Рішення

від 28.03.2024 по справі 916/5617/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5617/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код ЄДРПОУ 43015722, 65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (код ЄДРПОУ 21001601, 68000, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Транспортна, буд. 20/1)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного підприємства "Морський торгівельний порт "Чорноморськ" (код ЄДРПОУ 01125672, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6)

про розірвання договору оренди та виселення

за участю представників учасників справи:

від позивача: Вадим Стапінський

від відповідача: Юрій Розенбойм

від третьої особи: не з`явився

Позивач Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" про розірвання договору оренди та виселення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору оренди від 18.09.2014.

Ухвалою суду від 08.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, залучено Державне підприємство "Морський торгівельний порт "Чорноморськ" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 21.02.2024, не відбулося.

Ухвалою суду від 26.02.2024 строк підготовчого провадження у справі №916/5617/23 продовжено на 30 днів до 08.04.2024 та призначено підготовче засідання у справі на 13.03.2024.

11.03.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом з клопотанням про поновлення строку для його подання, клопотання про приєднання доказів.

12.03.2024 від третьої особи надійшли пояснення та клопотання про поновлення строку для подання пояснень.

12.03.2024 відповідачем подано для долучення до матеріалів справи оригінал висновку експерта, копія якого була додана до відзиву.

13.03.2024 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

13.03.2024 від третьої особи надійшли пояснення.

Ухвалою від 13.03.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" про поновлення строку на подання відзиву та доданих до нього доказів, поновлено строк на подання відзиву та доданих до нього доказів, відзив та додані до нього докази прийнято до розгляду; закрито підготовче провадження у справі №916/5617/23, призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 28.03.2024.

В судове засідання з`явились представники позивача та відповідача.

Третя особа явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Зазначив, що відповідач, в порушення умов Договору оренди нерухомого майна, допустив пошкодження об`єкту оренди, не вжив заходів щодо збереження стану орендованого майна, чим порушив права позивача.

У зв`язку з порушенням відповідачем умов Договору позивач просить розірвати Договір оренди № 209840911197 від 18.09.2014 року (зі змінами та доповненнями, а саме Договір оренди від 19.04.2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В.) нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс"; виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" із займаного орендованого державного нерухомого майна, загальною площею 22113,70 кв.м, що розташоване за адресою: Одеська область, місто Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, 32, яке обліковується на балансі Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ".

Відповідач у відзиві на позовну заяву та його представник в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, зауважив, що пошкодження нежитлових приміщень, що є об`єктами оренди, сталося внаслідок вибухів, що мали місце під час обстрілу території сусіднього підприємства, що підтверджується експертним висновком. При цьому, станом на час розгляду справи відповідачем вжито заходів для усунення пошкоджень та виконано відновлювальні ремонтні роботи у спірних приміщеннях.

За наведених обставин, відповідач вважає позов необґрунтованим та просить відмовити в його задоволенні.

Третя особа ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ" у письмово викладених поясненнях зазначає, що 29.01.2024 року представниками ДП "МТП "Чорноморськ", Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях та ТОВ "Транс-Сервіс" було проведено огляд об`єкту оренди, після чого складено та підписано Звіт про здійснення періодичного комплексного контролю (позапланового) з оглядом об`єкта оренди державного нерухомого майна, що розташоване за адресою: Одеська обл., м.Чорноморськ, вул.Сухолиманська,32, який обліковується на балансі ДП "МТП "Чорноморськ" та перебуває в оренді у ТОВ "Транс-Сервіс" за договором оренди від 18.09.2014 №209840911197 (зі змінами). Під час здійснення періодичного комплексного контролю 29.01.2024 встановлено, що орендарем ТОВ "Транс-Сервіс" проведено ремонтні роботи із відновлення ділянки стіни нежитлових приміщень першого поверху складу №8. Таким чином, за результатами проведення ремонтних робіт орендар ТОВ "Транс-Сервіс" відновив пошкоджену частину стіни складу №8.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 28.03.2024, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 18.09.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, яке є правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди №209840911197 нерухомого майна, що належить до державної власності.

До вказаного договору оренди вносились зміни:

- договором про внесення змін від 19.09.2014 року;

- договором від 15.08.2015 року;

- договором від 19.04.2019 року договір викладено в новій редакції.

Так, 19.04.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, яке є правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс" (орендар) було укладено договір оренди №209840911197 нерухомого майна, що належить до державної власності, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В., відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення другого поверху складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 85,00 кв.м; нежитлові приміщення першого поверху складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м; криту рампу складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 1136,80 кв.м; відкриту рампу складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 3306,60 кв.м; складський майданчик І складу №8, інв. № 3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0687, площею 5140,00 кв.м, загальною площею 22113,70 кв.м, розташоване за адресою: Одеська область, місто Чорноморськ, вулиця Сухолиманська, 32, що обліковується на балансі Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (третя особа, балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, проведену ТОВ "Експертне Агентство "УКРКОНСАЛТ" станом на 28 лютого 2019 року та становить 58180847,00 грн.

Зазначене майно в цілому складається з: літ. "5Д" - будівлі складу №8 з адміністративними приміщеннями, навісом - площею 13891,0 кв.м, відкритої рампи - площею 3306,6 кв.м, критої рампи - площею 1136,8 кв.м, складського майданчика І - площею 5140,0 кв.м., складського майданчика II - площею 295,3 кв.м., складського майданчика III - площею 158,3 кв.м, та належить Державі в особі Міністерства інфраструктури України на підставі Свідоцтва про право власності, серія та номер: 42399055, виданого 17.08.2015 Реєстраційною службою Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області, та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, серія та номер: 42399837, виданого 17.08.2015 Реєстраційною службою Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області.

Згідно п.1.2 договору, майно передається в оренду з метою: розміщення офісних приміщень (85,00 кв.м.) та проведення вантажних операцій, обслуговування та зберігання вантажів (інше використання нерухомого майна) (22028,70 кв.м.).

Відповідно до п.1.3 договору, стан майна на момент укладення договору, визначається в акті приймання - передавання за узгодженням балансоутримувача і орендаря.

За умовами розділу 5 договору, орендар зобов`язується:

- забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу (п.5.4);

- своєчасно за згодою балансоутримувача здійснювати за власний рахунок поточний та інші види ремонтів орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл (згода) на здійснення поліпшень орендованого майна (створення нової речі) за власний рахунок і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень (необхідних витрат).

В свою чергу, згідно розділу 8 договору, орендодавець та балансоутримувач мають право:

- контролювати умови договору, у тому числі: наявність, стан, напрями та ефективність використання майна, переданого в оренду за цим договором;

- здійснювати контроль за станом майна шляхом візуального обстеження зі складання акта обстеження.

Відповідно до п.9.4 договору, орендодавець, у т.ч. за ініціативою балансоутримувача, має право вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків у разі, в т.ч., якщо орендар своїми діями створює загрозу пошкодження об`єкту оренди.

Договір укладено строком на 10 років, що діє з 18.09.2014 до 18.09.2024 включно (п.10.1 договору).

Додатками до договору згідно розділу 12 є: розрахунок орендної плати від 25.08.2015, акт приймання-передачі від 25.08.2015.

Договір є невід`ємною частиною Основного договору та вступає в силу з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ткаченко І.В. та зареєстровано в реєстрі за №5536.

Згідно акту приймання-передавання від 25.08.2015, майно передано в оренду. В пункті 3 означеного акту вказано, що стан майна на момент укладення договору не потребує капітального ремонту.

Листом від 12.12.2023 №935/07.2-11 до Регіонального відділення звернувся балансоутримувач державного майна ДМ "МТП "Чорноморськ", в якому повідомив про факт часткової втрати (руйнації) будівлі складу № 8 , що робить її непридатною до використання за цільовим призначенням.

14.12.2023 року Регіональним відділеннями видано Розпорядження №17-р про здійснення періодичного комплексного контролю (позапланового) з оглядом об`єкту оренди за договором оренди державного нерухомого майна, яке перебуває на балансі ДП "Морський торговельний порт "Чорноморськ".

Як зазначає позивач, в ході візуального огляду об`єкта 14.12.2023 встановлено, що орендарем ТОВ "Транс-Сервіс" допущено своїми діями пошкодження об`єкту оренди, а саме нежитлових приміщень першого поверху складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м.

У ході огляду об`єкта оренди виявлені наступні пошкодження та дефекти: частина зовнішньої стіни складу по осі 1 в осях А-М, орієнтовно на площі S=100м? (10х10м) втратила стійкість та повністю зруйнована; по всій довжині стіни (66,7 м/п) спостерігається утворення наскрізних тріщин з шириною розкриття від 5 до 25 мм на всю висоту від основи стіни до її парапетної частини; періодичність тріщин практично рівна 10 м/п на довжину стіни по фасаду 66,7 м/п.

Також, Регіональним відділенням під час проведення періодичного комплексного контролю (позапланового) з оглядом об`єкта державного нерухомого майна від 14.12.2023 року встановлено, що компанією ТОВ "Транс-Сервіс" станом на момент візуального огляду здійснювалось зберігання зерна у орендованому складі №8, інв. № 3708, у значних обсягах, орієнтовною кількістю понад 13000,00 тонн. Під час огляду внутрішньої частини складу встановлено, що на несучу стіну, яку зруйновано, насипом навантажене зерно, в результаті чого відбулась руйнація стіни будівлі складу №8, що призвело до пошкодження нежитлових приміщеннь першого поверху складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644. Причинами руйнації стіни, на переконання позивача, могло стати значне навантаження зерна, яке зберігається у складі №8, на конструктивні елементи стіни, при цьому, за твердженням позивача, вказане сталось через недобросовісні дії орендаря ТОВ "Транс-Сервіс", який достеменно обізнаний про стан майна, допустив перенавантаження на конструктивні елементи будівлі, чим спричинив її пошкодження.

Крім того, встановлено факти утримання орендованого майна ТОВ "Транс-Сервіс" у неналежному стані. Зокрема, на інші несучі стіни складу №8, інв. №3708, також здійснено навантаження об`єму зерна, а стіни складу містять тріщини, що також становить загрозу пошкодження об`єкта оренди. Під час візуального огляду Критої рампи складу №8, інв. №3708, встановлено факт її протікання у 4х місцях, що призводить до значного зволоження та корозії стін. Дане підтверджується тим, що територія біля складу №8 під Критою рампою вкрита вологим брудом (багном), що спричиняє корозійні процеси, та не може вважатись належним утриманням орендованого майна.

Отже, за твердженням позивача, в порушення умов договору оренди ТОВ "Транс-Сервіс" свої зобов`язання щодо збереження стану орендованого майна не виконує, чим порушує права позивача, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

При цьому позивач, з посиланням на приписи ст.651 ЦК України, зазначає, що наявність шкоди у даному випадку виражається у здійснені загрози щодо пошкодження об`єкту оренди, починаючи з дати укладання договору; упущена вигода: при укладанні договору оренди Регіональне відділення розраховувало на належне виконання умов договору та збереження цілісності майна у тому вигляді, в якому воно передавалось за актом приймання-передачі; визначення істотної різниці між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона мала змогу отримати: протягом всього строку договору оренди відповідачем не виконувались зобов`язання, передбачені договором.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Приписами частин першої, третьої і п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України унормовано, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст.773 ЦК України, наймач зобов`язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Якщо наймач володіє та/або користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч.1 ст.785 ЦК України).

Предметом спору є вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, виселення відповідача з орендованого об`єкту нерухомості у зв`язку з істотним порушенням ним як орендарем умов договору, які полягають у пошкодженні орендованих приміщень.

27.12.2019 набув чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-IX від 03.10.2019, який згідно п. 1 Прикінцевих та перехідних положень був введений в дію з 01.02.2020.

Враховуючи набрання чинності новим Законом України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-IX від 03.10.2019, питання розірвання договірних орендних відносин має вирішуватися із застосуванням наведеного Закону, який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання правовідносин з оренди державного та комунального майна.

Відповідно до преамбули Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цей Закон регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Умови припинення договору оренди визначені в ст.24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до вимог якої договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено; укладення з орендарем договору концесії такого майна; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); припинення юридичної особи - орендаря або юридичної особи - орендодавця (за відсутності правонаступника); смерті фізичної особи - орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди або значне пошкодження об`єкта оренди. Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором. У разі банкрутства орендар відповідає за свої борги майном, яке належить йому на праві власності, відповідно до законодавства України. Договір оренди вважається припиненим в односторонньому порядку за умови встановлення факту надання орендарем недостовірної інформації про право бути орендарем відповідно до положень частин третьої і четвертої статті 4 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст. 188 цього Кодексу.

Ця норма узгоджується з приписами ч. 2 ст. 651 ЦК України, згідно з якою договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Для застосування такої міри відповідальності як розірвання договору за рішенням суду в зв`язку з істотним порушенням умов договору необхідними є наявність неправомірної поведінки відповідача, яка призвела до істотного порушення умов договору, вина, причинно-наслідковий зв`язок та шкода.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Таким чином, для встановлення можливості розірвання договору в судовому порядку необхідно визначити, чи були допущені іншою стороною саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) особи, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2018 у справі № 910/3568/18, 17 квітня 2019 у справі № 910/6381/18, 14 серпня 2019 у справі № 910/8819/18, 18 серпня 2020 у справі № 927/784/19.

Так, згідно умов розділу 5 договору оренди, орендар зобов`язаний:

- забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу (п.5.4);

- своєчасно за згодою балансоутримувача здійснювати за власний рахунок поточний та інші види ремонтів орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл (згода) на здійснення поліпшень орендованого майна (створення нової речі) за власний рахунок і не тягне за собою зобов`язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень (необхідних витрат).

При цьому, за твердженням позивача, відповідач свої зобов`язання за договором виконував неналежним чином, допустив своїми діями пошкодження об`єкту оренди, а саме нежитлових приміщень першого поверху складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., що підтверджується Звітом від 14.12.2023 про здійснення періодичного комплексного контролю (позапланового) з оглядом об`єкта оренди державного нерухомого майна, що розташоване за адресою: Одеська область, м.Чорноморськ, вул.Сухолиманська, 32, який обліковується на балансі ДП "МТП "Чорноморськ" та перебуває в оренді ТОВ "Транс-Сервіс".

В свою чергу, відповідач, не погоджуючись з доводами позивача, в обґрунтування позиції у спорі надав до матеріалів справи Висновок експерта Накул Олени Миколаївни за результатами судової будівельно-технічної експертизи №04/02 від 04.02.2024.

Як слідує з Висновку експерта №04/02 від 04.02.2024, експертне дослідження проводилось на підставі договору №01/30 від 30.01.2024 між ТОВ "Транс-Сервіс" та ПП "Дельта-Консалтинг", згідно з яким підлягає проведенню експертне будівельно-технічне дослідження у господарській справі №916/5617/23, яка перебуває в провадженні Господарського суду Одеської області.

На вирішення будівельно-технічної експертизи було поставлено питання:

1. Чи існує причинно-наслідковий зв`язок між пошкодженням нежитлових приміщень першого поверху складу №8, інв.3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., адреса: Одеська область, місто Чорноморськ (колишня назва - Іллічівськ), вул. Сухолиманська, 32, які (пошкодження) мали місце в грудні 2023 року, та діями (бездіяльністю) Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс", або між вказаними пошкодженнями та вибухом ракет внаслідок збройної агресії російської федерації, що влучили по території сусіднього підприємства ?

2. Чи впливає навантаження від зерна або зернопродукції, що зберігається у складі №8 інв.3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., адреса: Одеська область, місто Чорноморськ (колишня назва - Іллічівськ), вул. Сухолиманська, 32 на конструкції пошкодженої стіни цього складу таким чином, що це навантаження могло призвести до пошкодження вказаної стіни?

3. При виникненні необхідності проведення ремонтних робіт орендарем у приміщеннях об`єкта оренди, які конструктивні елементи (відповідно до умов договору оренди нерухомого майна від 18.09.2014р. №209840911197) підлягають ремонту за рахунок орендаря?

4. Який ступінь пошкодження несучих і огороджувальних конструкцій об`єкта обстеження відповідно до ДСТУ-Н Б В.1.2-18:2016 "Настанова щодо обстеження будівель і споруд для визначення та оцінки їх технічного стану"?

5. Чи були виконані відновлювальні ремонтні роботи ТОВ "Транс-Сервіс" у нежитлових приміщеннях першого поверху складу №8, інв.3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., адреса: Одеська область, місто Чорноморськ (колишня назва - Іллічівськ), вул.Сухолиманська, 32 , у грудні 2023-січні 2024 року, з метою усунення наслідків пошкодження цієї стіни?

Проведення судової будівельно-технічної експертизи було доручено судовому експерту Накул Олені Миколаївні, яка має вищу технічну освіту, спеціальність - інженер-будівельник, освітньо-кваліфікаційний рівень - спеціаліст, кваліфікацію судового експерта за спеціальностями:

10.6. "Дослідження об`єктів нерухомості, будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів". Свідоцтво судового експерта №1983, видане ЦЕКК МЮ України 01.03.2019 і подовжено Свідоцтво №37-22/П до 03.05.2025.

10.10 "Визначення оціночної вартості будівельних об`єктів та споруд". Свідоцтво судового експерта №1983, видане ЦЕКК МЮ України 01.03.2019 і подовжено Свідоцтво №38-22/П до 03.05.2025.

Стаж роботи судового експерта з 2019 року.

Згідно ч.1 ст.70 та ч.2 ст.102 КПК України, експерт попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку за ст.384 КК України.

За результатами проведеної експертизи було зроблено наступні висновки:

1) ТОВ "Транс-Сервіс" за весь термін дії договору оренди при виникненні необхідності виконувало ремонтні роботи для збереження орендованого майна, запобігало його пошкодженню і псуванню, тримало майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувало орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу.

2) Найбільш вірогідним причино-наслідковим зв`язком, що призвів до пошкодження нежитлових приміщень першого поверху складу №8, інв.3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., адреса: Одеська область, місто Чорноморськ (колишня назва - Іллічівськ), вул.Сухолиманська, 32, є послідовність впливу зовнішніх факторів, а саме:

а) 19.07.2023 р. з 00 год. 56 хв. в м. Одеса та Одеській області була оголошена повітряна тривога. Під час даної тривоги приблизно о 01 год. 00 хв. На території СП ТОВ "ТРАНСБАЛКТЕРМІНАЛ" пролунали вибухи з утворенням вибухової хвилі, що, приймаючи до уваги відстань між підприємствами, могла привести до додаткового руйнівного впливу на будівлю складу № 8, про що свідчать зруйноване скління вікон у орендованих приміщеннях, а також дані журналу нагляду за маяками, які 25.07.2023 зафіксували додаткове розкриття тріщин.

б) Небезпечне гідрологічне явище НГЯ І, яке спостерігалося на території порту "Чорноморськ" з 26.11.2023 по 29.11.2023, яке призводило до потужних додаткових вітрових навантажень на конструкції будівлі, про що свідчать дані журналу нагляду за маяками, які 05.12.2023 зафіксували додаткове розкриття тріщин.

3) Навантаження від зерна або зернопродукції, що зберігається у складі №8 інв.3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., адреса: Одеська область, місто Чорноморськ (колишня назва - Іллічівськ), вул.Сухолиманська, 32, на конструкції пошкодженої стіни не впливають, та не могло призвести до пошкодження вказаної стіни.

4) Законодавством не регламентується перелік конструктивних елементів, які підлягають проведенню ремонтних робіт. За умовами договору оренди орендар має право виконувати всі види ремонту, які не призведуть до змінення його геометричних розмірів. Так як об`єктом оренди є нежитлові приміщення, то виконання ремонтних робіт, зокрема, зовнішньої стіни, за умови того, що нежитлові приміщення - це частина внутрішнього об`єму будівлі, яка обмежена будівельними елементами, могло призвести до змінення геометричних розмірів (внутрішніх) об`єкту оренди, отже класифікуватися, як реконструкція, що, в свою чергу, не дозволено умовами договору.

5) За результатами обстежень встановлено, що загальний технічний стан об`єкта в цілому відповідає категорії технічного стану "2" - задовільний стан.

Також, експертом встановлено, що з метою усунення наслідків пошкодження ділянки огороджуючої стіни ТОВ "Транс-Сервіс" за згодою орендодавця виконало відновлювальні ремонтні роботи у нежитлових приміщеннях першого поверху складу №8, інв.3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., адреса: Одеська область, місто Чорноморськ, вул.Сухолиманська, 32.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 104 ГПК України передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.04.2023 у справі №908/807/18.

Згідно зі статтею 77 ГПК України, допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Частиною 7 статті 98 ГПК України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Відповідно до п.4.12 розділу IV Інструкції про призначення та проведення судових експертиз і експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5), у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України.

Отже, законодавець визначає, що обов`язковою вимогою до висновку експерта є вказівка на те, що останній обізнаний про відповідальність.

Зазначення експертом при складанні висновку про те, що він попереджений (обізнаний) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 КК України або за відмову від надання висновку за статтею 385 КК України є його обов`язком.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №904/684/18.

Враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду, а також, що складений 04.02.2024 Висновок експерта №04/02 містить вказівку на те, що він підготовлений для подання до суду, а експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, такий висновок є належним та допустимим доказом.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стаття 79 ГПК України закріпила в господарському процесі стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 Конвенції). Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права (ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір виходив з того, що факти, встановлені у експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного вище суд констатує, що позивач не надав належних доказів на спростування доводів відповідача щодо обставин пошкодження нерухомого майна, що є предметом оренди, та, як наслідок, не довів, що таке пошкодження мало місце саме з вини орендаря ТОВ "Транс-Сервіс".

При цьому, під час проведення судової будівельно-технічної експертизи встановлено, що найбільш вірогідним причинно-наслідковим зв`язком, що призвів до пошкодження нежитлових приміщень, є дія вибухових хвиль внаслідок вибухів на прилеглій до об`єкта території, а також вплив гідрологічного явища НГЯ І, яке спостерігалося на території порту "Чорноморськ" з 26.11.2023 по 29.11.2023, та призводило до додаткових вітрових навантажень на конструкції будівлі.

Таким чином, суд констатує, що наразі відсутні всі елементи, необхідні для застосування ст. 651 ЦК України та розірвання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 209840911197 від 18.09.2014 в редакції Договору оренди від 19.04.2019.

Отже, доводи позивача з приводу наявності вини відповідача у пошкодженні спірного майна є необґрунтованими, оскільки суперечать встановленим судом обставинам.

Крім цього, суд враховує, що станом на час вирішення даного спору, з метою усунення наслідків пошкодження ділянки огороджуючої стіни, ТОВ "Транс-Сервіс" за згодою орендодавця виконало відновлювальні ремонтні роботи у нежитлових приміщеннях першого поверху складу №8, інв. №3708, реєстровий №01125672.2.РАЯИЮК0644, площею 12445,30 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул.Сухолиманська, 32.

Означена обставина підтверджена всіма учасниками провадження та відображена у висновку експерта від 04.02.2024.

За наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги в частині розірвання договору оренди.

Враховуючи, що вимога про виселення відповідача з орендованих приміщень є похідною від вимоги про розірвання договору, остання також не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених правових норм, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2. Судові витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

У зв`язку із перебуванням головуючого у справі судді у відпустці за сімейними обставинами, повне рішення складено і підписано 10 травня 2024 р.