Рішення

від 10.05.2024 по справі 925/258/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2024 року Черкаси справа №925/258/24

Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І., без виклику учасників справи, розглянув справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «АЗОТ» (вул.Героїв Холодного Яру, 72, м.Черкаси, 18028, ідентифікаційний код 00203826)

до Приватного акціонерного товариства «Первомайський кар`єр «Граніт» (вул.Маршала Красовського, 8, м.Черкаси, 18016 ідентифікаційний код 00292356)

про стягнення 222 900,36 грн,

27.02.2024 Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» звернулось у Господарський суд Черкаської області із позовом до Приватного акціонерного товариства «Первомайський кар`єр «Граніт», у якому просить суд стягнути з відповідача 222 900,36 грн, у тому числі: суму заборгованості за мировою угодою від 25.04.2019, яка затверджена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 у розмірі 135364,96 грн, 3 % річних у розмірі 15696,88 грн та суму інфляційних витрат у розмірі 71838,52 грн. У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3343,51 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 затверджено мирову угоду у справі про банкрутство відповідача, за умовами якої визначено порядок відстрочення та розстрочення конкурсних вимог до боржника перед кредиторами 2, 3, 4 та 6 черг. Вимоги позивача у сумі 123 623,83 грн віднесені до вимог четвертої черги, а вимог позивача у сумі 11741,13 грн до вимог шостої черги. Відповідач у добровільному порядку вимоги мирової угоди щодо сплати на користь позивача кредиторської заборгованості не виконав, що за доводами позивача призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, сплата яких передбачена умовами угоди та інших втрат. Мирова угода, затверджена у справі про банкрутство, не є виконавчим документом, законом не передбачено можливості її примусового виконання, на правовідносини з виконання мирової угоди у справі про банкрутство не поширюються положення Господарського процесуального кодексу України. Отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов`язання, а й суми з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

У своїй відповіді на відзив, яка надійшла до суду 29.03.2024, позивач зазначив, що посилання відповідача на Закони України та Постанову Кабінету Міністрів України №187 є безпідставним, оскільки дія даних нормативних актів не поширюється на позивача, не впливає на предмет розгляду цієї справи, і не може бути підставою відмови в задоволенні законних та обґрунтованих позовних вимог. У відзиві на позов, відповідач жодним чином не спростовує та не заперечує наявність заборгованості перед позивачем і судового рішення, яке набрало законної сили та яким встановлено наявність заборгованості і визначено спосіб та строки її виплати, а саме: ухвали Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011, якою затверджено мирову угоду. Враховуючи наявність судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання та яким встановлено заборгованість відповідача перед позивачем, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та дотримання гарантованого Конституцією України права на захист, керуючись принципами верховенства права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, обов`язковості судового рішення, позивач вважає, що наявні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі. Щодо посилання відповідача на санкції щодо ОСОБА_1 , то вони носять персональний характер та ніяким чином не стосуються господарської діяльності позивача, безпосередньо до якого будь-яких санкцій не застосовано. Аргументи відповідача про те, що позов позивача несе пряму загрозу сфері національної безпеки, оскільки кінцевим бенефіціарним власником позивача є особа, яка знаходиться у розшуку та під персональними санкціями РНБО України, є безпідставними та такими, що не стосуються предмету судового розгляду, адже спір між сторонами в цьому випадку виник саме внаслідок порушення юридичною особою (відповідачем) господарського зобов`язання перед юридичною особою (позивачем), і сума цих зобов`язань вже підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, і не є спірним в цьому випадку ані розмір суми, ані наявність зобов`язання. Невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань відбулося до початку повномасштабної збройної агресії росії проти України, відповідно до умов мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019, тобто, задовго до початку введення правового режиму воєнного стану в Україні.

