Рішення

від 13.05.2024 по справі 911/2817/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2817/23

Господарський суд Київської області у складі головуючої судді Третьякової О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №911/2817/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (48100, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Теребовля, вул. Шевченка, буд. 171)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гнідин, вул. Ідейна, буд. 5)

про стягнення 144966,06 грн

без повідомлення (виклику) сторін

обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (далі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» (далі відповідач) про стягнення 144966,06 грн, з яких 70145,20 грн основного боргу, 14029,04 грн штрафу, 12770,14 грн пені, 28897,50 грн 28% річних та 19124,18 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, які виникли за договором поставки товарів від 21.01.2022 №РЕ/К1/0011/22, щодо здійснення розрахунку за поставлений товар у строк, визначений договором.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2817/23, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, в т.ч. для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

09.10.2023 та 11.10.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

17.10.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання (заява) (вх.№3679 від 17.10.2023), у якому відповідач повідомив, що він через неналежну роботу АТ «Укрпошта» не отримав надіслану позивачем відповідачу засобами поштового зв`язку копію позовної заяви з додатками, а тільки 16.10.2023 відповідач ознайомився з матеріалами справи №911/2817/23, тому відповідач має намір подати відзив на позов протягом 15 днів від дня ознайомлення з матеріалами справи (16.10.2023).

31.10.2023 до Господарського суду Київської області за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи модуль «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у справі №911/2817/23, у якому міститься в тому числі клопотання про поновлення відповідачу строку на подання відзиву.

Крім того, 17.10.2023 до Господарського суду Київської області за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи модуль «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання (заява) (вх.№3694 від 17.10.2023), у якому відповідач зазначив, що він не отримував копію позовної заяви з додатками від позивача та просив суд залишити позовну заяву без руху, посилаючись на те, що 1) до позовної заяви позивачем не надано розрахункового документа в якості доказу надсилання позовної заяви відповідачу 2) на примірнику наданого позивачем опису до цінного листа не зазначено номеру поштового відправлення 3) надсилання позивачем відповідачу позовної заяви не підтверджується наданими позивачем доказами. З наведених підстав відповідач просив суд залишити позовну заяву без руху.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.11.2023 у справі №911/2817/23 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» від 17.10.2023 (вх.№3694 від 17.10.2023) про залишення позовної заяви у справі №911/2817/23 без руху залишено без задоволення. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест», яке міститься у відзиві від 31.10.2023 на позовну заяву, про поновлення відповідачу процесуального строку на подання відзиву задоволено. Поновлено відповідачу процесуальний строк на подання відзиву у справі №911/2817/23.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає наявну у нього суму основного боргу за поставлений позивачем товар. Проте, як зазначає відповідач, вказана несплата вартості товару відбулась у зв`язку з фінансовими труднощами його підприємства, які стали наслідком повномасштабного вторгнення РФ, що є форс-мажорною обставиною у відповідності до листа Торгово-промислової палати України, розміщеного на її сайті 28.02.2022.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо розміру заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, оскільки на переконання відповідача позивачем невірно здійснено її розрахунок. Так, згідно з наданим відповідачем контррозрахунком інфляційних втрат за період з 25.02.2022 по 29.08.2023 інфляційні втрати складають 17874,41 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що позивачем заявлено до стягнення 14029,04 грн 20% штрафу, що на переконання відповідача є подвійною мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання, оскільки за трактуванням відповідача ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою є пеня, яку позивач також заявляє до стягнення з відповідача.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач заявляє до стягнення 28% річних, що на його переконання є незаконним, оскільки в десятки разів перевищує розмір відсотків, встановлений ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Так, на переконання відповідача, заявлення до стягнення зазначених сум є намаганням позивача обійти граничний розмір пені, встановлений законом.

У відзиві на позовну заяву міститься клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та процентів річних на 50%, яке мотивоване скрутним фінансовим становищем відповідача (збитки за 2022 рік склали 15562114,00 грн, збитки за 9 місяців 2023 склали 1418317,14 грн), а також тим, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій та процентів річних є надімірним та значно перевищує розмір основного боргу відповідача.

