Постанова

від 18.04.2024 по справі 904/2490/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2490/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023 (прийняте суддею Новіковою Р.Г., повне судове рішення складно 09.10.2023) у справі № 904/2490/23

за позовом Криворізької міської ради

до Приватного підприємства "Суспільство"

про стягнення суми за користування земельною ділянкою в розмірі 717 588 грн 54 коп.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовної заяви.

Криворізька міська рада звернулась до Приватного підприємства "Суспільство" з позовом про стягнення суми за користування земельною ділянкою в розмірі 717588грн54коп.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на користування відповідачем земельної ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 1211000000:03:225:0003 за період з 01.01.2022 до 31.12.2022 без укладання договору оренди земельної ділянки та не сплату коштів за користування земельною ділянкою в розмірі 717588грн54коп.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023 у справі № 904/2490/23 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що позивач не надав доказів, що площа об`єктів нерухомого майна, що належать відповідачу, дорівнює 1,4161га і саме цю площу використовує відповідач. Це унеможливлює розрахунок площі, що використовує відповідач для розташування комплексу будівель та споруд, та перевірку обґрунтованості розрахунку плати за користування земельною ділянкою. Розмір земельної ділянки, що використовувалсь відповідачем для розміщення комплексу будівель та споруд, був визначений саме в договорі, що закінчив свою дію.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Криворізька міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023 у справі № 904/2490/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що розмір земельної ділянки від початку визначається не саме договором. Наявність або відсутність договірних відносин ніяк не впливає на розрахунок площі земельної ділянки.

В цьому питанні слід керуватися відомостями Державного земельного кадастру про землі в межах територій адміністративно-територіальних одиниць, зокрема, Витягом з Державного земельного кадастру, що містить інформацію про земельну ділянку та підтверджує внесення даних земельної ділянки до державного земельного кадастру.

Суд безпідставно прирівняв площу земельної ділянки 1,4161 га згідно Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-0000152572022 від 25.01.2022, з площею об`єктів нерухомого майна, що належать відповідачу. Остання не є ні предметом доказування, ані істотною обставиною для вирішення справ даної категорії.

Істотною обставиною є сама земельна ділянка, яка завжди є більшою за площу будівлі (з урахуванням потреби експлуатації й обслуговування будівлі) та відзначається ознакою сформованості. Площа земельної ділянки пов`язується виключно з фактом формування земельної ділянки.

У даному випадку земельна ділянка є сформованою та зареєстрованою в Державному земельному кадастрі з площею 1,4162 га як те підтверджує наявний у справі витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.01.2022 №НВ-0000152572022.

Згідно офіційних даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ПП "Суспільство" досі залишається власником комплексу по вул. Вернадського, буд. 4, у м. Кривому Розі. Фактичне землекористування відповідача презюмується в силу статей 181 ЦК України, ст. 120 ЗК України, якими закріплюється загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Відповідачем не доведено доказами, що наявне на об`єкті нерухомості обтяження забороняє саме користуватися цим об`єктом.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2011 у справі № 31/298-10 звернено на користь Відкритого акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Криворізької регіональної дирекції ВАТ "БГ Банк" стягнення на майно, яке є предметом Договору іпотеки № 008- 07/КрФ/1 від 15.03.2007 та належить Приватному підприємству "Суспільство".

Встановлений спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановлений ст.38 Закону України "Про Іпотеку" та 24.03.2011 для примусового виконання рішення Господарським судом були видані накази.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 331190655 від 04.05.2023 та № 337700558 від 03.07.2023 міститься запис про арешт нерухомого майна за № 11157081 від 11.05.2011 на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження Довгинцівським ВДВС КМУЮ, який до теперішнього часу не знятий.

Саме це рішення Господарського суду та відкриття виконавчого провадження для його виконання, накладення арешту та як наслідок кінцева реалізація об`єкту нерухомого майна, сприяло повному припиненню господарської діяльності підприємства, яке було безпосередньо пов`язане з його використанням, звільненню усіх працівників та закриття банківських рахунків, у зв`язку з цим підприємство не ініціювало продовження договору оренди земельної ділянки термін дії якого закінчився, відомості про це відображені в річних звітах підприємства починаючі з 2012 року.

Отже, Відповідач довів Суду той факт, що не користується комплексом до теперішнього часу й використовувати не може та як наслідок не користується і спірною земельною ділянкою.

Таким чином, Банк за рішенням суду фактично набув права власності на предмет іпотеки, а Відповідач фактично втратив своє право власності і не є його власником.

Крім цього, підставами позбавлення прав Відповідача щодо реалізації його усієї сукупності права власності на об`єкт нерухомого майна, невід`ємними складовими якого є можливість безперешкодного володіння, користування та розпорядження об`єктом права власності є досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014100100014098 Служби Безпеки України, згідно з яким Ухвалою слідчого суді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2017 у справі № 761/38463/17 накладено арешт на спірний комплекс будівель.

Позивач не надав жодних доказів щодо використання Відповідачем спірної земельної ділянки та що площа об`єктів його нерухомого майна дорівнює 1,4161 га і саме цю площу використовує Відповідач. Це унеможливлює розрахунку площі, що використовує Відповідач для розташування комплексу будівель та споруд, перевірку обґрунтованості розрахунку плати за користування земельною ділянкою.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.11.2023 відкрито апеляційне провадження; розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 08.02.2024 о 15:30 год.

В судовому засіданні 08.02.2024 оголошено перерву в судове засідання на 18.04.2024 о 15:30 год.

У судовому засіданні 18.04.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7. Встановлені судом обставини справи.

Звертаючись з позовом про стягнення плати за користування земельної ділянки в розмірі 717588грн54коп за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, збереженої без достатньої правової підстави, позивач посилався на користування відповідачем земельною ділянкою загальною площею 1,4162га з кадастровим номером №1211000000:03:225:0003 за відсутності договору.

Відповідно до Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №331190655 від 04.05.2023 та №337700558 від 03.07.2023 Приватне підприємство "Суспільство" є власником об`єкту нерухомого майна комплекс, розташованого за адресою м. Кривий ріг, вул. Вернадського, буд. 4. При цьому площа вказаного комплексу не визначена.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2011 у справі №31/298-10, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2011, задоволені позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "ВГ Банк" в особі Криворізької регіональної дирекції ВАТ "БГ Банк" до Приватного акціонерного товариства "Суспільство".

Звернено стягнення на користь Відкритого акціонерного товариства "БГ Банк" в особі Криворізької регіональної дирекції ВАТ "БГ Банк" стягнення на майно, яке є предметом договору іпотеки №008-07/КрФ/1 від 15.03.2007 та належить Приватному підприємству "Суспільство", а саме: комплекс будівель, який складається з: цегляна будівля цеху під літ. "А-1", загальною площею 1019,2кв.м.; цегляна будівля цеху під літ. "Б-1", загальною площею 655,6кв.м.; бетонні блоки будівлі під літ. "В"; цегляна вагова під літ. "Д"; залізобетонні блоки гараж під літ. "Ж"; цегляний гараж під літ. "З"; цегляний сарай під літ. "И"; паркани " 1-3"; замощення "І", розташований за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Вернадського, 4, шляхом продажу предмету іпотеки Відкритим акціонерним товариством "БГ Банк" в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №008-07/КрФ від 15.03.2007 у загальному розмірі 2067303грн30коп.

Встановлений спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

З метою примусового виконання рішення суду 24.03.2011 господарським судом були видані накази.

В матеріалах справи відсутня інформація щодо реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", відповідач продовжує значитись власником спірного комплексу споруд.

Відповідно до роздруківки з Автоматизованої системи виконавчого провадження, з якої вбачається - завершення виконавчих проваджень №573063333 та №57306595, відкритих 27.09.2018 за заявою стягувача (ПАТ "БГ Банк") до боржника (ПП "Суспільство"); відмова у відкритті виконавчих проваджень №56233279 та №56235388 за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БГ Банк" до боржника (ПП "Суспільство").

