Постанова

від 25.04.2024 по справі 906/1219/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року Справа № 906/1219/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: Якименко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024р. у справі №906/1219/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс"

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 97 379,11 грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 97279,11 грн, з яких: 62 403,72 грн основного боргу, 29713,89 грн інфляційних та 5261,50 грн 3% річних.

В подальшому до Господарського суду Житомирської області від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, згідно якої він повідомив суду про відмову в частині стягнення з відповідача 62 403,72 грн основного боргу.

Ухвалою від 21.12.2023 суд прийняв відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" від позову в частині стягнення 62 403,72 грн основного боргу та закрив провадження у справі в частині стягнення 62 403,72 грн основного боргу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

За вказаного, спір розглядається в частині позовних вимог про стягнення 29 713,89 грн інфляційних та 5 261,50 грн 3% річних, з урахуванням ухвали про закриття провадження у справі від 21.12.2023.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. у справі №906/1219/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" 22 925,39 грн інфляційних; 4 110,27 грн 3% річних; 2 465,16 грн судового збору. У стягненні 1 151,23 грн 3% річних та 6 788,50 грн інфляційних відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 р. у справі №906/1219/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" - 14 236,22 грн витрат на професійну правничу допомогу. У стягненні 5052,28 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 21 грудня 2023 року у справі №906/1219/23. Розглядати справу у судовому засіданні здійснювати з повідомленням та за обов`язкової участі всіх учасників процесу. Скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 21 грудня 2023 року у справі №906/1219/23 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про повну відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Білокоровицьке лісове господарство ДСГП Ліси України 22 925,34 грн. інфляційних, 4 110,27 грн. 3% річних, 2 465,16 грн. судового збору.

Листом №906/1219/23/413/24 від 22 січня 2024 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №906/1219/23 з Господарського суду Житомирської області.

29.01.2024 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/1219/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.02.2024 р. апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. у справі №906/1219/23 - залишено без руху. Запропоновано Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 4026 грн., подати до суду докази надсилання Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" копії апеляційної скарги з додатками (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) та подати відомості про наявність чи відсутність зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи у Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" та адвоката, Миколи Якименка, у випадку відсутності здійснити його реєстрацію, на виконання вимог ст.6 ГПК України.

19.02.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. у справі №906/1219/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 28.03.2024 р. о 10:00 год.

Також, не погоджуючись з додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 р. Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить прийняти апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17 січня 2024 року у справі №906/1219/23, відкривши по ній апеляційне провадження. Розглядати справу у судовому засіданні здійснювати з повідомленням та за обов`язкової участі всіх учасників процесу. Скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17 січня 2024 року у справі №906/1219/23 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про повну відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії Білокоровицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» 14 326,22 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Зменшити суму судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, у зв`язку із неспівмірністю заявлених представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Судові витрати, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу за апеляційний розгляд покласти на позивача, а також здійснити повторний розподіл судових витрат за вирішення справи судом першої інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 р. апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024р. у справі №906/1219/23- залишено без руху. Запропонувати Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати до суду докази надсилання Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" копії апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024р. у справі №906/1219/23 з додатками (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

07.03.2024р. на електронну адресу апеляційного господарського суду надійшла заява представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 клопотання представника Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/1219/23 - задоволено.

08.03.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 р. від 11.03.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024р. у справі №906/1219/23. Об`єднано в одне апеляційне провадження апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" яка подана на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. та апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 р. у справі №906/1219/23 для спільного розгляду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 28.03.2024 р. о 10:00 год.

13.03.2024 р. від позивача на адресу апеляційного господарського суду надійшла заява про відшкодування судових витрат, у заяві представник відповідача просить стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (ЄДРПОУ відокремленого підрозділу (філії): 45066737) понесені судові витрати у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 500,00 грн., витрат на правничу допомогу.

Також, 13.03.2024 р. на адресу апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ДСГП «Ліси України» в особі філії «Білокоровицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на рішення господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 у справі №906/1219/23 в повному обсязі за безпідставністю, а оскаржуване рішення господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 залишити без змін.

13.03.2024 на адресу апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ДСГП «Ліси України» в особі філії «Білокоровицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 у справі №906/1219/23 в повному обсязі за безпідставністю, а оскаржуване додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 залишити без змін.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.03.2024 р. оголошено перерву в судовому засіданні до "25" квітня 2024 р. об 11:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001, м. Рівне, вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань № 2(ВКЗ).

