Рішення

від 13.05.2024 по справі 520/14958/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

13 травня 2024 року №520/14958/23

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.02.2020 по 31.12.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2021 по 25.03.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити з 01.01.2021 по 25.03.2021 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 25.03.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму дія працездатних осіб встановленого на 01.01.2021;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 25.03.2021 по 31.12.2021 перерахунок га виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.01.2022 по 29.07.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити з 01.01.2022 по 29.07.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу і військовим званням із у рахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму дія працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 та 01.01.2021;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , отриманих у 2020 та 2021 роках, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачами вчинено протиправні дії щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з 01.02.2020 року по 29.07.2022 року, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання.

Представник відповідача надіслав на адресу суду відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України №Д-321/10дск від 30.12.2020 військова частина НОМЕР_2 підлягала розформуванню до 31.03.2021. Правонаступником вищезазначеної частини визначена військова частина НОМЕР_1 від 01.04.2021. Також зазначив, що позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_2 беззмістовні, а до Військової частини НОМЕР_1 передчасні, оскільки позивач з відповідною заявою про здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення не звертався.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 , у період з 29.01.2020 по 25.03.2021 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а з 25.03.2021 по 29.07.2022 у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно інформації з листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 01.02.2021 №248/749 встановлено, що відповідно до вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України №Д-321/10дск від 30.12.2020 військова частина НОМЕР_2 підлягала розформуванню до 31.03.2021. Правонаступником вищезазначеної частини визначена військова частина НОМЕР_1 від 01.04.2021.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.07.2022 №214 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 , заступника начальника бази-головного інженера бази зберігання інженерних боєприпасів та майна військової частини НОМЕР_1 , було виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято із всіх видів забезпечення.

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви позивачем вказано, що з 29.01.2020, а саме з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Враховуючи зазначене, оскільки зміни внесені постановою №103, зокрема, до п.4 Постанови №704 були визнані у судовому порядку не чинними, з 29.01.2020 діє редакція и.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Так, позивачем у позовній заяві вказано, що починаючи з 29.01.2020 у нього виникло право на перерахунок та виплату грошового забезпечення із урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням, який визначається шляхом застосування п.4 Постанови №704 в першій редакції, який враховується при визначенні розміру посадового окладу та інших складових, в яких застосовується розмір прожиткового мінімуму (без застосування мінімальної заробітної плати для обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням). Крім того, перерахунку підлягають нараховані та виплачені у 2020-2021 році грошова допомога для оздоровлення (у розмірі місячного грошового забезпечення) та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (у розмірі окладу за військовим званням) із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за 2020-2021 рік.

Відтак, всупереч положенням пункту 4 постанови №704 відповідач протиправно не здійснив виплату позивачу грошового забезпечення з 01.02.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 29.07.2022 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 відповідно, а також грошову допомогу на оздоровлення за 2020-2021 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 рік із врахуванням перерахованого грошового забезпечення за вказаний період.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про поновлення процесуального строку для звернення до суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Так, у цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, зокрема, просить надати оцінку діям відповідача щодо нарахування та виплати йому з 01.02.2020 по 31.12.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 29.07.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022; грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 та 01.01.2021.

Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа №1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям "грошова винагорода", "одноразова грошова допомога при звільненні" та "оплата праці" і "заробітна плата", які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Приписами ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відтак, до усіх виплат, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.

Проте, на момент виникнення спірних правовідносин, частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року №1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. №1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року по справі №460/17052/21.

Продовжуючи розгляд справи по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Положеннями частин другої четвертої зазначеної статті закріплено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704 (набрала чинності 1 березня 2018 року), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній на момент прийняття постанови) регламентовано, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14.

В подальшому пункт 4 цього нормативно - правового акту було викладено у редакції пункту 6 Постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

Отже, згідно з Постановою №704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21 лютого 2018 року №103 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, стала величина розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Таким чином, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України № 103 втратив чинність та була відновлена дія пункту 4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України дійшов висновку, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Водночас, Законом України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі за текстом - Закон №2017-III) регламентовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

На думку суду, зазначення у пункті 4 Постанови №704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб), як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців.

Разом з цим, суд наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі Закон № 294-IX), Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі Закон № 1082-IX) та Закон України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (далі Закон №1928-IX) від таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.

Так, законами №294-ІХ, №1082-IX та №1928-ІХ, у 2020-2022 роках установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020, 2021, 2022 2102,00 грн, 2270,00 грн та 2481,00 грн, відповідно.

Статтею 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на правила частини 3 статті 7 КАС України, з 01.01.2021 не підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, як такі, що не відповідають положенням Законів №294-ІХ, №1082-IX та №1928-ІХ (правовим актам вищої юридичної сили), згідно з якими прожитковий мінімум, як базовий державний стандарт, був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2023 у справі №160/14974/21.

Таким чином, при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням з 01.01.2020 необхідно використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Постановою №103 серед іншого також затверджено Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, підпунктом 1 пункту 3 яких:

1) пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14";

2) у пункті 10 цифри і слова "01.01.2019" замінено цифрами і словами "01.03.2018".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позов задоволено частково.

Визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови від 21 лютого 2018 року №103 в частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 неправомірними.

Зобов`язано Кабінет Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Постановою Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №826/9052/18 після касаційного перегляду вказані рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишені без змін. За висновком Верховного Суду у цій справі, який викладено у пункті 34 постанови, колегія суддів вважає вірними висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності зобов`язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а відтак не підлягає застосуванню до спірних відносин пункт 4 в редакції Постанови № 103.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.01.2019 №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, яка в свою чергу відображена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 10.01.2023 у справі №440/1185/21.

Так, за останньою правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Враховуючи встановлені обставини у справі, суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 відбулося підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень обов`язку обраховувати ці показники із використанням згідно з Законами №294-ІХ, №1082-IX та №1928-ІХ прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а тому наявні підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Суд зауважує, що відповідачем не заперечується та не спростовується, що грошове забезпечення позивача у спірний період визначалось із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року. Більш того, відповідач наполягає, що саме такий розмір і повинен був братися для обчислення грошового забезпечення позивача за спірний період.

Згідно з вимогами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а не позивача.

Відтак, не надання відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доказів на спростування доводів позивача щодо неправомірності дій відповідачів в частині нарахування грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 29.07.2022, свідчить про не доведення саме відповідачем наявності підстав для відмови у задоволенні позову.

Крім того, вказані посилання не спростовують вищевказаних обставин в частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, в якості розрахункової величини.

Щодо позовних вимог в частині здійснення перерахунку позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 та 01.01.2021, а не на 01.01.2018 суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено "Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" (далі по тексту Порядок № 260).

Відповідно до пункту 30.1 Порядку №260, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з приписами пункту 30.2 Порядку №260, грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Пунктом 30.3 Порядку №260 передбачено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до пункту 33.1 розділу XXXIII Порядку №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, виплата грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням за останньою займаною штатною посадою.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини у справі, щодо протиправного неврахування при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2020 та 2021 роках розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на січень 2020 та січень 2021 років, як розрахункової величини, суд дійшов висновку про протиправність виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування відповідної величини та, як наслідок наявності підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та 01.01.2021.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Суд, враховуючи, що військова частина НОМЕР_2 ліквідована та правонаступником фінансових питань визначена військова частина НОМЕР_1 , керуючись ч.2 ст.9 КАС України з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на належне грошове забезпечення, в даному випадку належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення, зокрема, посадового окладу та окладу за військовим званням, та отриманих у 2020 та 2021 роках грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з 01.02.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 29.07.2022 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022 з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Враховуючи викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Витрати зі сплати судового збору не підлягають розподілу, оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 29.07.2022 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021 та на 01.01.2022.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити з 01.02.2020 по 29.07.2022 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідно на 01.01.2020, на 01.01.2021 та 01.01.2022 для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 та 2021 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020 та на 01.01.2021.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) отриманих у 2020 та 2021 роках грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого відповідно на 01.01.2020 та на 01.01.2021 з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 13 травня 2024 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО