Рішення

від 07.05.2024 по справі 916/565/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/565/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Крутьковій В.О.,

розглянувши справу № 916/565/24

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6; код ЄДРПОУ 01125672)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛД» (65082, Одеська обл., м. Одеса, Воєнний узвіз, буд. 1, кв. 5; код ЄДРПОУ 34220714)

про стягнення 64 211,18 грн;

представники сторін:

від позивача Чабан І.А.,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ", звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛД» про стягнення 64 211,18 грн, з яких: 20 272,54 грн основного боргу; 606,81 грн 3% річних; 3 316,02 грн інфляційного збільшення; 40 015,81 грн пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач, в порушення умов Договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 12.12.2014 року № 444-о (далі Договір), не здійснив оплату витрат балансоутримувача (позивача) на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг починаючи з грудня 2017 року, в той час як за умовами Договору був зобов`язаний вносити плату не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

Крім того, зазначає, що відповідач був зобов`язаний здійснювати оплату витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг до припинення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.05.2014 № 209984091132 (25/10).

Звертає увагу, що на виконання умов Договору за допомогою програми « 1С: Підприємство» направляв відповідачу акти здачі-прийняття робіт та рахунки, які не були оплачені відповідачем, тому 17.03.2023 направлення вказаних документів було здійснено на поштову адресу відповідача.

У зв`язку з тим, що відповідач не здійснив оплату рахунків, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом та, крім основної заборгованості, нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати, які також просить стягнути з відповідача на свою користь.

Ухвалою від 20.02.2024 позовну заяву (вх. № 590/24 від 15.02.2024) Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/565/24, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.03.2024, запропоновано сторонам скористатись процесуальним правом на подачу до суду заяв по суті справи та встановлено відповідні строки для їх подання.

19.03.2024 до суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 20.03.2024 відкладено розгляд справи на 22.04.2024.

04.04.2024 представником позивача подано до суду клопотання про залучення до матеріалів справи доказів наявності повноважень на представництво інтересів ДП «МТП «Чорноморськ». Вказані документи судом залучено до матеріалів справи.

19.04.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що позивач нараховував заборгованість поза межами строку дії Договору, рахунки виставлялись за послуги, що не були та не могли бути надані. Вважає, що заборгованість нараховано безпідставно. Крім того, просить застосувати строки позовної давності, так як вважає, що перебіг строку позовної давності про стягнення заборгованості за Договором розпочався 13.01.2018 та сплив 13.01.2021.

19.04.2024 представником відповідача також подано до суду окрему заяву про застосування строків позовної давності.

У судовому засіданні 22.04.2024 суд за клопотанням представника позивача протокольною ухвалою оголосив перерву до 07.05.2024.

02.05.2024 від представника позивача та 06.05.2024 від представника відповідача до суду надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні, яке відбулось 07.05.2024, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача подав до суду заяву (вх. № 18314/24 від 06.05.2024), в якій просив розглядати справу без його участі, а також зауважив, що підтримує свою позицію, викладену у відзиві.

07.05.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, здійснивши ґрунтовний аналіз позицій та доводів сторін, суд встановив наступне.

12.12.2014 між позивачем (балансоутримувач) та відповідачем (орендар) укладено Договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю № 444-о (а.с. 44-47), предметом якого є виконання балансоутримувачем обслуговування та експлуатації державного нерухомого майна нежитлових приміщень в будівлі складу № 11, що знаходиться за адресою: м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 30 (територія Спеціалізованого вантажного комплексу) (надалі приміщення), загальною площею 15,2 кв.м, а також участь орендаря у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі у цьому приміщенні.

Пунктом 6.1. Договору передбачено, що він набуває чинності з дня його укладення сторонами та діє протягом строку дії Договору оренди нерухомого майна № 25/10 від 22.05.2014.

Пункт 6.1. Договору кореспондується положенням, які містяться в п. 6.4. Договору, де зазначено, що останній припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку оренди нерухомого майна № 25/10 від 22.05.2014.

Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У матеріалах справи відсутній Договір оренди нерухомого майна № 25/10 від 22.05.2014. Водночас, факт його укладення відповідачем не заперечувався.

При цьому у матеріалах справи міститься підписаний позивачем та відповідачем Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.10.2022 (а.с. 19-20), в якому зазначено, що цей Акт складено внаслідок припинення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 22.05.2014, укладеного з ТОВ «ФІЛД».

Датою припинення Договору оренди згідно з вищезазначеним Актом є: 29.04.2022.

За даним Актом відповідач передав, а позивач з відома орендодавця (РВ ФДМ України по Одеській та Миколаївській областях) прийняв із строкового платного користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме: нежитлове приміщення другого поверху у будівлі складу № 11, загальною площею 15,20 кв.м.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач через програмний продукт « 1С: Підприємство», направляв відповідачу рахунки на оплату по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, а також відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

- № Пр/13 424 від 31.12.2017 на суму 1683,70 грн (розмір несплаченої заборгованості по рахунку 12,98 грн);

- № Пр/13 925 від 31.12.2021 на суму 1863,78 грн (розмір несплаченої заборгованості по рахунку 130,51 грн);

- № Пр/1 038 від 31.01.2022 на суму 1 785,96 грн;

- № Пр/2 254 від 28.02.2022 на суму 1 844,15 грн;

- № Пр/2 754 від 31.03.2022 на суму 1 948,37 грн;

- № Пр/3 436 від 30.06.2022 на суму 6 274,75 грн;

- № Пр/3 760 від 31.07.2022 на суму 2 034,05 грн;

- № Пр/4 050 від 31.08.2022 на суму 2 151,31 грн;

- № Пр/4 724 від 30.09.2022 на суму 2 191,75 грн;

- № Пр/5 073Р від 31.12 2022 (коригувальний акт за жовтень 2022 р.) на суму 1 898,71 грн.

В розд. 2 Договору сторони визначили перелік прав та обов`язків балансоутримувача та орендаря, серед яких:

- обов`язок орендаря не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, вносити плату на рахунок балансоутримувача за обслуговування прибудинкової території та утримання приміщення згідно з Додатком № 1 (Розрахунок), який є невід`ємною частиною Договору. Розмір вищезгаданих витрат та послуг може бути переглянуто балансоутримувачем в односторонньому порядку (п/п 2.2.3. п. 2.2. Договору);

- право балансоутримувача стягнути в установленому порядку прострочену заборгованість по платежах (п/п 3.1.2. п. 3.1. Договору);

25.02.2015 позивачем та відповідачем було підписано Додаткову угоду до Договору, у відповідності з якою Додаток № 1 до Договору (Розрахунок) викладено в новій редакції (а.с. 49-50).

Згідно з п. 4.5. Договору за несвоєчасні розрахунки за надані послуги орендар сплачує пеню у розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 20 272,54 грн основного боргу за Договором, а також 606,81 грн 3% річних; 3 316,02 грн інфляційного збільшення та 40 015,81 грн пені за порушення строків виконання грошових зобов`язань.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених вимог, господарський суд виходить з наступного.

У ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пункт 1 ст.202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст.193 ГК України, яка регламентує, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або зміну його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом, між сторонами у даній справі виникли відносини з надання послуг за Договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю № 444-о від 12.12.2014.

Надання послуг за Договором № 444-о нерозривно пов`язано з орендними правовідносинами сторін, які склалися на підставі Договору оренди нерухомого майна № 25/10 від 22.05.2014.

Договір оренди № 25/10, як вбачається з Акту від 27.10.2022, припинив свою дію 29.04.2022, у зв`язку з чим строк дії Договору № 444-о також закінчився 29.04.2022, що передбачено п. 6.1. та п. 6.4. Договору.

Отже, Договір № 444-о від 12.12.2014, на підставі якого позивачем надавалися послуги відповідачу, припинився 29.04.2022.

Разом з тим, спірну заборгованість за Договором нараховано позивачем, починаючи з грудня 2017 р. по жовтень 2022 р.

З матеріалів справи вбачається, що частину рахунків було виставлено позивачем за надані послуги під час дії Договору, а саме: № Пр/13 424 від 31.12.2017; № Пр/13 925 від 31.12.2021; № Пр/1 038 від 31.01.2022; № Пр/2 254 від 28.02.2022; № Пр/2 754 від 31.03.2022; № Пр/3 436 від 30.06.2022.

Обсяг послуг після 29.04.2022 було надано позивачем вже після закінчення дії Договору, незважаючи на що позивач продовжив нараховувати відповідачу заборгованість та виставляти відповідні рахунки № Пр/3 760 від 31.07.2022, № Пр/4 050 від 31.08.2022, № Пр/4 724 від 30.09.2022, № Пр/5 073Р від 31.12 2022.

Так, на переконання суду, позивач невірно кваліфікував спірні правовідносини, заявляючи до стягнення вартість наданих після 29.04.2022 послуг, як борг за Договором.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 12.06.2019 по справі № 487/10128/14-ц звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

За ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Допущена позивачем помилка, враховуючи те, що підстави позову дозволяють суду самостійно здійснити належну правову оцінку відносин сторін, не позбавляє позивача права на отримання коштів, а відповідача не звільняє від виконання обов`язку оплатити вартість наданих позивачем послуг, оскільки відповідач фактично продовжив користуватися орендованим майном до 27.10.2022 (дата підписання Акту повернення з оренди нерухомого майна) й відповідно зобов`язаний був сплачувати комунальні послуги та нести витрати на утримання зайнятого ним без правової підстави (з 30.04.2022 по 27.10.2022) нежитлового приміщення.

Відповідач наявність спірної заборгованості за виставленими рахунками належними та допустимими доказами не спростував, після закінчення дії Договору (29.04.2022) продовжив користуватися приміщенням до 27.10.2022, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 20 272,54 грн основної заборгованості за послуги з утримання приміщення та інші комунальні послуги підлягають задоволенню з вищенаведених судом підстав.

Щодо 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 ЦК України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021р. по справі №520/17342/18 наведено висновки про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 3% річних, суд виявив арифметичну помилку, у зв`язку з чим здійснив власний розрахунок, згідно якого розмір 3% річних за спірні періоди становить 605,66 грн.

Розрахунок інфляційних втрат у розмірі 3 316,02 грн вважається судом правильним та обґрунтованим.

За таких обставин, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 316,02 грн інфляційних втрат та частково задовольняє вимоги про стягнення 3% річних на суму 605,66 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частини 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Разом з тим, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 7 Розділу IX «Прикінцеві положення» ГК України).

Згідно з п. 4.5. Договору за несвоєчасні розрахунки за надані послуги орендар сплачує пеню у розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому, як вже було зазначено, Договір припинив свою дію з 29.04.2022.

За таких обставин, позивач цілком правомірно нарахував пеню у загальному розмірі 13 825,81 грн у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за надані послуги згідно рахунків та актів: № Пр/13 424 від 31.12.2017 (за період з 13.01.2018 по 12.07.2018); № Пр/13 925 від 31.12.2021 (за період з 13.01.2022 по 11.04.2023); № Пр/1 038 від 31.01.2022 (за період з 13.02.2022 по 12.08.2022); № Пр/2 254 від 28.02.2022 (за період з 13.03.2022 по 12.09.2022); № Пр/2 754 від 31.03.2022 (за період з 13.04.2022 по 12.10.2022).

Водночас відповідачем у даній справі подано заяву про застосування строків позовної давності.

Заявлена до стягнення заборгованість складається із нарахованих періодичних платежів, а отже позовна давність має розраховуватись окремо щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.ст. 256, 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність.

Так, за ч. 2 цієї статті позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У зв`язку із заявленням відповідачем про застосування строків позовної давності, з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення нарахованої пені за період з 13.01.2018 по 12.07.2018 у розмірі 23,49 грн (за зобов`язаннями по рахунку № Пр/13 424 від 31.12.2017, борг 12,98 грн), позов в частині цієї вимоги задоволенню не підлягає.

Щодо нарахованої пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на суму 6 274,75 грн (згідно рахунку № Пр/3 436 від 30.06.2022) суд зазначає наступне.

Як вбачається з вказаного рахунку, частину послуг було нараховано за квітень 2022 р., зокрема, послуги по відшкодуванню експлуатаційних витрат. Водночас вказаний рахунок включає й низку інших послуг, які надавалися у травні та червні 2022 р.

З огляду на фактичну неможливість визначити які конкретно послуги за вказаним рахунком та на яку суму надавалися відповідачу за 29 днів квітня 2022 р., в той час як Договір припинив свою дію 29.04.2022, суд не вбачає правових підстав для нарахування пені за зобов`язаннями по вказаному рахунку.

Також, у зв`язку із припиненням дії Договору 29.04.2022, відсутні підстави для нарахування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по рахункам № Пр/3 760 від 31.07.2022, № Пр/4 050 від 31.08.2022, № Пр/4 724 від 30.09.2022, № Пр/5 073Р від 31.12 2022.

За таких обставин, позовні вимоги в у відповідній частині підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 13 802,32 грн пені.

Як вже було зазначено, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності, яка у даній справі має розраховуватись окремо щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.

Разом з тим, відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Водночас п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб, на усій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який в свою чергу постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався та тривав до 30.06.2023.

Крім того, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому указами Президента України неодноразово продовжувався та триває станом на даний час.

Таким чином, враховуючи обставини введення в Україні карантину та запровадження правового режиму воєнного стану, позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості за спірний період, який розпочався з грудня 2017 р., не сплинула, за виключенням позовної давності за вимогою про стягнення нарахованої пені за період з 13.01.2018 по 12.07.2018 у розмірі 23,49 грн, про що було зазначено вище по тексту рішення.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 20 272,54 грн заборгованості, 605,66 грн 3% річних, 3 316,02 грн інфляційних втрат, 13 802,32 грн пені.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 791,80 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6; код ЄДРПОУ 01125672) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛД» (65082, Одеська обл., м. Одеса, Воєнний узвіз, буд. 1, кв. 5; код ЄДРПОУ 34220714) про стягнення 64 211,18 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІЛД» (65082, Одеська обл., м. Одеса, Воєнний узвіз, буд. 1, кв. 5; код ЄДРПОУ 34220714) на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6; код ЄДРПОУ 01125672) 20 272,54 грн заборгованості, 605,66 грн 3% річних, 3 316,02 грн інфляційних втрат, 13 802,32 грн пені, 1 791,80 грн витрат зі сплати судового збору.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 07 травня 2024 р. Повний текст рішення складено та підписано 13 травня 2024 р.

Суддя Р.В. Волков