25.04.2024 р. на електронну пошту апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання 25.04.2024 р. без участі позивача.

У судовому засіданні 25.04.2024 р. представник Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" підтримав доводи апеляційних скарг та надав додаткові пояснення по суті апеляційних скарг. Вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024р. у справі №906/1219/23 винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" у судове засідання не прибув та не реалізував своє процесуальне право на участь у судовому засіданні, хоча про дату час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Судом першої інстанції постановлено рішення про часткове задоволення позову. За розрахунком суду, здійсненого за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга:Закон", на суму боргу у розмірі 51185,60 грн (44635,60 грн + 6550,00 грн): за період з січня 2021 по липень 2023 інфляційні склали 22925,39 грн; за період з 01.01.2021 по 04.09.2023 3% річних склали 4110,27 грн. За вказаного, у стягненні 339,84 грн 3% річних та 2396,61 грн інфляційних суд першої інстанції відмовив. Також, судом першої інстанції вказано на те, що не повернення відповідачем гарантійного внеску у сумі 11218,12 грн на час звернення позивача до суду, а погашення його в результаті взаємозаліку під час розгляду справи, додатково свідчить про обґрунтованість пред`явленого позову у цій частині. Таким чином нарахування 4391,89 грн інфляційних за період з квітня 2021 по липень 2023 року та 3% річних за період з 08.04.2021 до 04.09.2023 на суму неповерненого гарантійного внеску у розмірі 11 218,12 грн є безпідставним, тому у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції відмовив.

У додатковому рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи приписи ч.4 ст. 129 ГПК України, вказані витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 14 236,22 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Виходячи із вимог заяви представника позивача про відшкодування судових витрат у визначеній ним сумі - 19288,50 грн, суд відмовив у стягненні 5052,28 грн витрат на професійну правничу допомогу (19288,50 грн - 14236,22 грн).

2.Узагальнені доводи апеляційних скарг та заперечення щодо них інших учасників справи.

В апеляційній скарзі на рішення Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" вказує на те, що оскаржуване рішення є незаконним і необґрунтованим, оскільки постановлене з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а також через неповноту та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи і неправильність дослідження та оцінки доказів, що має наслідком необхідності його скасування судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Судом не встановлено і в матеріалах справи відсутні та не надано позивачем будь-яких доказів звернення останнього до відповідача в порядку ч.2 ст. 693 ЦК України не тільки в період дії, а й поза межами (після закінчення дії, тобто після 31.12.2020р.) договору №35/15-09-2020 від 15.09.2020р.

Як нормами чинного законодавства, зокрема, ст. 693 ЦК України так й умовами договору №35/15-09-2020 від 15.09.2020р. не передбачено, що у зв`язку із закінченням дії договору, по-перше, виникає автоматично обов`язок у продавця повернення попередньої оплати, та по-друге, це є моментом порушення (простроченням) зі сторони продавцем.

Однак, в оскаржуваному рішенні через неправильне застосування норм ст. 693 ЦК України та через неправильність дослідження та оцінки того, що відсутні докази до моменту подачі позову заявлення будь-якої вимоги покупцем до продавця, суд першої інстанції робить неправильний висновок, що припинення 31.12.2020 дії договору №35/15-09-2020 від 15.09.2020р. є тим строком, з якого у продавця виникає обов`язок повернення попередньої оплати покупцеві.

Тим більше, виходячи із змісту норм ст.ст. 11, 626, 627 ЦК України, які суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин, що складися після закінчення дії договору та враховуючи право покупця згідно норм ст. 693 ЦК України діяти альтернативно, судом не враховано, що сторони керуючись принципом свободи договору могли б урегулювати шляхом укладення додаткового правочину щодо передання продавцем оплаченого товару або повернення продавцем суми попередньої оплати.

Оскільки судом не встановлено факту порушення зобов`язання чи іншого визначеного законом обов`язку зі сторони відповідача, тобто відсутній факт прострочення продавця, то в порушення норм ст.ст. 73, 74, 76 ГПК України і через невірне застосування норм ст. 530 ЦК України, без пред`явленої вимоги щодо повернення попередньої оплати від покупця до моменту його звернення до суду, право для нарахування 4110,27 грн. 3% річних та 22925,39 гри інфляційних у позивача не виникло а відповідач не має нести відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України.

Окрім того, судом врахувавши заявлення усної заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, однак неправильно зроблено в оскаржуваному рішенні висновок, що визначений статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності тривалістю у три роки продовжено на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями), а тому строк позовної давності у цих правовідносинах не є пропущеним, відповідно у суду відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Відтак, суд через неповноту та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, не врахував, що карантинні послаблення стосуються не всіх без винятку строків, а лише тих, що прямо зазначені в Законі №540. Таким чином, із наведених підстав оскаржуване Рішення щодо нарахування 22 925,39 грн. інфляційних та 4 110,27 грн. 3% річних є безпідставним, а тому є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, чого незаконно не зробив суд першої інстанції.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги позивач у відзиві вказує на те, що враховуючи закінчення 31.12.2020 строку дії договору №№35/15-09-2020 від 15.09.2020, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 44 635,60 грн та гарантійного внеску у розмірі 6550,00 грн, оскільки закінчення строку дії договору є тим строком, після настання якого відповідач усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 918/631/19.

Тобто, в наведеній частині суд першої інстанції виносячи оскаржуване рішення належним чином дослідив матеріали справи та застосував норми права та зробив висновки із врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду, яка є та була актуальною як на момент розгляду справи судом першої інстанції так і на момент апеляційного перегляду.

Наведені висновки в апеляційній скарзі на базуються на припущеннях апелянта та його власному тлумаченні закону, рішення суду першої інстанції та висновків Верховного Суду.

Право у Позивача вимагати повернення авансу визнано сторонами, обов`язок боржника (відповідача) повернути отриманий аванс є очевидний, та підтверджується матеріалами справи та змістом оскаржуваного судового рішення яке викладене із врахуванням висновків Верховного Суду в частині застосованих при винесенні рішення норм права. Відповідно, з відповідача підставно та обґрунтовано стягнуто відсотки річних та інфляційні втрати.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення скаржник вказує на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Зокрема, Войціховським А.В., що діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1070355 від 04.09.2023 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1208 від 20.03.2020, недотримано вимоги стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

У цій справі була незначна тривалість та інтенсивність судових засідань. Представник позивача представляв інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" лише в двох судових засіданнях 30.11.2023 та 21.12.2023р. Рівень складності справи не вимагає значного обсягу правничої допомоги, в тому числі значного обсягу часу на здійснення надання послуг.

Відтак, заявлена представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" та визначена судом першої інстанції сума у розмірі 14 236,22 грн. за розгляд господарської справи, яка не відноситься до категорії складних справ є завищеною та неспіврозмірною зі складністю справи, витраченим адвокатом часом та ринковими цінами адвокатських послуг.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги на додаткове рішення позивач у відзиві вказує на те, що розмір витрат позивача на правничу допомогу є значно меншим ніж той на який орієнтується сторона відповідача (апелянта) в поданій апеляційній скарзі. Щодо рівня складності, обсягу допомоги та часу на її надання слід зазначити, що суд першої інстанції надав даним обставинам об`єктивну оцінку та на думку сторони позивача наведені в наявному в матеріалах справи акті наданих послуг види послуг, час на їх надання та вартість є цілком співмірними із складністю справи, середнім часом на надання відповідних послуг та їх середньою вартістю. Поряд з цим, увага суду першої інстанції зверталась на недобросовісність дій та бездіяльності сторони відповідача які призвели до збільшення понесених позивачем витрат на правничу допомогу, що буде додатково повідомлено та пояснено в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги. Враховуючи вищевикладене, позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ДСГП «Ліси України» в особі філії «Білокоровицьке лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 у справі №906/1219/23 в повному обсязі за безпідставністю, а оскаржуване додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 залишити без змін.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

24.04.2020 Державним підприємством "Білокоровицьке лісове господарство" (продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" укладено договір №124/1 купівлі-продажу необробленої деревини (далі - договір №124/1 (а.с. 12-14)

Договір укладався за результатами проведення аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі 2 кварталу 2020 року, який відбувся 24.04.2020.

На виконання умов вказаного Договору, позивач перерахував на рахунок біржі гарантійний платіж в сумі 11218,12 грн, який біржа перерахувала відповідачу 06.04.2021.

