Рішення

від 13.05.2024 по справі 140/3136/24

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3136/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась в суд з позовом до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» (далі ДУ «Луцький слідчий ізолятор», відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо не нарахування та невиплати додаткової винагороди зa період з 24.02.2022 по 07.07.2022 включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5; зобов`язання здійснити нарахування та виплату додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язання здійснити виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 26191,88 грн; зобов`язання здійснити виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в сумі 164465,75 грн; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати при звільнені додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5, за період з 02.03.2024 по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно, розрахунок якої провести за такою формулою: середньоденний заробіток позивача помножити на кількість календарних днів затримки розрахунку з 02.03.2024 по день прийняття остаточно судового рішення у даній справі включно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 05.02.1999 по 01.03.2024 проходила службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, а саме в ДУ Луцький слідчий ізолятор на посаді начальника сектору по роботі з персоналом Державної установи Луцький слідчий ізолятор.

Відповідно до наказу від 29.02.2024 №11/ОС-24 «Про особовий склад», виданого ДУ «Луцький слідчий ізолятор» позивача відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п. 7 ч. І ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», пп. 15 п. 9 Положення про державну установу «Луцький слідчий ізолятор», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.03.2020 №109/5 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 01.03.2024.

Позивач вказує, що відповідачем на виконання Постанови КМУ №168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану (далі - Постанова №168) за період з 24.02.2022 по 08.07.2022 не було нараховано та виплачено винагороду в повному обсязі в розмірі 30 000,00 грн.

У зв`язку з цим, представник позивача 06.03.2024 звернулася до ДУ Луцький слідчий ізолятор із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової винагороди у розмірі 30 000,00 грн. на виконання Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 07.07.2022. Крім того просила, нарахувати та виплатити компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати №100 з дати звільнення по дату отримання даної заяви.

На звернення представника позивача, відповідач у листі від 18.03.2024 №0/1087/9 на повідомив, що позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за 2022 рік в розмірі: 1071,43 грн за лютий (24 години), 7096,77 грн за березень (176 годин), 3062,5 грн за квітень (73,5 годин), 8588,71 грн за травень (213 годин), тобто пропорційно фактично відпрацьованому часу несення служби, розрахованого у годинах.

Щодо підстав нарахування працівникам Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - ДКВС України) додаткової винагороди та періоду, за який вона має бути нарахована і виплачена вказує, що з 24.02.2022 у осіб рядового і начальницького складу ДКВС, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виникло право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно. Наголошує на неможливості застосування до спірних правовідносин змін, внесених Постановою №754, оскільки до 08.07.2022 (дати опублікування постанови) відповідні зміни не були чинними. В іншому випадку, ретроспективне застосування внесених Кабінетом Міністрів України змін до Постанови №168 призведе до звуження прав позивача.

Таким чином, вважає, що право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, у період з 24.02.2022 по 08.07.2022, окрім інших, мали особи рядового і начальницького складу ДКВС, які несли службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надавалася допомога в рамках Програми «єПідтримка».

Рахує, що застосування відповідачем листа Міністерства юстиції України як такого, який регулював порядок виплати додаткової винагороди, до надання повноважень міністерствам 19.07.2022 відповідно до пункту 3 Постанови №793 про визначення порядку і умов таких виплат, є неправомірним.

На думку позивача, у неї були правомірні очікування, що за період з 24.02.2022 по 07.07.2022 вона має право на отримання додаткової винагороди, оскільки Кабінет Міністрів України, що уособлює виконавчу владу України прийняв відповідне рішення, а тому звуження прав позивача недопустиме, оскільки буде порушенням державою своїх зобов`язань відносно громадянина, а тому за вказаний період також підлягає нарахуванню та виплаті додаткова винагорода.

Щодо підстав стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні вказує, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки станом на день звільнення позивача зі служби, відповідачем не було проведено розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Вважає, що в порушення положень статті 116 КЗпП України відповідач не здійснив із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення, а саме, на момент звільнення зі служби, останній не нарахував та не виплатив додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виплати при звільненні додаткової винагороди.