20.03.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти вимог позивача заперечив у повному обсязі. Відзив мотивований тим, що враховуючи те, що Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» належить та перебуває під контролем фізичної особи ОСОБА_1 , оскільки він володіє контрольним пакетом акцій, тому існують обґрунтовані підстави для висновку, що вплив кінцевого бенефіціарного власника на органи управління юридичної особи, у тому числі його активи, буде здійснювати саме ОСОБА_1 , на якого накладено санкції у зв`язку зі збройною агресією рф проти України, до яких (санкцій) входить блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань тощо. За вказаних обставин, у випадку задоволення позову виконання судового рішення у цій справі може спричинити прямий або опосередкований обхід спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), які застосовані з боку України по відношенню до кінцевого бенефіціарного власника позивача ОСОБА_1 . У цьому випадку державою фактично застосовано мораторій, тобто відстрочення виконання зобов`язань, що встановлюються на певний термін (10 років) у зв`язку зі збройною агресією і дією правового режиму воєнного стану. Дія такого мораторію поширюється на окремі категорії стягувачів, у тому числі і на позивача, оскільки така юридична особа перебуває в прямій корпоративній залежності від свого кінцевого бенефіціарного власника ОСОБА_1 , яка має широке коло повноважень щодо позивача, дає можливість формувати його волю, визначати мету і види діяльності, прямо чи опосередковано (через органи управління) може вирішувати долю його активів. При цьому, враховано, що до ОСОБА_1 застосовано саме персональні санкції як до фізичної особи, а не до позивача, де зазначена фізична особа є кінцевим бенефіцірним власником та здійснює вирішальний вплив на діяльність підприємства, у тому числі економічну. Тобто, у випадку задоволення позову у цій справі та примусового стягнення грошових коштів з відповідача, фактично збільшаться активи підприємства позивача, шляхом отримання реальних грошових коштів на рахунок позивача, яке знаходиться під прямим контролем фізичної особи ОСОБА_1 , відносно якої були застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) за діяльність, пов`язану з державою-агресором. На теперішній час - в умовах дії воєнного стану в Україні, здійсненні рф акту агресії, яка завдає шкоди життю та здоров`ю, правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, примусове стягнення з відповідача значної суми реальних грошових коштів, не буде ґрунтуватися на засадах законності, справедливості, добросовісності та розумності, оскільки ці грошові кошти надійдуть підприємству (позивачу), контроль за яким здійснює та кінцевим бенефіціарним власником якого є фізична особа, пов`язана з державою-агресором, до якої застосовані спеціальні обмежувальні санкції. Отже, враховуючи викладене, відповідач вважає, що позивач не втрачає право на отримання суми заборгованості, проте таке право може бути реалізовано ним тільки після скасування прямої заборони (мораторію) на виконання зобов`язань.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.03.2024 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову у строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали та заперечень на відповідь на відзив (у разі їх наявності) не пізніше 10 днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив відповідача на позов не пізніше 10 днів з дня отримання відзиву.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

У провадженні Господарського суду Черкаської області перебувала справа №10/5026/290/2011 про визнання банкрутом Відкритого акціонерного товариства «Первомайський кар`єр «Граніт».

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19.07.2011 у справі №10/5026/290/2011 було затверджено реєстр вимог кредиторів боржника Приватного акціонерного товариства «Первомайський кар`єр «Граніт», серед яких і Приватне акціонерне товариство «АЗОТ» з вимогами у сумі 123 623,83 грн, які погашаються у четверту чергу та у сумі 11741,13 грн, які погашаються у шосту чергу.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 задоволено клопотання розпорядника майна боржника №02-10/14 від 26.04.2019 про припинення процедури санації та затверджено мирову угоду від 25.04.2019, яка укладена між боржником, в особі керуючого санацією директора Костіна Артема Михайловича та комітетом кредиторів боржника, в особі голови комітету кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелопмент «Констракшн Холдінг» в особі Скидана Андрія Івановича, який діяв на підставі довіреності від 09.01.2019 (далі мирова угода).

Предметом мирової угоди є домовленість між боржником та кредиторами про порядок відстрочення та розстрочення конкурсних боргів боржника перед кредиторами. Метою мирової угоди є відновлення платоспроможності боржника. Мирова угода визначає порядок відстрочення та розстрочення кредиторами конкурсних боргів боржника (пункти 1.1-1.3 мирової угоди).

Загальна сума, яка підлягає відстроченню та розстроченню на умовах, визначених мировою угодою, складає 89 517 123,20 грн з яких: 536 664,82 грн підлягають сплаті протягом трьох місяців, 118 173,67 грн підлягають відстроченню на три місяці, а після спливу цього строку підлягають сплаті протягом одного місяця, 86 587 811,23 грн підлягають відстроченню на чотири місяці, а після спливу цього строку розстроченню сплати на 6 місяців та 2274473,48 грн підлягають відстроченню на 10 місяців, а після спливу цього строку розстроченню сплати на 2 місяці (пункт 1.8 мирової угоди).

За умовами цієї мирової угоди вимоги Приватного акціонерного товариства «АЗОТ» у сумі 123 623,83 грн віднесені до вимог четвертої групи черги, які погашаються після затвердження мирової угоди судом та зі спливом чотиримісячного строку відстрочення, який починає рахуватися з дня набрання мировою угодою чинності і сплачуються із розстроченням платежу на шість місяців, починаючи з дати закінчення строку відстрочки погашення заборгованості. Щомісячні платежі становлять 20603,97 грн, термін сплати платежу останній день відповідного місяця (пункти 1.9.4 та 1.10, 2.3.2 мирової угоди).

Вимоги Приватного акціонерного товариства «АЗОТ» у сумі 11741,13 грн віднесені до вимог шостої групи черги, які погашаються після затвердження мирової угоди судом та зі спливом десятимісячного строку відстрочення, який починає рахуватися з дня набрання мировою угодою чинності і сплачуються із розстроченням платежу на два місяці, починаючи з дати закінчення строку відстрочки погашення заборгованості. Щомісячні платежі становлять 5870,56 грн, термін сплати платежу останній день відповідного місяця (пункти 1.9.5 та 1.10, 2.4.2 мирової угоди).

Зобов`язання боржника з виплати у порядку розстрочення боргу перед кредиторами, викладені у пунктах 2.1-2.4 статті 2 мирової угоди, на підставі статті 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» виконуються боржником у відповідності до узгоджених умов. У разі невиконання або неналежного виконання мирової угоди боржником для нього наступають наслідки, передбачені цивільним законодавством України, зокрема статтями 623, 625 Цивільного кодексу України (пункт 2.5 мирової угоди).

Мирова угода укладається у відповідності до частини 2, 3 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якою передбачено принцип пропорційного задоволення грошових вимог кредиторів в межах однієї черги (пункт 2.7 мирової угоди).

У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому мировою угодою (пункт 3.7 мирової угоди).

Провадження у справі №10/5026/290/2011 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Первомайський кар`єр «Граніт» припиняється із затвердженням мирової угоди (пункт 3.8 договору).

Ухвала Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 про затвердження мирової угоди, набрала законної сили 03.06.2019.

Станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду, відповідач свої зобов`язання за мировою угодою, яка затверджена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 належним чином не виконав та не погасив перед позивачем заборгованість у сумі 123 623,83 грн четвертої черги та 11741,13 грн шостої черги, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при прийнятті рішення та оцінка аргументів учасників справи.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла у нього у зв`язку з невиконанням ним мирової угоди, яка була затверджена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 про визнання відповідача банкрутом.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як було встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 затверджено мирову угоду від 25.04.2019.

За приписами статті 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який був чинним на час прийняття ухвали від 03.06.2019) під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

З наведеної норми слідує, що мирова угода у процедурі банкрутства є правочином, який змінює строки виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами, які виникли з раніше укладених ними правочинів або інших підстав. Унаслідок укладення мирової угоди у процедурі банкрутства виникнення нових або додаткових зобов`язань не відбувається, проте змінюється строк виконання зобов`язань за раніше укладеними правочинами між боржником та його кредиторами або їх розмір.

Оскільки в силу норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода у справі про банкрутство є самостійною судовою процедурою щодо боржника у справі про його банкрутство, то умови, порядок укладання та виконання такої мирової угоди, а також наслідки її невиконання були врегульовані нормами цього Закону, які є спеціальними.

Відповідно до частин першої - третьої статті 37 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди (частина 5 статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Наслідки невиконання боржником мирової угоди визначені статтею 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Так, частинами першою, другою статті 39 цього Закону встановлено, що за заявою будь-кого із конкурсних кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо існують підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

Крім того, згідно із частиною восьмою статті 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред`явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

Отже, спеціальними нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які регламентують взаємини кредиторів та боржника у справі про банкрутство останнього, було передбачено право кредитора захистити свої права у випадку невиконання боржником мирової угоди як шляхом її розірвання за рішенням суду, так і шляхом пред`явлення своїх вимог до боржника.

З наведених норм права випливає, що, на відміну від ухвали суду про затвердження мирової угоди у позовному провадженні, ухвала про затвердження мирової угоди у процедурі банкрутства не є виконавчим документом та не підлягає примусовому виконанню виконавчою службою. Невиконання боржником своїх договірних зобов`язань у строки, зазначені у мировій угоді, яка затверджена у процедурі банкрутства, може мати наслідком звернення кредитора до суду з вимогами до боржника про стягнення заборгованості у розмірі, передбаченому мировою угодою, в позовному або наказному провадженні, встановленому процесуальним законодавством.

Під час затвердження мирової угоди ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011 було встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а тому у силу статті не потребує доведенню на підставі пункту 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, «легітимні сподівання» на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, заява №3236/03, пункт 43).

Ці ж принципи безперечно повинні бути застосовані до можливості примусового виконання мирової угоди, яка затверджена ухвалою суду у передбаченому законом порядку.

Судом встановлено, що відповідач у визначений мировою угодою строк, свої зобов`язання належним чином не виконав та не сплатив на користь позивача заборгованість. У своєму відзиві на позов відповідач не заперечив наявність заборгованості перед позивачем та не спростував доводи позивача щодо невиконання відповідачем своїх зобов`язань у визначений мировою угодою строк.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що наявність і розмір боргу в сумі 135 364,96 грн позивачем доведені належними, достатніми та допустимими доказами, її розмір підтверджений зокрема ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011, тому зазначена сума боргу підлягає стягненню в судовому порядку.

Як зазначалось судом вище, відповідно до абзацу 2 пункту 2.5 мирової угоди у разі невиконання або неналежного виконання мирової угоди боржником для нього наступають наслідки, передбачені цивільним законодавством України, зокрема статтями 623, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи те, що відповідач свої зобов`язання, які виникли за умовами мирової угоди, яка затверджена ухвалою Господарського суду Черкаської області від 03.06.2019 у справі №10/5026/290/2011, у визначений строк не виконав, то суд дійшов висновку, що позивач має правові підстави для звернення з позовними вимогами до відповідача про стягнення з останнього інфляційних витрат та 3% річних.

За порушення виконання грошового зобов`язання четвертої черги вимог у розмірі 123 623,83 грн, позивач нарахував відповідачу 65786,61 грн інфляційних витрат та 14389,00 грн 3% річних за період прострочення з 01.04.2020 до 16.02.2024; за порушення виконання грошового зобов`язання шостої черги вимог у розмірі 11741,13 грн позивач нарахував відповідачу 6051,91 грн інфляційних витрат та 1307,88 грн 3% річних за період прострочення з 01.06.2020 до 16.02.2024.

Враховуючи умови мирової угоди, а саме те, що 86 587 811,23 грн (четверта черга вимог) підлягають відстроченню на чотири місяці, а після спливу цього строку розстроченню сплати на 6 місяців та 2 274 473,48 грн (шоста черга вимог) підлягають відстроченню на 10 місяців, а після спливу цього строку розстроченню сплати на 2 місяці та те, що строк відстрочення, починає рахуватися з дня набрання мировою угодою чинності, то суд дійшов висновку, що позивачем правильно визначений строк нарахування інфляційних витрат та річних.

Судом перевірений розрахунок інфляційних витрат та 3% річних, який зроблений позивачем та встановлено, що розмір 3% річних зроблений позивачем арифметично правильно, а розмір інфляційних витрат зроблений невірно, проте він не перевищує розміру можливого нарахування за цей період, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних витрат та 3% річних саме у визначеному позивачем розмірі.

Відповідач проти наявності заборгованості перед позивачем чи розрахунку інфляційних витрат та річних позивача у своєму відзиві на позов не заперечив, будь-яких контррозрахунків суду не надав.

Щодо доводів відповідача щодо того, що у випадку задоволення позову у цій справі та примусового стягнення грошових коштів з відповідача, фактично збільшаться активи підприємства позивача, яке знаходиться під прямим контролем фізичної особи ОСОБА_1 , відносно якої були застосовані персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) за діяльність, пов`язану з державою-агресором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання.

Статтею 18 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституція України гарантує кожному захист його прав і свобод в межах кримінального, адміністративного, господарського, цивільного, конституційного судочинства України. І ніхто не може обмежувати право на судовий захист, так як це суперечить принципу рівності усіх перед законом.

Судовий захист передбачає здійснення правосуддя з метою захисту або відновлення порушених оспорюваних прав і свобод.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Протилежний підхід є рівнозначним відмові в доступі до правосуддя, що суперечить положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Постанови Кабінету міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» №187 від 03.02.2022, на яку посилається відповідача, для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;

юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;

юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань.

Суду не надано будь-яких доказів того, що позивач чи його кінцевий бенефіціар є особами стосовно яких встановлені обмежувальні заходи, які передбачені Законом України «Про санкції», а також чи є вони особами щодо яких Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань; чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України; та чи наявні/відсутні у реєстрі відомості стосовно позивача.

Аргументи відповідача про те, що позов несе пряму загрозу сфері національної безпеки, оскільки кінцевим бенефіціарним власником позивача є особа, яка знаходиться у розшуку та під персональними санкціями Ради Національної Безпеки Оборони України, є безпідставними та такими, що не стосуються предмету судового розгляду, оскільки спір між сторонами в цьому випадку виник саме внаслідок порушення відповідачем господарського зобов`язання перед позивачем, і сума цих зобов`язань вже підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили, і не є спірним в цьому випадку ані розмір суми, ані наявність зобов`язання, що не заперечується і самим відповідачем.

Суд вважає, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки дія наведених ним нормативних актів не поширюється на позивача, не впливає на предмет розгляду цієї справи, і не може бути підставою відмови в задоволенні позовних вимог

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача є доведеними та обґрунтованими, а тому позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги позивача задоволені повністю, сплачена ним сума судового збору підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача у сумі 3343,51 грн.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Первомайський кар`єр «Граніт» (вул.Маршала Красовського, 8, м.Черкаси, 18016 ідентифікаційний код 00292356) на користь Приватного акціонерного товариства «АЗОТ» (вул.Героїв Холодного Яру, 72, м.Черкаси, 18028 ідентифікаційний код 00203826) 135364,96 грн заборгованості, 3% річних у розмірі 15696,88 грн, інфляційні витрати у розмірі 71838,52 грн та 3343,51 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя О.І.Кучеренко