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30.10.2017 у справі №761/38463/17 в кримінальному провадженні №12014100100014098 накладений арешт на комплекс будівель загальною площею 1019,2кв.м, розташований за адресою - м. Кривий Ріг, вул. Вернадського, буд.4, що перебуває у власності Приватного підприємства "Суспільство".

В акті обстеження земельної ділянки від 16.12.2021, складеному працівниками відділу з земельних питань та будівництва, вказано про те, що підприємницька діяльність не здійснюється.

Заявляючи про стягнення плати за користування земельною ділянкою в розмірі 717588 грн 54 коп за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, позивач стверджував про користування відповідачем земельною ділянкою площею 1,4162га та посилався на витяг з Державного земельного кадастру №НВ-0000152572022 від 25.01.2022.

З вказаного витягу вбачається, що 18.09.2007 було зареєстроване речове право (оренда) Приватного підприємства "Суспільство" на земельну ділянку з кадастровим номером №1211000000:03:225:0003 площею 1,4161га. Строк дії речового права 5років.

Згідно з поясненнями сторін протягом 01.01.2022 - 31.12.2022 між сторонами не існувало договірних відносин з оренди земельної ділянки з кадастровим номером №1211000000:03:225:0003. А строк раніше укладеного договору оренди земельної ділянки закінчився до 01.01.2022.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно зі статтями 122-124 ЗК України ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковою умовою настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 ЗК України, статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об`єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді плати за землекористування є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташоване майно, тому саме у відповідача виник як обов`язок належним чином оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), так і обов`язок оплачувати користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Стаття 79 ЗК України визначає земельну ділянку як об`єкт права власності; за цим визначенням, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Визначення земельної ділянки як об`єкта цивільних прав здійснюється через її формування у відповідності до статті 791 ЗК України.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Норму частини першої статті 791 ЗК України слід розуміти таким чином, що формування земельної ділянки є необхідним для її введення в цивільний обіг, зокрема, є передумовою для відчуження земельної ділянки чи встановлення речових прав на неї.

У свою чергу, як власник земельної ділянки, позивач має право вимагати усунення порушених прав на неї, зокрема шляхом стягнення недоотриманих коштів плати за землю.

Плата за землю відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1. статті 14 ПК України - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 від 09.11.2021 у справі № 635/4233/19).

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку:

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки;

для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України).

Отже, законодавець визначив можливість розрахунку річного платежу орендної плати за певними алгоритмом, передбаченим пунктом 288.5 статті 288 ПК України, зокрема для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Таким чином, для стягнення коштів, які рада як власник земельної ділянки мала б отримати як орендну плату у спірних правовідносинах, суду першої інстанції слід було встановити у відповідності до положень статей 74-79 ГПК України фактичні обставини справи, що є складовими елементами розрахунку стягуваної суми, а саме: площу займаної земельної ділянки, часовий період (строк), протягом якого використовується земельна ділянка, її нормативно-грошову оцінку та відсоток, що підлягав застосуванню.

Як вже зазначалося, з дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. Тоді, як вище встановлено, що спірна земельна ділянка є сформованою та її площа чітко визначена; саме вказана площа і перебувала в оренді відповідача для розміщення нерухомого майна.

Відповідач, заперечуючи проти наданих позивачем доказів про розташування належного відповідачу нерухомого майна, не наводить при цьому жодних власних доводів та доказів на підтвердження дійсного (на його думку) розміру земельної ділянки, яку займає належне відповідачу нерухоме майно. При цьому є очевидним, що наявність нерухомого майна зумовлює його пов`язаність із земельною ділянкою, принаймні для його розміщення та обслуговування.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (постанова Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 дійшла висновку про те, що витяг про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки не є єдиним належним доказом на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору. Тобто вказано розширений перелік доказів (документів) на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, крім лише витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

Проте методологічні засади саме проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок, яка застосовується у випадках, визначених Законом України "Про оцінку земель", визначає Методика нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затверджена нормативно-правовим актом, який не є доказом, а є актом цивільного законодавства. При цьому нормативна грошова оцінка конкретної земельної ділянки визначається (розраховується) за певною формулою, яка визначена актами цивільного законодавства і складовою якої є, в тому числі, нормативна грошова оцінка одиниці площі по конкретних областях.