У зв`язку із наведеним, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати йому вказаної винагороди є протиправною, та просить зобов`язати ДУ «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплат при звільненні додаткової винагороди, а також грошової компенсації за належне до видачі речове майно у сумі 26191, 88 грн та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Ухвалою від 26.03.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі та на підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву від 08.04.2024 відповідач вказує, що наказом від 29.02.2024 №59/ОС-22 «Про особовий склад» було призначено виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, особам рядового і начальницького складу (в тому числі позивачу) за період з квітня 2022 року по травня 2022 року, в межах виділеного фінансування, визначену пропорційно фактично відпрацьованому часу несення служби, розрахованого у годинах.

Вважає, оскільки позивач звільнився зі служби 01.03.2023, то до спірних правовідносин у період проходження нею служби слід застосовувати пункт 2 Постанови №168 в редакції Постанови №793 «...додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць...», яка застосовується з 24 лютого 2022 року, тобто за весь час права позивача на отримання такої додаткової винагороди по день її звільнення, оскільки саме право на її отримання для позивача не скасовувалось і не порушувалось.

Звертає увагу, що виплата додаткової винагороди за Постановою №168 відбулась на підставі наказів по установі від 27.05.2022 №40/ОС-22, від 16.08.2022 №59/ОС-22. При цьому позивачем зазначені накази не оскаржуються.

Зазначає, що на даний час відсутні нормативні підстави для проведення перерахунку позивача додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн щомісячно з 24.02.2022.

Таким чином, рахує, що до 31.05.2022 (у період дії спірних правовідносин) особливості виплати особам рядового і начальницького складу ДКВС України додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, встановлені не були.

У зв`язку з цим виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, з 24.02.2022 по 31.05.2022 повинна була здійснюватись у загальному порядку та умовах, встановлених для виплати щомісячних додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДКВС України.

Враховуючи наведене вважає здійснений розрахунок та виплату позивачу додаткову винагороду відповідно до Постанови №168 за спірний період правомірним, а позовні вимоги таким, що не підлягають до задоволенню.

При цьому представник відповідача заперечує щодо стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 164465,75 грн, оскільки така була нарахована та виплачена позивачу, що підтверджується відповідними довідками.

Щодо позовної вимоги про виплату грошової компенсації позивачу за належні до видачі предмети речового майна в сумі 26191,88 грн відповідач зазначає, що така компенсація не входить до складу грошового забезпечення та до виплат, які б належали позивачу при звільнені, та носить одноразовий характер. Сам механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 № 578 (далі - Порядок № 578). Відповідно до п. п. 1, 2 цього Порядку речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно - господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань. Згідно з п. 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).

Відповідно до п. 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Пунктом 22 Порядку № 578 передбачено, що грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Таким чином, відповідач стверджує, що нарахована грошова компенсація за неотримане речове майно станом на дату подання відзиву є невиплаченою, однак буде виплачена при надходженні фінансування для виплати даної компенсації, установа не відмовляється від взятих на себе зобов`язань, тому вимоги про стягнення їх в судовому порядку є передчасними.

Позивачем 17.04.2024 подано відповідь на відзив, в якому ОСОБА_1 просить позов задовольнити з підстав, аналогічно тим, які наведених у позовній заяві.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що в період з 05.02.1999 по 01.03.2024 ОСОБА_1 проходила службу в ДУ Луцький слідчий ізолятор на посаді начальника сектору по роботі з персоналом Державної установи Луцький слідчий ізолятор.

Відповідно до наказу від 29.02.2024 №11/ОС-24 «Про особовий склад», виданого ДУ «Луцький слідчий ізолятор» ОСОБА_1 відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п. 7 ч. І ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», пп. 15 п. 9 Положення про державну установу «Луцький слідчий ізолятор», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 10.03.2020 №109/5 було звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 01.03.2024.

06.03.2023 представник позивача звернулася до відповідача із адвокатським запитом щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди згідно Постанови №168, одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації вартості речового майна.

18.03.2024 відповідач листом №СІ/1087/9 надав у відповідь документи у кількості додатків 18 штук.

Зокрема, ДУ «Луцький слідчий ізолятор» повідомив представника позивача, що що позивачу нараховано та виплачено додаткову винагороду згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 за 2022 рік в розмірі: 1071,43 грн за лютий (24 години), 7096,77 грн за березень (176 годин), 3062,5 грн за квітень (73,5 годин), 8588,71 грн за травень (213 годин), тобто пропорційно фактично відпрацьованому часу несення служби, розрахованого у годинах, що підтверджується відповідною довідкою.

