Постанова

від 29.11.2007 по справі 15/493 (17/523)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/493 (17/523)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 29 листопада 2007 р.                                                                                    № 15/493 (17/523)  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогосуддів:М.Остапенка,Є. Борденюк, В. Харченка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуЗакритого акціонерного товариства (ЗАТ) “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон”

на постановувід 06.02.2006 року

Луганського апеляційного господарського суду

у справі№ 15/493 (17/523)

за позовомПрокурора Біловодського району в інтересах держави в особі Біловодської селищної ради

доЗАТ “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон”

простягнення 7257,88 грн.

В судове засідання прибули представники сторін:

відповідачаТкаченко В.В. (дов. від 01.03.2005 року)

Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2004 року прокурор Біловодського району Луганської області звернувся з позовною заявою до господарського суду Луганської області в інтересах держави в особі Біловодської селищної ради, про стягнення з ЗАТ “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон” 7257,88 грн. збитків заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання вод.

Позовні вимоги мотивовані тим, що актом перевірки від 12 березня 2004 року Екологічної інспекції по Біловодському району (а.с. 6-9, т. 1) встановлено, що ЗАТ “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон” не виконав приписи Державного управління екології та природних ресурсів в Луганській області № 32 від 18 грудня 2001 року; №4 від 14 березня 2002 року і станом на 12 березня 2004 року дозвіл на спеціальне водокористування не одержав, чим порушив ст. 44 Водного кодексу України.

За період з 01 січня 2001 року по 31 грудня 2003 року за даними статистичної звітності відповідача на виробничо-господарські потреби здійснено забір прісної води з артезіанських свердловин, в тому числі по відділенню „Лан” –68600 куб. м.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за  наявності дозволу.

Відповідач в порушення зазначених норм закону здійснював самовільний забір води із свердловин, тому повинен відшкодовувати державі збитки заподіяні ним відповідно до вимог  ст. ст. 110, 111 Водного кодексу України.

Прокурором розраховано збитки завдані самовільним водокористуванням ЗАТ “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон” в особі його відділення “Лан” в Біловодському районі згідно до  “Методики розрахунку розміру заподіяних державі збитків внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів” затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18.05.95 № 37 –на суму 7257,88 грн.

Відповідно до п. 5 ст. 70 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік” –стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності здійснюється до спеціального фонду місцевих бюджетів.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 вересня 2005 року у справі № 17/523 постанову від 21.04.2005 Луганського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Луганської області від 22.02.2005 року, якими позовні вимоги задоволені, скасовано, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Постанова суду мотивована тим, що селищна рада, на думку суду, може мати статус позивача у  позові, поданому прокурором в інтересах держави, але суду належало з'ясувати наявність у неї відповідних повноважень. Відповідно зі ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено  здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства.

У відповідності зі ст. 20 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", пред'явлення позовів за спричинення збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства покладено на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, яким у даному випадку є Державне управління екології та природних ресурсів у Луганській області.

З огляду на вимоги частини другої статті 1 Господарського процесуального кодексу України господарським судам слід у разі звернення відповідного органу з позовом з'ясовувати наявність у нього відповідних повноважень, а у даному випадку, на думку суду, це слід було здійснити органам прокуратури і уточнити позивача у справі.

За результатами нового розгляду рішенням господарського суду Луганської області від 09 грудня 2005 року (суддя Є.Ю. Пономаренко), яке залишене без зміни постановою Луганського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2006  року (колегія суддів: Р.Є. Якушенко, Л.І. Бородіна, Л.В. Іноземцева), позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані обґрунтованістю позовних вимог, а також тим, що окрім Державного управління екології та природних ресурсів у Луганській області, в особі якого прокурор мав право заявити позов про стягнення збитків до місцевого бюджету, також належним позивачем у справі є визначена прокурором Біловодського району Біловодська селищна рада.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, ЗАТ “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон” просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

При цьому скаржник посилається, зокрема, на те, що:

- органи місцевого самоврядування не можуть бути позивачами в господарському суді по стягненню збитків (пп.1 п. б розділу 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування");

- суд неправильно застосував п. 5 ст. 50 Закону України "Про державний бюджет на 2004 рік";

- судом не виконані вказівки Вищого господарського суду України зазначені у постанові від 13 вересня 2005 року;

- судом не застосовано п. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Відповідно до положень статті 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.

Народ України здійснює право власності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві Ради.

Місцеві Ради як представницький орган територіальної громади вправі виступати в інтересах територіальної громади, у тому числі щодо відшкодування шкоди, заподіяної екологічному середовищу.

Позовні вимоги як і рішення судів попередніх інстанцій, якими позовні вимоги визнані обґрунтованими, базуються на нормах матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ “Сільськогосподарська виробнича фірма “Агротон” залишити без задоволення.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 06 лютого 2006  року у справі № 15/493 (17/523) залишити без зміни.

Головуючий, суддя                                                               М. Остапенко

       Судді:                                                                                 Є. Борденюк

                                                                                                               В. Харченко