До Господарського суду Київської області за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи модуль «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву заперечував, та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Щодо тверджень відповідача, які зводяться до того, що види штрафних санкцій, заявлені позивачем, є одним і тим же видом відповідальності, а саме пенею, а також щодо тверджень відповідача про неможливість одночасного застосування кількох видів штрафних санкцій, на переконання позивача, є невірним тлумаченням відповідачем норм матеріального права, а відтак не заслуговують на увагу при вирішенні даної справи. Позивач у відповіді на відзив зазначає, що при укладенні договору поставки товарів від 21.01.2022 №РЕ/К1/0011/22 сторонами було добровільно викладено його умови, у тому числі щодо обсягу відповідальності сторін за порушення умов вказаного договору, та при його укладенні у сторін не виникало жодних протиріч та заперечень щодо його змісту.

Крім того, у відповіді на відзив позивач заперечує щодо зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних з огляду на те, що для зменшення розміру штрафних санкцій суд зобов`язаний враховувати не тільки майновий стан відповідача, а враховувати майновий стан обох сторін спору. Так позивач зазначає, що прострочення оплати вартості поставленого товару відповідачем становить понад 550 днів. В свою чергу позивач так само несе втрати, оскільки планує свою господарську діяльність, зокрема, з отримання прибутку на тривалий період часу від реалізації продукції. Отже, позивач також несе збитки внаслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов`язань у вигляді неотриманого прибутку. Щодо посилань відповідача про неможливість виконати свої зобов`язання внаслідок збройної агресії РФ та як наслідок введення на території України воєнного стану позивач зазначає, що вказані обставини негативно вплинули не тільки на відповідача, а і на позивача. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням на території України воєнного стану та неможливістю відповідачем виконати свій обов`язок щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.

До Господарського суду Київської області за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи модуль «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, заперечував, мотивуючи тим, що відповідач у відзиві не вказував на незаконність нарахування відповідачем штрафних санкцій та відсотків річних, а лише вказав на те, що розмір заявлених до стягнення позивачем штрафних санкцій та відсотків річних є надмірно великим порівняно з сумою основного боргу. У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначає, що основним завданням покладення на сторону, яка порушила господарське зобов`язання, штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат повинно носити компенсаторний та стимулюючий характер, а не бути підставою для збагачення одного суб`єкта господарювання за рахунок іншого. Тобто, на переконання відповідача, розмір штрафних санкцій повинен бути розумним та співмірним зі ступенем допущеного порушення, його причини та враховувати поведінку винної особи.

Також відповідач не погоджувався з запереченнями позивача проти зменшення розміру штрафних санкцій, мотивуючим тим, що позивачем не надано доказів тяжкого матеріального становища та понесення збитків внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором. Натомість відповідач зазначив, що його підприємство знаходить у край тяжкому фінансовому становищі та покладення на нього невиправданих штрафних санкцій та відсотків річних призведе до негативних наслідків для його підприємства.

До Господарського суду Київської області за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи модуль «Електронний суд» від позивача та від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких сторони, посилаючись на судову практику, підтримали доводи, викладені ними у наданих заявах по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (далі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» (далі покупець) укладено договір поставки товарів від 21.01.2022 №РЕ/К1/0011/22 (далі договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність покупцю будівельні матеріали (у подальшому «Товар»), для використання у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей «товар» та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору асортимент «товару», його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно видаткових накладних (в подальшому «Накладні»). Ціни на кожну наступну поставку встановлюються в накладних.

Згідно з п.1.3 договору «Накладні» мають силу протоколу узгодження ціни і є підставою для проведення розрахунків між сторонами , вони мають також силу додатків до даного договору і є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п.2.1 договору умови та строк поставки кожної окремої партії товару узгоджуються сторонами у момент формування заявки.

Згідно з п.2.2 договору покупець подає заявку на поставку товару у письмовій формі або за допомогою факсимільного зв`язку чи засобів електронного зв`язку.

Форма оплати: передоплата в розмірі відсотків від загальної вартості партії «товару», що поставляється. Решта суми протягом 30 календарних днів від дати отримання «товару» уповноваженою особою «покупця» (п.4.1 договору).

Відповідно до п.5.1 договору у випадку порушення своїх зобов`язань за даним договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно з п. 5.4 договору сплата пені, штрафу не звільняє сторони від виконання зобов`язання а натурі.

Сторони домовились, що спеціальна позовна давність щодо стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів річних, втрат від інфляції) встановлюється в три роки (п.5.6 договору).

Згідно з п.6.1 договору під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли після підписання договору в результаті непередбачених сторонами подій надзвичайного характеру, включаючи, але не обмежуючись, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війна або військові дії, введення режимів надзвичайного чи воєнного стану, планові чи аварійні відключення тепло-, водо-, заго-, електропостачання, а також рішення органів держави та місцевого самоврядування, що унеможливлюють виконання сторонами умов даного договору.

Відповідно до п.6.2 договору термін виконання зобов`язань відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.

Згідно з п.6.3 договору достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України. Термін дії повідомлення між сторонами про такі обставини 10 днів з моменту їх виникнення.

Договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31 грудня 2022 р., а в частині розрахунків, нарахування пені, штрафу, процентів річних, інфляційних втрат до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п.7.1 договору).

На виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 70145,20 грн, що підтверджується видатковими накладними від 25.01.2022 №КЛ000000115 на суму 16004,00 грн, від 08.02.2022 №КЛ000000283 на суму 12204,00 грн, від 11.02.2022 №КЛ000000345 на суму 34177,20 грн, від 18.02.2022 №КЛ000000453 на суму 7760,00 грн. Перелічені документи підписані в двосторонньому порядку позивачем та відповідачем, а їх підписи скріплені печатками підприємств.

Позивач звертався до відповідача з претензією від 04.07.2023 №177, в якій вимагав сплатити наявний у відповідача борг за договором поставки товарів від 21.01.2022 №РЕ/К1/0011/22 не пізніше 10.07.2023, та попередив, що у випадку несплати суми боргу позивачем буде поданий позов про стягнення з відповідача, крім суми основного боргу, пені, штрафу, відсотків річних та втрати від інфляції. Проте, відповідач зазначену претензію залишив без відповіді, суму основного боргу позивачу не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідач наявну суму боргу за поставлений позивачем товар в заявленому до стягнення розмірі не заперечував.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Приписами ст.173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом положень ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов`язання за укладеним договором своєчасно не виконав, сума основного боргу відповідачем не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення суми 70145,20 грн основного боргу підлягають задоволенню, як такі, що є обґрунтованими, доведеними, відповідачем не запереченими та належним чином не спростованими.

У зв`язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару у строк, визначений договором, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 12770,14 грн пені за загальний період прострочення поставки товару з 25.02.2022 по 21.09.2022 та 20% штрафу у розмірі 14029,04 грн, відповідно до наданого до позовної заяви розрахунку.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.5.2 договору у випадку порушення строків передбачених даним договором, винна сторона сплачує іншій пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Відповідно до п.5.4 договору у випадку прострочення оплати поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Здійснений позивачем розрахунок пені та штрафу відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу 28897,50 грн 28% річних за загальний період прострочки з 25.08.2022 по 29.08.2023 та 19124,18 грн інфляційних втрат за загальний період прострочки з 25.02.2022 по 29.08.2023 відповідно до наданого розрахунку.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.5.5 договору за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28% річних від простроченої суми.

Здійснений позивачем розрахунок 28% річних відповідає вказаним нормам законодавства та обставинам справи, а тому вимога в цій частині позову є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з арифметично вірним розрахунком інфляційних втрат, здійсненим судом, з врахуванням строків виконання зобов`язання по оплаті вартості товару, поставленого за договором, по кожній окремій видатковій накладній в спірному періоді, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 17874,41 грн. В решті вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1249,77 грн інфляційних втрат суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Щодо заперечень відповідача, які зводяться до того, що позивачем невірно здійснено розрахунок суми інфляційних втрат, суд зазначає, що вказані заперечення враховано при здійснені судом власного розрахунку суми інфляційних втрат, за наслідком чого судом встановлено, що позивачем невірно здійснено таке нарахування, з огляду на що зазначена вимога задоволена судом частково.

Щодо заперечень відповідача, які зводяться до того, що заявлення до стягнення штрафу разом з пенею є подвійною мірою відповідальності, оскільки пеня і штраф є за своєю правовою природою неустойкою суд зазначає таке.

Згідно з ч.1, 4 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічне застосування зазначених норм матеріального права є сталою судовою практикою, що викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Щодо заперечень відповідача, які зводяться до того, що заявлення позивачем до стягнення 28% річних є незаконним, оскільки в десятки разів перевищує розмір відсотків, встановлений ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, та такі дії є намаганням позивача обійти граничний розмір пені, встановлений законом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 5.5 договору поставки товарів від 21.01.2022 №РЕ/К1/0011/22, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» сторони погодили, що за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28% річних від простроченої суми.

Згідно з ч.2 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже законодавець надав сторонам правочину свободу у встановленні умовами укладеного між ними договору розміру відсотків, які підлягають стягненню з винної сторони внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання.

У договорі поставки товарів від 21.01.2022 №РЕ/К1/0011/22, а саме п.5.5, сторонами, у відповідності до перелічених норм законодавства, добровільно погоджено, що за прострочення оплати покупець сплачує постачальнику 28% річних від простроченої суми.

Крім того, суд зазначає, що згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України.

Так за ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України).

Відтак, враховуючи положення ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 05.07.2019 №905/600/18.

Таким чином, 3% річних (в даному випадку 28% річних), передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та погоджені сторонами у п.5.5 договору поставки товарів від 21.01.2022 №РЕ/К1/0011/22, є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання та не підпадають під визначення неустойки (штрафу або пені), з огляду на що такі твердження відповідача відхиляються судом та не беруться до уваги при вирішенні даного спору.

Щодо посилань відповідач на неможливість у встановлений договором строк виконати свої грошові зобов`язання за укладеним договором внаслідок збройної агресії РФ та введення на території України воєнного стану суд зазначає наступне.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» є: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гнідин, вул. Ідейна, буд. 5.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Бориспільський район Київської області відсутній в переліку територій України на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, а відтак посилання відповідача що зазначені обставини на пряму вплинули на можливість виконання ним своїх грошових зобов`язань, з урахуванням того, що вказані обставини стосуються всіх суб`єктів господарювання, в тому числі і позивача у справі, не можуть слугувати об`єктивною обставиною невиконання взятих на себе зобов`язань.

Посилання відповідача, що несплата вартості товару відбулась у зв`язку з фінансовими труднощами його підприємства, які стали наслідком повномасштабного вторгнення РФ, що є форс-мажорною обставиною у відповідності до листа Торгово-промислової палати України, розміщеного на її сайті 28.02.2022, судом не беруться до уваги з огляду на наступне.

Згідно з п.6.1 договору під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли після підписання договору в результаті непередбачених сторонами подій надзвичайного характеру, включаючи, але не обмежуючись, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війна або військові дії, введення режимів надзвичайного чи воєнного стану, планові чи аварійні відключення тепло-, водо-, заго-, електропостачання, а також рішення органів держави та місцевого самоврядування, що унеможливлюють виконання сторонами умов даного договору.

Відповідно до п.6.2 договору термін виконання зобов`язань відкладається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти такі обставини.

Згідно з п.6.3 договору достатнім доказом дії форс-мажорних обставин є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України. Термін дії повідомлення між сторонами про такі обставини 10 днів з моменту їх виникнення.

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно інформації, розміщеної на Веб-сайті Торгово-промислової палати України за посиланням: https://ucci.org.ua/naivazhlivishe/contacts-zasvidchennia-fors-mazhornikh-obstavin, Торгово-промислова палата України, враховуючи надзвичайно складну ситуацію, з якою зіткнулась наша країна, ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). З метою позбавлення обов`язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії введеного воєнного стану, на сайті ТПП України розміщено 28.02.2022 року загальний офіційний лист ТПП України щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Зазначене надає можливість за необхідністю роздруковувати відповідне підтвердження всім, кого це стосується.

Отже, у зв`язку з повномасштабною збройною агресією РФ проти України, що почалась 24.02.2022, Торгово-промислова палата України, в межах своїх повноважень прийняла рішення, щодо спрощення процедури засвідчення форс-мажорної обставини та отримання відповідного сертифікату.

Разом з тим, суд відмічає, що відповідачем не надано доказів наявності безпосереднього причинного зв`язку між повномасштабною збройною агресією РФ проти України та неможливістю відповідача виконати конкретне договірне зобов`язання, а спрощена процедура отримання документів на підтвердження настання форс-мажорних обставин не є безумовною підставою для звільнення боржника від відповідальності за невиконання всіх зобов`язань. Також суд відмічає, що відповідачем не надано доказів його звернення до Торгово-промислової палати України для отримання відповідного сертифікату про наявність у нього форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що може слугувати підставою для відкладення виконання відповідачем його зобов`язань за вказаним договором. В матеріалах справи відсутні докази, а відповідачем таких доказів не зазначено, що він повідомляв позивача про настання у нього форс-мажорних обставин у строки, встановлені п.6.3 договору.

В відзиві на позовну заяву міститься клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та процентів річних на 50%, яке мотивоване скрутним фінансовим становищем відповідача (збитки за 2022 рік склали 15562114,00 грн, збитки за 9 місяців 2023 склали 1418317,14 грн), а також тим, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій та процентів річних є надімірним та значно перевищує розмір основного боргу відповідача.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч.3 ст.216 Господарського кодексу України).

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За таких обставин, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Зменшення суми пені є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №910/2158/17.

При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та процентів річних, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Так, відповідач зазначив про його скрутне фінансове становище (збитки за 2022 рік склали 15562114,00 грн, збитки за 9 місяців 2023 склали 1418317,14 грн), на підтвердження чого до матеріалів справи додано податкову декларацію відповідача за 2022 рік, фінансову звітність малого підприємства за 2022 рік та оборотно-сальдову відомстіть по його рахунку за 9 місяців 2023 року. Крім того, заявляючи вказане клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та процентів річних, відповідач зазначив, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій та процентів річних є надімірним та значно перевищує розмір основного боргу відповідача.

Суд враховує, що у даному випадку прострочення оплати мало місце тривалий проміжок часу та від передбаченої договором кінцевої дати виконання грошового зобов`язання пройшло більше півтора року, при цьому відповідач жодним чином не вживав заходів щодо урегулювання наявної у нього заборгованості, а матеріали справи не містять також жодних доказів вжиття відповідачем будь-яких заходів до врегулювання спірної заборгованості з 2022 року.

При цьому, відповідач посилається на скрутне матеріальне становище та значну кредиторську заборгованість підприємства, однак не подає на підтвердження вказаних обставин жодних доказів. Надані відповідачем податкова декларація та фінансова звітність малого підприємства не можуть бути безумовним доказом неможливості виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань та доказом наявності виключності даного випадку, з яким пов`язана можливість зменшення судом заявлених до стягнення сум штрафних санкцій та відсотків річних.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для зменшення розміру штрафних санкцій відповідачем не обґрунтовані та не доведені.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Належними у розумінні ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 70145,20 грн основного боргу, 14029,04 грн штрафу, 12770,14 грн пені, 28897,50 грн 28% річних та 17874,41 грн інфляційних втрат є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не спростованими, отже такими, що підлягають задоволенню. В решті позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 1249,77 грн інфляційних втрат суд відмовляє з огляду на їх безпідставність.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Інших судових витрат для їх покладення на відповідача позивач не заявив.

Керуючись ст. 2, 7, 8, 11, 14, 18, 20, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» про стягнення 144966,06 грн, з яких 70145,20 грн основного боргу, 14029,04 грн штрафу, 12770,14 грн пені, 28897,50 грн 28% річних та 19124,18 грн інфляційних втрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гнідин, вул. Ідейна, буд. 5, ідентифікаційний код 43851456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» (48100, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, м. Теребовля, вул. Шевченка, буд. 171, ідентифікаційний код 37961273) 70145 (сімдесят тисяч сто сорок п`ять) грн 20 коп. основного боргу, 14029 (чотирнадцять тисяч двадцять дев`ять) грн 04 коп. штрафу, 12770 (дванадцять тисяч сімсот сімдесят) грн 14 коп. пені, 28897 (двадцять вісім тисяч вісімсот дев`яносто сім) грн 50 коп. 28% річних, 17874 (сімнадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 41 коп. інфляційних втрат та 2660 (дві тисячі шістсот шістдесят) грн 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ферозіт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікобудінвест» в частині стягнення 1249,77 грн інфляційних втрат відмовити повністю.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.05.2024.

Суддя О.О. Третьякова