Також відповідачем надано довідку №67 від 18.03.2024 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 26191,88 грн та довідку про розмір нарахованої одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Вважаючи бездіяльність державної установи Луцький слідчий ізолятор щодо проведення нарахування та виплати додаткової винагороди у повному розмірі згідно із Постановою №168, грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в розмірі 26191,88 грн та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби протиправними, позивач звернулась до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України №2713-IV від 23.06.2005 Про Державну кримінально-виконавчу службу України (далі - Закон №2713-IV).

Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону №2713-IV, особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно частин п`ятою статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України Про Національну поліцію, а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 24 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України передбачено, що фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затверджено наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 (далі - Порядок №925/5).

Пунктом третім розділу І Порядку №925/5 визначено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: допомога для оздоровлення; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Абзацом першим пункту четвертим розділу І Порядку №925/5 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошове забезпечення виплачується особам рядового і начальницького складу, які займають штатні посади в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональних управліннях з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, органах пробації, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, воєнізованих формуваннях, навчальних закладах та закладах охорони здоров`я, на підприємствах установ виконання покарань, інших підприємствах, в установах і організаціях, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні №64/2022 від 24.02.2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на дату прийняття даного рішення не припинений та не скасований.

На виконання Указів Президента України №64 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні та №69 Про загальну мобілізацію Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (далі - Постанова №168), пунктом 1 якої (в первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом п`ятим Постанови №168 передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування та застосовується з 24.02.2022.

В подальшому до пункту 1 вказаної постанови вносилися зміни, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 внесено зміни до пункту першого постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, доповнено абзац перший після слів та поліцейським словами а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.

Згідно з пунктом другим постанови Кабінету Міністрів України №350 від 22.03.2022 вказана постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 Волинська область була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка.

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 до Постанови №168 були внесені зміни, відповідно до яких в абзаці 1 пункту 1 слова які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка замінити словами які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №754 від 01.07.2022 встановлено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.

Отже, з 01.06.2022 право на отримання щомісячної додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн залишилось лише у тих співробітників, які несуть службу в межах територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні).

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач у період з 24.02.2022 по 01.03.2024 проходила службу в ДУ Луцький слідчий ізолятор, яка розташована у Волинській області.

Суд зазначає, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №204-р від 06.03.2022 Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми єПідтримка, Волинська область (без визначення окремих територіальних громад та населених пунктів) була включена до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка.

Таким чином, у період з 24.02.2022 позивач набула право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої Постановою №168, оскільки проходив службу в межах адміністративно-територіальної одиниці (Волинська область), на території якої надавалася допомога в рамках Програми єПідтримка.

Щодо розміру додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, яку відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплати позивачу в оскаржуваний період, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, позивачу була нарахована та виплачена додаткова винагорода, виплата якої передбачена Постановою №168, а саме у період з 24.02.2022 по 31.05.2022 у загальній сумі 19819,41 грн.

При цьому, з відзиву на позов вбачається, що таку доплату нараховано позивачу на виконання вимог Постанови №168, із врахуванням роз`яснень, викладених в листах Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22.

Суд не приймає до уваги при вирішенні даної справи позицію відповідача про те, що відповідно до листа Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 розмір додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу, які несуть службу в органах і установах, визначається пропорційно та виплачується за фактичний час несення служби, розрахований у годинах, в розрахунковому (у годинах) місячному періоді проходження служби (24 години на добу), оскільки вказаний лист не є нормою права та не може бути покладений в основу вирішення правовідносин між позивачем та відповідачем.

Роз`яснення, надані у листі Міністерства юстиції України від 20.05.2022 №38144/16.3.2/32-22 мають рекомендаційний характер, а застосуванню до спірних правовідносин підлягає Постанова №168 у відповідній редакції, що діяла на час їх виникнення.

Суд зазначає, що приписами Постанови №168 передбачено щомісячне нарахування додаткової винагороди особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми єПідтримка.

Лише 01.07.2022 постановою Кабінету Міністрів України №754 внесено зміни до пункту 1 Постанови №168, зокрема, в абзаці 1 після слова щомісячно доповнено словами (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць).

Постанова Кабінету Міністрів України від 01.07.2022 №754, відповідно до пункту 2 набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 01.06.2022.

