Постанова
від 17.04.2024 по справі 922/3734/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/3734/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Фермерського господарства «Подолівське» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» - Сергієнко К.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро» - Оріщенко Н.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії «Ботік» - Оріщенко Н.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Барвінкове-Агро» - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Краснопавлівський Елеватор» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 (у складі колегії суддів: Слободін М.М. (головуючий), Шутенко І.А., Гребенюк Н.В.)

на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (у складі колегії суддів: Слободін М.М. (головуючий), Шутенко І.А., Гребенюк Н.В.)

у справі № 922/3734/21

за позовом Фермерського господарства «Подолівське», Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії «Ботік»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Барвінкове-Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснопавлівський Елеватор»,

про визнання права власності;

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії «Ботік»

до Фермерського господарства «Подолівське», Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Барвінкове-Агро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснопавлівський Елеватор»,

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року Фермерське господарство «Подолівське» (далі - ФГ «Подолівське») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Колос» (далі - ТОВ «Колос») звернулися до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просили суд:

- визнати право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках з кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04:000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04:000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:04:000:1097 у кількості 358 640,00 кг, який зберігається Товариством з обмеженою відповідальністю «Барвінкове-Агро» (далі - ТОВ «Барвінкове-Агро») відповідно до товарно-транспортних накладних згідно з наведеним переліком;

- визнати право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельній ділянці з кадастровим номером 6320480500:08:000:0070 у розмірі 27 560,00 кг, що зберігається Товариством з обмеженою відповідальністю «Краснопавлівський Елеватор» (далі - ТОВ «Краснопавлівський Елеватор») відповідно до складської квитанції на зерно від 09.09.2021 № 585;

- визнати право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках з кадастровими номерами: 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0070, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073, 6320480500:08:000:0075, зібраний Товариством з обмеженою відповідальністю Компанією «Ботік» (далі - ТОВ «Компанія «Ботік») 17.09.2021 у кількості 102 060,00 кг;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Краєвид Агро» (далі - ТОВ «Краєвид Агро») та ТОВ «Компанія «Ботік» солідарно повернути 102 060,00 кг зерна соняшника в натурі за характеристиками: соняшник не класний, ДСТУ 7011:2009, вологість 10,30, зернова домішка 7,39, сміттєва домішка 10,98.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ «Колос» здійснювало господарську діяльність з вирощування соняшнику на зазначених земельних ділянках на підставі договору суборенди від 01.01.2020, укладеного з ФГ «Подолівське», та відповідно мало право на збір урожаю на цих земельних ділянках, проте відповідачами заперечується право товариства на цей врожай соняшнику.

ТОВ «Компанія «Ботік» подало до суду зустрічний позов до ФГ «Подолівське» та ТОВ «Колос» про визнання права власності на врожай соняшнику в кількості 358 640,00 кг, який передано на зберігання ТОВ «Барвінкове-Агро», та на врожай соняшнику в кількості 27 560,00 кг, який передано на зберігання ТОВ «Краснопавлівський Елеватор», який обґрунтовано тим, що спірний урожай соняшнику вирощено на зазначених земельних ділянках саме ТОВ «Компанія «Ботік» на підставі договору спільної діяльності від 25.03.2021 № 01/25/03.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.10.2022, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023, первісний позов задоволено частково. Провадження у справі №922/3734/21 у частині первісного позову ФГ «Подолівське» до ТОВ «Краєвид Агро», ТОВ «Компанія «Ботік» закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2023 касаційну скаргу ТОВ «Компанія «Ботік» задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 у частині первісного позову скасовано; справу № 922/3734/21 у цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 залишено без змін.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 первісний позов задоволено частково:

визнано право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках з кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04:000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04:000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:04:000:1097 у кількості 358 640,00 кг, який передано ТОВ «Барвінкове-Агро» відповідно до товарно-транспортних накладних, перелік яких наведено у рішенні, та зібраних відповідно до абзацу третього резолютивної частини ухвали Господарського суду Харківської області від 23.09.2021 про забезпечення позову у справі № 922/3734/21;

визнано право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельній ділянці з кадастровим номером 6320480500:08:000:0070 в кількості 27 560,00 кг, що зберігався ТОВ «Краснопавлівський Елеватор» відповідно до складської квитанції на зерно від 09.09.2021 № 585. Визнано за ТОВ «Колос» право власності на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках з кадастровими номерами: 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0070, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073, 6320480500:08:000:0075, зібраний ТОВ «Компанія «Ботік» 17.09.2021 у кількості 102 060,00 кг;

зобов`язано ТОВ «Краєвид Агро» та ТОВ «Компанія «Ботік» солідарно передати ТОВ «Колос» зерно соняшника в розмірі 102 060,00 кг в натурі за характеристиками: соняшник не класний, ДСТУ 7011:2009, вологість 10,30, зернова домішка 7,39, сміттєва домішка 10,98.

Стягнуто з ТОВ «Краєвид Агро» на користь ТОВ «Колос» 66 795,05 грн судового збору. Стягнуто з ТОВ «Компанія «Ботік» на користь ТОВ «Колос» 66 795,05 грн судового збору.

У задоволенні первісних позовних вимог ФГ «Подолівське» відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 13.10.2023 заяву ТОВ «Колос» (вх. № 27323 від 09.10.2023) задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Краєвид Агро» на користь ТОВ «Колос» 75 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ТОВ «Компанія «Ботік» на користь ТОВ «Колос» 75 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заяву ТОВ «Колос» (вх. № 27323 від 09.10.2023) залишено без задоволення.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Колос» на користь ТОВ «Краєвид Агро» 160 308,12 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 13.10.2023 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Колос» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 заяву ТОВ «Краєвид Агро» про ухвалення додаткової постанови задоволено. Стягнуто з ТОВ «Колос» на користь ТОВ «Краєвид Агро» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 70 000,00 грн.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 заяву ТОВ «Компанія «Ботік» про ухвалення додаткової постанови задоволено. Стягнуто з ТОВ «Колос» на користь ТОВ «Компанія «Ботік» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги при первісному розгляді справи в сумі 196 872,14 грн та за подання касаційної скарги при первісному розгляді справи в сумі 262 496,18 грн.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2024 року ТОВ «Колос» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, а рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.02.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3734/21 за касаційною скаргою ТОВ «Колос» з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.03.2024.

Також ТОВ «Колос» у березні 2024 року подало касаційну скаргу на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, прийняту за результатами розгляду заяви ТОВ «Краєвид Агро» про ухвалення додаткової постанови, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати зазначену додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити заяву ТОВ «Краєвид Агро» та стягнути з ТОВ «Колос» судові витрати на професійну правничу допомогу в апеляційному провадженні в сумі 27 562,00 грн.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3734/21 за касаційною скаргою ТОВ «Колос» на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.03.2024.

ТОВ «Краєвид Агро» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Також ТОВ «Краєвид Агро» зазначило, що розмір судових витрат товариства на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції визначено у фіксованому розмірі та становить 70 000,00 грн, докази понесення таких витрат буде надано відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку.

Крім того, ТОВ «Колос» у березні 2024 року подало касаційну скаргу на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024, прийняту за заявою ТОВ «Компанія «Ботік» про ухвалення додаткової постанови, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати зазначену додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «Компанія «Ботік» відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 922/3734/21 за касаційною скаргою ТОВ «Колос» на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.03.2024.

ТОВ «Компанія «Ботік» у відзивах (аналогічного змісту) на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, тому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 - без змін. Також ТОВ «Компанія «Ботік» зазначило, що розмір судових витрат товариства на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції визначено у фіксованому розмірі та становить 10 000,00 грн, докази понесення таких витрат буде надано відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку.

У судовому засіданні 27.03.2024 було оголошено перерву до 17.04.2024.

ФГ «Подолівське», ТОВ «Барвінкове-Агро», ТОВ «Краснопавлівський Елеватор» у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ТОВ «Колос», ТОВ «Краєвид Агро», ТОВ «Компанія «Ботік», дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на території Богодарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області знаходяться земельні ділянки, власниками яких є фізичні особи, зокрема, ділянки з такими кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04:000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04:000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:04:000:1097, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:08:000:0070, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0075, 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073.

У 2007, 2008, 2012 роках ці земельні ділянки передані у користування ТОВ «Краєвид Агро» (орендар) на підставі договорів оренди, укладених з відповідними фізичними особами (орендодавцями). Право оренди ТОВ «Краєвид Агро» зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

03.01.2017 ТОВ «Краєвид Агро» (орендар) і ФГ «Подолівське» (суборендар) уклали договір суборенди землі № 03/01/17-ПО (далі - договір суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО), за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Барвінківського району. Земельні ділянки, що орендуються, знаходяться у володінні та користуванні орендаря відповідно до договорів оренди землі, укладених між їх власниками та орендарем. В суборенду передаються земельні ділянки, загальною площею 826,58 га, згідно з переліком, наведеним у додатку № 1 до договору (пункти 1.1, 1.2, 2.1 договору суборенди); договір укладено строком на три роки. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами (пункт 3.1); передача земельних ділянок суборендарю здійснюється за актом їх приймання-передачі (пункт 6.1).

Відповідно до пункту 7.1 договору суборенди після припинення дії договору суборендар повертає протягом 5 календарних днів орендарю земельні ділянки у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав їх у суборенду, за винятком випадків погіршення стану земельних ділянок не з вини суборендаря.

Згідно з пунктом 9.3 договору суборенди суборендар має право на збір урожаю у випадку закінчення дії цього договору, у тому числі достроково, до збору суборендарем урожаю культур, що вирощувалися ним на земельних ділянках, а орендар зобов`язаний не чинити перешкод у зборі такого урожаю суборендарем.

Суборендар зобов`язаний повернути орендарю орендовані земельні ділянки після закінчення суборенди, якщо інше не передбачено договором суборенди або не погоджено сторонами у письмовій формі (пункт 9.4 договору суборенди).

Відповідно до пункту 10.1 договору суборенди зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

У пункті 12.3 договору суборенди сторони погодили, що невід`ємними частинами договору є додаток № 1 (перелік земельних ділянок) та акт приймання-передачі земельних ділянок в суборенду.

За змістом додаткової угоди від 27.12.2019 до договору суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО, ТОВ «Краєвид Агро» (орендар) і ФГ «Подолівське» (суборендар) погодили викласти пункт 3.1 статті 3 договору «Строк дії Договору» в редакції, відповідно до якої строк дії договору до 03.01.2021 включно. Ця додаткова угода набирає чинності після підписання сторонами. Зміни до права оренди земельної ділянки оформляються відповідно до чинного законодавства України.

01.01.2020 ФГ «Подолівське» (орендар) і ТОВ «Колос» (суборендар) укладено договір суборенди землі № 1-БР (далі - договір суборенди від 01.01.2020 № 1-БР), за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться на території Богодарівської сільської ради Барвінківського району Харківської області. Земельні ділянки, що орендуються, знаходяться у користуванні орендаря відповідно до договору суборенди землі, укладеного між користувачем та орендарем.

Згідно з пунктом 2.1 договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР в суборенду передаються земельні ділянки, загальною площею 760,7351 га, у тому числі і спірні земельні ділянки з кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04:000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04:000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:04:000:1097, 6320480500:08:000:0070, 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073, 6320480500:08:000:0075.

Відповідно до пункту 3.1 договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР цей договір набирає чинності після підписання його обома сторонами договору.

У пункті 3.2 договору сторони погодили термін дії договору до 31.12.2020.

Згідно з пунктом 3.4 договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР, після закінчення терміну дії цього договору договір підлягає поновленню шляхом укладення нового договору (договорів) суборенди землі.

Відповідно до пункту 9.3 договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР суборендар має право у випадку закінчення дії цього договору, в тому числі достроково, на повне право завершення робіт по розпочатому агрономічному сезону, відповідно до агрономічних технологій, які завершуються збором урожаю культур, що вирощувалися ним на суборендованих земельних ділянках, а орендар зобов`язаний не чинити перешкод у завершенні таких робіт та зборі такого урожаю суборендарем.

У пункті 10.6 договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР сторони погодили, що у разі дострокового припинення дії договору на передбачених ним підставах, суборендар має право завершити розпочатий агрономічний сезон, включаючи повний збір врожаю в установлений агрономічний термін для кожної конкретної сільськогосподарської культури. Передача земельної ділянки орендарю відбувається після завершення збирання врожаю на усій ділянці.

19.05.2021 ТОВ «Краєвид Агро» звернулося до ФГ «Подолівське» з вимогою (за вих. №01/19-05), у які зазначило, що згідно з умовами пункту 3.1 договору суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО (у редакції додаткової угоди від 27.12.2019) строк цього договору закінчився 03.01.2021, у зв`язку з чим ТОВ «Краєвид Агро» вимагає від ФГ «Подолівське»: 1) повернути орендовані земельні ділянки. У випадку наявності засіяних сільськогосподарських культур на орендованих земельних ділянках, надати інформацію про такі земельні ділянки, вид засіяних сільськогосподарських культур, а також інформацію про запланований час збору урожаю; 2) сплатити кошти за фактичне користування орендованими земельними ділянками в період з січня 2021 по травень 2021 року.

22.05.2021 ФГ «Подолівське» звернулось до ТОВ «Колос» з вимогою № 1, в якій зазначило про отриману вимогу від ТОВ «Краєвид Агро» від 19.05.2021 № 01/19-05 щодо зобов`язання повернути земельні ділянки та за наявності засіяних сільськогосподарських культур на орендованих ділянках просило надати інформацію про такі ділянки, вид засіяння та запланований час збору урожаю. Окремо було зазначено про сплату грошових коштів за фактичний час користування земельними ділянками. Також наведено перелік земельних ділянок з кадастровими номерами, що передані ФГ «Подолівське» до ТОВ «Колос». У зв`язку з наведеним просило зазначити про наявність і вид сільськогосподарських культур на орендованих ділянках та вказати запланований час збору врожаю. Надати гарантування орендної плати за фактичний час користування орендованими земельними ділянками.

ТОВ «Колос» у листі від 25.05.2021 надало відповідь на вимогу ФГ «Подолівське» від 22.05.2021 № 1, в якому навело таблицю із зазначенням розподілу земельних ділянок, орендованих ФГ «Подолівське» у ТОВ «Краєвид Агро», що наразі перебувають у користуванні ТОВ «Колос», щодо яких ТОВ «Краєвид Агро» висунута вимога до ФГ «Подолівське» щодо їх повернення. Виділені земельні ділянки належать ТОВ «Краєвид Агро». Відповідно до строків збору врожаю ТОВ «Колос» наголосило на гарантуванні орендної плати за час фактичного користування земельними ділянками.

У листі від 27.05.2021 за вих.№ 2 ФГ «Подолівське» повідомило ТОВ «Краєвид Агро», що усі суборендовані земельні ділянки будуть повернуті одразу після збору врожаю сезону 2020/2021 років. Запланований термін збору врожаю серпень-жовтень 2021 року. Неможливість негайно повернути земельні ділянки обґрунтовано пунктом 9.3 договору суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО, яким передбачено право суборендаря на збір врожаю і після закінчення строку дії договору. ФГ «Подолівське» також гарантувало оплату за термін фактичного використання земельних ділянок, виходячи з розміру суборендної плати, визначеної у договорі суборенди та додаткових угод до нього, а також відповідно до фактичної площі суборенди.

ФГ «Подолівське» та ТОВ «Колос» звернулися до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просили суд: визнати право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках з кадастровими номерами: 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04:000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04:000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:04:000:1097 у кількості 358 640,00 кг, який зберігається ТОВ «Барвінкове-Агро» відповідно до товарно-транспортних накладних згідно з наведеним переліком; визнати право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельній ділянці з кадастровим номером 6320480500:08:000:0070 у розмірі 27 560,00 кг, що зберігається ТОВ «Краснопавлівський Елеватор» відповідно до складської квитанції на зерно від 09.09.2021 № 585; визнати право власності ТОВ «Колос» на врожай соняшнику, вирощеного на земельних ділянках з кадастровими номерами: 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0070, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073, 6320480500:08:000:0075, зібраний ТОВ «Компанія «Ботік» 17.09.2021 у кількості 102 060,00 кг; зобов`язати ТОВ «Краєвид Агро» та ТОВ «Компанія «Ботік» солідарно повернути 102 060,00 кг зерна соняшника в натурі за характеристиками: соняшник не класний, ДСТУ 7011:2009, вологість 10,30, зернова домішка 7,39, сміттєва домішка 10,98.

ФГ «Подолівське» та ТОВ «Колос» зазначали, що протягом другого півріччя 2020 року- першого півріччя 2021 року ТОВ «Колос» на земельних ділянках виконало ряд сільськогосподарських робіт: дискування, глибокорозпушування, боронування, культивація, розкидання мінеральних добрив, посів соняшника без внесення добрив, внесення добрив, що підтверджується актами про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив та засобів хімічного захисту, актами витрат насіння та садивного матеріалу; даними спостереження за сільськогосподарською технікою, що належить ТОВ «Колос», у системі геокоординат відповідно до кадастрової карти України (трекінг-спостереження), за якими конкретна власна та/або орендована ТОВ «Колос» сільськогосподарська техніка (трактори, комбайни, вантажні автомобілі тощо) у конкретний час перебували на конкретних земельних ділянках з числа спірних земельних ділянок; звітом про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2021 року від 02.06.2021 (форма 4-сг (річна), який у встановленому порядку подано до органів Держстату.

Позивачі стверджували, що 07.09.2021 ТОВ «Краєвид Агро» вчинило дії, що перешкодили ТОВ «Колос» перевезти урожай соняшника з земельної ділянки, з кадастровим номером 6320480500:08:000:0070. Цю частину врожаю у кількості 27562,00 кг ТОВ «Краєвид Агро» через уповноваженого представника Славгородського В.Г. передало на зберігання ТОВ «Краснопавлівський елеватор» відповідно до складської квитанції на зерно від 09.09.2021 № 586.

З іншої частини земельних ділянок, а саме, з ділянок з кадастровими номерами 6320480500:08:000:0067, 6320480500:08:000:0068, 6320480500:08:000:0069, 6320480500:08:000:0070, 6320480500:08:000:0071, 6320480500:08:000:0072, 6320480500:08:000:0073, 6320480500:08:000:0075, урожай соняшника був зібраний ТОВ «Компанія «Ботік».

З решти земельних ділянок з кадастровими номерами 6320480500:04:000:0151, 6320480500:04:000:0930, 6320480500:04:000:0934, 6320480500:04:000:0984, 6320480500:04:000:1098, 6320480500:04:000:1102, 6320480500:04:000:0932, 6320480500:04:000:0045, 6320480500:04:000:0046, 6320480500:04:000:0047, 6320480500:04:000:0048, 6320480500:04:000:0053, 6320480500:04:000:0056, 6320480500:04:000:0061, 6320480500:08:000:0043, 6320480500:08:000:0044, 6320480500:08:000:0045, 6320480500:04:000:1097 урожай соняшника зібраний ТОВ «Колос» у порядку виконання ухвали господарського суду Харківської області від 23.09.2021 про забезпечення позову у справі № 922/3734/21. Ця частина врожаю у кількості 358640,00 кг передана на відповідальне зберігання ТОВ «Барвінкове-Агро» на підставі товарно-транспортних накладних № 531516 від 30.09.2021, № 531517 від 30.09.2021, № 531518 від 30.09.2021, № 790299 від 30.09.2021, № 790300 від 30.09.2021, № 790301 від 30.09.2021, № 790302 від 30.09.2021, № 790303 від 01.10.2021, № 790304 від 01.10.2021, № 790305 від 01.10.2021, № 790307 від 01.10.2021, № 790306 від 01.10.2021, № 790308 від 01.10.2021, № 790312 від 01.10.2021, № 790309 від 01.10.2021, № 790310 від 01.10.2021, № 790311 від 01.10.2021.

Зазначені обставини, на думку ФГ «Подолівське» та ТОВ «Колос», свідчать про порушення їх прав та охоронюваних законом інтересів, що підлягають захисту в судовому порядку в обраний позивачами спосіб.

Суди розглядали справи неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 922/3734/21 було частково задоволено касаційну скаргу ТОВ «Компанія «Ботік»; постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 в частині вирішення первісного позову було скасовано та в цій частині справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції; у решті ці судові рішення залишено без змін.

Суд касаційної інстанції виходив із того, зокрема, що на час укладення між ФГ «Подолівське» і ТОВ «Колос» договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР чинним законодавством було передбачено державну реєстрацію договору суборенди, проте судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не було встановлено ані факту державної реєстрації договору суборенди, ані факту державної реєстрації права суборенди земельної ділянки, а відтак не встановлено, чи взагалі набуло ТОВ «Колос» право користування спірними земельними ділянками та чи було це товариство належним користувачем таких ділянок; суди обох інстанцій не встановили належним чином дати закінчення дії договору суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО, та відповідно, чи мали позивачі за первісним позовом користуватися відповідними земельними ділянками.

За результатами нового розгляду справи суд першої інстанції позов ФГ «Подолівське» та ТОВ «Колос» задовольнив частково та зазначив, що відсутність реєстрації права оренди та реєстрації договору суборенди не свідчить про відсутність у позивачів прав на врожай, яке випливає як із взаємовідносин позивачів між собою, так і з умов договору суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО; обидві сторони договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР визнають його чинність та не заперечують ці обставини; це договір не визнавався недійсним; податкові накладні та платіжні доручення зі сплати суборендної плати, подані сторонами, свідчить про реальне виконання договору.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову ФГ «Подолівське» і ТОВ «Колос» та мотивував таке рішення тим, зокрема, що за встановленими у справі обставинами, за договором суборенди від 01.01.2020 № 1-БР ТОВ «Колос» не набуло статусу землекористувача (суборендаря) та відповідно не набуло право користування земельними ділянками, у тому числі для вирощування сільськогосподарських культур та збору з них врожаю, оскільки таке право відповідно до чинних на момент укладення цього договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР норм Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України виникало з моменту державної реєстрації договору суборенди, проте ані договір суборенди від 01.01.2020 № 1-БР, ані право суборенди за ним у встановленому порядку зареєстровано не було. Разом із тим право суборенди ФГ «Подолівське» за договором суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО припинено, тому передбачене за цим договором право ФГ «Подолівське» зібрати врожай після закінчення строку договору не має жодного значення для визнання права власності на спірний урожай за ТОВ «Колос», яке в свою чергу не було належним користувачем спірних земельних ділянок.

У поданій касаційній скарзі на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 ТОВ «Колос» посилається, зокрема, на:

- неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) щодо презумпції правомірності правочину та не врахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17;

- неправильне застосування апеляційним судом положень статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо похідного характеру державної реєстрації прав без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц;

- неправильне застосування апеляційним судом положень статті 8 Закону України «Про оренду землі» і не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2023 у справі № 718/209/23;

- порушення апеляційним судом положень статті 79 ГПК щодо стандарту вірогідності доказів та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.04.2023 у цій справі № 922/3734/21;

- неправильне застосування апеляційним судом положень статей 637, 213 ЦК щодо тлумачення правочину та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17;

- неправильне застосування апеляційним судом положень частини 1 статті 331, частини 2 статті 328 ЦК щодо правомірного виникнення права власності та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.08.2021 у справі № 305/1468/16-ц, від 25.04.2023 у цій справі № 922/3734/21.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Відповідно до статті 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18).

Позов про визнання права власності у порядку статті 392 ЦК пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідачем - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Оскільки набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, у вирішенні спорів про право власності установленню підлягає з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК.

Таким чином, за змістом статті 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому у спорах про визнання права власності позивач повинен довести такі факти: наявність спірного майна, тобто його фактичне існування; обставини, що свідчать про набуття позивачем права власності на спірне майно, тобто створення майна позивачем або набуття ним майна на підставі договору тощо; володіння позивача спірним майном (подібна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 908/236/18).

У справі, що розглядається, позивачі доводять, що ТОВ «Колос», здійснював господарську діяльність з вирощування соняшнику на зазначених земельних ділянках на підставі договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР, укладеного з ФГ «Подолівське», тому є власником зібраного на цих земельних ділянках урожаю, що не визнається відповідачами.

Верховний Суд, передаючи зазначену справу на новий розгляд, у постанові від 25.04.2023 зазначив, зокрема, що судами не встановлено, чи взагалі набуло ТОВ «Колос» право користування спірними земельними ділянками та чи було належним користувачем таких ділянок, з огляду на те, що станом на 01.01.2020 частиною 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» було передбачено, що саме договір суборенди земельної ділянки підлягав державній реєстрації. У свою чергу, у зв`язку зі змінами, внесеними згідно з Законом України від 05.12.2019 № 340-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності 16.01.2020, частиною 5 статті 8 Закону України «Про оренду землі» було викладено у редакції, відповідно до якої право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації, проте судами обох інстанцій не було встановлено ані факту державної реєстрації договору суборенди, ані факту державної реєстрації права суборенди земельної ділянки, тому висновки судів в частині чинності відповідного договору суборенди є передчасними.

Відповідно до частин 1, 2 статті 631 ЦК (тут і далі у редакції на час підписання договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Статтею 638 ЦК передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2).

Згідно зі статтею 640 ЦК договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина 2). Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина 3).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина 1 статті 210 ЦК).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 759 ЦК за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК).

Згідно із частиною 1 статті 93 ЗК право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда) (частина 6 статті 93 ЗК).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час підписання договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР) орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду (частина 1). Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому (частина 2). Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі (частина 3). У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється (частина 4). Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації (частина 5).

У статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК; у редакції, чинній на час підписання договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а статтею 126 ЗК (у відповідній редакції) визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі у редакції, чинній на час підписання договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права, похідні від права власності, між іншим, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (стаття 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, з огляду на викладене договір суборенди земельної ділянки має похідний характер від договору оренди земельної ділянки та його умови обмежуються умовами договору оренди земельної ділянки і не повинні суперечити йому, а строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі, і у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Так, у справі № 927/75/20 Верховний Суд у постанові від 15.04.2021 навів висновок про те, що відповідно до положень статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції до 01.01.2013), укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто, розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

За висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 922/1658/19, необхідно розмежовувати державну реєстрацію речових прав, зокрема, на землю, порядок якої урегульовано у статтях 125, 126 ЗК, та державну реєстрацію правочину (стаття 210 ЦК). На час внесення змін до договору оренди у цій справі (2016 рік), земельне законодавство не передбачало державної реєстрації таких договорів, тому положення статті 210 ЦК у цьому випадку не можуть бути застосовані.

У постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 01.01.2013 набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01.01.2013 відповідач не міг зареєструвати спірний правочин. Оскільки відповідач не здійснив державну реєстрацію договору оренди землі (до 01.01.2013), договір між позивачем та відповідачем чинності не набрав і, відповідно підприємство не набуло прав орендаря за спірним договором оренди землі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 902/1207/22 наведено правовий висновок, за яким «…свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо ці відносини регулюють імперативні норми.

Тому сторони договору не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у підпунктах 7.7-7.10 постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та пунктах 22-25 постанови від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

Умови договору, щодо яких має бути досягнута згода, не повинні суперечити законодавчо визначеним умовам, за яких такий договір може бути укладений (стаття 6 ЦК). У протилежному випадку правочин (його окремі умови), що не відповідає закону, не створює правових наслідків, на які він спрямовувався, оскільки застосування імперативної норми закону не може залежати від волі приватних осіб. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 8.41 постанови від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16, підпункті 7.2.6 постанови від 08.08.2021 у справі № 906/1336/19 та пункті 181 постанови від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21…».

Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, момент набрання чинності договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР сторони визначили та пов`язали з моментом підписання його обома сторонами договору.

Відповідно до наведених вище спеціальних норм матеріального права, у редакції на час підписання між позивачами договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР, момент набрання чинності договору суборенди землі визначався з дати проведення державної реєстрації такого договору.

Отже, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що визначення сторонами (ФГ «Подолівське»/ТОВ «Колос») в договорі суборенди від 01.01.2020 № 1-БР положення про те, що цей договір набирає чинності після підписання його обома сторонами договору (пункт 3.1 цього договору) не свідчить про те, що цей договір дійсно набрав чинності з моменту його підписання сторонами, оскільки такий висновок не відповідатиме нормам спеціального законодавства (у відповідній редакції), що регулює питання оренди (суборенди) землі.

Проте, встановивши, на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 25.04.2023 у цій справі, що позивачі не вчинили дій щодо державної реєстрації ані договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР, ані права суборенди щодо зазначених земельних ділянок за цим договором у встановленому законом порядку, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ТОВ «Колос» не набуло статусу землекористувача (суборендаря) щодо відповідних земельних ділянок, а відтак і прав щодо володіння та користування цими земельними ділянками, у тому числі для здійснення господарської діяльності з вирощування сільськогосподарських культур та збору з них урожаю.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, виконавши вказівки Верховного Суду у цій справі відповідно до положень статті 316 ГПК, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про не доведення позивачами (ФГ «Подолівське»/ТОВ «Колос») у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність правових підстав для визнання за ТОВ «Колос» права власності на урожай соняшника, вирощеного на спірних земельних ділянках.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ТОВ «Колос» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 204, 637, 213, частини 1 статті 331, частини 2 статті 328 ЦК, статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 8 Закону України «Про оренду землі» та не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 16.10.2023 у справі № 718/209/23, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, від 18.08.2021 у справі № 305/1468/16-ц, від 25.04.2023 у цій справі № 922/3734/21.

Так, доводи ТОВ «Колос» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 204, 637, 213 ЦК та не врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17, є безпідставними, оскільки, правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, позаяк предметом позову у справі № 344/2483/18 є вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в порядку статті 1214 ЦК, сум інфляційних втрат і 3 % річних в порядку статті 625 ЦК у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання; а предметом позову у справі № 607/11746/17 є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у зв`язку з порушенням зобов`язання за договором комісії на вчинення правочинів по придбанню автомобілів на території Швецарської Конфедерації.

Щодо доводів ТОВ «Колос» про неправильне застосування апеляційним судом положень статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо похідного характеру державної реєстрації прав (у контексті чинності додаткової угоди до договору суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО) без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 (позов про звернення стягнення на предмет іпотеки), від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17 (позов про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації та визнання права власності на спадкове майно), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (позов про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, державних актів на право власності на земельні ділянки, свідоцтв про право власності на земельні ділянки, рішень про державну реєстрацію права власності на ці об`єкти нерухомого майна, договорів іпотеки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння), необхідно зазначити таке.

У цих наведених скаржником постановах Верховного Суду міститься, зокрема, висновок, який узагальнено зводиться до того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Водночас такі висновки суду касаційної інстанції ґрунтуються на встановлених судами попередніх інстанцій обставинах доведення/не доведення стороною обставин існування в особи права власності щодо предмета спору, зокрема, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки в такому випадку сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності.

Натомість у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів установлено обставини, за якими право власності на спірний урожай просить визнати за собою не ФГ «Подолівське» як суборендар за договором суборенди від 03.01.2017 № 03/01/17-ПО, а саме ТОВ «Колос» на підставі договору суборенди від 01.01.2020 № 1-БР, яке за встановлених фактичних обставин у справі не набуло права користування земельними ділянками, у тому числі для здійснення господарської діяльності з вирощування сільськогосподарських культур та збору з них урожаю. Тобто при вирішенні спору про право власності судом апеляційної інстанції не встановлено наявності тих підстав, з якими закон пов`язує набуття права власності на спірне майно, а також можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Посилання ТОВ «Колос» у касаційній скарзі на неправильне застосування апеляційним судом положень статті 8 Закону України «Про оренду землі» і не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2023 у справі № 718/209/23, також не можна визнати обґрунтованими, оскільки предметом позову у справі № 718/209/23 є вимога позивача про визнання дій незаконними та зобов`язання поновити нарахування середнього заробітку; у цій справі при вирішенні трудового спору положення статті 8 Закону України «Про оренду землі» взагалі не застосовувалися, правовідносини у справі № 718/209/23 і у справі № 922/3734/21 не є подібними, тому відсутні підстави вважати, що судом апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права.

ТОВ «Колос» також посилається на неправильне застосування апеляційним судом положень частини 1 статті 331, частини 2 статті 328 ЦК щодо правомірного виникнення права власності та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.08.2021 у справі № 305/1468/16-ц (позов про визнання права власності на майнові права на об`єкт незавершеного будівництва міні-готельного комплексу), проте, по-перше, правовідносини у цій справі та у справі № 922/3734/21 не є подібними, а, по-друге, суд касаційної інстанції у справі № 305/1468/16-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій та передав справу на новий розгляд, що не є остаточним вирішенням спору.

Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом положень статті 79 ГПК щодо стандарту вірогідності доказів та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 25.04.2023 у цій справі № 922/3734/21 також відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки наведені скаржником в касаційній скарзі цитати правових висновків Верховного Суду у наведених справах щодо стандарту доказування відповідно до положень статті 79 ГПК є загальними вимогами процесуального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ця норма та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.

Посилання у касаційній скарзі на не надання судом апеляційної інстанції при встановленні обставин початку агрономічного циклу вирощування соняшника врожаю 2021 належної оцінки поданим позивачем доказам, зокрема, Методичним рекомендаціям з вирошування олійної сировини, Технологічній карті, відповіді на АЗ від Інституту олійництва та трекінг-карті за 2020 та 2021 роки щодо виконання циклів, передбачених технологічною картою та агрономічними рекомендаціями, не приймаються до уваги, оскільки доводи касаційної скарги позивача у цій частині Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваного судового рішення та надати власну оцінку зазначеним доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, доводи ТОВ «Колос» про неправильне застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального права та порушення норм процесуального права є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених вище висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Колос» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024

Щодо касаційних скарг ТОВ «Колос» на додаткові постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 суд касаційної інстанції зазначає таке.

Так, додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 заяву ТОВ «Краєвид Агро» про ухвалення додаткової постанови задоволено. Стягнуто з ТОВ «Колос» на користь ТОВ «Краєвид Агро» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 70 000,00 грн.

Тобто предметом оскарження є судові рішення суду апеляційної інстанції, якими вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом статті 123 ГПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 ГПК установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договору про надання правової допомоги ТОВ «Краєвид Агро») договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

При вирішенні заяви ТОВ «Краєвид Агро» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом апеляційної інстанції установлено, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом апеляційної скарги у справі № 922/3734/21 апелянтом надано копію договору про консультування та надання правової допомоги від 22.12.2021 № 22/12-1, укладеного між Адвокатським бюро «ОРІЩЕНКО» та ТОВ «Краєвид Агро», копію додаткової угоди від 12.05.2023 до договору № 22/12-1, копію додаткової угоди від 01.11.2023 до договору № 22/12-1, копію акта приймання-передачі наданих юридичних послуг від 16.01.2024. Також в матеріалах справи міститься копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АХ №11569019 від 08.11.2023, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 847.

Зокрема, додатковою угодою від 12.05.2023 сторонами було погоджено, що в рамках договору про консультування та надання правової допомоги від 22.12.2021 № 22/12-1 Адвокатським бюро «ОРІЩЕНКО» також здійснюватиметься представництво інтересів ТОВ «Краєвид Агро» при новому розгляді справи № 922/3734/21 в судах всіх інстанцій; за надання юридичних послуг клієнт зобов`язується виплачувати Адвокатському бюро винагороду (пункт 4.1), вартість юридичних послуг за цим договором розраховується з урахуванням погодинних ставок Адвокатського бюро; безпосередній виконавець послуг (посада) та ставка, гривень/годину: адвокат-засновник Адвокатському бюро - 3 675,00 грн/год; адвокат - 2500,00 грн; помічник адвоката (юрист) - 1450,00 грн (пункт 4.1); оплата юридичних послуг, наданих Адвокатським бюро, здійснюється на підставі актів надання послуг та рахунків (пункт 4.3).

Розрахунок вартості наданих юридичних послуг здійснюється на підставі вартості погодинних ставок. Також положеннями додаткової угоди від 12.05.2023 було передбачено, що сторони можуть визначати і інші умови встановлення вартості послуг та їх оплати.

Додатковою угодою до договору від 01.11.2023 сторони погодили орієнтовний перелік юридичних послуг, що надаватимуться клієнту саме при розгляді справи № 922/3734/21 у Східному апеляційному господарському суді, а саме: - складання та подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2023 по справі №922/3734/21 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2023 року по справі №922/3734/21; - захист інтересів Клієнта (участь у судових засіданнях) у Східному апеляційному господарському суді по справі №922/3734/21; - складання та подання додаткових пояснень; - ознайомлення із матеріалами справи; - надання інших юридичних послуг, які будуть необхідні для захисту прав ТОВ «Краєвид Агро» та розгляду справи №922/3734/21 та визначили фіксований розмір вартості таких послуг, не залежно від можливої кількості годин, витраченої Адвокатським бюро на виконання наданого доручення, в розмірі 70 000,00 грн.

Відповідно до акта приймання-передачі наданих юридичних послуг від 16.01.2024 за договором про консультування та надання правової допомоги від 22.12.2021 № 22/12-1, сторонами було зафіксовано обсяг наданих Адвокатським бюро юридичних послуг при розгляді справи № 922/3734/21 у Східному апеляційному господарському суді за позовом ТОВ «Колос», ФГ «Подолівське» до ТОВ «Краєвид Агро» та ТОВ Компанія «Ботік» про визнання права власності на врожай соняшника, а саме: складання та подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2023 по справі № 922/3734/21 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2023 у справі № 922/3734/21, що в тому числі включає аналіз законодавства у сфері спірних правовідносин, пошук релевантної судової практики; складання та подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2023 по справі №922/3734/21; захист інтересів клієнта у судовому засіданні 09.01.2024; захист інтересів клієнта у судовому засіданні 11.01.2024; складання та подання додаткових пояснень щодо законодавчого регулювання питання реєстрації права суборенди/договору суборенди; захист інтересів клієнта у судовому засіданні 16.01.2024.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що представництво інтересів ТОВ «Краєвид Агро» у справі № 922/3734/21 у Східному апеляційному господарському суді здійснювала адвокат Адвокатського бюро «ОРІЩЕНКО» Оріщенко Н. на підставі договору від 22.12.2021 №22/12-1 та сформованого за цим договором ордеру на надання правничої (правової) допомоги. Надані послуги, зазначені у акті приймання-передачі наданих юридичних послуг, та їх характер відповідають умовам договору, будь-яких претензій щодо якості, повноти, строків та обсягу наданих у цілому послуг клієнт до адвоката не має.

Проаналізувавши подані ТОВ «Краєвид Агро» документи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відображена у них інформація щодо характеру та обсягу наданих адвокатом послуг відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах справи, ці документи містять детальний опис робіт із зазначенням вартості послуг, який відповідає умовам договору про надання правової допомоги, обсяг та зміст правової допомоги відповідає фактичним діям представника ТОВ «Краєвид Агро» у судовому процесі в суді апеляційної інстанції, з огляду на що, витрачений час відповідає змісту наданих послуг, а обсяг та вартість наданих послуг відповідають складності справи та витраченому адвокатом часу, понесені витрати відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.

Водночас суд апеляційної інстанції розглянув заперечення ТОВ «Колос» щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, заявленого до стягнення ТОВ «Краєвид Агро», та визнав їх необґрунтованими, пославшись на те, що позивачем не наведено обставин, що могли бути підставою для зменшення такого розміру.

Отже, за обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції, заявлений ТОВ «Краєвид Агро» до стягнення розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 70 000,00 грн відповідає принципам розумності у цих правовідносинах, є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Доводи ТОВ «Колос», наведені у касаційній скарзі, не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу допущено порушення норм частини 4 статті 126 та частини 5 статті 129 ГПК щодо зменшення розміру судових витрат, що покладаються на іншу сторону, та щодо відступу від розподілу всіх витрат, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19, оскільки скаржником не зазначено, яким саме висновкам, викладеним у цих постановах суду касаційної інстанції, суперечать висновки суду апеляційної інстанції при вирішенні відповідного питання у справі, що розглядається.

Тим більше, судом апеляційної інстанції було розглянуто заперечення позивача щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу та визнано їх необґрунтованими, натомість установлено, що відповідачем належним чином доведено заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Також необхідно зазначити, що висновки, зроблені в оскаржуваному судовому рішенні у справі № 922/3734/21, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Отже, з огляду на викладене доводи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, ураховуючи підстави оскарження, є необґрунтованими, тому підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «Колос» на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 про стягнення витрат зі сплати судового збору суд касаційної інстанції зазначає таке.

Судом апеляційної інстанції при ухваленні цієї додаткової постанови установлено, що Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 апеляційну скаргу ТОВ «Краєвид Агро» (вх. № 2373Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 02.10.2023 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2023 у справі № 922/3734/21 задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 02.10.2023 у справі № 922/3734/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Колос» на користь ТОВ «Краєвид Агро» 160 308,12 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Додаткове рішення господарського суду Харківської області від 13.10.2023 у справі № 922/3734/21 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Колос» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Водночас у цій постанові Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 не було вирішено питання щодо понесених ТОВ «Компанія «Ботік» витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги при первісному розгляді справи.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Компанія «Ботік» зверталося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 та сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 353 785,49 грн, у тому числі за оскарження рішення в частині первісного позову 196 872,14 грн, за оскарження рішення в частині зустрічного позову 156 913,35 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Ботік» залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 залишено без змін.

У подальшому ТОВ «Компанія «Ботік» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 та сплатило судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 471 713,98 грн, у тому числі за оскарження рішення та постанови в частині первісного позову - 262 496,18 грн, за оскарження рішення та постанови в частині зустрічного позову - 209 217,80 грн.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2023 касаційну скаргу ТОВ «Компанія «Ботік» задоволено частково. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 в частині первісного позову скасовано. Справу № 922/3734/21 в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення Господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 залишено без змін.

Таким чином, за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 та касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 та рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2022 у справі № 922/3734/21 в частині первісного позову ТОВ «Компанія «Ботік» сплатило 459 368,32 грн.

Суд апеляційної інстанції додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 заяву ТОВ «Компанія «Ботік» про ухвалення додаткової постанови задовольнив. Стягнув з ТОВ «Колос» на користь ТОВ «Компанія «Ботік» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги при первісному розгляді справи в сумі 196 872,14 грн та за подання касаційної скарги при первісному розгляді справи в сумі 262 496,18 грн.

Таке рішення мотивовано тим, що у задоволенні первісного позову ФГ «Подолівське» та ТОВ «Колос» відмовлено, ТОВ «Колос» є особою, яка просила визнати за собою право власності на врожай соняшнику, ініціювала судовий спір, була зацікавлена в розгляді такого спору, та особою, чий позов було задоволено і рішення в цій частині оскаржувалися ТОВ «Компанія «Ботік», тому апеляційний суд дійшов висновку, що витрати ТОВ «Компанія «Ботік» за сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК підлягають стягненню з ТОВ «Колос».

За змістом касаційної скарги ТОВ «Колос», підставою оскарження цієї додаткової постанови суду апеляційної інстанції про судові витрати у справі, що розглядається, є приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Колос» посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень частини 14 статті 129 ГПК, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржником підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини 14 статті 129 ГПК, відповідно до якої якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як зазначено вище, суд апеляційної інстанції за результатами вирішення позову у справі, що розглядається, ухвалив нове рішення і у зв`язку із цим, керуючись положеннями статей 129 та 244 ГПК ухвалив додаткову постанову про розподіл судових витрат.

Тобто такі процесуальні дії суду апеляційної інстанції повністю відповідають наведеним нормам процесуального права.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження зазначеної додаткової постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга ТОВ «Колос» не містить відповідних доводів стосовно необхідності формування висновку щодо застосування наведеної скаржником норми права у подібних правовідносинах, а лише зводиться до надання іншої оцінки обставинам і доказам, на підставі яких суд апеляційної інстанції установив фактичні обставини справи, що стали підставою для стягнення з ТОВ «Колос» на користь ТОВ «Компанія «Ботік» витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг при первісному розгляді справи, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Водночас у контексті доводів скаржника Верховний Суд зазначає, що нормами ГПК безпосередньо передбачений порядок розподілу судових витрат та суду надано право покладати судовий збір на сторону, внаслідок неправомірних дій якої виник спір.

За таких обставин підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та додаткової постанови Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 922/3734/21 - без змін. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Колос» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 922/3734/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко


Суд	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	17.04.2024
Оприлюднено	14.05.2024
Номер документу	118982990
Судочинство	Господарське

Слободін Михайло Миколайович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 17.04.2024 по справі 922/3734/21КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —922/3734/21

Постанова від 17.04.2024

Постанова
від 17.04.2024 по справі 922/3734/21
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