Позивач зазначив, що оскільки гарантійний платіж в сумі 11 218,12 грн був зарахований на рахунок відповідача після закінчення строку дії договору №124/1, а відповідач цей платіж не повернув, звернувся до суду для зобов`язання відповідача повернути кошти, які за умовами договору є авансовим платежем .

У зв`язку із закінченням строку дії договору №124/1 та неповерненням гарантійного платежу в сумі 11 218,12 грн, позивач нарахував до стягнення з відповідача 4391,89 грн інфляційних за період з квітня 2021 по липень 2023 та 811,39 грн 3% річних за період з 08.04.2021 по 04.09.2023.

Також, 15.09.2020 Державним підприємством "Білокоровицьке лісове господарство" (продавець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" укладено договір №35/15-09-2020 купівлі-продажу необробленої деревини (далі - договір №35/15-09-2020 (а.с. 7-8)).

За умовами п.1.1. договору №35/15-09-2020 від 15.09.2020, за результатами проведення аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі 3 кварталу 2020 року, який відбувся 15.09.2020, продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними в цьому договорі.

За п. 2.1. Договору, загальна вартість товару, що є предметом цього договору складає 226 000 грн (двісті двадцять шість тисяч гривень 00 копійок з ПДВ).

Згідно з п. 2.2. Договору, по факту готовності партії товару, продавець надає покупцеві повідомлення про готовність товарної партії та запрошення на відбір товару (відвантаження).

Покупець протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання запрошення, при необхідності, проводить відбір товару. За результатами проведеного відбору складається Специфікація та при необхідності акт відбору. В разі, якщо відбір товару покупцем не проводиться, рахунок виставляється продавцем через три дні з моменту направлення покупцю запрошення (п. 2.3. Договору).

За п. 2.4. Договору, покупець здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в сумі, що зазначається в рахунку (рахунках) протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання рахунку (рахунків). При відвантаженні товару залізничним транспортом, покупець додатково сплачує продавцю вартість послуг по перевезенню товару залізничним транспортом, вартість пакувальних реквізитів, карантинних та радіологічних сертифікатів.

Згідно з п. 2.5. Договору, у випадку ненадходження коштів на рахунок продавця протягом 5 (п`яти) банківських днів після дня направлення продавцем рахунку (рахунків) для оплати, покупець втрачає право на придбання неоплаченої партії товару і продавець може реалізувати цю партію на власний розсуд, при цьому, сума гарантійного платежу не повертається.

Відповідно до п. 2.6. Договору, сума гарантійного внеску, перерахована покупцем на рахунок біржі для участі в аукціоні із продажу необробленої деревини, перераховується продавцю (за згодою продавця) в якості частини оплати за проданий товар або повертається на рахунок покупця протягом 3 (трьох) банківських днів після реєстрації покупцем на біржі даного договору купівлі-продажу необробленої деревини.

Повідомлення про готовність партії товару та запрошення на відбір товару здійснюється продавцем шляхом направлення покупцю телефонограми, факсу, електронного листа, поштового листа тощо. В разі відсутності підтвердження щодо одержання даного повідомлення зацікавлена сторона інформує про це біржу, яка зі свого боку сприяє своєчасному обміну інформацією між сторонами (п.2.8. Договору).

Згідно з п.3.1. Договору, приймання товару по кількості і якості здійснюється у відповідності з вимогами ТУ У 16.1-00994207-004:2018 "Лісоматеріали круглі. Маркування, сортування, транспортування, приймання, облік та зберігання".

Відповідно до п. 3.2. Договору, продавець передає товар у власність покупця за умовами франко-склад продавця (франко-нижній, франко-верхній, EXW-нижній) відповідно до специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору.

Продавець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів передати покупцеві товар після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію товару. Під час передачі товару продавець надає покупцеві наступні документи: товаро-транспортна (залізнична) накладна, рахунок-фактура. Про відвантаження партії товару продавцем повідомляється біржа (п. 3.3. Договору).

При цьому суд встановив, що на виконання умов цього договору, 21.10.2020 позивач сплатив гарантійний платіж у розмірі 6550,00 грн (а.с. 19).

Також наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач, згідно з п. 2.4.Договору направив 30.09.2020 позивачу рахунок, а позивач перерахував 30.09.2020 - 170 000,00 грн попередньої оплати (а.с. 16, 18).

Отримання відповідачем здійсненої позивачем оплати у розмірі 170 000,00 грн, поставка відповідачем товару позивачу на загальну суму 125 364,40 грн (а.с. 22), сума не отриманого товару у розмірі 44 635,60 грн також підтверджена матеріалами справи та не заперечувалися сторонами.

Також позивач вказав, що сплатив 6550,00 грн гарантійного внеску, який за умовами цього договору перерахований біржою відповідачу як оплата за товар. Оскільки поставка товару на вказану суму не здійснена, кошти не повернуті, позивач звернувся до суду для зобов`язання відповідача сплатити борг.

За даними позивача, заборгованість відповідача по договору №35/15-09-2020 купівлі-продажу необробленої деревини від 15.09.2020 станом на час звернення до суду становить 51185,60 грн та складається із 44635,60 грн неповернутої попередньої оплати і 6550,00 грн гарантійного внеску.

Крім суми основного боргу, позивач, заявив до стягнення з відповідача 25322,00 грн інфляційних (за період з жовтня 2020 по липень 2023) та 4450,11 грн 3% річних (за період з 12.10.2020 по 04.09.2023).

Вищенаведені обставини щодо неповернення 44635,60 грн попередньої оплати та 6550,00 грн гарантійного внеску по договору №35/15-09-2020 купівлі-продажу необробленої деревини від 15.09.2020 та 11218,12 грн гарантійного внеску, перерахованого на підставі договору №124/1 купівлі-продажу необробленої деревини від 24.04.2020 стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З наведених обставин встановлено, що при розгляді справи судом взято до уваги, що Державне підприємство "Білокоровицьке лісове господарство" припинено на підставі наказу Державного агентства лісових ресурсів України №836 від 28.10.2022 шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (філія "Білокоровицьке спеціалізоване лісове господарство") та відповідно до наказу №51 від 05.01.2023 Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Білокоровицьке спеціалізоване лісове господарство".

Колегією суддів встановлено, що господарські зобов`язання між сторонами виникли на підставі укладених між ними договорів купівлі-продажу необробленої деревини №35/15-09-2020 від 15.09.2020 та №124/1 від 24.04.2020, які мають аналогічні умови.

Оскільки в процесі розгляду справи сторони уклали угоду про припинення зобов`язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог від 20.09.2023, у зв`язку з чим позивач відмовився від стягнення з відповідача 62 403,72 грн основного боргу, суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі в цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" у позовній заяві просило стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 29 713,89 грн інфляційних та 5 261,50 грн 3% річних.

Водночас, рішенням Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. у справі №906/1219/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" 22 925,39 грн інфляційних; 4 110,27 грн 3% річних; 2 465,16 грн судового збору. У стягненні 1 151,23 грн 3% річних та 6 788,50 грн інфляційних відмовлено.

Приймаючи до уваги доводи заявленої апеляційної скарги та процесуальні правила щодо меж апеляційного перегляду, апеляційний суд наголошує, що відповідно до ст.269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відтак апеляційний господарський суд обмежує перегляд рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 у справі №906/1219/23 висновками суду в частині, якою задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс", тобто стягнення з відповідача 22 925,39 грн інфляційних та 4 110,27 грн 3% річних.

Надаючи правову оцінку обставинам виконання договору купівлі-продажу необробленої деревини №35/15-09-2020 від 15.09.2020, укладеного між сторонами , апеляційний суд зазначає наступне.

За умовами п.1.1. договору №35/15-09-2020 від 15.09.2020, за результатами проведення аукціону із продажу необробленої деревини заготівлі 3 кварталу 2020 року, який відбувся 15.09.2020, продавець зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар на умовах та способом, вказаними в цьому договорі.

Водночас, враховуючи зміст п.3.2. Договору, згідно якого продавець передає товар у власність покупця за умовами франко-склад продавця (франко-нижній, франко-верхній, EXW-нижній), суд зазначає, що згідно з Інкотермс, EXW (Франко завод, Ex Works) міжнародний торговельний термін, який зобов`язує продавця відкрити доступ до товару для покупця на заводі, складі, фірмі чи в офісі. З іншого боку, покупцю необхідно понести транспортні витрати, щоб забрати та перевезти свій вантаж до пункту призначення.

