Постанова

від 13.05.2024 по справі 750/1844/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 750/1844/24 Суддя (судді) першої інстанції: Супрун О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу № 2 роти № 2 БУПП в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Стефановського Микити Сергійовича, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову серії БАД № 398612 від 29.01.2024 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 березня 2024 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права.

На переконання апелянта, суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 14, 16 Закону України «Про дорожній рух» та ч. 8 ст. 121 КУпАП, дійшов хибного висновку, що правопорушення, передбачене ч. 8 ст. 121 КУпАП, є правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Апелянт зазначає, що поліцейський, у порушення вимог КУпАП та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України 07.11.2015 № 1395, не склав протокол про адміністративне правопорушення, а відразу виніс постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та наклав на позивача штраф.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтовано врахував як доказ лист Чернігівської митниці № 7.11-2/7.11-27/8.5/956 від 21.02.2024 щодо ввезення на митну територію транспортного засобу, оскільки позивач з такими даними не був ознайомлений та до оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, документи, що підтверджують факт адміністративного правопорушення не додані.

Також апелянт зазначає, що прийняття постанови про притягнення до відповідальності за ч. 8 ст. 121 КУпАП безпосередньо на місці вчинення правопорушення (на дорозі), а не за місцезнаходженням відповідного органу, без складення відповідного протоколу та без надання часу на реалізацію відповідних прав, є порушенням права особи, яка притягається до відповідальності та є безумовною підставою для скасування як такої, що винесена, з порушенням встановленого порядку.

Наприкінці, апелянт наголошує, що 23.12.2022 на підставі Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 призваний у Збройні Сили України по мобілізації. Даний транспортний засіб був ввезений в Україну Громадською організацією «Фонд ім. Д.Рафальського» з метою гуманітарної допомоги військовим та медичним працівникам із забезпечення національної безпеки та оборони у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, цивільного захисту населення та його повсякденних потреб, що не враховано під час розгляду цієї справи.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою (подана 14 березня 2024 року засобами поштового зв`язку та зареєстрована судом апеляційної інстанції 19 березня 2024 року за вх.№10980) ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суд міста Чернігова від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу № 2 роти № 2 БУПП в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Стефановського Микити Сергійовича, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Також Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою (подана 14 березня 2024 року через Електронний суд та зареєстрована судом апеляційної інстанції 15 березня 2024 року за вх.№4857) ОСОБА_1 на рішення Деснянський районний суд міста Чернігова від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора взводу № 2 роти № 2 БУПП в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції Стефановського Микити Сергійовича, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Колегія суддів, дослідивши зміст та вимоги вказаних апеляційних скарг, встановила, що ці апеляційні скарги є подібними та подані однією і тією самою особою та на одне і те саме рішення суду у цій справі, тому колегія суддів розцінює ці апеляційні скарги як одну апеляційну скаргу, та здійснює розгляд справи за однією апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач до суду апеляційної інстанції не подав.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 29.01.2024 відносно ОСОБА_1 винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 398612, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною восьмою статті 121 КУпАП, з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Постановою встановлено, що 29.01.2024 о 09 год 15 хв. на автошляху М01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі 98 км СП «Кіпті» водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Jeep Cherokee», державний номерний знак ( НОМЕР_1 , щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України: згідно із Системою «Інформаційний портал Національної поліції України» даний транспортний засіб ввезено 12.05.2023 ОСОБА_2 , а використовував транспортний засіб ОСОБА_1 , який не ввозив його на митну територію України, чим порушив вимоги статей 380, 95 Митного кодексу України та статей 16, 31 Закону України «Про дорожній рух».

На підставі Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 позивач 23.12.2022 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України, про що свідчить копія військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с. 9 на звороті - 10).

Як убачається зі звернення за вих. № 10/05-2023 від 10.05.2023 та декларації про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою, транспортний засіб «Jeep Grand Cherokee» (VIN НОМЕР_5, 2002 року випуску), державний номер НОМЕР_3 ввозиться в Україну Громадською організацією «Фонд ім. Д. Рафальського» за сприяння ОСОБА_3 та перевізника ОСОБА_2 з метою гуманітарної допомоги військовим та медичним працівникам із забезпечення національної безпеки та оборони, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, цивільного захисту населення та його повсякденних потреб (а.с. 8 на звороті, 9).

Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов залишив без задоволення, зазначивши, що матеріалами цієї справи підтверджуються встановлені поліцейським під час розгляду справи обставини керування позивачем транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: використання транспортного засобу особою, яка не ввозила його на митну територію України, що свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 8 ст. 121 КУпАП.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил користування засобами транспорту, в тому числі, за ч.8 ст.121 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до статті 251 КУпАП орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються, зокрема, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Колегія суддів зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує його фіксування, що є доказом вчинення правопорушення.

При цьому, сама постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки викладення обставин правопорушення, без його належної фіксації, не може бути належним доказом вчинення порушення.

Нормами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Частиною 8 статті 121 КУпАП передбачено, що керування водієм транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту, тягне за собою накладення штрафу на водія в розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що згідно з нормами ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний не допускати випадків керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: порушено строки його тимчасового ввезення та/або переміщення в митному режимі транзиту; транспортний засіб використовується для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні; транспортний засіб передано у володіння, користування або розпорядження особі, яка не ввозила його на митну територію України або не поміщувала в митний режим транзиту.

Статтею 31 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб.

Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та\або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Нормами ст. 380 Митного кодексу України визначено особливості тимчасового ввезення громадянами транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України.