Таким чином суд доходить висновку, що позивач повинен був отримувати щомісячну додаткову виплату в розмірі 30000,00 грн у період з 24.02.2022 по 31.05.2022.

З огляду на вищевикладене суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності ДУ Луцький слідчий ізолятор щодо не нарахування і невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану в розмірі 30 000,00 грн. щомісячно в період з 24.02.2022 по 31.05.2022, та зобов`язання ДУ Луцький слідчий ізолятор нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану за період з 24.02.2022 до 31.05.2022 у розмірі 30 000 грн щомісячно, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні позовної вимоги щодо нарахування та виплати позивачу вказаної грошової винагороди у період з 01.06.2022 по 07.07.2022 слід відмовити, оскільки на території Волинської області не велися воєнні (бойові) дії та вказана адміністративно територіальна одиниця не перебувала в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), оскільки вказана обставина є визначальною для продовження щомісячної виплати у розмірі 30 000,00 грн. відповідно до Постанови №754.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки).

Тобто, станом на день звільнення працівника з роботи роботодавець повинен провести з ним повний розрахунок, а саме: виплатити йому всі суми, на які він має право на день звільнення, в повному обсязі.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Зміст статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, а саме про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Із заявлених позивачем вимог вбачається спір про наявність права у позивача на отримання відповідних сум додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 07.07.2022.

Отже, оскільки позивачу не було здійснено виплату додаткової винагороди у повному розмірі при звільненні і в даному провадженні суд встановив наявність обов`язку у відповідача нарахувати та виплатити зазначену винагороду у належному розмірі за період з 24.02.2022 по 31.05.2022, з огляду на відсутність сплати такої суми на момент розгляду даної справи суд вважає передчасними вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом прийняття рішення про визнання такої бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн щомісячно відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно.

Також суд вважає безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення вимогу позивача про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 164465,75 грн, оскільки така допомога нарахована та виплачена ОСОБА_1 , що не заперечується сторонами.

Щодо виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 26191,88 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, другої статті Закону України від 23.06.2005 №2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно частини п`ятої 5 статті 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.

Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначає Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578.

Відповідно до пункту 22 Порядку №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.

Пунктом 27 Порядку №578 встановлено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

Згідно пункту 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, державної установи Центр пробації відповідно до їх закупівельної вартості.

Також пунктом 60 Порядку №578 передбачено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додасться до арматурної картки.

Згідно з довідкою ДУ «Луцький слідчий ізолятор» №67 від 18.03.2024 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна позивачу належить до виплати 26191,88 грн.

Отже, на час підписання наказу №11/ОС-24 від 29.02.2024 про звільнення позивача, ОСОБА_1 мала право на грошову компенсацію вартості речового майна, яку вона не отримала в період проходження служби.

Доказів виплати відповідачем компенсації позивачу до суду не надано.

Основним аргументом відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно є відсутність коштів для такого виду виплат.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі "Сук проти України" (Заява №10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі "Кечко проти України" (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Згідно зі статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Тому, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно і задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до положень статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде стягнення вказаної суми компенсації на користь позивача оскільки така компенсація вже відповідачем розрахована, про що свідчить відповідна довідка.

При вирішенні справи суд враховує правові висновки, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №2-а-3097/2007 та у постановах Верховного Суду від 04.07.2019 у справі №821/2/18, від 30.10.2019 у справі №820/2933/17, від 25.03.2020 у справі №803/1609/17 у подібних правовідносинах.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом прийняття рішення про визнання бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 протиправною та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн щомісячно відповідно до Постанови №168 за період з 24.02.2022 по 31.05.2022 включно; визнання протиправною бездіяльність ДУ «Луцький слідчий ізолятор» щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна та стягнення з ДУ «Луцький слідчий ізолятор» на користь позивача грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна у сумі 26191,88 грн та про відмову в задоволенні решти позовних вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 КАС України, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Нестора Бурчака, 3, код ЄДРПОУ 08562683) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5.

Зобов`язати Державну установу «Луцький слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24 лютого 2022 року по 31 травня 2022 року включно передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2018 року №925/5, з урахування виплачених раніше сум.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Луцький слідчий ізолятор» щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна в сумі 26191,88 грн.

Зобов`язати «Луцький слідчий ізолятор» виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна в сумі 26191 (двадцять шість тисяч сто дев`яносто одну) гривню 88 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський