Рішення

від 07.05.2024 по справі 914/3818/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2024 Справа № 914/3818/23

За позовом: Приватного підприємства «МЛС», м. Рівне

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія», с. Сілець, Львівська область

про стягнення 316 902,00 грн

Суддя Наталія Мороз

За участю секретаря с/з Соломії Дицької

Представники:

Від позивача: Мазурок В. С.

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Позовну заяву подано Приватним підприємством «МЛС» до Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» про стягнення 316902,00 грн.

Ухвалою суду від 02.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30.01.2024.

30.01.2024 судове засідання відкладено на 05.03.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 05.03.2024 продовжено підготовче провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26.03.2024.

Ухвалою від 26.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.04.2024

Ухвалою суду від 15.04.2024 відмовлено у задоволенні заяви Приватного підприємства МЛС від 15.04.2024 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

16.04.2024 судове засідання відкладено на 07.05.2024, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 18.04.2024 задоволено заяву Приватного підприємства МЛС про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судове засідання 07.05.2024 представник позивача з`явився в режимі відеоконференції, дав пояснення по суті спору, позов просить задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час розгляду справи. Явка повноважних представників учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про неналежне виконання відповідачем, як покупцем, умов договору про закупівлю товару за результатами відкритих торгів UA-2023-03-07-002978-а від 07.04.2023 в частині своєчасної та повної оплати позивачу, як постачальнику, вартості поставленого згідно договору товару.

З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача 259984,00 грн основного боргу, 49398,69 грн пені, 2818,31 грн інфляційних втрат та 4701,00 грн 3% річних.

Також, просить суд стягнути з відповідача 4753,54 грн судового збору та 18 000,00 грн витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Позиція відповідача.

Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 ГПК України не скористався.

Обставини справи.

07.04.2023 між Приватним підприємством «МЛС» (позивач, за договором постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Шахта «Надія» (відповідач, за договором покупець, замовник) укладено договір про закупівлю товару за результатами відкритих торгів UA-2023-03-07-002978-а.

В порядку та на умовах, визначених цим договором постачальник зобов`язується у 2023 році систематично поставити і передати у власність покупцю певну продукцію, зокрема, мастильні засоби, що за Класифікація за ДК 021:2015: 09200000-1 - Нафта, вугілля і нафтопродукти Мастильні засоби (мастильні оливи, мастильні матеріали, трансмісійні масла), далі за текстом договору та додатків до нього «товар» та/або «продукція», на умовах та кількістю узгоджених із замовником, по ціні за результатами аукціону, а замовник зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму в порядку та на умовах даного договору (п.2.1). Сума договору становить 1 558 566, 00 грн (п.3.1). Ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.3.2). Оплата за послуги «виконавця» здійснюється «замовником» шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок «виконавця» після підписання сторонами видаткових накладних чи/або актів виконаних робіт протягом 30-ти календарних днів. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюється протягом 7-ми банківських днів з дати отримання «замовником» бюджетного фінансування (п.5.2). Товар постачається партіями згідно потреб покупця відповідно до його заявки. Сторони узгодили та прийняли за основу поставки (прийом - передачу) товару на умовах DDP транспортом постачальника або перевізника за рахунок постачальника на адресу закладу замовника, з яким узгоджувалися обсяги та місце поставки товарів, зокрема: місце поставки: склад (виробничі потужності) покупця за адресою - Львівська область, Червоноградський район, село Сілець, в період з 08 год до 16 год (п.6.1). Поставка узгодженої партії товару здійснюється протягом 5 днів, з моменту отримання заявки на поставку, якщо строк поставки не зазначено в заявці на поставку. Замовник до запланованої дати поставки (передачі) партії товару звертається до постачальника з відповідною заявкою (вимогою) щодо поставки товару. Заявка (вимога) замовника надається у довільній формі (по телефону, поштою або передається під особистий підпис представника постачальника), перевага надається письмовій формі заявки переданою електронною поштою або по факсу з надання оригіналу заявки (на вимогу сторони) в день фактичної передачі (поставки) товару (п.6.4). Покупець зобов`язаний: приймати поставлений товар відповідно до товаросупровідних документів; своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за фактично поставлений товар по кожній партії поставки (п.8.1). Постачальник зобов`язаний: поставити товар у строк, встановлений цим договором; забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам визначеним цим договором (п.8.3). За порушення зобов`язань за даним договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим договором. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п.9.1). Цей договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2023. Закінчення строку дії або розірвання цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п.13.1). В частині виконання прийнятих стороною на себе зобов`язань договір є чинним на весь час його дії, але у будь-якому разі до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором. Після закінчення строку дії договору його умови залишаються дійсними щодо всіх прийнятих до виконання постачальником заявок покупця на поставку, оформлених належним чином в письмовому вигляді та остаточного розрахунку між сторонами згідно з цим договором (п.13.2).

На виконання взятих на себе за договором зобов`язань, Приватне підприємство «МЛС», на підставі специфікації № 1 на поставку товару та накладної № 1/00000002460 від 11.04.2023 поставило Приватному акціонерному товариству «Шахта «Надія» товар на загальну суму 348 732,00 грн.

Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань покупець лише частково здійснив розрахунок за отриманий товар.

12.06.2023 позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою виконання зобов`язання та оплати заборгованості в розмірі 330 324,00 грн.

У відповідь на вказану претензію, листом від 10.07.2023 відповідач звернувся до позивача з пропозицією можливості розтермінування погашення боргу у зв`язку з тяжким фінансовим становищем Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія», згідно графіку платежів, зазначеному в зверненні.

Листом від 10.07.2023 № 153 позивач погодився на запропоновані відповідачем умови розтермінування боргу.

Однак, відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість у розмірі 259 984,00 грн.

Вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по рахунку позивача, а також довідкою про стан заборгованості відповідача від 25.03.2024 № 25/03, згідно якої вбачається, що суму в розмірі 88 748 грн зараховано згідно накладної № 1/00000002460 від 11.04.2023.

Враховуючи наведене, Приватне підприємство «МЛС» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» 259 984,00 грн основного боргу, 49 398,69 грн пені, 2 818,31 грн інфляційних втрат та 4 701,00 грн 3% річних.

Оцінка суду.

Згідно з ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В даному випадку, між сторонами виникло господарське зобов`язання на підставі договору про закупівлю товару за результатами відкритих торгів UA-2023-03-07-002978-а від 07.04.2023, що за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 348 732,00 грн. Дана обставина сторонами не заперечувалась.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати часткова сплата боржником основного боргу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

Разом з тим, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 927/467/17, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17.

Згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не подано.

Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, враховуючи відсутність заперечень відповідача, керуючись наведеним критерієм доказування, суд дійшов висновку, що зазначені вище докази в своїй сукупності відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо укладення між сторонами договору, на виконання умов якого позивачем поставлено та передано у власність відповідачу товар на загальну суму 348 732,00 грн, а також часткової оплати відповідачем поставленого позивачем за договором товару на суму 88 748,00 грн, за накладною № 1/00000002460 від 11.04.2023 до подачі позову до суду.

Дослідивши та проаналізувавши подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем своєчасно не виконано передбаченого договором та законом обов`язку щодо оплати за поставлений товар, чим було порушено право позивача на одержання коштів.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 259 984,00 грн основного боргу підлягає до задоволення.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язання щодо оплати за поставлений товар, позивачем нараховано відповідачу 3% річних від простроченої суми основної заборгованості в розмірі 4 701,00 грн за період з 13.05.2023 по 19.12.2023 та інфляційні втрати у розмірі 2 818,31 грн за період травень 2023 грудень 2023, у відповідності до розрахунку, наведеного у позовній заяві.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Стаття 625 ЦК України входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 та 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У відповідності до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з врахуванням встановлених в мотивувальній частині цього рішення обставин справи, в тому числі дати і суми поставки, дати виникнення прострочки оплати поставки товару, судом встановлено, що розмір 3% річних становить 4 722,45 грн, а розмір інфляційних втрат 4 657,92 грн, тобто розмір 3% річних та інфляційних є більшими, ніж вказав позивач.

Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Відтак, задоволенню підлягає нарахована позивачем сума 3% річних та інфляційних втрат.

Розглядаючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За наведеними вище положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Відповідно до ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Водночас, ч. 6 ст. 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов`язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З огляду на те, що уклавши договір про закупівлю товару за результатами відкритих торгів UA-2023-03-07-002978-а від 07.04.2023, сторонами не було чітко передбачено відповідальності покупця у вигляді пені за неналежне його виконання, відтак, суд дійшов висновку, що позов у частині стягнення пені задоволенню не підлягає.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково, в розмірі 259 984,00 грн основного боргу, 2 818,31 грн інфляційних втрат та 4 701,00 грн 3% річних. Доказів зворотнього суду не надано.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Судові витрати.

У відповідності до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивачем зазначено про понесення судових витрат у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 18 000,00 грн.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями ст. 129 ГПК України є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Виходячи із системного аналізу положень ч. 8 ст. 129, ч. 3 ст. 126 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, інші документи, пов`язані із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись із заявою про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу обґрунтував ці вимоги договором про надання правової (правничої) допомоги адвокатом від 13.08.2019, укладеним між адвокатським бюро «Мазурок В`ячеслава» та Приватним підприємством «МЛС», додатковою угодою № 20 від 01.11.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги адвокатом від 13.08.2019, розрахунком витрат, пов`язаних з наданням послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги адвокатом від 13.08.2019, платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 8494 від 09.11.2023 на суму 18 000,00 грн із зазначенням призначення платежу: за правову допомогу згідно додат. угоди № 20 від 01.11.2023.

У відповідності до ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд повинен враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано будь-яких доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано жодних доказів на їх спростування.

Суд також звертає увагу, що у відповідності до позиції Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 12.05.2021 у справі № 235/4969/21, розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу наданих послуг, а отже є визначеним.

У постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 1 додаткової угоди № 20 від 01.11.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги адвокатом від 13.08.2019, встановлена попередня загальна вартість послуг за надання правничої допомоги у розмірі 18 000,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є правомірною, такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відтак, вимога про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підтверджена матеріалами справи та підлягає задоволенню пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 15 193,80 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Шахта «Надія» (80086, Львівська область, Сокальський район, село Сілець, ідентифікаційний код 00178175) на користь Приватного підприємства «МЛС» (33024, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Млинівська, будинок 20, ідентифікаційний код 13991251) 259 984,00 грн заборгованості, 2 818,31 грн інфляційних втрат, 4 701,00 грн 3% річних, 4 012,45 грн судового збору та 15 193,80 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3.В решті позовних вимог відмовити.

Рішення складено 13.05.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

СуддяМороз Н.В.