Ухвала

від 09.05.2024 по справі 166/1515/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 травня 2024 року

м. Київ

справа № 166/1515/23

провадження № 61-6267ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого

діє ОСОБА_2 , на постанову Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1

до Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області, треті особи: Заболоттівська селищна рада Ковельського району Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувсядо суду з позовом

до Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Заболоттівська селищна рада Ковельського району Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що він з 19 жовтня 1985 року працював на посаді вчителя фізичної культури за безстроковим трудовим договором у Заболоттівській середній школі Ратнівського району Волинської області, яку 06 квітня 2011 року перейменовано у Навчально-виховний комплекс «ЗОШ І-ІІІ ступеня - дитячий садок» смт. Заболоття.

Позивач зазначав, що 01 липня 2020 року набрав чинності Закон України

«Про повну загальну середню освіту», абзац 2 частини другої статті 22 якого передбачав безальтернативне та обов`язкове розірвання безстрокових трудових договорів із педагогічними працівниками закладів загальної середньої освіти,

що досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, до котрих

на той момент належав він, із єдиною можливістю укладення лише строкових трудових договорів.

Відтак відповідач запропонував йому до 25 червня 2020 року укласти строковий трудовий договір про продовження трудових відносин (за бажанням) та попередив, що у разі неотримання від працівника письмової згоди на продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору до визначеного у наказі терміну або у разі отримання від працівника письмової заяви про незгоду продовжувати трудові відносини на умовах строкового трудового договору його буде звільнено з роботи згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

У свою чергу він під тиском дирекції та у зв`язку із безальтернативністю уведених законодавцем змін написав заяву, на підставі якої із ним були продовжені трудові відносини на умовах строкового трудового договору терміном на 1 рік з 01 липня 2020 року до 30 червня 2021 року, а 20 серпня 2022 року його звільнено у зв`язку

із закінченням строку дії трудового договору.

Згодом позивач був призначений на посаду вчителя фізичної культури з неповним тижневим навантаженням із 21 серпня 2022 року до 20 серпня 2023 року.

20 серпня 2023 року дирекція Заболоттівського ліцею повідомила його

про закінчення терміну дії контракту та необхідність звільнення з посади 20 серпня 2023 року, а також запропонувала йому відповідно до рекомендації тарифікаційної комісії (протокол № 1 від 08 червня 2023 року) та рішення засідання педагогічної ради (протокол № 10 від 09 червня 2023 року) з 01 вересня 2023 року працевлаштуватися на посаду вчителя фізичної культури за безстроковим трудовим договором з неповним тижневим навантаженням.

16 червня 2023 року позивач подав заяву про можливість працювати з повним тижневим навантаженням за безстроковим трудовим договором з огляду

на визнання неконституційною норми, викладеної у абзаці 3 частини 2 статті

22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», а також укладення

із іншими працівниками безстрокових трудових договорів, що може свідчити

про дискримінацію за ознакою віку та фактом отримання пенсії.

Проте роботодавець повідомив його про неможливість працевлаштуватися

за безстроковим трудовим договором із повним тижневим навантаженням.

Йому було запропоновано зайняти у 2023 році посаду вчителя фізичної культури

із неповним тижневим навантаженням за строковим трудовим договором

на період перебування ОСОБА_3 у відпустці по догляду за дитиною,

на що він не погодився.

Наказом від 19 серпня 2023 року № 94-к/тр був звільнений із посади вчителя фізичної культури Заболоттівського ліцею з 23 серпня 2023 року у зв`язку

із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Згодом у зв`язку із його тимчасовою непрацездатністю дата звільнення неодноразово змінювалася, а востаннє відповідно до наказу від 25 вересня

2023 року № 144-к/тр його звільнено з роботи з 30 вересня 2023 року.

Позивач вважав, що у зв?язку з незаконним звільненням з роботи йому також була заподіяна моральна шкода, яку він оцінив у розмірі 50 000 грн.

На підставі викладено ОСОБА_1 просив суд:

- визнати незаконними та скасувати накази Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області

про його звільнення № 94 - к/тр від 19 серпня 2023 року, № 98 - к/тр від 25 серпня 2023 року, № 128 - к/тр від 05 вересня 2023 року, № 133 - к/тр від 15 вересня

2023 року, № 144 - к/тр від 25 вересня 2023 року;

- поновити його на посаді вчителя фізичної культури за безстроковим трудовим договором із повним тижневим навантаженням у Заболоттівському ліцеї Заболоттівської селищної ради Волинської області;

- стягнути із відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 жовтня 2023 року до дня фактичного поновлення на роботі;

- стягнути у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000,00 грн.

Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 26 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними та скасовано наказ Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області

про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя фізичної культури від 19 серпня 2023 року № 94 - к/тр та накази про зміну дати звільнення у зв`язку

з тимчасовою непрацездатністю ОСОБА_1 від 25 серпня 2023 року

№ 98 - к/тр, від 05 вересня 2023 року № 128 - к/тр, від 15 вересня 2023 року

№ 133 - к/тр, від 25 вересня 2023 року № 144 - к/тр.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя фізичної культури Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області

за безстроковим трудовим договором.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Стягнуто із Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2023 року до 26 січня 2024 року в розмірі 49 094,30 грн з утриманням із цієї суми податку та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Стягнуто із Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн моральної шкоди та 8 200,00 грн витрат на правову допомогу.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Ратнівського районного суду Волинської області

від 02 лютого 2024 року стягнуто із Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області на користь

ОСОБА_1 2 147,20 грн судового збору та 2 40,00 грн витрат на правову допомогу за подання відповіді на відзив.

Постановою Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 26 січня 2024 року

та додаткове рішення Ратнівського районного суду Волинської області

від 02 лютого 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області, треті особи: Заболоттівська селищна рада Ковельського району Волинської області,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

24 квітня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою

на постанову Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи

та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка

є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень

та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури

у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи

те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі

№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується

за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах

з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Ратнівський районний суд Волинської області ухвалою від 24 жовтня 2023 року справу № 166/1515/23 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт

2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України

від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду

в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок

і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої

та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин

у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток

і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості

та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом

як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один

із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим

за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Установлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр»

для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої

та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій пункту 7.10. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункти 1 та 5 частини шостої статті 19 ЦПК України. Разом з тим вказаним рішенням не визнано неконституційними пункти 2, 3, 4 частини шостої статті

19 ЦПК України, які є застосовними при кваліфікації справи як малозначної.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктами 1, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах, що складаються

з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Предметом позову у цій справі є скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

та відшкодування моральної шкоди, при цьому позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди є майновими вимогами, оскільки позивач їх визначив у грошовому вимірі. Тобто ціна позову у загальному розмірі становить 99 094,30 грн (49 094,30 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу) + 50 000,00 грн (розмір моральної шкоди), яка станом на 01 січня 2024 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися

з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено,

що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).

При цьому Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін

і суспільства, практику розгляду справ з такої категорії.

Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить

до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , зазначає, що справа має для нього виняткове значення, від вирішення цього спору фактично залежить рівень матеріального забезпечення ОСОБА_1 та його дружини,

а залишення без змін постанови апеляційного суду призведе до істотного погіршення фінансового становища позивача та його сім`ї.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що посилання заявника на положення підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України

є необґрунтованими, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої,

що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Оцінка судом «винятковості справи» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою,

що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи

для учасника можна оцінити тільки з урахуванням ним особистої оцінки справи. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у скарзі.

Представником заявника не обґрунтовано наявність таких обставин у касаційній скарзі.

При цьому посилання представника заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставами касаційного оскарження судового рішення, передбаченими пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім

не є доводом, який у розумінні підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.

Касаційна скарга представника заявника не містить доводів про помилковість висновків суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до категорії малозначних.

Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ,

що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу

на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним

є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати

у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з частиною першою статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи;

2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу

на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

Частиною другою статті 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена

до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу

їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування;

3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Отже, в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися

не лише справи, визначені частиною першою статті 274 ЦПК України,

але й будь-які інші справи, якщо з частини четвертої вказаної статті не випливає заборона щодо можливості їх розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ця справа не відноситься до таких, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, тому, врахувавши вимоги частини третьої вказаної статті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість її розгляду

в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано

на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.

При цьому саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином,

в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв`язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ

до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та 15276/07, від 21 червня 2011 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи

від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно

до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,

де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення

у справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

За таких обставин, не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Заболоттівського ліцею Заболоттівської селищної ради Ковельського району Волинської області, треті особи: Заболоттівська селищна рада Ковельського району Волинської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

С. О. Карпенко

І. М. Фаловська