

На підставі системного аналізу наведених положень трудового законодавства Велика Палата Верховного Суду висновує, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як складової належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Також, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

У розумінні частини другої статті 235 КЗпП України, вимушеним прогулом є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

Статтею 27 Закону № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Останніми двома повністю відпрацьованими місяцями роботи позивача ОСОБА_1 , є травень 2020 року , в якому був 19 робочих днів та червень 2020 року , в якому було 20 робочих дні.

При цьому з довідки ДУ « Держгідрографія» вбачається, що за травень 2020 року нарахована заробітна плата ОСОБА_1 , становила 85 000 грн, за червень 2020 року - 4 290 грн, кількість фактично відпрацьованих днів - 20

Отже, середньоденна заробітна плата позивачки становить (85 000 грн + 4 290 грн) : 20 робочих дні = 4504,50 грн.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 06 липня 2020 року по 26 червня 2023 року ( дата прийняття постанови про поновлення на роботі ) року включно становить 3 373 870 ,50 грн (4504,50 грн * 749 робочих днів).

З огляду на вказане ,з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2020 року по 26 червня 2023 року включно в сумі 3 373 870,50 грн з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до Порядку № 100 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 47 295 грн .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 373 , 374 , 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулускасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Стягнути з державної установи «Держгідрографія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 06 липня 2020 року по 26 червня 2023 року включно в сумі 3 373 870 (три мільйони триста сімдесят три тисячі вісімсот сімдесят) грн 50 коп. з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до Порядку № 100 затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Стягнути з державної установи «Держгідрографія» в дохід держави судовий збір у розмірі 47 295 (сорок сім тисяч двісті дев`яносто п`ять) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 09 травня 2024 року.

Головуючий

Судді