Продавець зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів передати покупцеві товар після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію товару. Під час передачі товару продавець надає покупцеві наступні документи: товаро-транспортна (залізнична) накладна, рахунок-фактура. Про відвантаження партії товару продавцем повідомляється біржа (п. 3.3. Договору).

При цьому суд встановив, що на виконання умов цього договору, 21.10.2020 позивач сплатив гарантійний платіж у розмірі 6550,00 грн (а.с. 19).

Також наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач, згідно з п. 2.4.Договору направив 30.09.2020 позивачу рахунок, а позивач перерахував 30.09.2020 - 170000,00 грн попередньої оплати (а.с. 16, 18).

Отримання відповідачем здійсненої позивачем оплати у розмірі 170 000,00 грн, поставка відповідачем товару позивачу на загальну суму 125 364,40 грн (а.с. 22), а також сума не отриманого товару у розмірі 44 635,60 грн також підтверджена матеріалами справи та не заперечувалися сторонами.

Також позивач вказав, що сплатив 6 550,00 грн гарантійного внеску, який за умовами цього договору перерахований біржою відповідачу як оплата за товар. Оскільки поставка товару на вказану суму не здійснена, кошти не повернуті, позивач звернувся до суду для зобов`язання відповідача сплатити борг.

За даними позивача, заборгованість відповідача по договору №35/15-09-2020 купівлі-продажу необробленої деревини від 15.09.2020 станом на час звернення до суду становить 51 185,60 грн та складається із 44 635,60 грн неповернутої попередньої оплати і 6 550,00 грн гарантійного внеску.

Водночас колегія суддів враховує, що зазначений договір діяв з 15.09.2020 по 31.12.2020 і можливість його продовження останнім не передбачена. Оскільки договір припинив свою дію 31.12.2020 без можливості його пролонгації, припинились обов`язки сторін договору щодо виконання зобов`язань по ньому. Разом з тим, сума попередньої оплати товару, частково не поставленого своєчасно на виконання умов договору, не була повернута продавцем після завершення дії договору.

За правилами частини 2 статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошовою сумою, яка перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Зазначений висновок відповідає висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному в його постанові від 21.02.2018 р. у справі № 910/12382/17.

Враховуючи закінчення 31.12.2020 строку дії договору №35/15-09-2020 від 15.09.2020, у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати у розмірі 44 635,60 грн та гарантійного внеску у розмірі 6 550,00 грн, оскільки після закінчення дії договору грошові кошти , сплачені як аванс за товар, утримувались продавцем без правових підстав.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Правовий аналіз змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за наявності сукупності умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов`язання було припинено, якщо це допускається договором або законом. Відповідна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

Апеляційний суд вважає, що сума авансового платежу (передоплати), яка зберігається у продавця поза межами господарського зобов`язання, яке припинилось, трансформується у грошове зобов`язання повернути кошти покупцю, які утримуються без належної правової підстави.

Ураховується також, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду України у своїх постановах, зокрема, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки обов`язок з повернення 44635,60 грн попередньої оплати та 6550,00 грн гарантійного внеску у відповідача виник з моменту закінчення строку дії договору - 31.12.2020, право нараховувати річні та інфляційні у позивача виникає з 01.01.2021. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що правильним буде нарахування 3% річних в розмірі 4110,27 грн за період з 01.01.2021 по 04.09.2023 р., а інфляційні втрати складають 22 925,39 грн за період з січня 2021 по липень 2023.

Доводи скаржника щодо необґрунтованості заявлених до стягнення сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, оскільки була відсутня вимога про повернення суми попередньої оплати покупця до продавця як цього вимагає ст.693 ЦК України, судом апеляційної інстанції оцінюється критично, враховуючи, що буде помилковим застосування до спірних відносин положень цієї статті Кодексу, оскільки зобов`язання з повернення коштів, що утримуються безпідставно, виникає поза межами дії договору сторін внаслідок його припинення , пов`язаного з закінченням строку дії договору.

Відтак, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат відповідають правовій природі й призначенню відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

За таких обставин є правильним висновок місцевого господарського суду, що стягнення на користь позивача з відповідача 22 925,39 інфляційних втрат та 4110,27 3% річних за визначені судом першої інстанції періоди часу є обґрунтованими.

Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Щодо відмови суду першої інстанції в частині стягнення нарахованих сум 3% річних та інфляційних втрат на суму неповернутої відповідачем суми гарантійного внеску в розмірі 11218,12 грн зазначається наступне.

Статтею 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Разом з тим, пункт 5 частини третьої статті 2 ГПК України одним із принципів господарського судочинства визначає диспозитивність.

Частина перша статті 14 ГПК України втілює цей принцип таким чином, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ураховуючи доводи і вимоги апеляційної скарги відповідача , апеляційний суд, з огляду на межі апеляційного перегляду відповідно до статті 269 ГПК України, не надає оцінку правильності висновків суду першої інстанції в частині, якою відмовлено у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" у зазначеній вище частині.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, яка була заявлена у суді першої інстанції то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 3 ст.267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність у даній справі рахується: - по договору №35/15-09-2020 від 15.09.2020 - з 01.01.2020, тобто, з наступного дня після закінчення строку дії договору; - по договору №124/1 від 24.04.2020 не раніше з 07.04.2020, зважаючи на те, коли позивач дізнався про надходження гарантійного внеску відповідачу.

Водночас, суд першої інстанції вірно врахував, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 726, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.

Дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, продовжено до 30.06.2023 згідно з постановами Кабінету Міністрів України №239 від 25.03.2020, №291 від 22.04.2020, №343 від 04.05.2020, №392 від 20.05.2020, №500 від 17.06.2020, №641 від 22.07.2020, №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020, №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021, №611 від 16.06.2021, №855 від 11.08.2021, №981 від 22.09.2021, №1336 від 15.12.2021, №229 від 23.02.2022, №630 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №1423 від 23.12.2022, №383 від 25.04.2023.

При цьому карантин на всій території України запроваджено з 12.03.2020 та діяв карантин до 30.06.2023.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що визначений статтею 257 ЦК України загальний строк позовної давності тривалістю у три роки продовжено на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями), а тому строк позовної давності у цих правовідносинах не є пропущеним, відповідно у суду були відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Стосовно доводів апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про наявність підстав для скасування додаткового рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 р. колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до суду першої інстанції було подано заяву про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у розмірі 19288,50 грн.

Правнича допомога по справі надавалася позивачу адвокатом Войціховським А.В. на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1070355 від 04.09.2023 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1208 від 20.03.2020 (а.с.27-28).

До заяви позивача про відшкодування судових витрат долучено копії наступних документів: договору про надання правової (правничої) допомоги №26/23 від 01.09.2023, акту приймання-передачі послуг №1 від 22.12.2023, платіжних доручень на загальну суму 21000,00 грн про сплату позивачем за надані адвокатом правничі послуги (а.с.120-124).

Відповідно до п.1.1 предметом договору №26/23 від 01.09.2023 є надання виконавцем усіма законними методами та способами правової (правничої) допомоги клієнту у справах, що пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплачувати на рахунок виконавця винагороду за надану допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

За надану правничу допомогу клієнт виплачує виконавцю винагороду, розмір якої визначається на підставі обсягу наданих послуг і виконаних робіт, часу, затраченого виконавцем, та встановленої пунктами 3.2-3.3 договору вартості надання послуг/виконання робіт (п.3.1 договору).

Вартість однієї години роботи виконавця (крім участі в судових засіданнях) становить 1500,00 грн (п.3.2 договору). Вартість участі виконавця в судових засіданнях становить: в суді першої інстанції - 2000,00 грн в межах одного судового дня; в судах апеляційної та касаційної інстанції - 1500,00 грн за кожний судовий день (п.3.3 договору).

Оплата правничої допомоги (винагороди) здійснюється клієнтом на підставі та упродовж 3 (трьох) банківських днів з дня підписання акту наданих послуг/виконаних робіт, оплата може здійснюватися авансом (п.3.4 договору).

Протягом десяти днів з моменту укладення даного договору клієнт сплачує виконавцю авансовий платіж в сумі 7000,00 грн, подальші оплати здійснюються відповідно до п.3.4 договору з врахуванням сплаченого авансового платежу (п.3.5 договору).

Позивач сплатив адвокату Войціховському А.В. за надані правничі послуги 21000,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №6275 від 05.09.2023 на суму 7000,00 грн та №6430 від 22.12.2023 на суму 14000,00 грн (а.с.123-124).

