Постанова від 13.05.2024 по справі 120/8897/21-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8897/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.

13 травня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державна Казначейська служба України про стягнення невиплаченої винагороди,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2022 адміністративний позов задоволено частково. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України виділити та перерахувати на рахунок Вінницького апеляційного суду кошти в сумі 564522,65 грн (п`ятсот шістдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять дві гривні 65 копійок) недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно ОСОБА_1 .

29.04.2022 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №120/8897/21-а.

10.01.2024 від старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на адресу суду першої інстанції надійшла заява про зміну способу і порядку виконання рішення суду, в якій заявник просить змінити спосіб і порядок виконання судового рішення у справі №120/8897/21-а, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідно суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 "Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників".

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року відмовлено у задоволенні заяви старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 03.02.2022 в справі №120/8897/21-а.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду у даній справі.

Ухвалою суду від 10 квітня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

11 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому остання вказала на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку із чим просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін. Крім того, відзив містив клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 4 000(чотири тисячі) гривень.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб виконання рішення суду, який зазначений в заяві державного виконавця, а саме шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, фактично змінює по суті рішення суду. При цьому, на відповідачів в справі покладені обов`язки нарахувати та виплатити суддівську винагороду. Зміна на підставі статті 378 КАС способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права, що вказує на відсутність підстав для задоволення поданої заяви.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Відповідно до статті 1 Закону України 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі Закон 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закон №1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.3 ст.378 КАС України).

Отже, для застосування правил цієї норми повинні бути наявні обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин.

При цьому, відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суд може лише у виняткових випадках.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України колегія суддів робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин.

Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом.

Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.

Як встановлено судом апеляційної інстанції з наявного в матеріалах справи листа від 09.11.2022 №10-10246/22 Державна судова адміністрація повідомила про неможливість виконання вимог виконавчого листа № 120/8897/21-а від 29.04.2022, виданого Вінницьким окружним адміністративним, зазначаючи, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів і працівників апаратів судів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період. Також зазначає, що порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Колегія суддів зазначає, що фактично з інформації, наведеній в листі Державної судової адміністрації України від 09.11.2022 № 10-10246/22 не вбачається неможливість вчинення відповідачами відповідних дій для виконання судового рішення.

Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року зобов`язано Державну судову адміністрацію України виділити та перерахувати на рахунок Вінницького апеляційного суду кошти в сумі 564522,65 грн (п`ятсот шістдесят чотири тисячі п`ятсот двадцять дві гривні 65 копійок) недоплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати недоплаченої суддівської винагороди і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Резолютивна частина рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.02.2022 має зобов`язальний характер, однак судом першої інстанції при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги майнового характеру щодо стягнення певної суми коштів.

В той же час, спосіб виконання рішення суду, який зазначений в заяві державного виконавця, а саме шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідної суми коштів з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, у порядку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, фактично змінює по суті рішення суду.

При цьому, на відповідачів в справі покладені обов`язки нарахувати та виплатити суддівську винагороду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Так, у постанові від 24 грудня 2014 року у справі №21-506а14 Верховний Суд України дійшов висновку, що зміну способу і порядку виконання судового рішення слід розуміти як застосування судом нових заходів щодо його реалізації у зв`язку з неможливістю виконання цього рішення раніше визначеними способом і порядком. При цьому зміна способу виконання не має змінювати (зачіпати) суті самого судового рішення.

Подібного підходу дотримується і Верховний Суд, зокрема у постановах від 7 березня 2018 року у справі № 456/953/15-а, від 16 липня 2020 року у справі №130/2176/17, від 11 листопада 2020 року у справі №817/628/15 та від 17 лютого 2021 року у справі №295/16238/14-а.

Окрім того, Верховним Судом у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 490/9519/16-а сформульовано наступний правовий висновок: "Змінивши спосіб виконання такої постанови із зобов`язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде змінено постанову по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті". Подібний висновок також було зроблено Верховним Судом у постанові від 30 липня 2019 року у справі № 281/1618/14-а.

Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача судом першої інстанції при ухваленні рішення від 03.02.2022 обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум невиплаченої суддівської винагороди не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів дійшла висновку про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив державний виконавець, адже останні фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у даній справі.

З огляду на вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що встановлені у даній справі обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту встановлення порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого ст.378 КАС України.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Водночас, враховуючи доводи апелянта про те, що єдиною підставою для отримання ним заборгованості у повному обсязі є зміна способу та порядку виконання рішення суду, колегія суддів наголошує, що за приписами ч.1 ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання на всій території України, незалежно від обраного судом способу захисту порушеного права позивача (зобов`язання вчинити дії чи стягнення з нього коштів).

Тобто, в будь-якому разі судове рішення, ухвалене на користь позивача, має бути виконане.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Згідно із ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Стосовно заявленого клопотання про про стягнення витрат на правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 4 000(чотири тисячі) гривень, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 16 КАС України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім того, Верховний Суд в своїй постанові звертає увагу на зміст ст.134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у праві № 280/2635/20 вказав, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Судом встановлено, що до відзиву долучено Договір про надання правничої допомоги № 36 від 01.12.2023 згідно умов якого розмір гонорару адвоката є фіксованим та визначається у акті приймання-передачі наданих послуг, сплачується адвокату протягом 45 днів, з дня набрання законної сили судовим рішенням, та власне такий акт від 11.04.2024, яким визначено, що вартість наданих адвокатом позивачу послуг становить 4000 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 року у справі № 826/9047/16.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі № 826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Таким чином, враховуючи співмірність витрат позивача на правову допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) з підготовки відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вказує на наявність підстав для задоволення заяви позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань апелянта судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року - без змін.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622) витрати на правничу допомогу за складання відзиву на апеляційну скаргу у розмірі 1 000(одна тисяча ) гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.