Рішення

від 01.05.2024 по справі 300/478/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2024 р. справа № 300/478/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі

судді Могили А.Б.,

за участі:

секретаря судового засідання Микитчук Р.Р.,

представника позивача Солонини Р.Д.,

представників відповідача Гавадзина М.В.,Чернецької М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.01.2024,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" звернулося в суд із позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.01.2024 за №000060/0701 та №000061/0701.

Обґрунтовуючи доводи про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень відповідача, позивач вказав, що за результатами перевірки Товариства контролюючий орган дійшов висновку про порушення податкового законодавства в частині завищення суми від`ємного значення, яке підлягає бюджетному відшкодуванню (показник рядка 20.2 Декларації) за вересень 2023 року в сумі 6168 грн.; завищення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за вересень 2023 року на суму 3164715 грн. На підставі акту перевірки податковим органом 02.01.2024 винесено спірні податкові повідомлення-рішення: №000060/0701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2023 року на суму 6168 грн. та застосовано з цього приводу штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 1542 грн.; №000061/0701 яким зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2023 року на суму 3164715 грн. Вказав на помилковість висновків контролюючого органу, щодо необхідності нарахування податкових зобов`язань з ПДВ по операціях з вивезення за межі території України обладнання: а) для передачі в оренду нерезиденту PAS Polska Sp.z o.o. на загальну суму 469107 грн.; б) для повернення нерезиденту PAS Polska Sp.z o.o. в митному режимі "реекспорт" на загальну суму 144512 грн. Зазначає, що нарахування податкових зобов`язань з ПДВ необхідне тільки за товарами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість. В акті перевірки відсутні дані щодо сум податку на додану вартість, яку позивач включив до складу податкового кредиту при придбанні/виготовленні обладнання, яке використовувалося в операціях в передачі в оренду та повернення в митному режимі "реекспорт". Звернув увагу, що ні положення статті 197 податкового кодексу України, ні положення підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, ні міжнародні договори (угоди) з Республікою Польща не передбачають звільнення від оподаткування податковим на додану вартість операції з вивезення товарів/необоротних активів в митному режимі "реекспорт". Що стосується завищення, на думку податкового органу, податкового кредиту, яке стало наслідком включення позивачем до складу податкового кредиту послуг з оренди нежитлових приміщень, то згідно з договором строк оренди нерухомого майна складає 35 місяців. Додатковою угодою передбачена автоматична пролонгація договору, однак сам же строк користування орендованим майном не збільшився та складає 35 місяців, тому додаткова угода нотаріальному посвідченню не підлягає. Тож висновок контролюючого органу про те, що Товариство відобразило у звітності операції, які фактично не відбулися є безпідставними. З урахуванням викладеного, вважає податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду 22.02.2024. Свою позицію обґрунтовує тим, що за результатами проведеної перевірки позивача встановлено порушення податкового законодавства, зокрема не нарахування податкових зобов`язань на вартість покращень орендованих основних засобів їх орендодавцю ПАТ "Мікроприлад", в результаті чого занижено податкові зобов`язання з ПДВ на суму 40053 грн.; вивезення позивачем за межі митної території України для передачі в оренду обладнання балансова (залишкова) вартість якого становить 2345536,20грн., однак без нарахування податкових зобов`язань з ПДВ на вартість вивезеного обладнання в сумі 469107 (2345536,2*20%); не нарахування податкових зобов`язань з ПДВ на вартість обладнання, яке вивезено в режимі "реекспорту" та задекларовано, як операції, що звільнені від оподаткування; внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень та збільшено строк такого договору на термін три роки і більше, без нотаріального посвідчення, що в силу закону визначає такий договір не дійсним. Отже податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими. Просив в задоволенні позову відмовити (т.2, а.с.23-40).

Згідно з ухвалою суду від 14.03.2024 закрито підготовче провадження в справі, розгляд справи розпочато по суті.

У додаткових поясненнях, які надійшли до суду 12.04.2024 та 22.04.2024 відповідач висловив свої запереченням щодо позовних вимог з тих же підстав, що й у відзиві на позовну заяву. Додатково вказав, що укладення додаткової угоди від 30.12.2022 №3 до договору від 31.01.2020 №20/01/31 на думку контролюючого органу, мало на меті виключно обхід встановленого законодавством обов`язку здійснення нотаріального посвідчення правочину оренди нерухомості, укладеного строком більше трьох років, тобто відбулося фактичне дроблення строку оренди майна, що свідчить про недобросовісність сторін (т.2, а.с.67-69, 81-84).

Позивач у додаткових поясненнях, поданих 15.04.2024, вказав, що Товариство погоджується з твердженням відповідача, що при передачі ПАТ "Мікроприлад" з оренди виробничих приміщень ним не донараховано ПДВ в розмірі 40053 грн., виходячи з бази оподаткування 200264 грн. ПДВ в розмірі 40053 грн. було зменшено податковим повідомленням-рішення №000061/0701 від 02.01.2024 (т.2, а.с.80).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Просив в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" 08.05.2018 пройшло процедуру державної реєстрації, перебуває на обліку в органі податкової служби, зареєстроване платником ПДВ. Основний вид діяльності платника податків за КВЕД є виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів (т.1, а.с.11-15).

Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" з питань законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. по декларації за вересень 2023 року з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків, за результатами якої 12.12.2023 складено акт від №15004/09-19-07-01/42120969 (т.1, а.с.8-59).

Перевіркою дотримання податкового законодавства при декларуванні за вересень 2023 року у декларації від`ємного значення з ПДВ, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, яке визначено з урахуванням від`ємного значення з ПДВ, задекларованого у періоді з 01.06.2018 по 30.09.2023, встановлено порушення ТОВ "ПАС Україна" пп.44.1, 44.2 ст.44, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1, ст.188, 189.1 ст.189, п.198.1-198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в результаті чого встановлено:

-завищення суми від`ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню (показник рядка 20.2 Декларації) за вересень 2023 року в сумі 6168 грн.;

-завищення суми від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за вересень 2023 року на 3164715 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем не нараховано податкові зобов`язання на вартість покращень орендованих основних засобів при поверненні їх орендодавцю ПАТ "Мікроприлад" у травні 2020 року в сумі 40053 грн., в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на цю суму. Стосовно передачі позивачем нерезиденту PAS Polska Sp.z o.o. в оренду обладнання вартістю 2345536, 20 грн., то відповідач вважає, що Товариством в даному випадку не нараховані податкові зобов`язання з ПДВ на вартість вивезеного обладнання в сумі 469107 грн. (2345536,2*20%). Також, не нараховані податкові зобов`язання з ПДВ на вартість обладнання, яке вивезено в режимі "реекспорту" на суму 144512 грн. та задекларовано, як операції, що звільнені від оподаткування. Також під сумнів контролюючий орган поставив дійсність правочину договору оренди між ТОВ "Іммопретт" (орендодавець) та ТОВ "ПАС Україна" (орендар), оскільки додаткова угода, якою збільшено строк дії оренди такого договору на термін три роки і більше, не посвідчена нотаріально, що слугувало контролюючому органу підставою для зменшення позивачу суми податкового кредиту на суму 2517211 грн. по орендній платі, а також по операціях з компенсації та відшкодування орендодавцю вартості комунальних послуг, електроенергії та інших платежів в рамках такого договору оренди.

В результаті, 02.01.2024 контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення №000060/0701, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2023 року в сумі 6168 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1542 грн. та №000061/0701, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 3164715 грн. (т.1, а.с.60-64).

Вважаючи податкові повідомлення - рішення такими, що не ґрунтується на вимогах закону, позивач звернувся із даним позов до суду.

З приводу встановленого контролюючим органом порушення щодо не нарахування податкових зобов`язань на вартість покращення орендованих основних засобів при поверненні їх орендодавцю ПАТ "Мікроприлад" у травні 2020 року в сумі 40053 грн., в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на цю суму, позивач погодився з висновками про наявність порушення, відповідно таке нарахування не оспорюється в даному позові.

Надаючи правову оцінку висновкам відповідача за результатами перевірки фінансово-господарської операції з надання позивачем в оренду обладнання нерезиденту PAS Polska Sp.z o.o., суд зазначає, що підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Так, Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Пас Польська" (PAS Polska Sp.z o.o.)(отримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" (відправник) 09.03.2022 укладено договір №22-1, за умовами якого відправник зобов`язується поставити отримувачу обладнання для тимчасового користування (т.1, а.с.65-68). Як вбачається з додаткової угоди №1 від 28.08.2023, обладнання поставляється на умовах визначених в рахунку та/або специфікації згідно правил Інкотермс 2020 (т.1, а.с.69). Перелік товару наданий в тимчасове користування визначений сторонами в специфікаціях №1 від 09.03.2022, №2 від 31.03.2022, №3 від 06.04.2022, №№4, 5 від 15.04.2022, №6 від 21.04.2022, №№7, 8 від 26.05.2022. Як зазначено у цих специфікаціях, обладнання передається у тимчасове користування, як оренда на платній основі (т.1, а.с.77-78, 85-86, 98-102, 113-117, 126-127, 134-135).

