Рішення

від 07.05.2024 по справі 909/1043/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.05.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1043/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засіданні Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Укрриба", вул. Кониського Олександра, 82 а, м. Київ, 04053

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Тисмениця-Риба", вул. Молодіжна, 2, с.Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77408

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ, 76019

про стягнення 234117,43 грн заборгованості з орендної плати, з яких: 102180,80 грн основної заборгованості, 87908,15 грн пені, 7382,88 грн 3% річних та 36645,60 грн інфляційних втрат,

за участі:

від позивача: Книш Олена Михайлівна (в режимі вкз);

від відповідача: Фрич Віталій Іванович;

від третьої особи: не з`явилися;

встановив: Державне підприємство "Укрриба" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Приватного акціонерного товариство "Тисмениця-Риба" про стягнення 234117,43 грн заборгованості з орендної плати, з яких: 102180,80 грн основної заборгованості, 87908,15 грн пені, 7382,88 грн 3 % річних та 36645,60 грн інфляційних втрат.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.11.2023, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

11.01.2024 від Приватного акціонерного товариства "Тисмениця-Риба" до суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 334/24).

В судовому засіданні 27.02.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі. Відмовляючи у задоволенні вказаного клопотання суд виходив з того, що розгляд справ №909/934/21, №909/786/21, №909/119/21 не спричиняє неможливість розгляду цієї справи до їх вирішення, тому у суду відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання. Більше того, предметом розгляду справи №909/934/21 було визнання недійсним в частині договору оренди державного майна, продовження дії договору оренди державного майна, зобов`язання скасувати наказ, вчинити дії та зареєструвати в реєстрі речових прав майно. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2023 відмовлено в задоволенні позовних вимогах Приватного акціонерного товариства "Тисмениця-Риба", постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023, вказане рішення залишено без змін. У справі №909/786/21 позивачем є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, а не балансоутримувач Державне підприємство "Укрриба", а предметом стягнення частина орендної плати (70%) що перераховується до державного бюджету. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2021 у справі №909/119/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

27.02.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 1793/24).

18.03.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати, постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі. Відмовляючи у задоволенні даного клопотання, суд виходив з того, що позивачем у справі №909/786/21 було Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, а не балансоутримувач Державне підприємство "Укрриба", а предметом стягнення частина орендної плати (70%) що перераховується до державного бюджету.

В судовому засіданні 18.03.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 07.05.2024 розгляд справи по суті завершено, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань, що виникли з договору оренди державного майна № 20/16 від 29.07.2016 в частині оплати балансоутримувачу 30 % орендної плати, внаслідок чого у відповідача за період з 06.02.2021 по 30.09.2021 (за місяці користування з лютого 2021 року по вересень 2021 року) утворився борг в сумі 102180,80 грн. За порушення строків внесення орендних платежів, позивач нарахував відповідачу 87908,15 грн пені, 7382,88 грн 3% річних та 36645,60 грн інфляційних втрат.

Позиція відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Зазначає про те, що ДП "Укрриба" не є стороною у договорі оренди державного майна №20/16 від 29.07.2016 та не є балансоутримувачем, оскільки згідно з наказом Державного агентства меліорації та рибного господарства України від 13.09.2023 року №338 та акту №2 приймання-передачі державного майна - гідротехнічних споруд рибогосподарських технологічних водойм від 10.10.2023 року гідротехнічні споруди, які орендуються за договором №20/16 від 29.07.2016 року передані на баланс Державного підприємства "Ай Фіш". Відповідно усі права та обов`язки перейшли до цього державного підприємства. Позивач посилається на п.3.4 Договору щодо розподілу орендної плати між балансоутримувачем та державним бюджетом, який суперечить Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та її розподілу, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 року, адже гідротехнічні споруди, що є об`єктом оренди є державним майном, що не увійшло в статутний капітал підприємства під час його приватизації. У листі від 26.09.2023 року №07-12/85 ДП "Укрриба" стверджує, що на його балансі перебувало 39, а не 42 гідротехнічні споруди. У Витязі з Єдиного реєстру об`єктів державної власності ФДМУ зазначено, що на момент укладення договору № 20/16 на балансі ДП "Укрриба" перебувало 38 гідротехнічних споруд, це підтверджується інвентаризаційними описами. Про те, що на балансі ДП "Укрриба" було менше чим зазначено у позовній заяві гідротехнічних споруд підтверджується переліком державного майна, що передається з балансу ДП "Укрриба" на баланс ДП "Ай Фіш" та розташоване на території Івано-Франківської області, що є додатком до наказу №46-ОД від 27.09.2023 року. Оскільки ДП "Укрриба" на момент подання позовної заяви 07.11.2023 року до договірних відносин і до об`єкту оренди не мала жодних відносин її права та законні інтереси жодним чином не порушені і підстав для подання позову відповідно до вимог ст.4 Господарського процесуального Кодексу України немає.

Позиція третьої особи.

В судовому засіданні представник Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Обставини справи. Оцінка доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

29.07.2016 між Регіональним відділенням ФДМУ по Івано-Франківській області (орендодавець) та ПрАТ "Тисмениця-Риба" (орендар) укладено договір оренди державного майна № 20/16, згідно п. 1.1 якого орендодавець взяв на себе обов`язок передати, а відповідач прийняти в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - гідротехнічні споруди 42-х ставів загальною площею 403,8204 га, що перебуває на балансі ДП "Укрриба" (майно), вартість якого згідно звіту про оцінку, виконаного станом на 29.02.2016, становить 4173916 грн без ПДВ.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили строк дії договору - до 29.07.2017, згодом змінити строк його дії, а саме: договором про внесення змін та доповнень № 1 від 22.08.2016 до договору - до 29.06.2019, договором про внесення змін та доповнень № 3 від 24.07.2019 до договору - до 29.08.2019, договором про внесення змін та доповнень № 4 від 27.09.2019 до договору - до 29.09.2021.

29.07.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв майно, обумовлене договором оренди, про що свідчить акт приймання-передачі державного майна.

У п. 3.1 договору сторони погодили, що орендна плата визначена на підставі "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, зі змінами та доповненнями, і за базовий місяць оренди - червень 2016 року становить 36326 грн 60 к. без ПДВ. Орендна плата за перший місяць оренди - серпень 2016 року встановлюється, як орендна плата за базовий місяць оренди (червень 2016 року). Нарахування ПДВ на суму орендної плати та його сплата здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

В період дії договору оренди здійснювались такі розрахунки плати за базові місяці оренди державного нерухомого майна, що перебувають на балансі ДП "Укрриба":

- розрахунок від 29.07.2016 за червень 2016 року (гідротехнічні споруди 20-ти за межами с. Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область ставків площею 258,3278, орендна ставка 10, орендна плата 21923,43 грн та гідротехнічні споруди 22-х ставків за межами с. Марківці та с. Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область площею 145,4926, орендна ставка 10, орендна плата 14400,17 грн);

- розрахунок від 23.10.2017 за вересень 2017 року (гідротехнічні споруди 20-ти за межами с. Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область ставків площею 258,3278, орендна ставка 0,7, орендна плата 16906,84 грн та гідротехнічні споруди 22-х ставків за межами с. Марківці та с. Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область площею 145,4926, орендна ставка 0,7, орендна плата 11105,06 грн);

- розрахунок від 27.09.2019 за серпень 2019 року (гідротехнічні споруди за межами с. Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область ставків площею 219,6271, орендна ставка 0,7, орендна плата 15279,00 грн та гідротехнічні споруди ставків за межами с. Марківці та с. Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область площею 128,1534, орендна ставка 0,7, орендна плата 9189,95 грн).

Згідно з п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць.

Пунктом 3.4 договору визначено, що орендна плата перераховується щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем і спрямовується 70 відсотків до державного бюджету, 30 відсотків - балансоутримувачу.

Як стверджує позивач, відповідач своїх зобов`язань щодо оплати за оренду в розмірі 30 % (балансоутримувачу) за період з 06.02.2021 по 30.09.2021 не виконав, внаслідок чого утворився борг в сумі 102180,80 грн.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що орендна плата, перерахована до державного бюджету несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу, у визначеному п. 3.4 договору співвідношенні, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України на дату нарахування від суми недоплати, розрахованої за кожен день простроченого платежу, включаючи день сплати.

Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором, позивачем заявлені вимоги про стягнення 87908,15 грн пені, 7382,88 грн 3% річних та 36645,60 грн інфляційних втрат.

Крім цього, судом встановлено, що ДП "Укрриба" зверталося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПрАТ "Тисмениця-Риба" за участі третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України (надалі РВ ФДМУ) по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, м. Івано-Франківськ про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди державного майна №20/16 від 29.07.2016 за період з 16.03.2020 по 05.02.2021 (про стягнення заборгованості в сумі 77581,72 грн, з яких: 71164,34 грн - основний борг, 4117,21 грн - пеня, 1029,30 грн - 3 % річних, 1270,87 грн - інфляційні втрати). Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2021 у справі №909/119/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2021 у справі №909/119/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

В даному рішенні, апеляційною інстанцією встановлено, що між учасниками справи укладено договір оренди державного майна, сторонами якого є: позивач - орендодавець, третя особа - балансоутримувач, відповідач - орендар. Судом встановлено, що за умовами договору та додатків до нього предметом оренди є гідротехнічні споруди 42-х ставів загальною площею 4038204 га. А відтак, враховуючи, що договір, додатки до нього, акт приймання передачі майна та розрахунки підписані з боку орендаря без будь-яких зауважень, то в силу ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 2, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями частин 1, 3 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання.

Приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" встановлено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна.

Орендодавцями є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю (ст. 5 Закону України "Про оренду державного і комунального майна") (в редакції чинної станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статей 10, 19, 20 Закону України Про оренду державного та комунального майна, орендна плата з урахуванням її індексації є однією із істотних умов договору оренди; орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; орендна плата встановлюється, як правило, у грошовій формі.

Приписками ч.3 ст.18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.4 договору визначено, що орендна плата перераховується щомісяця, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем і спрямовується 70 відсотків до державного бюджету, 30 відсотків - балансоутримувачу.

Відповідно до статті 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до ст. 202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїх зобов`язань щодо оплати за оренду в розмірі 30 % балансоутримувачу за період з 06.02.2021 по 30.09.2021 не виконав, внаслідок чого утворився борг в сумі 102180,80 грн.

Відповідачем доказів на підтвердження здійснення оплати орендної плати в сумі 102180,80 грн за вказаний період суду не надано.

Також, як встановлено судом, постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.05.2021 у справі №909/119/21 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди державного майна № 20/16 від 29.07.2016 за період з 16.03.2020 по 05.02.2021 задоволено повністю.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною четвертою статті 75 ГПК, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Указаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/9823/17.

Отже не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.11.1999 в справі "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не треба розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України" від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).

Отже, обставини щодо наявності підстав для стягнення боргу за договором оренди державного майна №20/16 від 29.07.2016 на користь балансоутримувача, які встановлені у постанові Західного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 по справі №909/119/21, у якій беруть участь ті самі особи, що й у даній справі та яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення при розгляді даної справи.

За наведеного, доводи відповідача спростовуються, а факт наявності боргу відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, отже позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості з орендної плати за договором період з 06.02.2021 по 30.09.2021 в сумі 102180,80 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на невиконання відповідачем договірних зобов`язань перед позивачем, нарахування 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.

Судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивачем здійснено арифметично та методологічно вірно. Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 7382,88 грн 3% річних та 36645,60 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Пунктом 3.6 договору передбачено, що орендна плата, перерахована до державного бюджету несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу, у визначеному п. 3.4 договору співвідношенні, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування від суми недоплати, розрахованої за кожен день простроченого платежу, включаючи день сплати.

Приписами частини 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями частин 1, 3 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Виходячи з наведених вище норм права, перебіг періоду прострочення відповідачем грошового зобов`язання за договором починається з першого дня, за терміном, коли зобов`язання мало бути виконано, а нарахування господарської санкції у вигляді пені здійснюється за шість місяців прострочення виконання зобов`язання, починаючи з першого дня такого прострочення.

Згідно доданого до позовної заяви розрахунку, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 87908,15 грн.

При цьому, поданий позивачем розрахунок пені виконний без урахування приписів ч.6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням вимог ч.6 ст. 232 ГК України. За розрахунок суду, розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 9586,23 грн. В решті частини заявленої до стягнення пені слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.1 та 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

При цьому, стандарт доказування "Вірогідність доказів" вказує на те, що необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

За наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме слід стягнути з відповідача на користь позивача 102180,80 грн основної заборгованості, 7382,88 грн 3% річних та 36645,60 грн інфляційних втрат, 9586,23 грн пені. В решті - відмовити.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Державного підприємства "Укрриба" до Приватного акціонерного товариство "Тисмениця-Риба" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про стягнення 234117,43 грн задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариство "Тисмениця-Риба", вул.Молодіжна,2, с. Хом`яківка, Тисменицький район, Івано-Франківська область, 77408 (ідентифікаційний код 25066477) на користь Державного підприємства "Укрриба", вул.Кониського Олександра, 82 а, м. Київ, 04053 (ідентифікаційний код 25592421) 102180 (сто дві тисячі сто вісімдесят) грн 80 коп. основної заборгованості, 9586 (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 23 коп. пені, 7382 (сім тисяч триста вісімдесят дві) грн 88 коп. 3% річних, 36645 (тридцять шість тисяч шістсот сорок п`ять) грн 60 коп. інфляційних втрат, 2336 (дві тисячі триста тридцять шість) грн 93 коп. судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення 78321,92 грн пені - відмовити.

Судовий збір в сумі 1174,83 грн залишити за позивачем.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.05.2024.

Суддя Неверовська Л. М.