Рішення

від 30.04.2024 по справі 925/1770/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м.Черкаси Справа № 925/1770/15(925/378/24)

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду розглянув справу

за позовною заявою фізичної особи ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача Державного підприємства "Златодар", м.Золотоноша, вул.Шевченка,47

про стягнення 66662,98 грн заборгованості по заробітній платі

без участі повноважних представників сторін.

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся в Господарський суд Черкаської області із позовною заявою до Державного підприємства "Златодар" з вимогами про стягнення 66622,98 грн заборгованості із заробітної плати.

Позивач у позовній заяві (а.с.1-4) вказав, що:

у період з 25.11.2019 до 06.09.2023 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді головного енергетика, що підтверджується записами роботодавця в його трудовій книжці за відповідний період;

згідно з наказом від 06.09.2023 №58-К позивача звільнено з посади за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, однак в день звільнення відповідачем повного розрахунку із позивачем проведено не було;

заборгованість відповідача із заробітної плати становить 66622,98 грн і довідкою боржника від 11.03.2024 №24.

Ухвалою суду від 09.04.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судове засідання 30.04.2024.

Сторони (позивач та відповідач) були належним чином повідомлені про дату, час та місце цього засідання, однак участі повноважних представників не забезпечили, про причини їх неявки до суду не повідомили.

Явка учасників справи обов`язковою не визнавалась.

Відповідач заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до ч.4 ст.176 Господарського процесуального кодексу України чи й відзиву на позов до суду не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, у зв`язку з чим суд розглянув справу за наявними в ній доказами та матеріалами без участі учасників справи, які не з`явились.

При вирішенні поданої на розгляд позовної заяви судом застосовуються положення Кодексу України з процедур банкрутства (далі Кодекс).

Відповідно до ст.ст.233, 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні за результатами розгляду приєднано до матеріалів справи вступну та резолютивну частини судового рішення без їх проголошення.

Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини.

Ухвалами суду: від 07.12.2015 порушено провадження у справі про банкрутство боржника ДП "Златодар"; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Новосельцева В.П.; від 16.11.2020 процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна, арбітражного керуючого Новосельцева В.П. припинено; провадження у справі закрито.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 ухвалу господарського суду Черкаської області від 16.11.2020 скасовано, справу повернуто в суд першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалами суду: від 15.07.2021 відновлено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 днів та повноваження арбітражного керуючого Новосельцева В.П. як розпорядника майна; від 23.01.2024 продовжено строк процедури розпорядження майном боржника на шість місяців до 23.07.2024.

У період з 25.11.2019 до 06.09.2023 позивач гр. ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді головного енергетика, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 за відповідний період (а.с.8-9), а 06.09.2023 згідно з наказом №58-к останнього звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Разом з тим, в день звільнення, всупереч вимог ст.116 КЗпП України, відповідачем повного розрахунку із позивачем проведено не було.

Заборгованість відповідача перед позивачем становить 66622,98 грн і підтверджується довідкою відповідача від 11.03.2024 №24 (а.с.11).

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача в Господарський суд Черкаської області із позовом до Державного підприємства "Златодар" за захистом порушеного права та примусового стягнення грошових коштів (заробітної плати) у розмірі 66622,98 грн, невиплачених роботодавцем добровільно на день звільнення.

Відповідач на заявлені вимоги ніяк не відреагував.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частин 1, 2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Аналогічні положення містяться у ст.20 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані нездійсненням відповідачем виплати усіх належних позивачеві сум в день звільнення працівника відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до Кодексу законів про працю України:

ст.47. Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника;

ст.116. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму;

ст.233. /.../ Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116);

ст.238. При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи

(стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що при розгляді трудових спорів, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, судом враховуються положення ч.5 ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, а також положення ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства, за змістом якої пропущення граничного строку на подання заяв кредиторів з конкурсними вимогами (в тому числі і щодо виплати заробітної плати) не тягне за собою зміну черговості, у разі задоволення судом таких вимог, тягне за собою наслідки передбачені абз.3 ч.4 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства.

Окрім викладеного, абз.6 ч.2 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства закріплено право, а не обов`язок кредиторів за вимогами щодо виплати заробітної плати подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Враховуючи викладені вище обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду спорів стосовно конкурсних грошових вимог кредиторів за вимогами до боржника щодо виплати заробітної плати шляхом їх розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у межах справи про банкрутство.

Як зазначено позивачем, у день звільнення (06.09.2023) йому не було здійснено виплати заробітної плати у розмірі 66622,98 грн. Вказане підтверджується наявною у справі довідкою відповідача від 11.03.2024 №24 (а.с.11).

Відповідачем відзиву чи й доказів проведення повного та належного розрахунку з позивачем до суду не подано.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для повного задоволення позовних вимог фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заробітної плати у розмірі 66622,98 грн.

Відповідно до вимог ч.3 ст.13, ст.ст.74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (положення ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що сплата заборгованості відповідачем під час розгляду справи та неподання ним доказів у справу про оплату боргу має враховуватись виконавчою службою при виконанні рішення суду в ході виконавчого провадження. Суд вважає, що відповідач мав достатньо часу для надання суду та позивачеві доказів про погашення заборгованості перед позивачем.

За вказаних обставин суд вважає, що позивачем використано належний спосіб захисту свого порушеного права, передбачений приписами ст.ст.15-16 Цивільного кодексу України, тому з мотивів вірогідності, допустимості, достовірності та обґрунтованості поданих позивачем доказів (в розумінні приписів ст.ст.77-79 Господарського процесуального кодексу України) позов підлягає до задоволення.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України):

- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);

- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов`язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);

- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);

- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).

Відповідно до Господарського процесуального кодексу України: судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1 ст.129); судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (ч.2 ст.129).

За вказаних обставин, звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" не звільняє відповідача від обов`язку, у разі задоволення позову, сплатити судовий збір в дохід державного бюджету України, в розмірі встановленому пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на викладене, із врахуванням загального розміру задоволених вимог 66622,98 грн судовий збір у розмірі 3028,00 грн слід віднести на відповідача, стягнувши його в дохід державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

1.1. Стягнути з Державного підприємства "Златодар" (19700, Черкаська область, м.Золотоноша, вул.Шевченка,47; код ЄДРПОУ 00952545, номер рахунку в банку невідомий) на користь гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; номер рахунку в банку невідомий) 66622,98 грн заборгованості із заробітної плати.

1.2. Стягнути з Державного підприємства "Златодар" (19700, Черкаська область, м.Золотоноша, вул.Шевченка,47; код ЄДРПОУ 00952545, номер рахунку в банку невідомий) в дохід державного бюджету (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 2203106) 3028,00 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено і підписано 09.05.2024.

Суддя Г.М.Скиба