Обладнання вивезено у митному режимі «тимчасове вивезення» (код митного режиму 32) за межі території України до Польщі, отримувач Pas Polska Sp.z o.o. на підставі вантажно-митних декларацій від 18.03.2022 №UA206030/2022/001489, від 01.04.2022 №UA206030/2022/001736, від 08.04.2022 №UA206030/2022/001852, від 15.04.2022 №UA206030/2022/002021, від 22.04.2022 №UA206030/2022/002278 та від 26.05.2022 №UA206030/2022/003996 (т.1, а.с.70-73,79-82, 87-93,103-109, 118-121,128-131,136-137, 139-140,143-144,146-147,149-152). Загальна фактурна вартість обладнання 2514698,92 грн.

Відповідно до ст.113 Митного кодексу України тимчасове вивезення - це митний режим, відповідно до якого українські товари або транспортні засоби комерційного призначення вивозяться за межі митної території України з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реімпорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Як визначено п.206.8 ст.206 Податкового кодексу України, до операцій із вивезення товарів за межі митної території України в митному режимі тимчасового вивезення застосовується умовне повне звільнення від оподаткування за умови дотримання вимог та обмежень, встановленихглавою 19 Митного кодексу України.

Оскільки позивач надав послуги з оренди основних засобів, що є на балансі у нього, при цьому не здійснював поставки таких основних засобів за межами митної території України (право власності залишилося за позивачем), то на переконання суду вказані операції не відносяться до операцій, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу, як наслідок відсутні підстави для застосування п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України.

Що стосується повернення позивачем нерезиденту Pas Polska Sp.z o.o. в митному режимі реекспорту обладнання загальною вартістю 722557, 26 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.103 Митного кодексу України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Згідно з ч.1 ст.112 Митного кодексу України митний режим тимчасового ввезення завершується поміщенням обладнання у митний режим реекспорту. Реекспорт звільняється від оподаткування ПДВ на підставі п.206.5 Податкового кодексу України.

Реекспорт - це митний режим, відповідно до якого товари, що були раніше ввезені на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивозяться за межі митної території України без сплати вивізного мита та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ст. 86 Митного кодексу України).

Як зазначено представником позивача та не заперечується представниками відповідача, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" у 2022-2023 роках проведено операції з вивезення основних засобів за межі території України в митному режимі "реекспорт", в зв`язку із ввезенням основних засобів від Pas Polska Sp.z o.o. в режимі тимчасового імпорту з подальшим поверненням в режимі реекспорту. При цьому право власності на основні засоби залишилося за Pas Polska Sp.z o.o.

Обладнання попередньо було імпортоване з Республіки Польща на підставі вантажно-митних декларацій в митному режимі "тимчасового ввезення" та відповідно під час такого було сплачено податок на додану вартість до бюджету.

Посилаючись на те, що реекспорт є звільненою від ПДВ операцією, контролюючий орган наполягає на нарахуванні компенсуючих податкових зобов`язань з ПДВ на підставі п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України.

В результаті відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №000061/0701 від 02.01.2024, яким зменшено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 2134662 грн.

Проте суд вважає, що ні пункт 198.5 ст.198, ні інші норми Податкового кодексу України не містять підстав для нарахування компенсуючих податкових зобов`язань у даному випадку.

По-перше, пункт 198.5 ст.198 Податкового кодексу України вимагає нараховувати компенсуючі зобов`язання з ПДВ лише за вичерпним переліком операцій, до яких не належать операції з реекспорту обладнання у даному випадку.

Пункт 198.5 Податкового кодексу України до операцій, здійснення яких вимагає нарахування компенсуючих податкових зобов`язань, відносить наступні чотири категорії, при чому їх перелік є вичерпним. До таких операцій належать:

а) операції, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) операції, звільнені від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) операції, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) операції, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Реекспорт не можна віднести до жодної із наведених вище категорій операцій. Так, реекспорт товарів не згадується ні в статті 196, ні в статті 197 Податкового кодексу України, не є операцією в межах балансу платника та здійснюється в межах його господарської діяльності (звичайно, за умови, що обладнання від самого початку ввозилося для використання в господарській діяльності). Реекспорт звільняється від оподаткування ПДВ на підставі п. 206.5 Податкового кодексу України, який не згадано у п. 198.5 ст.198 Кодексу.

По-друге, до реекспорту обладнання (право власності на яке не переходило до українського платника податків) неможливо коректно застосувати базу нарахування ПДВ за правилами, викладеними у п. 198.5 статті 198 Кодексу.

Так, як вказано у п. 198.5 Податкового кодексу України у разі його застосування база для нарахування ПДВ визначається згідно з п. 189.1 Податкового кодексу України, яким передбачено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами виходячи з вартості їх придбання.

Оскільки у даній ситуації обладнання не переходить у власність резидента України, таке обладнання не має ні балансової вартості у такого резидента, який його ввіз, ні вартості придбання (оскільки резидент не придбавав таке обладнання, а взяв його в оренду).

Тобто, навіть зі змісту пункту 198.5 Податкового кодексу України вбачається, що його приписи неможливо застосувати до операцій з реекспорту тимчасово ввезеного обладнання, право власності на яке не переходило.

Такий висновок узгоджується із абзацом першим пункту 198.5 Податкового кодексу України, який говорить про нарахування компенсуючих податкових зобов`язань "за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість". Тобто, орендоване іноземне обладнання не може вважатися таким, що було придбано чи виготовлено українською компанією.

Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування податкових зобов`язань відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України. А з огляду на узгодженість приписів ст. 206 Податкового кодексу України та ст. 86 Митного кодексу України, вказана операція по вивезенню обладнання з митної території України для передачі в оренду та повернення в режимі реекспорту є такою, яка звільняється від оподаткування та не охоплюється змістом підпункту б п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ по операціях з вивезення обладнання (для передачі в оренду та для повернення нерезиденту в режимі реекспорту) на суму 613619 грн. є протиправним, відповідно податкове повідомлення-рішення №000061/0701 від 02.01.2024 в цій частині підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку висновкам відповідача за результатами перевірки фінансово-господарської операції з надання ТОВ "Іммопретт" в оренду позивачу нерухомого та рухомого майна, в результаті чого відповідачем зменшено суми бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень 2023 року в сумі 6168 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 1542 грн. згідно з податковим повідомленням-рішення №000060/0701 від 02.01.2024, суд зазначає наступне.

Між ТОВ "Іммопретт", як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, 31.01.2020 укладено договір оренди №20/01/31, за умовами якого орендодавець передає, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування завод по виробництву електрокабельної продукції/1 етап будівництва, 1 черга, що знаходиться за адресою м. Івано-Франківськ, с. Микитинці, вул. Марковецька, буд.3, загальною площею 4167,6 кв.м. Також з правом оренди нерухомого майна до орендаря переходить право користування іншим рухомим майном, що є частиною або знаходиться на об`єкті оренди. В пункті 3 цього договору визначено, що орендар одержує майно у користування на умовах оренди на 35 місяців, тобто до 31 грудня 2022 року включно (т.1, а.с.155-167).

Сторонами договору 03.02.2020 підписано акт приймання передачі нежитлових приміщень (т.1, а.с.168-170).

Додатковою угодою №2 від 09.02.2022 орендодавець зобов`язується додатково передати, а орендар прийняти у строкове платне користування на умовах оренди виробничий корпус №2 з виготовлення кабельної продукції, А, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 3792,7 кв.м (т.1, а.с.171-175).

Сторонами договору 09.02.2022 підписано акт приймання передачі нежитлових приміщень (т.1, а.с.176-177).

Додатковою угодою №3 від 30.12.2022 сторони погодили внести зміни в п.3 Договору оренди №20/01/31 від 31.01.2020. Зокрема доповнено п.3.2, про автоматичну пролонгацію на термін визначений п.3.1 Договору на умовах визначених Договором та додатковими угодами до договору, якщо жодна із сторін не повідомить про призупинення договору не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку оренди (т.1, а.с.178).

