Рішення

від 09.05.2024 по справі 924/257/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" травня 2024 р. Справа № 924/257/24

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Крупської В.В., розглянувши справу

за позовом заступника керівника Волочиської окружної прокуратури, м. Волочиськ в інтересах Теофіпольської селищної ради, смт. Теофіполь Хмельницького району Хмельницької області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькенергозбут", м. Хмельницький

комунального підприємства Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради, смт. Теофіполь Хмельницького району Хмельницької області

про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 03.02.2022 року до договору №21400015 від 24.01.2022 року, укладеного між ТОВ "Хмельницькенергозбут" та КП Теофіпольське виробниче управління ЖКГ Теофіпольської селищної ради,

стягнення з ТОВ "Хмельницькенергозбут" на користь Теофіпольської селищної ради коштів в сумі 119 289,94 грн., перерахованих за товар, який не отримано,

представники сторін:

прокуратури: Приступа В.І. - згідно посвідчення №072550 від 01.03.2023 року;

позивача: не з`явився;

відповідача 1: Цимбаляк В.В. - згідно довіреності від 19.12.2023 року;

відповідача 2: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати недійсною додаткову угоду №1 від 03.02.2022 року до договору №21400015 від 24.01.2022 року, укладеного між ТОВ "Хмельницькенергозбут" та КП Теофіпольське виробниче управління ЖКГ Теофіпольської селищної ради, та стягнути з ТОВ "Хмельницькенергозбут" на користь Теофіпольської селищної ради коштів в сумі 119 289,94 грн., перерахованих за товар, який не отримано.

Вимоги мотивує тим, що між відповідачами у справі з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" укладено оскаржувану додаткову угоду, якою передбачено підвищення ціни за одиницю товару. Внаслідок безпідставного підвищення ціни, відповідачем 2 надміру сплачено ТОВ "Хмельницькенергозбут" 119289,94 грн., які прокурор просить повернути розпоряднику бюджетних коштів - Теофіпольській селищній раді.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 07.03.2024 року відкрито провадження у справі №924/257/24, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 23.04.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор в судовому засіданні вимоги позову підтримав, наполягає на їх задоволенні.

Позивач не скористався правом участі свого представника під час судового розгляду справи, належним чином повідомлений про час та місце судових засідань, що підтверджується довідками про доставку ухвал суду у даній справі до електронного кабінету останнього в ЄСІТС.

Представник відповідача 1 під час судового розгляду спору та у відзиві вважає вимоги прокурора безпідставними. Зазначає, що необхідність внесення змін в договір є обґрунтованою та зумовлена зміною тарифів на розподіл та передачу електроенергії, що є регульованою сумою на державному рівні, тому сторонами договору на підставі п. 7 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" правомірно укладено додаткову угоду №1.

Окрім того, Західним офісом Держаудитслужби проведено моніторинг закупівлі UA-2021-11-29-003423-а та жодних порушень не виявлено. Додатково звертає увагу, що оплата за отриману електроенергію була здійснена відповідачем 2 за рахунок власних коштів.

Прокурор у відповіді на відзив відповідача 1 наголошує, що аукціон проведено 12.01.2022 року, натомість постанови НКРЕКП, якими збільшено тариф на розподіл та передачу електроенергії, прийнято 17.12.2021 року та 01.12.2021 року, що беззаперечно повинно було бути враховано відповідачем 1 при формуванні ціни за електроенергію у 2022 році. Тому прокурор робить висновок, що ТОВ "Хмельницькенергозбут" жодними доказами не підтверджено необхідність внесення змін у договір. Звертає увагу, що згідно довідки Хмельницької ТПП за період від укладення договору до підписання додаткової угоди ціна на електроенергію в цілому зменшилась на 17,47%.

Додатково зазначає, що згідно ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальник зобов`язаний інформувати споживача про зміну умов договору не пізніше 20 днів до їх застосування. Натомість відповідач 1 звернувся до відповідача 2 із листом про укладення додаткової угоди 31.01.2022 року, а вже 03.02.2022 року сторонами укладено додаткову угоду №1.

В обґрунтування підстав звернення в інтересах позивача вказує, що рада є власником майна ВУЖКГ, фінансує та контролює діяльність цього закладу, також контролює виконання бюджету.

З приводу проведеної перевірки Держаудитслужбою вважає, що такий висновок не може свідчити про правомірність укладення оскаржуваної додаткової угоди.

Відповідач 1 у запереченнях на відповідь на відзив наголошує на висновку Держаудитслужби, який не був оскаржений та повторно акцентує увагу, що відповідач 2 здійснював перерахування саме власних коштів для оплати поставленої відповідачем 1 електроенергії.

Відповідач 2 не направив свого представника у засідання суду, відзиву від нього не надходило; належним чином повідомлений про час та місце судових засідань, що підтверджується довідками про доставку ухвал суду у даній справі в електронний кабінет відповідача 2 в ЄСІТС.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач 2 у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд доходить висновку про можливість вирішення спору по суті.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до статуту комунального підприємства Теофіпольського виробничого управління ЖКГ Теофіпольської селищної ради, затвердженого 20.08.2021 року, підприємство створене на базі комунального майна Теофіпольської селищної ради, майно підприємства є власністю Теофіпольської селищної ради. Власником та органом управління майном підприємства є Теофіпольська селищна рада.

01.12.2021 року НКРЕКП прийнято постанову №2454, якою встановлено ПрАТ "НАЕК "УКРЕНЕРГО" тариф на послуги з передачі електричної енергії на рівні 345,64 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з передачі електричної енергії згідно з додатком. Згідно п. 5 постанови, вона набирає чинності з 01.01.2022 року.

17.12.2021 року НКРЕКП прийнято постанову №2611, якою встановлено АТ "Хмельницькобленерго": 1) тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на рівні: для 1 класу напруги 237,47 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість); для 2 класу напруги 1264,42 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість); 2) структуру тарифів на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання згідно з додатком. Згідно п. 4 постанови, вона набирає чинності з 01.01.2022 року.

24.01.2022 року, за результатами проведення процедури публічної закупівлі №UA-2021-11-29-003423-а, між КП Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради (споживач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Хмельницькенергозбут" (постачальник) укладено договір №21400015 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір), яким встановлено порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії.

Згідно п. 1.2. договору, умови цього Договору розроблені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ).

У п. 1.4. договору передбачено, що сторони, керуючись п.3.2.6 ПРРЕЕ, дійшли взаємної згоди на укладання Договору на умовах відмінних від публічної комерційної пропозиції Постачальника. Цей Договір укладено у вигляді єдиного письмового документу на підставі умов тендерної документації та комерційної пропозиції Постачальника поданої згідно процедури закупівлі (ідентифікатор процедури UA-2021-11-29003423-а).

У п. 2.1. договору сторони погодили, що за цим Договором Постачальник продає Споживачу із 2022 року по 31.12.2022 товар «код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія» (Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

У розділі 5 договору визначено ціну, порядок обліку та оплати електричної енергії.

Так, ціна цього Договору становить 4974200,00 грн., в т.ч. ПДВ 829033,33 грн.

Ціна за одиницю Товару визначається у додатку № 1 до Договору «Комерційна пропозиція Постачальника».

Ціна за одиницю Товару включає в себе вартість послуг оператора системи передачі щодо надання послуг з передачі електричної енергії, які необхідні для виконання цього Договору. Інформацію про розмір тарифу на послуги з передачі електричної енергії визначено в Додатку № 1 до Договору.

Ціна за одиницю Товару включає в себе вартість послуг оператора системи щодо надання послуг з розподілу електричної енергії, які необхідні для виконання цього Договору. Інформацію про розмір тарифу на послуги з розподілу електричної енергії визначено в Додатку № 1 до Договору. Вказані послуги оплачуються Споживачем через Постачальника (п.п. 5.1. - 5.4. договору).

Згідно п. 5.5 договору, на виконання п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» сторони домовились, що зміна ціни за одиницю Товару та встановлення щомісячної ціни поставки Товару здійснюється виходячи з коливання ціни на ринку Товару, а саме, зміни середньозваженої ціни на ринку на добу на перед (РДН).

