Рішення

від 02.05.2024 по справі 917/188/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" травня 2024 р.Cправа № 917/188/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Фермерського господарства "Громада" (вул. Ватутіна, 4, с. Жуки, Кобелянський район, Полтавська область, 39222)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Бойко І С" (вул. Франка Івана, буд. 29, с. Писарівка, Вінницький район, Вінницька область, 23205)

про стягнення 81 651,4 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фермерське господарство "Громада" звернулося до Господарського суду Полтавської області із позовною заявою № б/н від 06.02.2024 з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бойко І С" про стягнення 81 651,40 грн вартості наданих послуг по Договору № 2004/23 від 20.04.2023.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов Договору про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023 в частині оплати вартості наданих послуг.

19.02.2024 Господарським судом Полтавської області постановлено ухвалу про направлення позовної заяви Фермерського господарства "Громада" за територіальною підсудністю до Господарського суду Вінницької області.

12.03.2024, із супровідним листом № 01-17/165/2024 від 04.03.2024, до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 06.02.2024 Фермерського господарства "Громада".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.03.2024 позовну заяву № б/н від 06.02.2024 (вх. № 283/24 від 12.03.2024) розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 15.03.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №917/188/24 з призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 11.04.2024.

Під час підготовчого провадження у справі учасникам справи забезпечено можливість на реалізацію прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, зокрема на подання заяв по суті спору. Однак учасники справи таким правом не скористалися.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито таку стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 02.05.2024, про що 11.04.2024 постановлено відповідну ухвалу.

На визначену судом дату представник позивача не з`явився. При цьому суд зважає на заяву № б/н від 10.04.2024 (вх. № 01-34/3836/24 від 10.04.2024) представника позивача - адвоката Лук`яненка О.А., в якій останній просив розглянути справу за відсутності представника ФГ "Громада".

Відповідач правом участі в засіданні суду не скористався. Про дату, час та місце розгляду справи останній повідомлений належним чином, ухвалою суду від 11.04.2024, яка 20.04.2024 вручена відповідачу під розписку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0690234018473.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представника відповідача.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 02.05.2024 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

20.04.2023 між Фермерським господарства "Громада" (далі по тексту Виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бойко І С" (далі по тексту Замовник, відповідач) укладено Договір про надання послуг № 2004/23 (далі по тексту Договір) згідно з предметом якого Виконавець зобов`язався за дорученням та від імені Замовника надати послуги, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

За змістом п. 1.2. Договору надання послуг передбачає заправку техніки ПММ Виконавця з використанням посівного матеріалу та ЗЗР Замовника.

Згідно з цього Договору, Виконавець надає Замовнику наступні послуги: культивація ґрунту ; посів маку ; внесення ЗЗР (п. 2.1. Договору).

Розділом 3 Договору встановлена вартість послуг, яка визначається сторонами по факту їх надання та фіксується в актах надання послуг та рахунках на оплату (п. 3.1. Договору).

Акт наданих послуг підписується Сторонами до 01 числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися послуги (п. 3.2. Договору).

Замовник зобов`язаний перерахувати суму зазначену в акті наданих послуг протягом 5-ти днів з моменту підписання такого акту (п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 4.2.2. Договору Замовник зобов`язується оплачувати послуги, на умовах та в порядку зазначеному в п.3 цього Договору.

Відповідно до п. 6.1. Договору, він набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання Сторонами зобов`язань за цим Договором.

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку Договір не оспорено та не визнано недійсним, доказів розірвання Договору матеріали справи не містять. Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

За доводами позивача, на виконання умов Договору, Виконавцем було виконано роботи на суму 2 062 835,26 грн., про що Сторонами складено наступні Акти здачі приймання робіт (надання послуг):

№ 13 від 08.05.2023 на суму 852 385,50 грн;

№ 14 від 16.05.2023 на суму 710 321,26 грн;

№ 15 від 17.05.2023 на суму 56 825,70 грн;

№ 18 від 12.06.2023 на суму 134 000,00 грн;

№19 від 19.06.2023 на суму 117 651,40 грн;

№21 від 22.06.2023 на суму 113 651,40 грн;

№25 від 11.07.2023 на суму 78 000,00 грн.

Відповідно до положень п. 3.1. Договору Виконавцем (позивачем) виставлено Замовнику (відповідачу) наступні рахунки на оплату:

№ 98 від 08.05.2023 на суму 852 385,50 грн;

№106 від 16.05.2023 на суму 710 321,26 грн;

№107 від 16.05.2023 на суму 56 825,70 грн;

№117 від 12.06.2023 на суму 134 000,00 грн;

№118 від 19.06.2023 на суму 117 651,40 грн;

№119 від 19.06.2023 на суму 113 651,40 грн;

№138 від 12.07.2023 на суму 78 000,00 грн.

Проте, як зауважує позивач, відповідачем взяті на себе зобов`язання по оплаті виконаних робіт за Договором виконано частково, а саме сплачено 1 981 183,86 грн, на підтвердження чого надано наступні платіжні інструкції:

№ 08/05/2023144 від 08.05.2023 на суму 545 000,00 грн;

№ 06/06/2023150 від 06.06.2023 на суму 307 385,50 грн;

№ 06/06/2023151 від 06.06.2023 на суму 56 8253,70 грн;

№ 06/06/2023152 від 06.06.2023 на суму 370 000,00 грн;

№ 13/06/2023155 від 13.06.2023 на суму 134 000,00 грн;

№ 13/06/2023156 від 13.06.2023 на суму 340 321,26 грн;

№ 22/06/2023162 від 22.06.2023 на суму 117 651,40 грн;

№ 22/06/2023163 від 22.06.2023 на суму 110 000,00 грн.

У зв`язку з несплатою коштів відповідачем у добровільному порядку, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України (надалі також ГК України) передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Так, вищевказаний Договір про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023 є підставою для виникнення у сторін за цими Договорами господарських зобов`язань відповідно до розділу 63 ЦК України, і згідно ст. 629 цього Кодексу є обов`язковим для виконання його сторонами.

Стаття 901 ЦК України визначає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ч. 1. ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 ст. 905 ЦК України передбачається, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

За наявними матеріалами справи, в межах Договору про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023 Виконавцем (позивачем) виставлено для оплати Замовнику (відповідачу) рахунки на оплату наданих послуг, які останнім прийнято до оплати.

За змістом положень п. 3.3. Договору, строк оплати наданих послуг встановлено протягом 5-ти днів з моменту підписання акту наданих послуг .

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як доводить позивач в позовній заяві, своїх зобов`язань за зазначеним Договором відповідач не виконав в повному обсязі, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість в розмірі 81 651,40 грн.

При цьому суд зважає на те, що на підтвердження надання послуг в межах Договору позивач посилається на Акти наданих послуг, перелік яких наведено в позовній заяві та вище по тексту даного рішення. Проте, матеріали справи відповідних Актів не містять, і позивачем таких не надано. Доказами, що свідчать про здійснення господарських операцій за укладеним Сторонами Договором, які надані позивачем, є сам Договір про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023, рахунки на оплату послуг та платіжні інструкції, в призначеннях платежів яких вказані згадувані рахунки на оплату.

За наведених обставин, суд зважає на наступне.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Так, у постанові від 23.01.2019 у справі №355/385/17 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

У постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 Верховний Суд зазначив, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідач не заперечує укладення з позивачем Договору про надання послуг № 2004/20 від 20.04.2023.

У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та від 21.01.2023 у справі №922/4702/21 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Проаналізувавши матеріали справи, суд зауважує, що відповідач не надав доказів, які зможуть спростувати факт реальності господарських правовідносин між позивачем та відповідачем в межах Договору про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023.

В свою чергу, позивач надав достатню у сукупності кількість доказів для того, щоб визначити господарські операції по наданню послуг за вказаним Договором.

Як вбачається рахунків на оплату, останні містять види наданих послуг, їх кількість та ціну. Підставою виставлення таких рахунків зазначено Договір про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023. Здійсненні відповідачем платежі на користь позивача, згідно призначень платіжних інструкцій, свідчать про оплату зазначених рахунків, тобто оплату наданих позивачем послуг.

Наведене дає підстави суду для висновку про участь відповідача в господарських операціях в межах Договору про надання послуг № 2004/23 від 20.04.2023.

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (Постанова КГС ВС від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір).

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік у 2024 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3028 гривень.

Позивачем в позовній заяві заявлено позовну вимогу майнового характеру на загальну суму стягнення 81 651,40 грн, розмір судового збору з якої становить 3028,00 грн.

При цьому суд зважає, що позовна заява подана 06.02.2024 через систему "Електронний суд".

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, за подання позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (3 028,00 * 0,8 = 2 422,40 грн).

Позивач при зверненні до суду, за платіжною інструкцією №10358 від 06.02.2024, сплатив судовий збір в розмірі 9 840,00 грн, що на 7 397,60 грн є більше визначеного законом розміру.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відтак, сплачений судовий збір в розмірі 7 397,60 грн, підлягає поверненню позивачу за його відповідним клопотанням.

В силу приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення витрати на правову допомогу адвоката, розмір яких, згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми витрат на професійну правничу допомогу, становить 15 000,00 грн.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності ввід конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

При цьому суд зважає, що до матеріалів справи позивачем не додано ані Договору про надання правових послуг, з якого можливо було б встановити розмір гонорару адвоката, ані акту виконаних робіт, ані доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Доказів сплати позивачем послуг адвоката у встановлений ч.8 ст. 129 ГПК України строк матеріали справи не містять. При цьому заяви представника позивача до закінчення судових дебатів у справі про намір подати такі докази після ухвалення рішення також до суду не надійшло.

З огляду викладене, беручи до уваги відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення таких витрат на відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бойко І С" (вул. Франка Івана, буд. 29, с. Писарівка, Вінницький район, Вінницька область, 23205; код ЄДРПОУ 44700608) на користь Фермерського господарства "Громада" (вул. Ватутіна, 4, с. Жуки, Кобелянський район, Полтавська область, 39222; код ЄДРПОУ 22526553) 81 651 грн. 40 коп. - основного боргу та 2 422 грн. 40 коп. - витрат на сплату судового збору.

Примірник рішення направити позивачу та представнику позивача Лук`яненку Олександру Андрійовичу - до електронних кабінетів в ЄСІТС. Відповідачу - рекомендованим листом.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 10 травня 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Франка Івана, буд. 29, с. Писарівка, Вінницький район, Вінницька область, 23205)