Рішення

від 02.05.2024 по справі 904/562/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2024м. ДніпроСправа № 904/562/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" (Дніпропетровська обл., м. Дніпро)

про стягнення заборгованості

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1158847,48грн, з якої: 1125115,00грн основного боргу, 33732,48грн штрафних санкцій. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №1205/1 від 05.12.2023 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" залишено без руху на підставі статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

21.02.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів, а саме: якісних копій товарно-транспортних накладних №P164584 від 13.12.2023, №P164585 від 15.12.2023, №P165811 від 15.12.2023, №P168083 від 19.12.2023, №P168702 від 20.12.2023, №P169910 від 22.12.2023, №P169911 від 23.12.2023, а також відомостей про наявність електронного кабінету у сторін та усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 19.03.2024.

15.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній частково визнає позовні вимоги у загальній сумі 1138168,27грн (1110115,00грн основної заборгованості та 28053,27грн пені).

В своїх запереченнях зазначає, що відповідачем було сплачено основний борг у сумі 15000,00грн за платіжними інструкціями №9278 від 22.02.2024 та №9344 від 29.02.2024.

18.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на відзив на позовну заяву, в яких просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що платіжні інструкції, надані відповідачем в підтвердження сплати основної заборгованості, мають призначення платежу «оплата за гренки згідно договору №24/11 від 15.12.2022», який не є предметом розгляду у цій справі.

Також, 18.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача. В обґрунтування наведеної заяви зазначив, що представник позивача не має можливості бути присутнім на підготовчому засіданні у зв`язку з хворобою.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2024 відкладено підготовче засідання на 09.04.2024.

27.03.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В своїх запереченнях на пояснення позивача зазначає, що зобов`язання відповідача за договором №24/11 від 15.12.2022 виконані ним в повному обсязі. Також зазначає, що оплати, здійснені відповідачем після укладання договору №1205/1 від 05.12.2023, зараховувались позивачем саме на виконання цього договору, хоч і мали інше призначення платежу. Так, відповідач вважає, що оплата у сумі 15000,00грн за платіжними інструкціями №9278 від 22.02.2024 та №9344 від 29.02.2024 повинна зараховуватися в рахунок оплати поставленого товару за договором №1205/1 від 05.12.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02.05.2024.

26.04.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені). В обґрунтування клопотання зазначає, що нарахована позивачем пеня є непомірно великою для відповідача у зв`язку зі складним фінансовим становищем та подій, які наразі відбуваються в Україні.

01.05.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи по суті на іншу дату у зв`язку з участю представника відповідача в іншій справі.

01.05.2024 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Також, до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 02.05.2024 сторони не направили своїх повноважних представників, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність сторін про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

У судовому засіданні 02.05.2024 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

05.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" (далі продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" (далі покупець, відповідач) укладено договір поставки №1205/1 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується виробляти і постачати покупцю продукцію - хлібопродукти, свіжовипечені хлібобулочні та кондитерські вироби, в подальшому іменовані як - товар. Асортимент товару, кількість, сума, на яку буде здійснена поставка заздалегідь узгоджуються сторонами. Найменування товару, одиниці виміру, кількість, ціни вказуються в специфікаціях або у рахунках які є невід`ємною частиною договору.

Сторони визнають, що товарна накладна, підписана сторонами, є узгодженням асортименту товару його кількості та ціни, прирівнюється до специфікації і є невід`ємним додатком до цього договору (п. 1.2 договору).

Право власності на товар (партію товару), що поставляється за цим договором, переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару (партії товару), що підтверджується підписом покупця або відповідальної особи з боку покупця в товарній накладній (п. 1.3 договору).

Згідно з п. 1.4 договору покупець зобов`язується приймати і оплачувати товар на умовах, визначених цим договором.

Ціна на товар вказується в накладних на товар, які підписуються сторонами. Ціна в накладній визначається на підставі узгодженої сторонами специфікації (п. 6.1 договору).

Відповідно до п. 7.1 договору сторони домовилися, що оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковий формі на поточний рахунок продавця покупцем наступним чином:

- перша поставка товару яка здійснюється відповідно до умов договору та відповідної видаткової накладної сплачується покупцем у вигляді 100% передплати не ніж за два календарних дня до дати отримання товару, сторони домовилися вважати дату отримання товару, датою яка вказана у відповідній видатковій накладній;

- другу та інші поставки покупець сплачує у порядку 40% передоплати від вартості замовленого товару відповідно до замовлення, остаточний розрахунок у вигляді 60% від вартості замовленого товару здійснюється в безготівковій формі на протязі 14 (чотирнадцяти) календарних днів від дати фактичного отримання товару.

