Рішення

від 14.05.2024 по справі 380/6156/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2024 рокусправа № 380/6156/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в

ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якому просить:

визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо обрахунку майору ОСОБА_2 посадового окладу та окладу за військовим званням при нарахуванні і виплаті грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 05 жовтня 2022 року, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2102 грн, визначеному на 01 січня 2020 року ст. 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2021 році - в розмірі 2270 грн, визначеному на 01 січня 2021 року ст. 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у 2022 році - в розмірі 2481 грн, визначеному на 01 січня 2022 року ст. 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», визнати протиправною;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити майору ОСОБА_2 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 05 жовтня 2022 року, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення, обрахувавши посадовий оклад та оклад за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у 2020 році в розмірі 2102 грн, визначеному на 01 січня 2020 року ст. 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у 2021 році - в розмірі 2270 грн, визначеному на 01 січня 2021 року ст. 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», у 2022 році - в розмірі 2481 грн, визначеному на 01 січня 2022 року ст. 7 Закону України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з урахуванням вже виплачених йому за вказаний період грошового забезпечення, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 до 05 жовтня 2022 року. Зазначає, що у період 2020-2022 років відповідач невірно нараховував йому грошове забезпечення в частині посадового окладу та окладу за військове звання, неправильно застосовуючи прожитковий мінімум при їхньому обчисленні. Також зазначає, що у зв`язку з наведеними обставинами позивачу нараховувались одноразові додаткові види грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж повинні були нараховуватись. Для відновлення свого порушеного права звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою від 26.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 09.04.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Вказаною Постановою також було внесено відповідні зміни до вже діючих Постанов КМУ, зокрема: у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" 1) пункт 4 викласти в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14." (в редакції до 12.05.2023). Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18: Визнав протиправним та скасував пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.. Тобто можна зробити висновок, що при розрахунку посадового окладу необхідно застосовувати суму 1762 гривні (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018). Згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Представник позивача 15.04.2024 подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що постановою від 29 січня 2020 року Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103, яким у п. 4 Постанови КМУ № 704 були внесені зміни. Отже, зміни до п. 4 Постанови КМУ № 704, внесені п. 6 Постанови КМУ № 103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню. Щодо доводів відповідача про набрання чинності Постановою №481 зазначає, що вказана постанова була опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» від 20.05.2023 № 101, відтак, згідно абзацу першого ч. 1 ст. 52 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» вона набрала чинності з 20 травня 2023 року та згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України не має зворотної дії в часі.

Представник відповідача 18.04.2024 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких вказав, що відповідно до статті 7 Законів України «Про державний бюджет на 2021 рік», «Про державний бюджет на 2022 рік» та «Про державний бюджет на 2023 рік», прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні.

Представник позивача 01.05.2024 подав клопотання, у якому просив долучити до матеріалів справи докази понесення витрат на професійну правничу допомогу на суму 24 000 грн.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.10.2022 №248 майора ОСОБА_1 , командира роти матеріально-технічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , відповідно до наказу Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 26 вересня 2022 року № 81 направлено для подальшого проходження військової служби до Міністерства оборони України, виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 06 жовтня 2022 року.

Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 13.02.2024, у якому, зокрема, просив повідомити щодо розрахункової величини, застосованої у військовій частині НОМЕР_1 для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням при нарахуванні ОСОБА_1 належного грошового забезпечення (основних, додаткових, та одноразових його видів) у період проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а саме: прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1762 грн, визначеному на 01 січня 2018 року.

Листом від 07.04.2024 №43/86 відповідач повідомив позивача, що зазначені виплати здійснювались згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Відповідно до пункту 4 Постанови (в редакції до 12.05.2023) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Як випливає з довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 , посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші похідні види грошового забезпечення, в тому числі додаткові щомісячні види грошового забезпечення, обчислені виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністра оборони України від 07.06.2016 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Згідно з п.4 вказаної постанови розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до цієї постанови містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відповідно до додатків 15, 16 до зазначеної постанови визначено розміри додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Наведена постанова КМ України набрала чинності з 01.03.2018.

На момент набрання чинності п.4 цієї постанови був викладений у редакції п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб», а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися. У додаток 15 вносились зміни 20.12.2017 відповідно до постанови КМ України № 1041.

Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 постанови КМ України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

З урахуванням викладеного, згідно з вказаною постановою КМ України (у наведеній редакції) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

При цьому, примітки до Додатків 1 та 14, 15, 16 до цієї постанови застосовуються безпосередньо для супроводу та зв`язку з нормою, а відтак вони не мають визначального значення.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову до КМ України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено; визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Таким чином, з 29.01.2020, тобто, з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, приписи п.6 постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 втратили чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції.

Водночас, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Під час розв`язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 та п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103 та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (надалі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим, Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (надалі - Закон № 294-IX), Закон № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02.12.2021 № № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021 та 2022 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Оскільки норма п.3 розділу ІІ Закону України № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення п.4 постанови КМ України № 704, у редакції до внесення змін постановою КМ України № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, є відсутніми.

Таким чином, починаючи з 29.01.2020 по 05.10.2022, відповідач неправомірно застосовував при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а не станом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно.

Оскільки обрахунок грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 05.10.2022 здійснено шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, а не з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно, відтак позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

З приводу виплати позивачу одноразових додаткових видів грошового забезпечення суд зазначає таке.

За пунктом 2 розділу І Порядку №260, до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Частиною 1 статті 10-1 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу ХХІІІ Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Отже, розмір виплат додаткових одноразових видів грошового забезпечення також безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Оскільки, як уже встановлено судом, відповідач протиправно нараховував позивачу грошове забезпечення з 29.01.2020 по 05.10.2022 з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2018 року, з вказаного випливає, що і виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення була проведена з порушеннями. Відтак позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» відповідно до пункту 4 якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, оскільки вказана постанова набрала чинності 20.05.2023 і, відповідно, підлягає застосуванню саме з цієї дати, в той час як спірні правовідносини охоплюють період з 29.01.2020 по 05.10.2022.

Згідно зі статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 05.04.2001 № 3-рп/2001 вказав на те, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відтак, зважаючи на принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у Конституції України, суд не вважає за можливе застосувати до вказаних правовідносин Постанову №704 у новій редакції.

З метою належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 05.10.2022 грошового забезпечення з урахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням одноразових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно, з врахуванням виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить із такого.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати в цій частині розподілу не підлягають.

Також позивач подав клопотання про стягнення 24 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. На підтвердження заявлених витрат позивач подав копію договору про надання правової допомоги №24.02-09.01 від 09.02.2024, акт передачі-приймання наданих послуг за Договором № 24.02-09.01 від 09 лютого 2024 року про надання правничої допомоги, копію ордера на надання правничої (правової допомоги) серії ВС №1264191 адвокатом Дмитренком В.П. у Львівському окружному адміністративному суді.

Оцінюючи клопотання позивача про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить із таких міркувань:

Приписами частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом пропорційності, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд проаналізував замовлення про надання правової допомоги, у якому вказані адвокатські послуги, оплачені позивачем (вивчення документів, підготовка позову та відповіді на відзив). Оцінюючи характер наданої правової допомоги суд враховує, що ця справа є незначної складності, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, правові висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом задовго до подання позову.

При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.

Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, суд дійшов висновку, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 2000 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 242-246, 250, 257-262, пп. 15.5 п.15 розділу Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у період з 29.01.2020 по 05.10.2022 грошового забезпечення з урахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 05.10.2022, з урахуванням одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 1 січня 2021 року та 1 січня 2022 року відповідно, з врахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п.15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяЧаплик Ірина Дмитрівна