Апеляційним господарським судом встановлено, що нарахування орендної плати за спірну земельні ділянку за 2022 рік у сумі 717588 грн 54коп. було здійснено виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 20.10.2011 № 97-4.0.110,4-12091/301-22 складає 23 919 618, 00 грн. (витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 19.10.2022) та 3% ставки орендної плати за територію м. Кривого Рогу згідно з рішенням Криворізької міської ради від 26.05.2021 № 506 "Про встановлення ставок плати за землю та пільг із земельного податку на території м. Кривого Рогу".

За інформацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області відповідач не декларував та не сплачував податкові зобов`язання з ореної плати за землю.

За викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення коштів з відповідача на користь позивача за користування земельною ділянкою в розмірі 717588 грн 54коп.

Суд першої інстанції безпідставно прирівняв площу земельної ділянки 1,4161 га згідно Витягу з Державного земельного кадастру № НВ-0000152572022 від 25.01.2022, з площею об`єктів нерухомого майна, що належать відповідачу. Остання не є ні предметом доказування, ані істотною обставиною для вирішення справ даної категорії.

У даному випадку земельна ділянка є сформованою та зареєстрованою в Державному земельному кадастрі з площею 1,4162 га як те підтверджує наявний у справі витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.01.2022 №НВ-0000152572022.

В постанові від 05 серпня 2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд виснував, що допоки відповідач не надав належних доказів на підтвердження формування за існуючою адресою земельної ділянки іншої (меншої) площі для експлуатації та обслуговування своїм нежитловим комплексом, немає підстав для врахування його доводів щодо меншої площі земельної ділянки.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ПП "Суспільство" досі залишається власником комплексу по вул. Вернадського, буд. 4, у м. Кривому Розі.

Викладеним спростовуються доводи відповідача, що позивач не надав жодних доказів щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки та що площа об`єктів його нерухомого майна дорівнює 1,4161 га і саме цю площу використовує відповідач.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, у постанові від 05.08.2022 у справі №922/2060/20, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт.

Також, відповідачем не доведено доказами, що наявне на об`єкті нерухомості обтяження забороняє саме користуватися цим об`єктом.

Фактичне землекористування відповідача презюмується в силу статей 181 ЦК України, ст. 120 ЗК України, якими закріплюється загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Вказане узгоджується і з принципом викладеним у ч. 4 ст. 319 ЦК України, відповідно до якого власність зобов`язує.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, що Банк за рішенням суду фактично набув права власності на предмет іпотеки, а відповідач фактично втратив своє право власності і не є його власником. Як встановлено вище, судовим рішенням у справі №31/298-10 звернено на користь Банку стягнення на майно, яке є предметом договору іпотеки та належить відповідачу шляхом продажу предмету іпотеки банком в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором; тобто надано право на примусовий продаж іпотечного майна.

Проте, в матеріалах справи відсутня інформація щодо реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", а відповідач продовжує значитись власником спірного комплексу споруд.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За викладених обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

10. Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023 у справі № 904/2490/23 задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2023 у справі № 904/2490/23 скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з Приватного підприємства "Суспільство" на користь Криворізької міської ради 717 588 (сімсот сімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім) грн 54 коп. за користування земельною ділянкою та судовий збір за подання позову у сумі 10 763 (десять тисяч сімсот шістдесят три) грн 83 коп.

Стягнути з Приватного підприємства "Суспільство" на користь Криворізької міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 16 145 (шістнадцять тисяч сто сорок п`ять) грн. 74 коп.

Видачу наказів з урахуванням необхідних реквізитів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.05.2024

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко