Рішення

від 22.04.2024 по справі 910/19120/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.04.2024Справа № 910/19120/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г, за участю секретаря судового засідання Дишканта Д.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/19120/23

за позовом ОСОБА_1

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ ПАРК"

2) Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія"

про визнання недійсним договору та скасування реєстрації права власності,

За участю представників:

позивача Лаврентьєв Д.О.;

відповідача-1 Лукомський П.В.;

відповідача-2 Мельниченко С.О..

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ ПАРК" (далі - відповідач-1, Товариство) та Закритого акціонерного товариства "Українська будівельна компанія" (далі - відповідач-2, Компанія) про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на частку нежитлового приміщення від 02.03.2021 № 1/178-117 (далі - Договір), укладеного Компанією (продавець) та Товариством (покупець) на підставі статті 215, частини другої статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім того, позивач просить суд скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2347203080000 за Товариством.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 відкрито провадження у справі № 910/19120/23 за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання на 18.01.2024, а також встановлено учасникам справи строк для вчинення процесуальних дій.

12.01.2024 від відповідача-1 надійшов відзив на позов.

16.01.2024 від відповідача-2 надійшов відзив на позов.

Ухвалою суду від 18.01.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 12.02.2024.

23.01.2024 від позивача надійшла заява про заміну неналежного відповідача належним, в якій позивач просив суд замінити Закрите акціонерне товариство "Українська будівельна компанія" (з кодом 23728595) на належного відповідача - Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія» (з кодом 31171267).

Вказане клопотання мотивоване тим, що після ознайомлення позивача з оскаржуваним Договором, він дізнався, що такий Договір укладено саме відповідачем-1 та Закритим акціонерним товариством "Українська будівельна компанія" з кодом 31171267.

30.01.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

12.02.2024 від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, в якому відповідач-1 не заперечив щодо задоволення клопотання позивача про заміну неналежного відповідача.

12.02.2024 від відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 12.02.2024 замінено неналежного відповідача-2 Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія» (з кодом 23728595) на належного відповідача - Закрите акціонерне товариство "Українська будівельна компанія" (з кодом 31171267), відкладено підготовче провадження на 22.02.2024, а також встановлено учасникам справи строки для вчинення процесуальних дій.

14.02.2024 позивачем подано клопотання про долучення до справи документів.

14.02.2024 позивачем подано відповідь на відзив відповідача-2.

22.02.2024 відповідач-2 подав пояснення.

Ухвалою суду від 22.02.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 07.03.2024.

05.03.2024 позивачем подано клопотання про витребування доказів.

07.03.2024 відповідачем-2 подані заперечення на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 07.03.2024 було оголошено перерву до 04.04.2024.

Ухвалою суду від 04.04.2024, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, а також оголошено перерву в підготовчому засіданні до 22.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.04.2024.

У судовому засіданні 22.04.2024 суд, заслухавши вступне слово представників позивача та відповідачів, з`ясувавши обставини, дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі.

Після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до судових дебатів.

У судовому засіданні 22.04.2024 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 ГПК України.

Судом, відповідно до вимог статей 222-223 ГПК України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, тощо, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Позивач вказує, що є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, копія якої долучена до матеріалів справи.

У зазначеному будинку створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Червонозоряний, 4-В».

02.03.2021 Товариством (покупець) і Компанією (продавець) укладено Договір, за умовами якого:

- продавець зобов`язується передати покупцю майнове право на отримання у власність 1/500 частки новозбудованого нежитлового приміщення, визначеного у пункті 1.2 Договору у будинку, що знаходиться за будівельною адресою: Червонозоряний проспект, 4А, і позначений на схемі генерального плану за № 3, поштова адреса: місто Київ, проспект Лобановського 4В , що належить продавцю відповідно до договору № 15-5/184 про будівництво чотирьох житлових будинків з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями та паркінгами по проспекту Червонозоряному, 4-А у Солом`янському районі м. Києва від 08.09.2004, укладеного Компанією з Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій, а покупець зобов`язується сплатити продавцю ціну продажу згідно з пунктом 3.1 Договору та прийняти майнове право на умовах Договору (пункт 1.1);

- під майновими правами сторони розуміють право набуття у власність 1/500 частки нежитлового приміщення № 178 загальною площею 156,6 кв. м., що знаходиться на -1 (мінус першому) поверсі з метою розміщення мікро-складу (пункт 1.2);

- покупець набуває право приватної власності на майнові права на підставі Договору з моменту повної сплати ціни продажу майнових прав, що підтверджується довідкою продавця. Протягом 5-ти днів після повної сплати ціни продажу майнових прав покупець зобов`язаний отримати в офісі продавця вказану довідку. Право власності на нежитлове приміщення набувається покупцем у порядку, встановленому законом, на підставі Договору, довідки продавця про сплату ціни продажу майнових прав, акта прийому-передачі нежитлового приміщення (пункт 1.4).

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черток І.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 57923371 від 28.04.2021, зареєстровано за Товариством право спільної часткової власності у розмірі частки 1/500 на нежитлове приміщення № 178, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Валерія Лобановського, 4-В.

На переконання позивача, Договір є недійсним на підставі статті 215, частини другої статті 234 ЦК України та позбавляє позивача можливості повністю реалізувати свої права, визначені статтею 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

У свою чергу, відповідачі заперечили проти задоволення позовних вимог, вказуючи на відсутність підстав для визнання Договору недійсним і не доведення позивачем порушення свого права.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Зі змісту Договору вбачається, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором-купівлі продажу та його сторонами є Товариство (відповідач-1) і Компанія (відповідач-2).

Разом з тим, ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного правочину.

Суд звертається до правових висновків об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, такого змісту:

- об`єднана палата зазначає, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено;

- реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин;

- як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15) під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Мотивуючи даний позов, ОСОБА_1 вказує, що є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Також, позивач вказує, що Договір позбавляє його можливості повністю реалізувати свої права, визначені статтею 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Так, статтею 14 вказаного Закону передбачено, що співвласник має право:

брати участь в управлінні об`єднанням у порядку, визначеному цим Законом і статутом об`єднання;

обирати та бути обраним до складу статутних органів об`єднання;

знайомитися з протоколами установчих та загальних зборів (крім конфіденційної інформації про фізичних осіб), власними листками опитування, зведеною інформацією про результати голосування кожного із співвласників (крім конфіденційної інформації про фізичних осіб), а також за власний рахунок робити з них виписки і копії та отримувати їх копії в електронній формі;

одержувати в установленому порядку інформацію про діяльність об`єднання;

вимагати від статутних органів захисту своїх прав та дотримання співвласниками правил добросусідства;

одержувати в установленому статутом порядку інформацію про діяльність асоціації.

Об`єднання на вимогу співвласника зобов`язане надати йому для ознайомлення всі свої фінансові звіти.

Порядок здійснення прав співвласників визначається законом.

Здійснення співвласником своїх прав не може порушувати права інших власників.

Спори щодо здійснення прав співвласників вирішуються за згодою сторін або в судовому порядку.

Враховуючи викладене, Договір не позбавляє/не обмежує права позивача як співвласника, які визначені статтею 14 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»; доказів протилежного суду не подано.

Позивачем не доведено (не підтверджено) в установленому законом порядку, яким саме чином оспорюваний ним Договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.

Разом з тим, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, у задоволенні позову в частині визнання недійсним Договору слід відмовити.

Що ж до позовної вимоги про скасування реєстрації права власності, то така вимога як похідна від вимоги про визнання недійсним Договору, також не підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За приписами статті 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.05.2024.

Суддя О.Г. Удалова