Положеннями частини 5 вказаної статті Кодексу передбачено, що тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності та/або отримання доходів в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

З оскаржуваної постанови вбачається, що позивача притягнуто до відповідальності за керування транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: транспортний засіб передано у користування особі, яка не ввозила його на митну територію України, або не поміщувала в митний режим транзиту.

Із дослідженого відеозапису подій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності, який наданий відповідачем, встановлено, що транспортний засіб Jeep, Grand Cherokee, VIN код НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням позивача зупинений на Дорожній станції патрульної поліції «Кіпті», де несе службу цілодобовий наряд поліції управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП. Після повідомлення причини зупинки та перевірки документів поліцейським з`ясовано, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, використовує автомобіль для власних потреб, не має посвідчення водія на право керування (ніколи не отримував) та не ввозив керований ним автомобіль на територію України.

Відповідно до листа Чернігівської митниці № 7.11-2/7.11-27/8.5/956 від 21.02.2024 у Єдиній автоматизованій інформаційній системі Держмитслужби України наявна інформація щодо ввезення на митну територію України 12.05.2023 в зоні діяльності Волинської митниці, у якості гуманітарної допомоги транспортного засобу Jeep, Grand Cherokee, VIN код НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3, під керуванням громадянина ОСОБА_2 . Одержувач - Громадська організація «Фонд імені Дмитра Рафальського» (код ЄДРПОУ 44913556).

Із дослідженого відеозапису також встановлено, що позивачем не заперечувалось керування ним вказаним транспортним засобом, який не ввезений ним на митну територію України.

Отже, зазначені відомості підтверджують встановлені поліцейським під час розгляду справи обставини керування позивачем транспортним засобом, щодо якого порушено обмеження, встановлені Митним кодексом України, а саме: використання транспортного засобу особою, яка не ввозила його на митну територію України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність в діянні позивача ознак і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 8 ст.1 21 КУпАП.

З відеозапису нагрудної камери поліцейського також вбачається, що позивачу роз`яснені його права, передбачені ст. 268 КУпАП, а також порядок та строк оскарження постанови.

Наведене свідчить про належний розгляд інспектором справи по суті та винесення постанови про адміністративне правопорушення, вчинене позивачем, передбачене ч.8 ст.121 КУпАП, з дотриманням процедури розгляду адміністративного матеріалу.

Посилання апелянта на те, що 23.12.2022 на підставі Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 він призваний у Збройні Сили України по мобілізації, а даний транспортний засіб ввезений в Україну Громадською організацією «Фонд ім. Д.Рафальського» з метою гуманітарної допомоги військовим та медичним працівникам із забезпечення національної безпеки та оборони у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, цивільного захисту населення та його повсякденних потреб, колегія суддів не враховує, з огляду на таке.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-ХІІ (далі-Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Статтею 6 Закону №3543-ХІІ установлено військово-транспортний обов`язок.

Військово-транспортний обов`язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів.

Порядок виконання військово-транспортного обов`язку визначається Кабінетом Міністрів України.

Залучення транспортних засобів під час мобілізації здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, Центральним управлінням або регіональними органами Служби безпеки України, відповідним підрозділом Служби зовнішньої розвідки України на підставі рішень місцевих державних адміністрацій, що оформлюються відповідними розпорядженнями.

Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі, в яких зазначаються відомості про власників, технічний стан, залишкову (балансову) вартість та інші необхідні відомості, що дають змогу ідентифікувати транспортні засоби.

Так, судом першої інстанції правильно встановлено, що на підставі Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 позивач 23.12.2022 призваний на військову службу до лав Збройних Сил України, про що свідчить копія військового квитка серії НОМЕР_2 (а.с. 9 на звороті - 10).

Однак, позивачем не надано доказів щодо керування ним транспортним засобом, який переданий з метою гуманітарної допомоги, зокрема, військовим, а саме: акту приймання-передачі залученого транспортного засобу, яким він керував.

Крім того, зі змісту відеозапису нагрудної камери поліцейського, вбачається, що до початку винесення оскаржуваної постанови позивач надав пояснення. Так, позивач стверджував, що автомобіль Jeep, Grand Cherokee, VIN код НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_3, належить саме йому, а не Збройним Силам України.

Що стосується доводів позивача про те, що відповідач не склав протокол про адміністративне правопорушення та доводів про те, що відповідач розглянув справу не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки Законом України від 14.07.2015 року №596-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" розширено перелік випадків, коли протокол про адміністративні правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення у пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначив, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Конституційний Суд України у пункті 2.3 мотивувальної частини вказаного рішення зазначив, що у частинах першій, другій статті 258 Кодексу визначено випадки, коли протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення, якщо особа не оспорює допущеного нею порушення і адміністративного стягнення, що на неї накладається, а розмір штрафу не перевищує передбаченого у Кодексі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Перелік адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення, є вичерпним і може бути змінений лише законом.

Проте, вказане Рішення Конституційного Суду України ухвалено до внесення змін до законодавства про адміністративні правопорушення Законом України від 14.07.2015 №596-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», яким розширено перелік випадків, коли протокол про адміністративні правопорушення не складається, а адміністративне стягнення накладається і стягується на місці вчинення правопорушення.

Відповідно до частин 2-4 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин, працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення за порушення Правил дорожнього руху, зокрема передбачених статтею 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, на місці вчинення такого правопорушення без складання протоколу.

Аналогічний правовий висновок у подібних правовідносинах висловлено Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №752/15787/16-а та від 20.05.2020 року у справі 524/5741/16-а.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 березня 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 05 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна