Рішення

від 13.05.2024 по справі 320/10444/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2024 року № 320/10444/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ірпінської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ірпінської міської ради Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради Київської області від 24.12.2021 №224-4-VIII "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку 1" в частині відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Ірпінську міську раду Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, яка відповідно до інформації з публічної кадастрової карти України розташована між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210900000:01:170:1126.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що за результатами розгляду його клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,10 га, яка відповідно до інформації з публічної кадастрової карти України розташована між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210900000:01:170:1126, Ірпінською міською радою було прийнято рішення від 24.12.2021 №224-4-VIII, яким відмовлено у наданні ОСОБА_1 відповідного дозволу з підстав розташування земельної ділянки на території умовної захисної прибережної смуги та накладається на меліоровані землі.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення та стверджує, що спірне рішення є невмотивованим та не містить доказів на підтвердження наявності підстав для відмови у наданні відповідного дозволу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до Публічної кадастрової карти України земельна ділянка, яку позивач мав намір набути у власність, розташована між земельною ділянкою з кадастровим номером 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою з кадастровим номером 3210900000:01:170:1126 та потрапляє на територію умовної захисної прибережної смуги та накладається на меліоровані землі.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до Генерального плану м. Ірпінь Київської області та відповідно до плану зонування (зонінг) м. Ірпінь Київської області відповідна земельна ділянка належить до території вулиць та доріг.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній підтримав позовні вимоги викладені в позовній заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Ірпінським ГО ГУ МВС України в Київській області, 26.02.2003.

Позивач звернувся до Ірпінської міської ради із клопотанням від 19.10.2020 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва. орієнтовною площею 0,10 га, яка відповідно до інформації з публічної кадастрової карти України, розташована між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210900000:01:170:1126.

До вказаної заяви додано, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки.

За результатом розгляду цієї заяви Ірпінською міською радою було прийнято рішення від 24.12.2020 №224-4-VIII, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в м. Ірпінь у зв`язку з тим, що відповідна земельна ділянка не відповідає містобудівній документації (захисна смуга меліоративних систем).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Ірпінської міської ради із запитом від 16.03.2021, у якому останній просив надати інформацію та документи:

-Які саме меліоративні системи розташовані в межах земельної ділянки, щодо якої подавалася заява про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою;

-Хто є балансоутримувачем таких меліоративних систем;

-Яка межа захисної смуги меліоративних систем, в разі їх наявності, та яким нормативно-правовим актом встановлена така межа;

-Якій саме містобудівній документації не відповідає місце розташування земельної ділянки, щодо якої подавалася заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Виконавчий комітет Ірпінської міської ради повідомив позивачу, що земельна ділянка, яка зазначена позивачем у наданих ним графічних матеріалах, накладається на меліоративні землі, а саме відноситься до осушувально-зволожувальної системи річки Ірпінь, на якій розташовані міжгосподарські канали.

Міжгосподарські канали перебувають на балансі Ірпінського міжрайонного управління водного господарства.

Також виконавчий комітет Ірпінської міської ради зазначив, що місце розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем на графічних матеріалах, не відповідає Генеральному плану та плану зонування м. Ірпінь.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його протиправним та скасування та зобов`язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазнає таке.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Частинами третьою та четвертою статті 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.

Частиною першою статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з абзацом 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною п`ятою статті 46 цього Закону передбачено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 72532460) та від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 (номер в Єдиному державному реєстру судових рішень - 80269760), від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94264145), від 08.09.2020 у справі №812/1450/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 91414791).

При цьому, відповідно до положень статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №808/3187/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 89792839).

Також, у постанові від 30.05.2018, прийнятою у справі N 826/5737/16, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу вповноваженим органом місцевого самоврядування на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

У розвиток цього висновку, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Рада може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом, зокрема у разі невідповідності місця розташування ділянки вимогам генеральних планів населених пунктів (постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі 509/4722/16-а).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено вище, підставою відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки є невідповідність вказаної земельної ділянки містобудівній документації (захисна смуга меліоративних систем).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відповідно до Публічної кадастрової карти України земельна ділянка, яку позивач мав намір набути у власність, розташована між земельною ділянкою з кадастровим номером 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою з кадастровим номером 3210900000:01:170:1126 та потрапляє на територію умовної захисної прибережної смуги та накладається на меліоровані землі.

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до Генерального плану м. Ірпінь Київської області та відповідно до плану зонування (зонінг) м. Ірпінь Київської області відповідна земельна ділянка належить до території вулиць та доріг.

На підтвердження наданих пояснень відповідачем долучено до матеріалів справи викопіювання з Генерального плану м. Ірпінь.

Проте, суд наголошує на тому, що з вказаних викопіювань неможливо встановити як факт приналежності відповідної земельної ділянки до території умовної захисної прибережної смуги та її накладення на меліоративні землі, так і факт приналежності відповідної земельної ділянки до території вулиць та доріг.

Крім того, суд наголошує на тому, що посилання відповідача на приналежність відповідної земельної ділянки до території вулиць та доріг є безпідставним, оскільки така обставина не була вказана у спірному рішенні в якості підстави для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою спірної ділянки.

Також суд зауважує, що виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Водночас, статтею 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед іншого, перелік обмежень у використанні земельних ділянок та кадастровий план земельної ділянки.

У свою чергу, статтею 1 цього Закону закріплено, що план земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об`єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.

Таким чином, на етапі розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки можуть бути визначені, у разі потреби, обмеження у використанні земельної ділянки, у зв`язку з чим навіть у разі підтвердження факту розміщення на території, за рахунок якої планується відведення земельної ділянки, захисної прибережної смуги та меліорованих земель, сам по собі не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.

Відповідно до частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт розташування земельної ділянки, яку позивачка має намір набути у власність, на території, яка перебуває в користуванні Міністерства оборони України, що було єдиною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийняття відповідачем спірного рішення.

Враховуючи вказане, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення Ірпінської міської ради від 24.12.2020 №224-4-VIII "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку 1" в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, яка розташована між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210900000:01:170:1126.

При цьому, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти рішення про надання відповідного дозволу, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.

У цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тієї єдиної обставини, яка була покладена в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.

Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача та прийняти за результатом такого розгляду рішення про надання відповідного дозволу.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю у цій справі, суд зазначає таке.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги те, що клопотання позивача жодним чином не мотивовано, а лише постановлення судом рішення зобов`язального характеру само по собі не є підставою для встановлення судового контролю, без наявності передумов для цього, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю у цій справі.

Суд зазначає, що у зв`язку з розпочатою військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.

У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, продовжити строк дії воєнного стану в Україні строком на 90 діб.

Отже, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

У свою чергу, відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, як безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Суд вважає, що вказані обставини унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в частині розгляду заяви позивача про передачу земельної ділянки у власність та прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 908,00 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Ірпінської міської ради.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ірпінської міської ради від 24.12.2020 №224-4-VIII "Про розгляд заяв громадян про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в м. Ірпінь, згідно додатку 1" в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, розташована між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210900000:01:170:1126.

Зобов`язати Ірпінську міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,10 га, розташована між земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3210900000:01:135:0107 та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3210900000:01:170:1126.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Ірпінської міської ради.

У задоволенні клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.