Рішення

від 13.05.2024 по справі 160/6704/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року Справа № 160/6704/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/6704/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

13.03.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому позивач, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 01.04.2024 року, просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування періоду роботи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року у Державному комунальному підприємстві роздрібної торгівлі МАГАЗИН № 147 до страхового стажу протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) період роботи у Державному комунальному підприємстві роздрібної торгівлі МАГАЗИН № 147 з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року та вернутися до розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14.02.2024 року.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 13.02.2024 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 15.03.2024 року залучено до участі у справі №160/6704/24 у якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 15.03.2024 року витребувано у відповідача 1,2 додаткові докази по справі, а саме копії:

- пенсійної справи позивача;

- заяви позивача про призначення пенсії від 14.02.2024 року;

- рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 21.02.2024 року за №045650018290;

- відомості/інформацію щодо зарахування/незарахування спірних періоду роботи позивача;

- відомості/інформацію щодо підстав відмови позивачеві у призначенні пенсії згідно поданої нею заяви від 14.02.2024 року та інші докази щодо суті спору.

20.03.2024 року позивачем долучені додаткові докази по справі.

26.03.2024 року відповідачем 2 через підсистему Електронний суд подано відзив на позовну заяву позивача.

01.04.2024 року позивачем до суду подано письмову відповідь на відзив.

01.04.2024 року позивачем подано заяву про зміну позовних вимог.

25.04.2024 року відповідачем 1 через підсистему Електронний суд подано відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.

30.04.2024 року позивачем до суду подана письмова відповідь на відзив.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 13.05.2024 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії Пенсійного органу порушують право позивача на достатній рівень пенсійного забезпечення.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1

Через підсистему «Електронний суд» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні, зважаючи на такі обставини.

14.02.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Заява розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та рішенням від 21.02.2024 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком.

Основним документом, що підтверджує страховий страж, є трудова книжка.

До заяви про призначення пенсії позивачем надано трудову книжку.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 08.03.1993 по 30.09.1994 р.р., згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні.

Для зарахування зазначеного вище періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку видану уповноваженим органом на підставі первинних документів.

Зазначають, що право на призначення пенсії, відповідно до ст. 26 Закону, з урахуванням наявних документів, позивач набуде після досягнення 63-річного віку, з 04.12.2026 року.

ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2

Через підсистему «Електронний суд» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні, зважаючи на такі обставини.

Відповідно до частини першої ст. 26 ЗУ № 1058-IV. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року від 23 до 33 років; після досягнення віку 65 років - починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Вік позивача 60 років 02 місяці 11 днів.

Страховий стаж становить 28 років 04 місяці 10 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 08.03.1993 по 30.09.1994р.р., згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні.

Згідно з Порядком № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з підпунктом 2.15 розділу 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки вноситься відповідний запис про його перейменування, а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

Отже, оскільки у позивача відсутня одна із обов`язкових умов для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058, а саме недостатньо страхового стажу, право на призначення пенсії набуде після досягнення 63-річного віку, з 04.12.2026 року.

V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

14.02.2024 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (за місцем проживання).

21.02.2024 року за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення №045650018290 про відмову у призначені пенсії за віком.

Рішення мотивовано тим, що згідно частини першої ст. 26 ЗУ №1058-IV право на отримання пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема в період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року не менше 30 років.

У разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою статті 26 Закону №1058, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року від 23 до 33 років; після досягнення віку 65 років - починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Вік позивачки 60 років 02 місяці 11 днів.

Страховий стаж становить 28 років 04 місяці 10 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано період роботи з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року, згідно трудової книжки серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільненні

Для зарахування зазначеного вище періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку видану уповноваженим органом на підставі первинних документів.

Зазначають, що право на призначення пенсії, відповідно до ст. 26 Закону, з урахуванням наявних документів, позивач набуде після досягнення 63-річного віку, з 04.12.2026 року.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії та не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача 1,2, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно із частиною другою статті 26 Закону у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

VІІ. ОЦІНКА СУДУ

У межах спірних правовідносинах позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком та щодо незарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року.

Як вбачається з трудової книжки позивача в період з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року ОСОБА_1 працювала укладальником-пакувальником у Державному комунальному підприємстві роздрібної торгівлі МАГАЗИН № 147, про що у її трудовій книжці було зроблено відповідний запис.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідачів, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноваженого ним органу).

Окрім того, на підтвердження даного факту в трудовій книжці позивача було зроблено відповідні записи із зазначенням необхідних реквізитів, а саме: дата прийняття на роботу; номер/дата наказу про прийняття на роботу; дата звільнення з роботи; номер та дата наказу про звільнення; печатка Державного комунального підприємства роздрібної торгівлі МАГАЗИН №147.

Отже, записами трудової книжки позивача підтверджено трудову діяльність з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року.

В якості підстави для відмови у зарахуванні спірних періодів до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, відповідачем-2 в спірному рішенні та у відзивах відповідачами зазначено, що періоди трудової діяльності по трудовій книжці не зараховано до стажу, оскільки відсутній підпис відповідальної особи при звільнення. Для зарахування спірного періоду необхідно надати уточнюючу довідку видану уповноваженим органом.

Згідно матеріалів справи, представник позивача, звернувся до Головного управління статистики в Дніпропетровській області про надання довідки щодо наявної інформації щодо Державного комунального підприємства роздрібної торгівлі МАГАЗИН № 147 (м. Дніпропетровськ) для підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 .

Згідно відповіді ГУ статистики в Дніпропетровській області, станом на 16.02.2024 року в ЄДРПОУ по Дніпропетровській області значиться КОЛЕКТИВНЕ ПІДПРИЄМСТВО МАГАЗИН № 147 (ідентифікаційний код - 13471853/ Місцезнаходження - 49000, м. Дніпро, Новокодацький район, вул. Гідропаркова, буд. 17. Дата первинної реєстрації - 01.07.1992 року).

Також, у відповіді ГУ статистики в Дніпропетровській області було зазначено, що у разі припинення громадянами трудової діяльності, їх особова справа залишається в кадровій службі за місцем роботи та передається до архівного закладу в порядку, визначеному законодавством України.

Враховуючи інформацію Головного управління статистики в Дніпропетровській області, представником позивача до Державного архіву Дніпропетровської області було направлено адвокатський запит про надання довідки про підтвердження трудового стажу ОСОБА_1 в Державному комунальному підприємстві роздрібної торгівлі МАГАЗИН №147 за період роботи з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року.

Згідно відповіді Державного архіву Дніпропетровської області, надати архівну довідку на ОСОБА_1 про стаж роботи в КП МАГАЗИН № 147 неможливо через відсутність на зберіганні запитуваних документів. Місце їх зберігання держархіву області невідомо.

Також, слід вказати, що на момент заповнення трудової книжки позивача (03.05.1984 року) була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Відповідно до п.2.2 розділу 2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

У трудову книжку вносяться: дані про робітника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Пунктом п. 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).

З кожним записом, що вноситься на підставі наказу (розпорядження) в трудову книжку про прийом на роботу, переводах на іншу постійну роботу і звільнення, адміністрація зобов`язана ознайомити власника цієї книжки під підпис в особовій картці (п.2.4. розділу 2 Інструкції).

Згідно із п.2.11. розділу 2 Інструкції передбачено, що першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (чи печатка відділу кадрів), яким вперше заповнювалась трудова книжка.

Відповідно до пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів, внесення виправлень та/або змін до записів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі №677/277/17.

За таких обставин, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд звертає увагу, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки, відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Трудова книжка ж позивача в частині спірного періоду не містить неправдивих або недостовірних відомостей, виправлень, підчисток та/або наведень, зворотнього відповідачами не доведено. Тому зазначені відповідачем зауваження, не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду трудової діяльності позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії, оскільки підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд вважає, що відповідач 1,2 не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність заповнення титульної сторінки трудової книжки.

За таких обставин, відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів її трудової діяльності з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року, відповідач 2 діяв протиправно.

За змістом частин першої, другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком від 21.02.2024 року прийняте не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, без урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії, суд зазначає про таке.

Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Як вбачається з матеріалів справи, спір стосується наслідків розгляду відповідачем-2 заяви позивача 14.02.2024 року про призначення пенсії за віком у вигляді рішення від 21.02.2024 року, яке скасовано судом як протиправне.

При цьому, судом зроблено висновок про неправомірність відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи позивача з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року.

Суд зазначає, обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

З огляду на викладене, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 14.02.2024 року про призначення пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів її трудової діяльності з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач 1 не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

При цьому, зобов`язуючи саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, суд виходить з такого.

Судом встановлено, що позивач реєстрований за адресою: 49018, м.Дніпро, вул. Моніторна, 7/246,

Так, п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.

З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем 1 заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов`язок, так і фізичну можливість виконати зобов`язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, слід зазначити, що Пенсійним органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності прийнятого рішення про відмову позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких обставин, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, а саме судового збору.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 454,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1,2, кожного окремо.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за №045650018290 від 21.02.2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, згідно поданої нею заяви від 14.02.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи у Державному комунальному підприємстві роздрібної торгівлі МАГАЗИН № 147 з 08.03.1993 року по 30.09.1994 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.02.2024 року про призначення пенсії за віком із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 454,20 гривень.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати з оплати судового збору в сумі 454,20 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, КІРОВОГРАДСЬКА область, місто КРОПИВНИЦЬКИЙ, вулиця СОБОРНА, будинок 7-А код ЄДРПОУ 20632802).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 13.05.2024 року.

Суддя В.В. Ільков