Рішення

від 30.04.2024 по справі 361/1669/24

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/1669/24

Провадження № 2/361/2917/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.04.24

30 квітня 2024 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі Перканюк І.П.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , у інтересах якого діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , третя особабез самостійнихвимог напредмет споруТовариство зобмеженою відповідальністю«ЕлітМедіка» провідшкодування шкоди -

ВСТАНОВИВ:

У лютому2024року ОСОБА_3 ,у інтересахякого діє ОСОБА_4 ,звернувся досуду зпозовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору ТОВ «ЕлітМедіка» про відшкодування шкоди, в якому просив суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальної шкоду, завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 97036,00 грн.; судовий збір 1211,20 грн. та 6000,00 грн. витрат пов`язаних з наданням правової допомоги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.05.2023 о 17.30 год., ОСОБА_2 в м.Києві, на вул.Верхній Вал, 24, керуючи автомобілем марки «FORD», д.н. НОМЕР_1 , що належить третій особі у справі ТОВ «ЕлітМедіка», при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності маневру та скоїв зіткнення з мотоциклом «HONDA» д.н. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, в результаті чого автомобіль та мотоцикл отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.10.1 ПДР України за що відповідальність передбаченаст. 124 КУпАП.

Як зазначено у позовній заяві, постановою Подільського районного суду м.Києва від 15.09.2023р. ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченогост. 124 КУпАПта закрито провадження в справі у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Відповідальність учасників ДТП не була застрахована полісом обов`язкової цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Позивач звернувся до ФОП ОСОБА_5 з заявою на проведення транспортно - товарознавчого дослідження відповідно до вимог ст. ст.102,106 ЦПК Україниз метою звернення до суду з відповідним позовом щодо відшкодування шкоди.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження №29/2023 від 13.06.2023 розмір матеріального збитку, завданого власнику мотоцикла «HONDA» д.н. НОМЕР_2 в результаті його пошкодження під час ДТП з автомобілем «FORD», д.н. НОМЕР_1 станом на час виконання даного дослідження 61805,00 грн.; ринкова вартість мотоцикла «HONDA» NC750 ABC складає 296060,00 грн.: вартість відновлюваного ремонту вищевказаного мотоциклу визначена у сумі 91336,00 грн.

Посилаючись на вимоги ст.ст.1187, 1192 ЦК України та правові висновки Верховного Суду, позивач вважає, що саме відповідач несе відповідальність самостійно у загальному порядку, оскільки МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілому, автомобіль якого не відповідає вимогам п.1.7 ст.1 Закону України «Про цивільно-правову відповідальність власників наземних транспортних засобів». Просить суд стягнути з відповідача на його користь вартість відновлюваного ремонту 91336,00 грн. та витрати на проведення експертизи 5700,00 грн., а також понесені судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Рибак Є.Ю. позовні вимоги підтримав, пославшись на обставини, викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні відповідач не визнав позовні вимоги, вважав завищеним розмір відновлюваного ремонту. Зазначив, що має намір звернутись до суду апеляційної інстанції з метою оскарження постанови Подільського районного суду м.Києва від 15.09.2023р., якою його визнано винним у ДТП, що відбулась 23.05.2023р. між ним та позивачем. При цьому, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції суду не надав.

Зваживши доводи, викладені в позові на обґрунтування позовних вимог, заслухавши представника позивача та відповідача, враховуючи подані учасниками справи заяви по суті справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст.12та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів та доведення перед судом їх переконливості, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд доходить наступного.

Згідност.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК Українипередбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідност. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Статтею 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ч. 2ст. 83 ЦПК Українипозивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Так, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Обґрунтовуючи судове рішення, судприймає до уваги вимогист. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені врішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Як зазначає позивач, 23.05.2023 о 17.30 год., ОСОБА_2 в м.Києві, на вул.Верхній Вал, 24, керуючи автомобілем марки «FORD», д.н. НОМЕР_1 , що належить третій особі у справі ТОВ «ЕлітМедіка», при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності маневру та скоїв зіткнення з мотоциклом «HONDA» д.н. НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку, в результаті чого автомобіль та мотоцикл отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим порушив п.10.1 ПДР України за що передбачена відповідальністьст. 124 КУпАП.

Згідно з ч. 6ст. 82 ЦПК України, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрали законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

На підтвердження вищевказаної інформації, позивачем долучені до позовної заяви письмові докази, серед яких є постанова Подільського районного суду м.Києва від 15.09.2023р., про визнання винним «Особа _1, Інформація _1» у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та закрито провадження в справі, у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Тобто, зі змісту постанови від 15.09.2023р. не вбачається, що саме відповідача ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні ДТП при обставинах зазначених у позовній заяві. Під час вивчення письмових доказів у судовому засіданні, у присутності сторін у справі, судом будо оголошено зміст постанови щодо невідомої особи, при цьому, будь-яких клопотань та заяв щодо уточнення змісту цього доказу з боку представника позивача суду не надходило.

Разом із цим, суд вважає, що позивач беззаперечно мав можливість додати до позовної заяви усі докази, що підтверджують обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги. Також, під час розгляду даної справи судом не встановлено обставин які об`єктивно перешкодили чи унеможливили надання стороною позивача належних і допустимих доказів вчинення ОСОБА_2 ДТП 23.05.2023р. з мотоциклом позивача.

Згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Воднораз, у суду відсутні сумніви у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав і виконання обов`язків щодо доказів, оскільки у даній справі позивачу надано правову допомогу фахівця у галузі праваадвоката.

Враховуючи наведене, а також зміст позовної заяви ОСОБА_3 , у якій відсутня вимога щодо встановлення винної особи у ДТП, що мало місце 23.05.2023р. при вказаних у заяві обставинах, вважати такою особою ОСОБА_2 та вирішувати питання щодо стягнення з нього відшкодування на користь ОСОБА_3 є передчасним, тому позовні вимоги слід залишити без задоволення.

Відповідно до п.2 ч.2ст.141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 256, 258, 259, 265, 273, 280-283, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , у інтересах якого діє ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕлітМедіка» про відшкодування шкоди.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Н.В.Писанець