За положеннями п. 5.5.1. збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесення таких змін можливе за наявності пред`явленого учасником обґрунтованого документального підтвердження коливання ціни такого товару на ринку, отриманого від уповноваженого органу (довідка (експертний висновок) з Торгово-промислової палати України чи її територіального відділення. Документ, що надається Учасником повинен містити інформацію про ринкову (середньоринкову) ціну на товар станом на дату укладання договору (попередньої додаткової угоди) та ринкову (середньоринкову) ціну на товар станом на момент укладання додаткової угоди (документ, що підтверджує коливання ціни товару на ринку повинен бути виданим не більше 5 календарних днів відносно дати укладення додаткової угоди). Коливання ціни на ринку має бути обґрунтовано та підтверджено посиланням на дані ДП «Оператор ринку», зокрема офіційного сайту https://www.oree.com.ua/. Зміна ціни за одиницю непоставленого товару здійснюється шляхом множення ціни за одиницю товару станом на дату укладання договору (попередньої додаткової угоди) на індекс (коефіцієнт) зростання вартості товару.

Зміна ціни за одиницю товару здійснюється за наступною формулою:

Цн=ЦпЧК,

де Цн нова ціна за одиницю товару;

Цп попередня ціна за одиницю товару;

К - індекс (коефіцієнт) зростання вартості товару, який визначається за формулою:

К=СРЦ(н) / СРЦ(п), де

СРЦ(н) середньоринкова ціна на товар на момент укладання додаткової угоди (не більше 5 календарних днів відносно дати укладення додаткової угоди).

СРЦ(п) - середньоринкова ціна на товар на момент укладання договору (попередньої додаткової угоди).

У разі документально підтвердженого зростання ціни за одиницю товару, одночасно здійснюється зменшення кількості товару.

Застосування зміненої ціни за одиницю електричної енергії для виставлення рахунку за спожиту електричну енергію здійснюється з дати підписання Сторонами додаткової угоди.

У випадку, якщо коливання ціни на ринку Товару в сторону зменшення становитиме понад 10% відносно Базової ціни Товар, сторони, керуючись п.5 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», дійшли згоди, що вартість Товару за відповідний розрахунковий період може зменшуватись без обмежень максимального відсотку. Обрахунок ціни за одиницю Товару на відповідний розрахунковий період, в такому випадку, визначається за формулою визначеною у п.п.5.5.1 цього Договору (п. 5.6. договору).

За положеннями 5.7. договору на виконання п.7 ч.5 ст. 41Закону України «Про публічні закупівлі» Сторони домовились, що зміна умов цього Договору допускається у випадку зміни регульованих цін (тарифів) і нормативів, які є складовими ціни електричної енергії, а саме, у випадку зміни регульованих цін (тарифів) на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП, що включені у вартість Товару з цим Договором.

Так, у випадку зміни тарифу на передачу та/або тарифу на розподіл електричної енергії постановою НКРЕКП або рішенням іншого уповноваженого органу влади, Сторони вносять відповідні зміни в Додаток №1 до Договору, шляхом укладання додаткової угоди до Договору та викладенням Додатку № 1 в новій редакції. Додаткова угода про внесення змін до Договору в частині зміни тарифу має містити інформацію про зміну Базової ціни Товару (стовпчик 7 таблиці Додатку №1), що сталась у зв`язку зі зміною тарифу на передачу електричної енергії та/або розподілу електричної енергії. Базова ціна Товару в такій додатковій угоді визначається як сума стовпчиків 4, 5 та 6 таблиці Додатку № 1. Ціна Товару без ПДВ та без Тарифів (стовп. 4 таблиці Додатку № 1) в такій додатковій угоді визначається згідно підписаного сторонами Договору або згідно даних вказаних в подальших додаткових угодах до Договору. Додаткова угода про внесення змін до Договору має містити посилання на дату та номер документу, яким змінено тариф на передачу та/або тарифу на розподіл електричної енергії, дату (період) з якої такий тариф починає діяти, а також розмір встановленого тарифу у стовпчиках 5 та/або 6 таблиці Додатку № 1 до Договору (п.п. 5.7.1. - 5.7.3. договору).

Зміна ціни за одиницю товару, згідно п.п.5.5-5.7 Договору здійснюється в письмовій формі, шляхом підписання Сторонами додаткової угоди до Договору (п. 5.8. договору).

Згідно п. 13.1. договору, він набирає чинності з моменту підписання Сторонами, скріплення печатками Сторін (за наявності) і діє до 31.12.2022 року включно, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків.

За положеннями п. 13.6. істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» №922 VIII від 25.12.2015 року (зі змінами), а саме, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесення таких змін здійснюється згідно п.п.5.5.1 Договору; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни. Внесення таких змін здійснюється згідно п.5.7 Договору.

Договір підписано сторонами та скріплено їхніми печатками.

У додатку №1 до договору сторони дійшли згоди, що вартість товару без ПДВ та без тарифу на передачу та розподіл становить 2,94797 грн., тариф на передачу - 0,29393 грн., тариф на розподіл - 1,12143 грн., кількість електричної енергії - 950000 кВт/год, всього сума з ПДВ 4974200,00 грн.

ТОВ "Хмельницькенергозбут" звернулося до відповідача 2 із листом №135 від 31.01.2022 року, у якому, у зв`язку з набуттям з 01.01.2022 року чинності постанови НКРЕКП №2611 від 17.12.2021 року та постанови НКРЕКП №2454 від 01.12.2021 року та збільшенням тарифів на передачу та розподіл електричної енергії, просить споживача укласти додаток №1 до договору в новій редакції.

03.02.2022 року між відповідачами підписано додаткову угоду №1 до договору про постачання електричної енергії споживачу №21400015 від 24.01.2022 року, у якій, у зв`язку зі зростанням тарифів на передачу та розподіл електричної енергії, викладено додаток №1 до договору в новій редакції, згідно якої вартість електричної енергії залишилась незмінною, тариф на передачу склав 0,34564 грн., тариф на розподіл - 1,26442 грн.

Відповідачі 03.11.2022 року уклали додаткову угоду №3 до договору від 24.01.2022 року, у якій дійшли згоди достроково розірвати (припинити) дію договору 21400015 від 24.01.2022 року про постачання електричної енергії споживачу, з 03.11.2022 року.

Хмельницька ТПП в інформаційній довідці від 18.01.2024 року повідомила прокуратуру, що середньозважена ціна купівлі-продажу електроенергії станом на 24.01.2022 року становила 2869,65 грн., станом на 03.02.2022 року - 2368,13 грн.

Відповідно до висновку Держаудитслужби про результати моніторингу закупівлі №UA-2021-11-29-0034230а, за результатами аналізу питання дотримання Замовником законодавства у сфері закупівель щодо визначення предмета закупівлі, відображення закупівлі у річному плані закупівель, оприлюднення інформації щодо закупівлі, повноти відображення інформації в оголошенні про проведення відкритих торгів, відповідності вимог тендерної документації вимогам Закону, своєчасність надання роз`яснення на звернення, розгляду тендерних пропозицій, своєчасності укладення договору про закупівлю та його оприлюднення, відповідності умов договору умовам тендерної пропозиції переможця, дотримання законодавства під час внесення змін до договору про закупівлю та їх оприлюднення порушень не встановлено.

Теофіпольське виробниче управління ЖКГ у листі від 12.01.2024 року, адресованому прокуратурі, проінформувало, що за договором відповідачем 1 спожито 497294 кВт електроенергії, за яку сплачено 2722970,76 грн., на підтвердження чого надав акти приймання-передавання товарної продукції та платіжні інструкції.

У листі від 09.02.2024 року позивач повідомив прокуратуру, що не вживав та не планує вживати заходи щодо визнання недійсною угоди та стягнення коштів, у зв`язку з не передбаченням у бюджеті відповідних витрат.

З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивача звернувся з даним позовом до суду.

Позиція суду.

Щодо підстав звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

За положеннями частин третьої-п`ятої ст.53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої ст.53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 №914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 та від 20.03.2019 у справі №905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах №923/560/18 та №913/ 299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР (надалі в тексті Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Теофіпольської селищної ради, прокурор з огляду на положення ст. ст. 4, 26, 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.22, 26 Бюджетного кодексу України, зазначив, що селищна є органом, який наділено повноваженнями щодо розпорядження коштами місцевого бюджету. Правомірне і раціональне використання бюджетних коштів беззаперечно становить інтерес територіальної громади в особі Теофіпольської селищної ради.