Згідно з актом приймання-передачі послуг №1 від 22.12.2023 (а.с.122) адвокатом Войціховським А.В. надано позивачу правничу допомогу на загальну суму 21000,00 грн, а саме:

- надання консультацій по суті спору, розгляд та аналіз документів, вивчення судової практики в подібних правовідносинах - 2 години - 3000,00 грн;

- підготовка та подання позовної заяви про стягнення передоплати (авансу), інфляційних втрат та 3% річних з додатками - 4,5 години - 6750,00 грн;

- підготовка та відправлення клопотання про відкладення судового засідання - 0,5 години - 750,00 грн;

- підготовка та направлення заяви про відмову від частини позовних вимог - 1 година - 1500,00 грн;

- участь в судовому засіданні 30.11.2023 - 1 суд. день - 2000,00 грн;

- участь в судовому засіданні 21.12.2023 - 1 суд. день - 2000,00 грн;

- підготовка заяви про відшкодування судових витрат - 2 години - 3000,00 грн;

- авансовий платіж за участь в судовому засіданні з розгляду заяви про відшкодування судових витрат -1 суд. день - 2000,00 грн.

Відповідно до частин першої і другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, згідно до положень ст.126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, тобто виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

За вказаного, суд враховує надані в судовому засіданні з розгляду заяви про відшкодування судових витрат доводи і заперечення представників сторін щодо цієї заяви та здійснює визначення обґрунтованого розміру заявлених витрат, у тому числі і з урахуванням зазначених доводів та заперечень.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд також може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20).

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо правомірності задоволення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 236,22 грн, з огляду на наступне.

Колегія суддів, дослідивши наявний в матеріалах акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 22.12.2023, акцентує увагу на тому, що в акті приймання-передачі наданих послуг витрачений час не є співрозмірним з фактично витраченим часом при підготовці документів та розгляді справи в Господарському суді Житомирської області.

Крім того, в акті наданих послуг представник позивача вказує ряд послуг, зокрема, підготовка та відправлення клопотання про відкладення 0,5 год -750 грн., підготовка та направлення заяви про відмову від частини позовних вимог 1 год 1500 грн., авансовий платіж за участь в судовому засіданні з розгляду справи про відшкодування судових витрат 2000 грн, розмір витрат на вказані послугу, на думку суду апеляційної інстанції, є завищеними.

Відтак, проаналізувавши в сукупності все вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що порівняно з об`ємом фактично наданих послуг, які були реальними та необхідними, враховуючи предмет спору та складність справи, є неспіврозмірними та завищеними, тобто не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати неспівмірні із виконаною роботою, яка була необхідна саме для розгляду даної справи.

Таким чином, доводи апелянта наведені у апеляційній скарзі про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, що заявлена до стягнення позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції не відповідає в повні мірі критеріям їх дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до фактично наданих послуг є частково обґрунтованими. А тому, із заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції, співмірними та обґрунтованими до фактично наданих послуг є витрати позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача в сумі 9736,22 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, з урахуванням положень ст.126, 129 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зменшення заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення та відповідно про зміну оскаржуваного додаткового рішення в частині розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі відповідача на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Водночас, у апеляційній скарзі відповідача на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 р. наведено достатні та переконливі доводи, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зменшення заявлених до стягнення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

У відповідності до п.2 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

За змістом п.1 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є не з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Згідно з ч.4 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вбачає підстави змінити додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024 р. у справі №906/1219/23 виклавши п. 2 та п.3 резолютивної частини в новій редакції.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Житомирської області від 21.12.2023 р. залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 17.01.2024р. у справі №906/1219/23 задовольнити частково.

Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області змінити, виклавши п.2 та п.3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. №9а, ід. код 44768034) в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (11054, Житомирська обл., Коростенський р-н, смт.Нові Білокоровичі, вул.Гагаріна, буд. 1, ід. код 45066737) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича компанія "Діоніс" (43000, Волинська обл., місто Луцьк, вул. Миру, буд. 4, кв. 28, ід. код 33273802) - 9736,22 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У стягненні 9552,28 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити."

Господарському суду Житомирської області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Справу №906/1219/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "10" травня 2024 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.