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про наявність зазначеного вище порушення слугувало те, що надана до перевірки додаткова угода №3 від 30.12.2022 до договору від 31.01.2020 №20/01/31 нотаріально не посвідчена. Отже, контролюючий орган дійшов висновку, що правочин є нікчемним, тобто таким, що не має юридичної сили, а відповідно, такий договір не створює юридичних наслідків, крім наслідків, пов`язаних із його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу Україниправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 Цивільного кодексу України.

За приписами частини першоїстатті 215 Цивільного кодексу Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

У даному випадку, договір №20/01/31 від 31.01.2020 за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого та рухомого майна, тобто між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Положеннями статті 794 Цивільного кодексу України визначено, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Таким чином укладення договору оренди нерухомого майна на строк більше трьох років обумовлено, в першу чергу, його обов`язковим нотаріальним посвідченням.

Згідно зі статтею 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Разом з тим судом встановлено, що відповідно до змісту договору оренди нежитлових приміщень №20/01/31 від 30.01.2020, термін оренди складає 35 місяців, тобто 2 роки і 11 місяців.

Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору визначено частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Натомість частиною другою статті 220 Цивільного кодексу України визначено, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Суд відзначає, що з вимогою про визнання недійсним договору, який нотаріально не посвідчений, може звернутися саме особа, яка є стороною за договором. Рішення про визнання недійсним нотаріально не посвідченого правочину може бути прийняте судом на вимогу добросовісної сторони, яка повністю або частково виконала договір.

Отже, зміст положень частини другої статті 220 Цивільного кодексу України дає підстави тлумачити їх таким чином, що вони поширюються лише на випадки ухилення від нотаріального посвідчення договору однією із сторін. Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

При цьому в спірному випадку судом враховано постанову Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", згідно з пунктом 2.9 якої зазначено, що"якщо із закінченням строку договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) його дію було продовжено і наведене призвело до збільшення загального строку користування орендованим майном, який складає понад три роки, це не може бути підставою для визнання такого договору нікчемним у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, якщо на момент укладення такого договору він відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу Українивідповідав вимогам частини другої статті 793 та статті 794 Цивільного кодексу України.

У разі якщо внаслідок внесення змін до договору така його істотна умова як строк його дії сторонами визначено більше, ніж три роки (а саме, якщо додатковою угодою відповідним чином змінюється пункт договору, який передбачав менш ніж трирічний строк), то, за загальним правилом, передбаченим статтею 654 Цивільного кодексу України, відповідна додаткова угода чи договір у редакції такої угоди підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, у випадку неодноразової пролонгації договору оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на підставі статті 764 Цивільного кодексу України чи частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (строк дії якого менший трьох років) немає підстав для його нотаріального посвідчення та державної реєстрації".

Важливо, що нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Згідно з доктриною реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Суд зазначає, що будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 Податкового кодексу України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищенаведене та те, що законом визначено обов`язок нотаріального посвідчення договору оренди нерухомого майна лише у випадку укладення договору на строк більше трьох років, а на момент укладення вказаний договір оренди сторонами укладено на строк, який не перевищував 3 років, з урахуванням того, що жодна зі сторін такого правочину з вимогою про визнання недійсним договору №20/01/31 від 30.01.2020 на підставі недодержання вимог нотаріального посвідчення до суду не зверталася, суд вважає, помилковими висновки податкового органу щодо нікчемності укладеного між позивачем та ТОВ "Іммопретт" договору оренди №20/01/31 від 31.01.2020 на підставі статті 220 Цивільного кодексу України.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими, що ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких встановлена судом.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення №000060/0701 від 02.01.2024 є протиправним та підлягає скасуванню в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2023 року на суму 3124662 грн.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши надані сторонами у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та надавши відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів сторін, суд вважає, що відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, або на ухилення від сплати податків.

На думку суду, позивач довів обґрунтованість позовних вимог щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень. У свою чергу відповідач не довів факту порушення позивачем податкового законодавства у перевіреному періоді, а отже при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, без дотримання вимог ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частин першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 30280 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 02.01.2024 за №000060/0701, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2023 року в сумі 6168 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 1542 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 02.01.2024 за №000061/0701 в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень 2023 року на суму 3124662 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПАС Україна" (код ЄДРПОУ 42120969, вул. Марковецька, буд.3, с. Микитинці, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ) судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.

Рішення складене в повному обсязі 13 травня 2024 р.