Також стороною в договорі від 24.01.2022 року є комунальне підприємство, яке відповідно до статуту є комунальним підприємством Теофіпольської селищної ради та яка, в свою чергу, є власником та засновником підприємства.

Судом встановлено, що прокуратура зверталась до селищної ради з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді. У відповідь рада листом від 09.02.2024 року повідомила про відсутність намірів звернення до суду та просила прокуратуру представляти інтереси ради в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, надаючи оцінку наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд доходить висновку, що прокурор у встановленому законом порядку обґрунтував підстави для звернення до суду з даним позовом, зокрема, порушення інтересів держави та бездіяльність уповноваженого органу.

Щодо суті спору.

Згідно зі ст.15, 16 Цивільного кодексу України (надалі в тексті ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України).

З матеріалів справи стверджується, що за результатами проведення процедури публічної закупівлі № UA-2021-11-29-003423-а між КП Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради (споживач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Хмельницькенергозбут" (постачальник) укладено договір №21400015 про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч.2, 3 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент від-шкодування.(ч.1 ст.216 ЦК України).

Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.638 ЦК України та ст.180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).

Як встановлено судом, у додатку 1 до договору (Комерційна пропозиція постачальника) визначено наступне: загальна кількість електроенергії - 950 000 кВт/год.; тариф на передачу - 0,29393 грн.; тариф на розподіл - 1,12143 грн.; базова ціна товару з тарифом на передачу та тарифом на розподіл - 4,36333 грн.; загальна вартість договору 4974200,00 грн.

Після укладення додаткової угоди №1 додаток №1 викладено в новій редакції та збільшено тарифи на розподіл та передачу електроенергії, зменшено загальних обсяг поставки до 909421 кВт/год.

За змістом спірної додаткової угоди №1, зміни в договір вносились у зв`язку з набуттям з 01.01.2022 року чинності постанови НКРКЕП №2611 від 17.12.2021 року «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електроенергії АТ «Хмельницькобленерго» на 2022» та зростанням тарифу на послуги з розподілу електроенергії з 1,12143 грн./кВт. год. без ПДВ до 1, 26442 грн./кВт. год. без ПДВ; та постанови НКРЕКП № 2454 від 01.12.2021 року «Про встановлення тарифів на послуги передачі електричної енергії НЕК «Укренерго» на 2022» та зростанням тарифу на послуги з передачі електричної енергії з 0, 29393 грн./кВт. год. без ПДВ до 0, 34564 грн./кВт. год. без ПДВ.

Оцінюючи доводи відповідача, що вказана додаткова угода була укладена правомірно з підстав зміни ціни згідно постанов НКРЕКП, якими визначено обов`язкові регульовані державою тарифи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.1, 2 ч.1 ст.7 Закону України «Про ринок електричної енергії», на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема тарифи на послуги з передачі та розподілу електричної енергії.

Оплата послуг з передачі електричної енергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління здійснюється за тарифами, які визначаються Регулятором відповідно до затвердженої ним методики, Тарифи на послуги з передачі електричної енергії та на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління оприлюднюються оператором системи передачі у порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії (ч.5 ст.33 вищевказаного Закону).

Оплата послуг з розподілу здійснюється за тарифами, які регулює Регулятор відповідно до затвердженої ним методики. Тарифи на послуги з розподілу електричної енергії оприлюднюються операторами систем розподілу в порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії (ч. 4 ст. 46 вищевказаного Закону).

Поруч з тим, правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі», зокрема ч.4 ст.41 якого встановлено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/ спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Істотні умови договору про закупівлю, в силу п.1, 7 ч.5 ст.41 названого Закону не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Таким чином, з аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що внесення змін до договору є правомірним у разі, якщо зміна тарифу на передачу та розподіл електричної енергії відбулася вже після укладення договору про закупівлю електричної енергії.

У даному випадку постанова НКРЕКП №2454 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПРАТ «НЕК «Укренерго» на 2022 рік» та постанова НКРЕКП №2611 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «Хмельницькобленерго» на 2022 рік» із застосуванням стимулюючого регулювання, згідно з яких було збільшено тарифи на передачу та розподіл електричної енергії, були прийняті ще 01.12.2021 та 17.12.2021 та набрали чинності з 01.01.2022.

Натомість, згідно з даними з сайту https://prozorro.gov.ua відповідач подав свою тендерну пропозицію 31.12.2021 року, дата розкриття тендерних пропозицій - 11.01.2022 року, договір укладено 24.01.2022 року. За умовами процедури закупівлі постачання електричної енергії передбачалось на 2022 рік.

Таким чином, на момент подання відповідачем 1 тендерної пропозиції та проведення торгів, постанови НКРЕКП №2454 від 01.12.2021 року та №2611 від 17.12.2021 року вже були прийняті і, зважаючи на визначений умовами закупівлі період постачання електричної енергії (2022 рік) та дату набрання чинності постанов (з 01.01.2022 року), повинні були бути враховані відповідачем при визначенні базової ціни товару у договорі та при формуванні своєї тендерної пропозиції. Окрім того, на момент укладення договору вищевказані постанови уже набрали чинності.

Приписами ст.31, 33 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено право відмови від писання договору про закупівлю як переможця процедури закупівлі, так і замовника.

З наведеного слідує, що відповідач 1 був вправі відмовитися від підписання договору про закупівлю у разі, якщо він не мав можливості виконати його умови в частині постачання електроенергії за цінами, зазначеними в такому договорі з підстав зміни тарифів, що мало б наслідком відхилення його тендерної пропозиції та визначення переможця серед тих учасників, строк дії тендерної пропозиції яких ще не минув.

Суд також зауважує, що тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Згідно зі ст.5 Закону «Про публічні закупівлі», закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Поряд з цим, перемога у тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення без належного обґрунтування є нечесною та недобросовісною діловою практикою з боку постачальника, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги.

На переконання суду, бажаючи запропонувати найнижчу ціну ТОВ «Хмельницькенергозбут» скористалось найвигіднішими положеннями постанови НКРЕКП, якими передбачено найнижчі тарифи на передачу та розподіл електричної енергії, тобто під час участі у відкритих торгах, ігноруючи принцип добросовісної конкуренції Відповідач 1 свідомо занизив ціну на електроенергію з метою отримання перемоги у торгах, та в подальшому поставив перед Комунальним підприємством питання про підвищення ціни.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що додаткову угоду №1 від 03.02.2022 року укладено з порушенням п.1, 7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки зміна тарифу на передачу та розподіл електричної енергії відбулася на підставі постанов НКРЕКП №2454 від 01.12.2021 року, №2611 від 17.12.2021 року і вказаний факт був відомий Відповідачу 1 ще до підписання 24.01.2022 року договору про постачання електричної енергії споживачу, а тому позовна вимога про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 03.02.2022 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При цьому висновок Держаудитслужби про результати моніторингу процедури закупівлі №UA-2021-11-29-003423-а, на який покликається відповідач 1, не спростовує вищевикладеного.

Щодо позовної вимоги Прокурора про стягнення з відповідача 119 298,94 грн. надмірно сплачених коштів, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 712 ЦК України встановлено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми (ч.1 ст.670 ЦК України).

Отже, обов`язок з повернення грошової суми, сплаченої за кількість товару, який фактично не був поставлений покупцеві, встановлено нормами Глави 54 ЦК України. Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Згідно з приписами ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

З актів приймання-передачі товарної продукції, платіжних інструкцій та листа відповідача 2 від 12.01.2024 року судом встановлено, що відповідач 1 поставив 497294 кВт електроенергії, за яку відповідач 2 сплатив 2722970,76 грн.

Недійсність додаткової угоди означає, що зобов`язання сторін регулюються первинним договором. Відтак, постачання електричної енергії споживачу і його оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору від 24.01.2022 року, згідно з яким ціна за 1 кВт/год. електричної енергії становить 5, 236 грн. з ПДВ (4 974 200 / 950 000).

Як встановлено вище, за період дії договору відповідачу 2 поставлено 497294 кВт/год електричної енергії, за яку Комунальне підприємство мало сплатити Товариству 2603831,38 грн. (5, 236 грн. х 497294). Натомість відповідачем 2 сплачено 2722970,76 грн., тобто, 119139,38 грн. (2722970,76 грн. - 2603831,38 грн.) ТОВ "Хмельницькенергозбут" отримав за товар, поставку якого не здійснив.

