Рішення

від 14.05.2024 по справі 905/489/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.05.2024р. Справа №905/489/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (код ЄДРПОУ 31316718; адреса: 03026, м. Київ, Столичне шосе, 103, корп. 1, поверх 9) в особі представника - адвоката Власенко Вадима Івановича (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ № 002207 від 21.03.2018)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ «УКРСПЕЦМОНТАЖ» (код ЄДРПОУ 38310335; адреса: 87500, м. Маріуполь, вул. Соборна, 9)

про стягнення 11710,10 грн.

Суддя Величко Н.В.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Донецької області надійшла позовна заява б/н від 19.03.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», м. Київ, про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ «УКРСПЕЦМОНТАЖ», м. Маріуполь, заборгованості в розмірі 11710,10 грн. (вх № 2571/24 від 26.03.2024).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором № 140937 від 14.08.2017 про надання послуг з організації перевезення відправлень в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих послуг.

На підтвердження вимог надано суду: договір № 140937 від 14.08.2017 про надання послуг з організації перевезення відправлень, рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № НП-000367553 від 10.07.2018, № НП-000392761 від 20.07.2018, № НП-000439234 від 31.07.2018, № НП-000487970 від 10.08.2018, № НП-000519124 від 20.08.2018, № НП-000571223 від 31.08.2018, № НП-000637669 від 10.09.2018, № НП-000868321 від 20.09.2018, № НП-000939221 від 30.09.2018, № НП-001023320 від 10.10.2018, № НП-001089394 від 20.10.2018, № НП-001185621 від 31.10.2018, № НП-001263203 від 10.11.2018, № НП-001348417 від 20.11.2018, № НП-001440615 від 30.11.2018, № НП-001544387 від 10.12.2018, № НП-001636488 від 20.12.2018, № НП-001742320 від 31.12.2018, № НП-001831896 від 10.01.2019, № НП-001859179 від 20.01.2019, № НП-001940194 від 10.02.2019, № НП-001974866 від 20.02.2019, № НП-002008047 від 28.02.2019, № НП-002046189 від 10.03.2019, № НП-002083013 від 20.03.2019, акт звірки взаєморозрахунків станом за період 01.07.2018-06.09.2021, опис вкладення у цінний лист від 04.08.2021, список згрупованих відправлень від 04.08.2021, фіскальний чек АТ Укрпошта від 04.08.2021, копія поштового конверту-повернення, правовстановлюючі та статутні документи позивача.

Ухвалою суду від 02.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 905/489/24, постановлено справу розглядати в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для вчинення дій процесуального характеру.

Позивачу вказана ухвала доставлена в його електронний кабінет ЄСІТС 02.04.24 о 17:57 год.

У зв`язку із відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, зареєстрованим місцезнаходженням відповідача є м. Маріуполь Донецької області, що з 05.03.2022 є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, і з такою територією відсутній поштовий зв`язок, про відкриття провадження у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ «УКРСПЕЦМОНТАЖ» повідомлено електронною поштою на E-mail отримувача: tmk_usm@ukr.net (журнал обліку вихідної електронної пошти, № 01-36/567 від 03.04.24). Також, на виконання приписів п. 21 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України оприлюднено 10.04.2024 на офіційному сайті Господарського суду Донецької області веб-порталу Судова влада України відповідне оголошення (за посиланням https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/pov/1587168/).

За правилами ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Станом на 14.05.2024 відповідач відзив на позовну заяву не подав, про намір вчинити відповідні дії суд не повідомив.

Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи (ч.2, ч.5, ч.8 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Матеріали справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, та надано достатньо часу для надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було дотримано всіх необхідних вимог щодо повідомлення учасників справи про здійснення її розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними матеріалами згідно ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (далі - експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ «УКРСПЕЦМОНТАЖ» (далі - замовник, відповідач) підписано договір № 140937 від 14.08.2017 про надання послуг з організації перевезення відправлень.

За умовами цього договору експедитор зобов`язався за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією відправлення (надалі - послуги), а замовник зобов`язався їх прийняти й оплатити (п. 2.1 договору). За надані експедитором послуги замовник сплачує експедитору винагороду згідно з чинними тарифами експедитора, розміщеними на офіційному сайті експедитора novaposhta.ua (п. 2.3 договору). Тарифи можуть змінюватися експедитором в односторонньому порядку шляхом розміщення змінених тарифів на офіційному сайті (п. 2.4 договору).

Прийняття експедитором відправлення для надання послуг, визначених цим договором, оформлюється експрес-накладною, у якій зазначаються такі відомості: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуги, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про додаткові послуги, вартість послуг експедитора (п. 2.5 договору).

У пункті 3.1.3 договору обумовлено, що експедитор зобов`язаний надати замовнику документ и для оплати послуг: рахунок-фактуру, акти наданих послуг. Податкова накладна надається експедитором замовнику в порядку та в строки, передбачені чинним законодавством України.

Замовник, у свою чергу, зобов`язався чітко та правильно заповнити експрес-накладну на кожне окреме відправлення, засвідчити її підписом та надати заповнену та підписану експрес-накладну експедитору. Відправник несе відповідальність за інформацію, вказану ним в експрес-накладній; своєчасно підписати надані експедитором акти наданих послуг для засвідчення факту належного надання послуг експедитором за договором; здійснити оплату послуг експедитора згідно з чинними тарифами експедитора своєчасно та в повному обсязі (п. 3.3.2, п. 3.3.7, п. 3.3.8 договору).

Загальна ціна цього договору складається із вартості послуг, наданих експедитором протягом строку дії договору. Оплата наданих експедитором послуг відбувається за чинними тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100 % вартості наданих послуг упродовж 2 (двох) банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора та рахунку-фактури (п. 5.1 договору).

У пунктах 5.2, 5.3 договору обумовлено, що експедитор складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає їх замовнику підписані та скріплені печаткою у двох примірниках. Замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг підписує надані експедитором два примірники актів наданих послуг та повертає експедитору один підписаний примірник акту або в той самий строк надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання замовником упродовж двох робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов`язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги експедитором надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії замовника відсутні й замовник зобов`язаний здійснити оплату послуг.

У разі порушення замовником строку оплати послуг експедитора більш ніж на 10 (десять) робочих днів від традиційного строку оплати, встановленого в п.5.1 договору, експедитор має право в односторонньому порядку припинити надання послуг з відстроченням оплати та перевести замовника на умови надання послуг із попередньою оплатою згідно з чинними тарифами експедитора. Переведення замовника на умови надання послуг із попередньою оплатою не звільняє замовника від зобов`язання сплатити всю суму заборгованості експедитору (п. 5.5 договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє протягом 1 (одного) року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно з цим договором. У разі, якщо не одна зі сторін договору, письмово за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії договору не повідомить іншу сторону про припинення дії договору, строк дії договору пролонгується (продовжується) на один рік на тих же самих умовах (п. 8.1 договору). Після закінчення строку дії договору його умови залишаються дійсними щодо всіх відправлень, прийнятих експедитором для організації їх транспортування та остаточного розрахунку між сторонами згідно з цим договором (п. 8.2 договору).

У пункті 10.9 договору сторони також домовились, що відправлені електронною поштою копії договору, підписані та скріплені печатками сторін та інші документи, що є невід`ємною частиною договору, мають повну юридичну силу до моменту обміну сторонами оригіналами документів, встановлюють права та обов`язки для сторін договору, можуть бути подані до судових інстанцій як належні докази. Умови даного пункту не застосовуються до первинних бухгалтерських документів, що надаються експедитором замовнику.

Доказів розірвання чи внесення змін до договору № 140937 від 14.08.2017, визнання його недійсним повністю чи частково до матеріалів справи не надавалось.

Як зазначає позивач, ним на виконання цього договору протягом липня 2018-березня 2019 року надані відповідачу послуги з організації перевезення відправлень, на підтвердження чого надані сформовані позивачем рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

№ НП-000367553 від 10.07.2018 на суму 1882,50 грн. з ПДВ,

№ НП-000392761 від 20.07.2018 на суму 630,00 грн. з ПДВ,

№ НП-000439234 від 31.07.2018 на суму 583,70 грн. з ПДВ,

№ НП-000487970 від 10.08.2018 на суму 694,50 грн з ПДВ,

№ НП-000519124 від 20.08.2018 на суму 745,50 грн з ПДВ,

№ НП-000571223 від 31.08.2018 на суму 640,00 грн з ПДВ,

№ НП-000637669 від 10.09.2018 на суму 50,00 грн з ПДВ,

№ НП-000868321 від 20.09.2018 на суму 530,00 грн. з ПДВ,

№ НП-000939221 від 30.09.2018 на суму 205,00 грн. з ПДВ,

№ НП-001023320 від 10.10.2018 на суму 868,70 грн з ПДВ,

№ НП-001089394 від 20.10.2018 на суму 589,00 грн. з ПДВ,

№ НП-001185621 від 31.10.2018 на суму 988,00 грн з ПДВ,

№ НП-001263203 від 10.11.2018 на суму 492,00 грн. з ПДВ,

№ НП-001348417 від 20.11.2018 на суму 40,00 грн. з ПДВ,

№ НП-001440615 від 30.11.2018 на суму 35,00 грн з ПДВ,

№ НП-001544387 від 10.12.2018 на суму 2865,00 грн. з ПДВ,

№ НП-001636488 від 20.12.2018 на суму 190,00 грн з ПДВ,

№ НП-001742320 від 31.12.2018 на суму 40,00 грн з ПДВ,

№ НП-001831896 від 10.01.2019 на суму 190,00 грн з ПДВ,

№ НП-001859179 від 20.01.2019 на суму 175,00 грн з ПДВ,

№ НП-001940194 від 10.02.2019 на суму 145,00 грн з ПДВ,

№ НП-001974866 від 20.02.2019 на суму 50,00 грн з ПДВ,

№ НП-002008047 від 28.02.2019 на суму 46,00 грн з ПДВ,

№ НП-002046189 від 10.03.2019 на суму 55,00 грн з ПДВ,

№ НП-002083013 від 20.03.2019 на суму 55,00 грн. з ПДВ.

Відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) надсилались відповідачу 04.08.2021 поштою на його адресу (87500, м. Маріуполь, вул. Соборна, 9) разом із рахунками-фактурами та актом звірки взаємних розрахунків станом за період 01.08.2018-06.09.2021, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, списком згрупованих відправлень та фіскальним чеком АТ Укрпошта від 04.08.2021.

Проте поштове відправлення повернулось позивачу без вручення з відміткою АТ Укрпошта про причини повернення: «за закінченням строку зберігання».

Вище перелічені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та акт звірки взаємних розрахунків з боку відповідача як замовника по договору не підписані.

Як зазначає позивач, надані ним послуги відповідачем не оплачені, заборгованість станом на 18.03.2024 становить 11710,10 грн., що зумовило звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтями 931, 932 цього Кодексу встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування може бути встановлений обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов`язань, пов`язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб`єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу доставки вантажів. Експедитором може бути, як суб`єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У разі залучення експедитором до виконання його зобов`язань за договором транспортного експедирування іншої особи, у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, укладеним між позивачем та відповідачем договором № 140937 від 14.08.2017 про надання послуг з організації перевезення відправлень обумовлено, що прийняття експедитором відправлення для надання послуг, визначених цим договором, оформлюється експрес-накладною, у якій зазначаються такі відомості: тип послуги, інформація про відправника, інформація про одержувача, інформація про кількість вантажних місць, вага відправлення, оголошена вартість відправлення, опис вмісту відправлення, платник послуги, форма розрахунку, розрахункові строки доставки відправлення, інформація про додаткові послуги, вартість послуг експедитора (п. 2.5 договору).

Проте, позивач не надавав суду оформлених експрес-накладних для надання послуг з організації перевезення відправлень відповідача, рівно як не надавались й будь-які інші документи, які б свідчили про реальність надання позивачем відповідних послуг у спірний період та їх вартість.

Також не надавалось відповідних податкових накладних, складених експедитором в порядку та в строки, передбачені чинним податковим законодавством України.

Отже, матеріали справи не містять доказів того, що сторони фактично виконували вимоги Договору. Відсутні докази і того, що замовник (відповідач), взагалі, звертався за наданням послуг до позивача на виконання умов укладеного договору, а також докази в підтвердження того, які саме послуги замовляв відповідач.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.2020 у справі № 909/146/19).

Складені в односторонньому порядку позивачем акти наданих послуг № НП-000367553 від 10.07.2018, № НП-000392761 від 20.07.2018, № НП-000439234 від 31.07.2018, № НП-000487970 від 10.08.2018, № НП-000519124 від 20.08.2018, № НП-000571223 від 31.08.2018, № НП-000637669 від 10.09.2018, № НП-000868321 від 20.09.2018, № НП-000939221 від 30.09.2018, № НП-001023320 від 10.10.2018, № НП-001089394 від 20.10.2018, № НП-001185621 від 31.10.2018, № НП-001263203 від 10.11.2018, № НП-001348417 від 20.11.2018, № НП-001440615 від 30.11.2018, № НП-001544387 від 10.12.2018, № НП-001636488 від 20.12.2018, № НП-001742320 від 31.12.2018, № НП-001831896 від 10.01.2019, № НП-001859179 від 20.01.2019, № НП-001940194 від 10.02.2019, № НП-001974866 від 20.02.2019, № НП-002008047 від 28.02.2019, № НП-002046189 від 10.03.2019, № НП-002083013 від 20.03.2019, що не підписані відповідачем, самі по собі не підтверджують факту надання послуг з організації перевезення за договором № 140937 від 14.08.2017, оскільки не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" для первинних документів.

Виготовлений позивачем та підписаний ним одноосібно акт звірки взаємних розрахунків станом за період 01.08.2018-06.09.2021 також не є первинним документом в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", адже не відповідає вимогам, встановленим наведеною нормою для первинних документів. Тому за відсутності первинних документів (у тому числі платіжних доручень та/або виписок банку про рух коштів, оформлених експрес-накладних для надання послуг) він не може вважатися доказом, який підтверджує фактичне надання позивачем відповідачу послуг з організації перевезення за договором № 140937 від 14.08.2017, дату, коли саме та яка сума коштів була сплачена замовником експедитору за відображеним у ньому періодом, і, як наслідок, загальну суму боргу тощо.

З огляду на відсутність саме первинних документів, які б підтверджували здійснення сторонами такого договору господарських операцій та на підставі яких суд мав би можливість встановити факт наявності відповідної заборгованості, надані позивачем разом з позовною заявою акти наданих послуг, акт звірки взаємних розрахунків не взято судом у якості належного доказу на підтвердження заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ «УКРСПЕЦМОНТАЖ» за укладеним договором № 140937 від 14.08.2017 у розмірі 11710,10 грн.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Слід зазначити, що із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України його статтю 79 Господарського процесуального кодексу України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Так, тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Подібний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/14/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18, від 07.07.2021 у справі № 916/2620/20.

Отже, покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на виводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Також суд зазначає, що відсутність відзиву відповідача на позовну заяву не звільняє позивача від обов?язку надати суду всі докази, що підтверджують заявлені ним позовні вимоги.

З огляду на встановлені обставини та норми чинного законодавства суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, що не доведені належними, достовірними та вірогідними доказами.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта» (код ЄДРПОУ 31316718) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВЕЛЬНО-МОНТАЖНА КОМПАНІЯ «УКРСПЕЦМОНТАЖ» (код ЄДРПОУ 38310335) заборгованості в розмірі 11710,10 грн. - відмовити.

Судові витрати за розгляд справи покласти на позивача.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 14.05.2024.

Суддя Н.В. Величко