Загальна сума договору складається із загальної суми вартості поставленого товару відповідно до товарно-транспортних накладних, які є невід`ємною частиною договору (п. 7.3 договору).

Вартість доставки товару постачальником включається у вартість товару (п. 7.4 договору).

Згідно з п. 9.2 договору у разі прострочення покупцем оплати за товар, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла в період виникнення заборгованості, за кожний день прострочення платежу.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін. Щодо поставки товару покупцю - до 31 грудня 2024 року. З оплати поставленого товару - до виконання умов договору (п. 11.1 договір).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір поставки №1205/1 від 05.12.2023 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.

05.12.2023 між сторонами підписано специфікацію №1 (додаток 1 до договору) на поставку товару, а саме сухарі пшеничні (кубик) (0,05) загальною кількістю 227850шт, сухарі житні (0,05) загальною кількістю 227850шт. Загальна вартість товару 1991409,00грн з ПДВ.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1991409,00грн, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні:

- №161061 від 07.12.2023 на загальну суму 874,00грн;

- №164584 від 13.12.2023 - 345230,00грн;

- №164585 від 15.12.2023 - 31464,00грн;

- №165811 від 15.12.2023 - 377568,00грн;

- №168083 від 19.12.2023 - 314640,00грн;

- №168702 від 20.12.2023 - 440496,00грн;

- №169910 від 22.12.2023 - 283176,00грн;

- №169911 від 23.12.2023 - 197961,00грн (а.с. 10, 11, 13, 17, 19, 21, 23, 25 том 1).

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 866294,00грн, що підтверджується платіжними інструкціями (а.с. 35-37 том 1).

Як зазначає позивач, несплаченими залишились видаткові накладні на загальну суму 1125115,00грн, а саме:

- №168083 від 19.12.2023 на загальну суму 314640,00грн (неоплаченою залишилась сума 203482,00грн);

- №168702 від 20.12.2023 - 440496,00грн;

- №169910 від 22.12.2023 - 283176,00грн;

- №169911 від 23.12.2023 - 197961,00грн.

Як стверджує позивач, у зв`язку з частковою оплатою поставленого товару у відповідача виникла заборгованість у сумі 1125115,00грн, яку позивач і просить стягнути, що і є причиною виникнення спору.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар та пені за несвоєчасну оплату.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для стягнення пені.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов`язань.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Враховуючи визначений контрагентами у пункті 7.1 договору порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав:

02.01.2024 за видатковою накладною №168083 від 19.12.2023 на загальну суму 314640,00грн (неоплаченою залишилась сума 203482,00грн), прострочення з 03.01.2024;

03.01.2024 за видатковою накладною №168702 від 20.12.2023 на загальну суму 440496,00грн, прострочення з 04.01.2024;

05.01.2024 за видатковою накладною №169910 від 22.12.2023 на загальну суму 283176,00грн, прострочення з 06.01.2024;

08.01.2024 за видатковою накладною №169911 від 23.12.2023 на загальну суму 197961,00грн, прострочення з 09.01.2024.

Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 1125115,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.

Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 1110115,00грн та 28053,27грн в частині стягнення пені.

Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу (пункт 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України)

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина перша статті 191 Господарського процесуального кодексу України).

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 191 Господарського процесуального кодексу України).

Господарський суд зазначає, що надані відповідачем платіжні інструкції №9278 від 22.02.2024 на суму 10000,00грн та №9344 від 29.02.2024 на суму 5000,00грн, як докази оплати основної заборгованості за поставлений товар за договором поставки №1205/1 від 05.12.2023, не приймаються судом, оскільки призначення платежу у зазначених платіжних інструкціях не стосується поставок здійснених за договором №1205/1 від 05.12.2023.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 1125115,00грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім вимоги про стягнення основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у сумі 33732,48грн, яка розрахована на підставі п. 9.2 договору.

Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.2 договору у разі прострочення покупцем оплати за товар, останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, що діяла в період виникнення заборгованості, за кожний день прострочення платежу.

Заявлена позивачем пеня розрахована у сумі 33732,48грн за загальний період з 03.01.2024 по 09.02.2024.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що позивачем не враховано наступні положення законодавства.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п`ята статті 254 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов`язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 33013,58грн за загальний період з 03.01.2024 по 09.02.2024, з яких:

- 6337,96грн за період з 03.01.2024 по 09.02.2024 із заборгованості у сумі 203482,00грн за видатковою накладною №168083 від 19.12.2023;

- 13359,30грн за період з 04.01.2024 по 09.02.2024 із заборгованості у сумі 440496,00грн за видатковою накладною №168702 від 20.12.2023;

- 8123,90грн за період з 06.01.2024 по 09.02.2024 із заборгованості 283176,00грн за видатковою накладною №169910 від 22.12.2023;

- 5192,42грн за період з 09.01.2024 по 09.02.2024 із заборгованості 197961,00грн за видатковою накладною №169911 від 23.12.2023.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення заборгованості в загальному розмірі 1158128,58грн, з якої: 1125115,00грн основного боргу, 33013,58грн пені. В решті позовних вимог слід відмовити.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

В обґрунтування заяви про зменшення відповідач зазначає, що позивач не поніс будь-яких збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, що є підставою для зменшення пені. Також зазначає, що відповідач є підприємством яке працює з комунальними закладами освіти та установами охорони здоров`я м. Дніпро, які фінансуються з місцевого або державного бюджету. Тому оплата за надані їм товару здійснюється із запізненням. Додатково посилається на скрутне фінансове становище підприємства.

Дослідивши заявлену відповідачем заяву, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Отже, в момент підписання заяви про приєднання до типового договору відповідач погодився з тим, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладено відповідальність відповідно до умов договору.

Частина перша статті 625 Цивільного кодексу України вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 229 Господарського кодексу України).

Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язання за будь-яких обставин.

Виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов`язань з боку контрагентів боржника, наявності коштів на рахунках та інше.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов`язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе таке зменшення.

В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Таким чином, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов`язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Також, слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов`язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов`язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач фактично обґрунтовує свою заяву стосовно наявності підстав для зменшення неустойки скрутним матеріальним становищем, воєнним станом в Україні та наявною дебіторською заборгованістю.

В обґрунтування заяви відповідачем надано акт звірки взаємних розрахунків за період січня, лютого 2024 року між Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради.

Однак, відсутність коштів не може бути підставою для звільнення від виконання зобов`язань.

Складне матеріальне становище відповідача не є винятковим випадком та підставою для уникнення відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- відповідач не навів суду жодного аргументу та не надав жодного пояснення з приводу причин неналежного виконання умов спірного договору;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є співрозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем зобов`язань за договором;

- інфляційні процеси в Україні - зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення.

Зазначене питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказане, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені у даній справі.

Стосовно інших доводів позивача і відповідача суд зазначає наступне.

Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частина перша статті 130 цього Кодексу передбачає, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позивач, звертаючись з позовними вимогами сплатив судовий збір у сумі 17382,72грн, що підтверджується платіжною інструкцією №2806 від 23.08.208.02.2024023 (а.с. 6 том 1).

Отже, оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги частково у загальній сумі 1138168,27, позивачу відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає поверненню з державного бюджету судовий збір у сумі 8536,26грн.

З урахуванням нормативних приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 8610,68грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" про стягнення заборгованості в загальному розмірі 1158847,48грн, з якої: 1125115,00грн основного боргу, 33732,48грн пені - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" (49102, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Данила Галицького, буд. 2-А, ідентифікаційний код 42234821) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Авіаційна, буд. 39, ідентифікаційний код 44785814) 1125115,00грн - основного боргу, 33013,58грн - пені та 8610,68грн - витрат по сплаті судового збору.

Відмовити в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпіус Консалт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" 718,90грн - пені.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська виробнича харчова компанія" (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Авіаційна, буд. 39, ідентифікаційний код 44785814) з Державного бюджету України судовий збір у сумі 8536,26грн, сплачений у складі судового збору в сумі 17382,72грн згідно з платіжною інструкцією №2806 від 08.02.2024, про що постановити ухвалу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 13.05.2024.

Суддя В.О. Татарчук