З викладеного суд доходить висновку, що споживачем безпідставно сплачено, а ТОВ «Хмельницькенергозбут» отримано кошти на загальну суму 119 139,38 грн., тому вони підлягають до стягнення з відповідача 1 на підставі ч.1 ст.670 ЦК України.

Водночас, оскільки прокурором при розрахунку суми сплачених коштів визначено початкову вартість кВт/год в розмірі 5, 23 грн., а не 5, 236 грн. за кВт/год., що призвело до неточностей розрахунку, в стягненні 159,56 грн. коштів, сплачених за непоставлений товар, суд відмовляє.

З приводу доводів відповідача щодо стягнення коштів саме на користь позивача та здійснення оплати за електроенергію власними коштами відповідача 2, суд зазначає наступне.

Так, вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

Правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету міністрів України від 28.02.2002 №228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (надалі в тексті Порядок).(п.6.45 постанови КГС ВС від 16.05.2021 у справі №910/11847/19).

Згідно ст.22 Бюджетного кодексу України (надалі в тексті БК України) для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.(п.18 ч.1 ст.2 БК України).

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені п.п.47 ст.2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18).

Бюджетне асигнування повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

З огляду на встановлене, комунальне підприємство Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради у спірних правовідносинах, які виникли із закупівлі за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня - Теофіпольською селищною радою (висновки викладені у підпункті 6.49 постанови КГС ВС від 16.03.2021 у справі №910/11847/19).

Згідно із частиною четвертою статті 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Таким чином, з урахуванням вище наведених висновків Верховного Суду, а також того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців територіальної громади; завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності; неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення незаконних правочинів Комунальним підприємством, який підконтрольний Теофіпольській селищній раді, призводить до порушення економічних інтересів територіальної громади, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушених прав позивача як головного розпорядника бюджетних коштів та наявність підстав для стягнення надмірно сплачених коштів за незаконним правочином на користь Теофіпольської селищної ради.

Доводи відповідача 1 щодо сплати за електричну енергію власними коштами підприємства не знайшли свого підтвердження, позаяк джерелом фінансування закупівлі у звіті про виконання договору про закупівлю зазначено кошти місцевого бюджету та за рахунок власних коштів, а у платіжних інструкція міститься лише вказівка на платника, яким є комунальне підприємство, при цьому джерело фінансування не зазначено.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини щодо п.1 ст.6 Конвенції, яка зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Це зобов`язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див.рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п.29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v.Ukraine), заява №22750/02, п.42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява №63566/00, п.25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява №5231/04, п.18, 19).

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

З всього вищевикладеного, позов у справі №924/257/24 підлягає частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог. При цьому на відповідачів судовий збір покладається у рівних частинах, позаяк судом встановлено неправомірність дій останніх під час укладення оспорюваної угоди та здійснення розрахунків за нею.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 03.02.2022 року до договору №21400015 від 24.01.2022 року, укладеного між ТОВ "Хмельницькенергозбут" та КП Теофіпольське виробниче управління ЖКГ Теофіпольської селищної ради.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькенергозбут" (29000, м. Хмельницький, вул. Свободи, 57/2, код 42035266) на користь Теофіпольської селищної ради (30602, Хмельницька область, Хмельницький район, смт Теофіполь, вул. Небесної Сотні, 19, код 04405774) 119139,38 грн. (сто дев`ятнадцять тисяч сто тридцять дев`ять грн. 38 коп.) коштів, перерахованих за товар, який не отримано.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницькенергозбут" (29000, м. Хмельницький, вул. Свободи, 57/2, код 42035266) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, код 02911102) 3025,98 грн. (три тисячі двадцять п`ять грн. 98 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Стягнути з комунального підприємства Теофіпольське виробниче управління житлово-комунального господарства Теофіпольської селищної ради (30602, Хмельницька область, Хмельницький район, смт Теофіполь, вул. Заводська, 9, код 03356080) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, код 02911102) 3025,97 грн. (три тисячі двадцять п`ять грн. 97 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

В стягненні 159,56 грн. відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 13.05.2024 року

СуддяМ.В. Музика

Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи; сторонам в електронні кабінети