Рішення

від 13.05.2024 по справі 760/2299/24

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/2299/24

2/760/6002/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром-2» про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року позивач звернувся в суд з позовом до ТОВ «Укренергопром-2» про стягнення коштів.

Свої вимоги мотивує тим, що з 18 листопада 2003 року по 17 червня 2021 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Укренергопром-2».

17 червня 2021 року він був звільнений за власним бажанням згідно наказу № 1-к від 17 червня 2021 року.

На день звільнення він мав 169 днів невикористаної щорічної відпустки. У день звільнення представник відповідача видав йому трудову книжку, але письмово не повідомив про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів за 169 днів не використаної щорічної відпустки, розрахунок був здійснений лише за відпрацьовані дні за червень 2021 року.

Розмір його середньої заробітної плати становить 387 гривень 29 копійок за один день.

За таких обставин, розмір заборгованості за невиплачені 169 днів невикористаної щорічної відпустки становить 65452 гривні.

З довідки форма ОК-5 вбачається, що належна йому компенсація за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 65452 гривні була нарахована ТОВ «Укренергопром-2» в грудні 2021 року.

Під час роботи в ТОВ «Укренергопром-2» він отримував заробітну плату через АТ «УкрСиббанк». Станом на 22 січня 2024 року відповідач не виплатив йому суму за невикористані дні щорічної відпустки, що підтверджується довідкою з банку від 27 листопада 2023 року.

Зазначає, що за користування грошовими коштами ТОВ «Укренергопром-2» зобов`язано сплачувати відсотки та посилається на положення ст. 625 ЦК України.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь:

- компенсацію за невикористані 169 днів щорічної відпустки у розмірі 65452 гривні;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 червня 2021 року по 22 січня 2024 року в розмірі 73025 гривень;

- інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України через затримку виплати компенсації за невикористані 169 днів щорічної відпустки в сумі 24684 гривні 57 копійок;

- три проценти річних за ст. 625 ЦК України через затримку виплати компенсації за невикористані 169 днів щорічної відпустки в сумі 5105 гривень 25 копійок;

- інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України через затримку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24431 гривні 24 копійки;

- три проценти річних за ст. 625 ЦК України через затримку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4597 гривень 58 копійок;

- моральну шкоду у розмірі 20000 гривень.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києві від 31 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 16 лютого 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 16 лютого 2024 року вирішено питання про витребування доказів у справі.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що наказом № 23-к від 18 листопада 2003 року позивача було прийнято на роботу в ТОВ «Укренергопром-2» на посаду головного інженера.

17 червня 2021 року позивача було звільнено з роботи за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України відповідно до наказу № 1-к від 17 червня 2021 року.

Зазначене підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .

З позову вбачається, що на день звільнення він мав 169 днів невикористаної щорічної відпустки. У день звільнення представник відповідача видав йому трудову книжку, але письмово не повідомив про нараховані суми, належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів за 169 днів не використаної щорічної відпустки, розрахунок був здійснений лише за відпрацьовані дні за червень 2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 22 лютого 2008 року № 33/13/116-08 відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 24 цього Закону).

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних:

- основна відпустка (ст. 6 цього Закону);

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Враховуючи зазначене, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т.ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України «Про відпустки». Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

З розрахунку позивача вбачається, що компенсація за невикористані 169 днів відпустки становить 65452 гривні.

З довідки форма ОК-5 вбачається, що належна позивачу компенсація за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 65452 гривні була нарахована ТОВ «Укренергопром-2» в грудні 2021 року.

З позову вбачається, що під час роботи в ТОВ «Укренергопром-2» позивач отримував заробітну плату через АТ «УкрСиббанк».

У матеріалах справи міститься виписка за картковим рахунком позивача за період з 01 червня 2021 року по 24 листопада 2023 року, надана АТ «УкрСиббанк», з якої вбачається, що нарахована ТОВ «Укренергопром-2» сума за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 65452 гривні виплачена відповідачем не була.

Відповідачем доказів на спростування доводів позивача суду не надано, а також не спростований наданий позивачем розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки.

Наданий позивачем розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки відповідає вимогам закону.

За таких обставин, загальна сума компенсації за невикористані дні відпустки складає 65452 гривні.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні (за 6 місяців) в розмірі 73025 гривень.

Вбачається, що останніми повними відпрацьованими місяцями є квітень 2021 року та травень 2021 року. За квітень 2021 року заробітна плата становить 11500 гривень та за травень 2021 року - 11500 гривень, що підтверджується довідкою форми ОК-5 з Пенсійного фонду України від 01 жовтня 2023 року.

Відповідно середньоденна заробітна плата становить 575 гривень ((11500 + 11500) / 40 днів = 575).

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 18 червня 2021 року по 17 грудня 2021 року та складає 127 робочих дні. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 73025 гривень (575 х 127 = 73025).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 73025 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, позивач зазначає, що за користування грошовими коштами ТОВ «Укренергопром-2» зобов`язано сплачувати відсотки та посилається на положення ст. 625 ЦК України.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь:

- інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України через затримку виплати компенсації за невикористані 169 днів щорічної відпустки в сумі 24684 гривні 57 копійок;

- три проценти річних за ст. 625 ЦК України через затримку виплати компенсації за невикористані 169 днів щорічної відпустки в сумі 5105 гривень 25 копійок;

- інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України через затримку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24431 гривні 24 копійки;

- три проценти річних за ст. 625 ЦК України через затримку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 4597 гривень 58 копійок;

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Припис ч. 2 ст. 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц.

За таких обставин, враховуючи, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується, вимоги позивача про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних задоволенню не підлягають.

Позивач також просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 20000 гривень.

Суд вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди ґрунтується на вимогах ст. 237-1 КЗпП України, якою передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішенні питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені його трудові права. Разом з тим, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 2000 гривень.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає 1404 гривні 77 копійок судового збору.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.

29 листопада 2023 року між ТОВ «Юридична компанія «З нами перемога» та ОСОБА_2 укладено договір про надання юридичних послуг № 144.

Крім того, у матеріалах справи містяться квитанції на суми по 10000 гривень (призначення платежу - оплата за договором про надання юридичних послуг № 144), ордер від ОСОБА_1 на адвоката Бойка С.С., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Бойка С.С.

Вбачається, що позивачем не надано суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено статтею 137 ЦПК України.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 гривень.

Керуючись статтями 47, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 3, 4, 12, 13, 76-81, 178, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром-2» (м. Київ, вул. Солом`янська, 5) про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром-2» (м. Київ, вул. Солом`янська, 5) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) 65452 гривні компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 73025 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 2000 гривень моральної шкоди.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергопром-2» (м. Київ, вул. Солом`янська, 5) на користь держави 1404 гривні 77 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: