Постанова

від 04.12.2007 по справі 8/201-07-6841

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

8/201-07-6841

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"04" грудня 2007 р. Справа № 8/201-07-6841

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.    

при секретарі судового засідання   Бритавська Ю.С.

за участю представників сторін

у судовому засіданні 06.11.2007р.

від позивача  не з'явився

від відповідача Грицюта О.П. за довіреністю від 30.07.2007р. №51

у судовому засіданні 27.11.2007р.

від позивача  Гусєва Н.Д. за довіреністю від 01.06.2007р. №7

від відповідача Грицюта О.П. за довіреністю від 30.07.2007р. №51

у судовому засіданні 04.12.2007р.

від позивача  не з'явився

від відповідача не з'явився

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства „Дослідне господарство „Комунар” Одеського інституту агропромислового виробництва УААН

на рішення господарського суду Одеської області від 05 жовтня 2007 року

у справі №8/201-07-6841

за позовом Приватного підприємства „Юлія”

до  відповідача Державного підприємства „Дослідне господарство „Комунар” Одеського інституту агропромислового виробництва УААН

про стягнення 22580,65 грн., -  

В С Т А Н О В И В:

          ПП „Юлія” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ДП „ДГ „Комунар” Одеського інституту агропромислового виробництва УААН 22580,65 грн., з яких 16500 грн. заборгованість за поставлену позивачем борону, 2514,16 грн. індекс інфляції, 637,40 грн. пеня, 1650 грн. збитки у вигляді упущеної вигоди, 1278,65 грн. збитки у вигляді додаткових витрат.

          В процесі розгляду справи позивач у заяві від 01.10.2007р. за вх.№22502 уточнив позовні вимоги і просив суд стягнути з відповідача 16732,27 грн., з яких, 12869,94 грн. основний борг, 2046,32 грн. індекс інфляції, 537,36 грн. пеня, 1278,65 грн. збитки у вигляді додаткових витрат.

          Рішенням господарського суду Одеської області від 05 жовтня 2007 року у справі №8/201-07-6841 (суддя Атанова Т.О.) позов ПП „Юлія” задоволено частково.

          З ДП „ДГ „Комунар” Одеського інституту агропромислового виробництва УААН на користь ПП „Юлія” стягнуто основний борг в сумі 12869,94 грн., індекс інфляції в розмірі 2046,32 грн., збитки в сумі 984,65 грн., державне мито в сумі 159 грн., витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн. В решті позову відмовлено.

          Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу суд першої інстанції виходив з того, що факт передачі позивачем товарно-матеріальних цінностей за накладною та отримання їх відповідачем за довіреністю підтверджує виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків. Відповідач отриману від позивача борону оплатив частково в сумі 3630,06 грн. внаслідок чого за ним залишилася заборгованість в сумі 12869,94 грн. Претензія №73, яка позивачем надіслана на адресу відповідача, залишена останнім без задоволення. Виходячи з вимог ст.625 ЦК України,  суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача індексу інфляції та водночас відмовив у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 3% річних.  На підставі ст.623 ЦК України суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги про  стягнення з відповідача збитків, оскільки  оплата 330 грн. передбачена умовами п.4.1.2. договору від 10.05.2006р. тільки після розгляду справи по суті.  

          Відповідач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і постановити нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача 2970 грн. боргу, а в решті позовних вимог відмовити. При цьому відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

          Так, згідно доводів відповідача, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що між сторонами була проведена заміна неякісних товарно-матеріальних цінностей на якісні і розрахунок за неякісний товар був зроблений своєчасно, а тому заборгованість відповідача  за поставлену позивачем борону становить 2970 грн. В обґрунтування своїх доводів відповідач посилається на те, що борона, яку позивач поставив відповідачу за накладною №125 від 28.04.2006р., фактично була поставлена позивачем взамін бракованої борони. Браковану борону вартістю 9900 грн. позивач поставив відповідачу за накладною №32 від 17.02.2004р., а відповідач розрахувався за цю борону автомобільними послугами. Оскільки борона була бракована, то відповідач повернув борону вартістю 9900 грн. позивачу, що підтверджується накладною №412 від 14.11.2005р. та довіреністю від 10.11.2005р. №166784.  Тобто, суд першої інстанції стягнув з відповідача двічі за один і той же товар.

          Представник позивача у судовому засіданні просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судове рішення –без змін, з посиланням при цьому на те, що всі доводи відповідача, які наведені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені документальними доказами. Також представник позивача надав у судове засідання документи, що витребувані апеляційним господарським судом.

          На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалася перерва до 04.12.2007р., про що сторони у справі повідомлені належним чином.

Перевіривши матеріали справи, із врахуванням документів, що надані  позивачем на вимогу апеляційного господарського суду, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача:

Як встановлено матеріалами справи, 26.04.2006р. позивачем складений  рахунок №74 на оплату відповідачем борони БГДН-2.4. у кількості 1 штуки вартістю 16500 грн., в т.ч. ПДВ, який підлягає оплаті на протязі 3-х банківських днів.

При цьому докази отримання відповідачем цього рахунку у матеріалах справи відсутні. Такі докази не надані позивачем  і до апеляційного господарського суду.

Разом з тим, матеріалами справи встановлено, що 28.04.2006р. позивач передав, а відповідач прийняв  борону БГДН-2-4 у кількості 1 штуки вартістю 16500 грн. в т.ч. ПДВ, що підтверджуються накладною від 28.04.2006р. та довіреністю на одержання товарно-матеріальних цінностей від 28.04.2006р. серії ЯЛО №182520 (а.с.10-11).

Факт отримання відповідачем вищевказаної борони не заперечуються і представником відповідача.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією від 29.05.2007р. за вих.№73 з вимогою оплатити отриману відповідачем борону. Вказана претензія отримана відповідачем 01.06.2007р., що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення, а також довідкою з поштового відділення, яка надана позивачем на вимогу апеляційного господарського суду. Проте, вказана претензія позивача залишена відповідачем без задоволення.

З огляду на встановлені обставини апеляційний господарський суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рахунок –фактура, накладна і довіреність, в яких є посилання на усі істотні умови договору купівлі-продажу –найменування товару, його ціна і кількість,  доводять факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу, що в силу вимог  п.1 ч.2 ст.11 ЦК України є підставою для  виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.  

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, строк виконання відповідачем свого обов'язку щодо розрахунку за поставлену позивачем борону не встановлений сторонами,  тому в силу вимог ч.2 ст.530 ЦК України позивач має право вимагати оплати борони відповідачем у будь-який час, а  відповідач повинний виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

          Як встановлено матеріалами справи претензію позивача з вимогою оплати  заборгованості за борону відповідач одержав 01.06.2007р., але на момент звернення позивача до суду з даним позовом борг не сплатив.

          В процесі розгляду справи з'ясувалося, що борг відповідача становить 12869,94 грн., а тому позивач уточнив позовні вимоги (заява від 01.10.2007р. за вх.№22502) і просив суд стягнути з відповідача 12869,94 грн. основного боргу.

          Наявність такої заборгованості відповідача підтверджується також наявними у матеріалах справи актами звірки взаєморозрахунків.

          За таких обставин рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу в сумі 12869,94 грн. відповідає обставинам справи, є обґрунтованим і правомірним, а тому підстави для його скасування в цій частині відсутні.

          Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу в частині задоволення його позовних вимог про  стягнення з відповідача пені у розмірі 3% річних, що за розрахунком позивача становить 537,36 грн., оскільки, по-перше, в силу вимог ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Тобто,  законодавство України не передбачає стягнення „пені у розмірі 3% річних”.  По-друге, вимогами ч.2 ст.551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Але, у договорі сторонами не встановлений такий спосіб забезпечення виконання зобов'язання відповідачем як сплата  пені.   

          Щодо судового рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача індексу інфляції, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

          Так, вимогами ч.2 ст.625 ЦК України передбачений обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

          Як свідчать матеріали справи розрахунок індексу інфляції здійснений позивачем з моменту отримання відповідачем борони за 15 місяців прострочення.   

          Втім, як вище встановлено апеляційним господарським судом строк виконання обов'язку відповідача щодо оплати поставленої позивачем борони сторонами не встановлений, а вимогу позивача про сплату цього боргу відповідач одержав лише 01.06.2007р. Отже, відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України здійснити оплату поставленої позивачем борони відповідач зобов'язаний в строк до 09.06.2007р. Тобто, саме з 09.06.2007р. відповідач прострочив виконання свого обов'язку щодо розрахунку з позивачем, а тому саме з цієї дати і до моменту звернення позивача до суду з позовом слід розраховувати індекс інфляції.

          На вимогу апеляційного господарського суду позивачем у справі здійснений розрахунок індексу інфляції з урахуванням прострочення відповідача з 09.06.2007р., згідно з яким,  індекс інфляції за червень-липень 2007р. становить 463,32 грн.   

          Такі обставини судом першої інстанції не з'ясовані, що в силу вимог п.1 ч.1 ст.104 ГПК України є підставою для зміни оскаржуваного судового рішення в цій частині шляхом стягнення з відповідача індексу інфляції в розмірі 463,32 грн.

          Щодо позовних вимог в частині стягнення збитків, апеляційний господарський  суд виходить з наступного.

          Із матеріалів справи випливає,  що позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача збитків у вигляді додаткових витрат в сумі 1278,65 грн., які пов'язані з оплатою позивачем послуг, що надані останньому  по договору доручення на введення справ у господарському суді.

          Згідно з цим договором, який 10.05.2006р. укладений між позивачем (замовник) і адвокатом Гусєвою Н.Д. (виконавець), останній зобов'язується надати позивачу консультативні і юридичні послуги щодо захисту інтересів позивача, а також здійснювати представництво у державних органах і у господарському суді з питань, що пов'язані з поверненням боргу на користь позивача з відповідача.    

          Умовами цього договору також встановлено, що за надані послуги позивач сплачує виконавцю винагороду у розмірі 1278,65 грн.  

          При цьому за надання консультативних і юридичних послуг, представництво у державних органах і у господарському суді, а також за витрати організаційно-технічного характеру встановлюється фіксована плата в сумі 948,65 грн. При досягненні позитивного  результату по справі позивач додатково сплачує 330 грн. від суми якщо  для  позивача прийнято позитивне рішення і отриманий задовільний економічний результат.  

          Відповідно до умов п.5.1. договору, сума в розмірі 948,65 грн. сплачується позивачем на протязі 90 днів з моменту підписання договору, а сума в розмірі 330 грн. –на протязі 5 днів з дня винесення рішення по справі.

          На виконання умов цього договору позивач сплатив Замовнику 1278,65 грн., що підтверджується видатковими  касовими  ордерами №170 від 17.05.2006р. на суму 948,65 грн. та №201 від 04.09.2007р. на  суму 330 грн.  

          На підставі довіреності від 01.06.2007р. №7, яка видана позивачем Гусєвої Н.Д., остання представляла інтереси позивача у спорі по даній справі як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції.

          Оскаржуваним судовим рішенням позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків задоволені частково в сумі 984,65 грн., з огляду на те, що у п.4.1.2. договору оплата 330 грн. передбачається тільки після розгляду справи по суті.

          Між тим, судом першої інстанції не враховано, що віднесення до збитків витрат позивача на послуги адвоката суперечить вимогам закону, зокрема ст.ст.224,225, 226 ГК України, ст. 623 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходиться у необхідному зв'язку з заборгованістю, яка  стягується  позивачем.   

Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення збитків фактично є вимогами, які стосуються витрат позивача на послуги адвоката, тобто, судових витрат,  стягнення яких регулюються нормами процесуального законодавства, зокрема, ст.ст.44-49 ГПК України.

Так, в силу вимог ст. 44 ГПК України,  до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначають у порядку встановленому Законом України „Про адвокатуру”.  Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином,  ст.  44 ГПК  України  передбачає  відшкодування  сум  як  судових витрат,  які  були  сплачені  стороною  за отримання послуг,  лише адвокатам, а не будь-яким представникам.

Свідоцтво про право Гусєвої Н.Д. на заняття адвокатською діяльністю надане представником позивача до апеляційного господарського суду на вимогу останнього.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 1278,65 грн. підлягають задоволенню на підставі ст.ст.44-49 ГПК України, тобто витрати позивача на послуги адвоката покладаються на обидві сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог, із врахуванням  умов, що встановлені у договорі від 10.05.2006р., а саме щодо оплати позивачем  Замовнику 330 грн. на протязі 5 днів з дня винесення рішення у справі за умови досягнення позитивного  результату по справі.

Також в силу вимог ст.ст.44, 49 ГПК України витрати позивача по сплаті державного мита та на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони  пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що  „суд першої інстанції стягнув з відповідача двічі за один і той же товар” не приймаються до уваги апеляційним господарським судом, оскільки всупереч вимог ст.ст.33,34 ГПК України такі посилання відповідача не підтверджені жодним документальним доказом. Так, накладна  №32 від 17.02.2004р., згідно з якою, позивач  поставив  відповідачу дисковий агрегат АГ-2,4-15 загальною вартістю 9900 грн., а також  накладна №412 від 14.11.2005р. і довіреність  від 10.11.2005р. серії ЯКФ №166784, згідно з якою, відповідач поставив позивачу дисковий агрегат АГ-2,4-15 загальною вартістю 9900 грн. не доводять посилань відповідача на те, що позивачем поставлено браковану борону, яка в подальшому була повернута позивачу.  Водночас реєстр рахунків на надані відповідачем автопослуги у 2004 році не доводить посилань відповідача про розрахунки з позивачем автопослугами за поставлену борону.   

З огляду на викладене, апеляційна скарга відповідача задовольняється частково.

          Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства „Дослідне господарство „Комунар” Одеського інституту агропромислового виробництва УААН задовольнити частково.   

2.Рішення господарського суду Одеської області від 05 жовтня  2007 року у справі №8/201-07-6841 змінити, виклавши резолютивну частину цього рішення в наступній редакції:

„Позов  Приватного підприємства „Юлія” задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства „Дослідне господарство „Комунар” Одеського інституту агропромислового виробництва УААН (68544, Одеська обл., с. Весела Долина, р/р26005010230165 в Тарутинський філії „ЧБРР”, МФО 328715, код 00729528) на користь Приватного підприємства „Юлія” (68500, смт.Тарутине, вул. Радісна,33, р/р 260044662050001 в відділі Південного ГРУ „Приватбанку”, МФО 328704, код 21039466)  борг в сумі 12 869 (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 94 коп., індекс інфляції в розмірі 463 (чотириста шістдесят три) грн. 32 коп., витрати на послуги адвоката в сумі 560 (п'ятсот шістдесят) грн. 18 коп.,  витрати по сплаті державного мита в сумі 133 (сто тридцять три) грн. 33 коп., витрати на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 69 (шістдесят дев'ять) грн. 68 коп.    

В іншій частині позову відмовити.”

3. Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя

О.О. Журавльов

Судді

В.М. Тофан

М.В. Михайлов