Рішення

від 29.04.2024 по справі 911/47/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р. м. Київ Справа № 911/47/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 27/2) в інтересах держави в особі Гребінківської селищної ради (08662, Київська обл., Білоцерківський р-н, смт. Гребінки, пр-т Науки, буд. 2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю АКВА ФІШ (08665, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Саливонки, вул. Жовтнева, буд. 12)

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом та шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом,

секретар судового засідання: Невечера С.А.

Представники сторін:

прокурор: Набок Ю.В. (посвідчення № 069103 від 01.03.2023 р.)

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Садовнікова А.О. (ордер на надання правової допомоги серії ВХ № 1061256 від 22.01.2024 р.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ХМ № 000023 від 19.12.2015 р.) в режимі відеоконференції.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Гребінківської селищної ради (далі позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АКВА ФІШ (далі відповідач, ТОВ «АКВА ФІШ») про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом та шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом.

Обґрунтовуючи позов, прокурор зазначає, що ТОВ «АКВА ФІШ» використовує земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом Саливонківським водосховищем, в межах території Білоцерківського району Київської області на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища, всупереч вимогам діючого законодавства України, а саме без документів, які надають право на користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом. При цьому, Саливонківське водосховище, в якому відповідач здійснює рибогосподарську діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема, прісноводних риб та їх вилов, є водосховищем комплексного призначення, у зв`язку з чим не може бути об`єктом оренди в силу приписів ст. 51 Водного кодексу України.

За змістом прохальної частини позовної заяви прокурор просить суд: 1) усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом припинення використання ТОВ «АКВА ФІШ» (код ЄДРПОУ 41720246) земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Саливонківським водосховищем, площею 200,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області; 2) усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом зобов`язання ТОВ «АКВА ФІШ» (код ЄДРПОУ 41720246) повернути державі в особі Гребінківської селищної ради земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Саливонківським водосховищем, площею 200,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.01.2024 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання.

30.01.2024 р. через систему Електронний суд до Господарського суду Київської області від представника відповідача Садовнікової А.О. надійшла заява б/н від 29.01.2024 р. (вх. № 964/24 від 30.01.2024 р.) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, відповідно до якої заявниця просила суд надати їй можливість участі у підготовчому засіданні у даній справі, призначеному на 29.02.2024 р., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.02.2024 р. було задоволено вказане клопотання.

12.02.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 12.02.2024 р. (вх. № 1461/24 від 12.02.2024 р.), згідно з яким останній заперечує проти позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що ТОВ «АКВА ФІШ» на Саливонківському водосховищі, яке розташоване в межах Білоцерківського району Київської області, не займається тією діяльністю, про яку вказує прокуратура, оскільки ТОВ «АКВА ФІШ» здійснює рибогосподарську діяльність, яка полягає у вселенні водних біоресурсів (вид та кількість яких визначається відповідно до Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища) та вилученні водних біоресурсів із водойми (обсяги яких за видами визначаються у Режимі та Дозволі на спеціальне використання водних біоресурсів), тобто здійснює такий вид спеціального використання водних біоресурсів як промислове рибальство. Діяльність, яку описує у позові прокуратура, а саме діяльність із штучного розведення, утримання, вирощування водних біоресурсів та їх вилов, не є ані промисловим рибальством, ані спеціальним товарним рибним господарством, така діяльність, відповідно до Закону України «Про аквакультуру», підпадає під поняття рибництво (аквакультура). На думку відповідача, використання водних біоресурсів, які перебувають у межах ізольованих природних або штучно створених водних об`єктів, наданих у користування для потреб аквакультури, не належить до спеціального використання і здійснюється в порядку, визначеному власниками цих водних біоресурсів в силу приписів Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів». Відповідач стверджує, що відповідно до норм чинного законодавства України добування (вилов) водних біоресурсів може здійснюватися як в рамках промислового рибальства, так і в рамках рибництва (аквакультури). Поряд з цим, ТОВ «АКВА ФІШ» зазначає, що передача водного об`єкта в оренду разом із землями водного фонду передбачена діючим законодавством саме для суб`єктів аквакультури, а не для користувачів водних біоресурсів, яким є відповідач згідно з Дозволом на спеціальне використання водних біоресурсів. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Поряд з цим, відповідач зазначає, що нормами діючого законодавства України не передбачено обов`язку суб`єкту господарювання при отриманні погодження Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, отримувати водний об`єкт в оренду (як це передбачено для суб`єктів аквакультури відповідним законом), проте абз. 12 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про тваринний світ» такі повноваження (подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів) передбачені для Держрибагентства України.

Окрім того, відповідач зазначає, що на підставі погодженого Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища, останній отримав Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів та всі інші необхідні документи для здійснення промисловго рибальства на Саливонківському водосховищі, пройшов необхідні процедури щодо погодження розміщення рибоприймального пункту, систематично сплачує в державний бюджет плату за спеціальне використання водних біоресурсів та за власний рахунок здійснює зариблення Саливонківського водосховища, що перебуває в державній власності. Водночас, законодавча прогалина у вигляді відсутності чіткого та однозначного регулювання питань оформлення права користування земельною ділянкою водного фонду при здійсненні рибогосподарської діяльності на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації і Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів та заборона на оформлення права оренди водосховища комплексного призначення, на переконання відповідача, не можуть спричиняти негативні наслідки для користувачів водних біоресурсів у формі припинення користування водним об`єктом.

23.02.2024 р. до Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшла відповідь на відзив № 12/2-170вих-24 від 20.02.2024 р. (вх. № 2516/24 від 23.02.2024 р.), відповідно до якої прокурор вважає необгрунтованими та безпідставними доводи відповідача, викладені у відзиві. Зокрема, прокурор вважає безпідставним посилання відповідача на наявність у нього Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та Дозволу, як правової підстави для використання земельної ділянки під водосховищем та безпосередньо самого водосховища, оскільки предметом доказування у даній справі є відсутність у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою водного фонду, на якій розташовано водний об`єкт (Саливонківське водосховище), який використовується відповідачем у господарській діяльності в режимі рибогосподарської експлуатації. Прокурор наголошує, що законодавець чітко розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування, у зв`язку з чим ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, на підставі яких надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами.

Також прокурор зазначає, що при затвердженні Режиму чи наданні Дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України, жодні документи, які б свідчили про права на водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується Режим або Дозвіл, не досліджуються, а відтак, надання оцінки правомірності використання водних об`єктів та земель водного фонду не входить до компетенції таких органів. Водночас, при отриманні Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта користувачам надаються у користування лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи земля під водою. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів, у тому числі земель водного фонду (зокрема, під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачено. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі земель водного фонду (зокрема, під цими об`єктами). На переконання прокуратури, використання водного об`єкта для рибогосподарської експлуатації, промислового вилову та вирощування риби повинно здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт (води) разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду. Окрім того, встановлений законодавством порядок використання водних об`єктів на умовах оренди спрямований не лише на договірне врегулювання їх експлуатації, а й на наповнення місцевих бюджетів, у зв`язку з чим використання водного об`єкта виключно на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації порушує не лише встановлений законодавством порядок розпорядження такими об`єктами, а й призводить до втрати бюджетних надходжень у вигляді орендної плати та вартості продажу земельної ділянки з водним об`єктом на торгах. Підсумовуючи, прокурор наголошує, що користування водним об`єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду всупереч встановленому законодавством порядку суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

29.02.2024 р. через систему Електронний суд до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 29.02.2024 р. (вх. № 1718 від 29.02.2024 р.) про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, за яким останній просить суд залучити до участі у справі № 911/47/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм. В обгрунтування вказаного клопотання заявник посилається на те, що в силу вимог чинного законодавства України саме Держрибагентство забезпечує експлуатацію державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, саме на цей державний орган законом покладено обов`язок подання в установленому порядку документів з питань надання у користування рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких об`єктів. Однак, при погодженні ТОВ АКВА ФІШ Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища та видачі Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водоймах (їх частинах) Держрибагентством не було вирішене питання щодо належного оформлення користування Саливонківським водосховищем, що, в свою чергу, призвело до звернення Заступника керівника Київської обласної прокуратури із відповідною позовною заявою до ТОВ АКВА ФІШ. Таким чином, на думку заявника, внаслідок розгляду справи № 911/47/24 відповідач може набути права вимоги до Держрибагентства у зв`язку з його неправомірною бездіяльністю (зобов`язати вчинити певні дії та/або компенсувати витрати на зариблення Саливонківського водосховища), і заявлені у даній справі позовні вимоги можуть вплинути в подальшому на права та обов`язки Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

У судовому засіданні 29.02.2024 р. прокурор підтримував позовні вимоги; присутня в режимі відеоконференції представник відповідача заперечувала проти позову, зазначала про неотримання відповідачем відповіді на відзив, у зв`язку з чим просила надати час для ознайомлення із відповіддю на відзив для формування відповідачем позиції щодо даної заяви по суті спору, підтримувала клопотання відповідача про залучення третьої особи, а також заявила усне клопотання про проведення усіх судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів; представник позивача у судове засідання не з`явився. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.02.2024 р. було відкладено підготовче засідання на 14.03.2024 р.; запропоновано прокурору та позивачу надати письмові пояснення щодо клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, а саме Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

13.03.2024 р. через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 13.03.2024 р. (вх. № 2671/24 від 13.03.2024 р.), відповідно до яких останній відхиляє доводи прокурора, викладені у відповіді на відзив. Зокрема, ТОВ «АКВА ФІШ» наголошує, що відповідач займається промисловим рибальством на підставі Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, а не займається аквакультурою. Земельним кодексом України передбачена окрема норма щодо використання земель водного фонду для цілей рибальства, яка міститься в ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України, згідно з якою для використання земельних ділянок водного фонду для цілей рибальства, яке включає в себе і любительське, і промислове, закон передбачає лише необхідність в отриманні згоди власника земельної ділянки або погодження землекористувача, та не встановлює вимог щодо укладання договору оренди. Однак, законодавством не передбачено, що саме користувач водних біоресурсів (у даному випадку відповідач) повинен отримувати таку згоду або погодження, натомість згідно з абз. 12 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про тваринний світ» такі повноваження (подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів) передбачені саме для Держрибагентства. Іншими словами, до компетенції державного органу, що погоджує Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та видає Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів, не віднесено надання у користування водних об`єктів та земель водного фонду, проте, передбачено, що саме цей орган повинен подати в установленому порядку документи з питань надання у користування рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких об`єктів.

14.03.2024 р. до Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшли пояснення № 12/2-241вих-24 від 14.03.2024 р. (вх. № 3586/24 від 14.03.2024 р.) щодо клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Так, за змістом даного пояснення, прокурор, серед іншого, зазначає, що рішення у даній справі не може вплинути на права та обов`язки Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, а, відтак, клопотання відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, не підлягає задоволенню. В обґрунтування зазначеного прокурор посилався на те, що пунктом 2.1 Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008 р., передбачено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання, серед яких документи, що посвідчують право користування водними об`єктами чи земельними ділянками водного фонду, відсутні. Окрім того, пунктом 3 Порядку видачі Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного Дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013 р., було передбачено перелік документів, які суб`єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання Дозволу, і серед яких документи, що посвідчують право користування водними об`єктами чи земельними ділянками водного фонду, відсутні. Таким чином, при затвердженні Режиму чи наданні Дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України - Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, жодні документи, які б свідчили про права на водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується Режим або видається Дозвіл, не досліджуються. Відповідно, надання оцінки правомірності використання водних об`єктів земель водного фонду не входить до компетенції Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

У судовому засіданні 14.03.2024 р. прокурор заперечувала проти задоволення клопотання відповідача про залучення третьої особи; присутня в режимі відеоконференції представник відповідача підтримувала клопотання відповідача про залучення третьої особи, а також підтримувала заявлене раніше клопотання про проведення усіх судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів; представник позивача у судове засідання не з`явився. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Розглянувши у судовому засіданні 14.03.2024 р. клопотання відповідача б/н від 29.02.2024 р. (вх. № 1718 від 29.02.2024 р.) про залучення до участі у справі третьої особи, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про залишення його без задоволення з підстав, викладених в ухвалі суду від 14.03.2024 р.

У судовому засіданні 14.03.2024 р. прокурор та присутня в режимі відеоконференції представник відповідача заявили про подання всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору, та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.03.2024 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.04.2024 р.

У судовому засіданні 11.04.2024 р. була присутня прокурор; представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.04.2024 р. було відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 29.04.2024 р.; задоволено клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю АКВА ФІШ про участь у всіх судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції, зокрема, відкладеному на 29.04.2024 р., поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

У судовому засіданні 29.04.2024 р. прокурор позовні вимоги підтримувала та просила суд задовольнити їх; представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог; представник позивача у судове засідання не з`явився. Водночас, усі учасники процесу про дату час та місце судового засідання були повідомлені належно.

Поряд з цим, у судовому засіданні 29.04.2024 р. прокурор зазначала про допущення описки в прохальній частині позовної заяви в зазначенні площі водосховища, а саме замість 220,00 га помилково зазначено 200,00 га, та наголошувала, що прокуратура просить повернути державі в особі Гребінківської селищної ради всю земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га.

У судовому засіданні 29.04.2024 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як зазначено у позовній заяві, Київською обласною прокуратурою було встановлено, що ТОВ «АКВА ФІШ» використовує земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом Саливонківським водосховищем, в межах території Білоцерківського району Київської області на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища, без документів, які надають право на користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом.

Згідно з наданою листом № 796/02 від 03.10.2023 р. Регіональним офісом водних ресурсів річки Рось інформацією на лист прокуратури № 12/2-939 вих-23 від 26.09.2023 р., Саливонківське водосховище має, зокрема, наступні характеристики: значення загальнодержавне; призначення комплексне (виробниче водопостачання, зрошення, риборозведення, рекреація); місце розташування Білоцерківський (колишній Васильківський) район Київської області; площа 220,00 га; гідротехнічні споруди гребля, водозлив з широким порогом, водозабір для подання води в ставки Васильківського ТРГ; балансоутримувач гідротехнічних споруд Саливонківський цукрозавод. До зазначеного листа було також долучено водогосподарський паспорт Саливонківського водосховища, який було розроблено Українським державним головним проектно-пошуковим та науково-дослідним інститутом «Укргіпроводгосп» у 1983 р.

З матеріалів справи вбачається, що за замовленням ТОВ «АКВА ФІШ» Державним підприємством «Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості «Укррибпроект» було розроблено Режим рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища (220,00 га), розташованого в межах с. Саливонки Білоцерківського району Київської області, який 17.02.2023 р. було погоджено Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у м. Києві та Київській області та 02.03.2023 р. Державним агентством меліорації та рибного господарства України.

З пункту 2.1 Режиму слідує, що Саливонківське водосховище створено на р. Протока в межах с. Саливонки, розташоване на території Гребінківської ОТГ Білоцерківського району Київської області. Термін дії Режиму від 02.03.2023 р. до 31.12.2027 р. (п. 17 Режиму).

У подальшому, Управлінням Державного агентства меліорації та рибного господарства у м. Києві та Київській області на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища 28.06.2023 р. було видано ТОВ «АКВА ФІШ» Дозвіл № 171 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах). Вид спеціального використання промислове рибальство. Строк дії Дозволу з 28.06.2023 р. по 28.06.2028 р.

Прокурор зазначає, що на підставі виданих ТОВ «АКВА ФІШ» Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), останнє здійснює рибогосподарську діяльність зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, зокрема, прісноводних риб, а також їх вилов у Саливонківському водосховищі без будь-яких документів, які надають право на використання земельних ділянок з розташованим на них водним об`єктом.

Листом № 1253/03-19 від 11.10.2023 р. Гребінківська селищна рада, розглянувши лист Київської обласної прокуратури № 12/2-923вих-23 від 26.09.2023 р. щодо прийняття рішення про передачу у користування ТОВ «АКВА ФІШ» Саливонківського водосховища та земельних ділянок під ним для рибогосподарської діяльності, повідомила останню, що з урахуванням приписів ст. 51 Водного кодексу України, селищна рада не має права передавати Саливонківське водосховище в оренду ані ТОВ «АКВА ФІШ», ані будь-якій іншій фізичній чи юридичній особі.

Листом № 15892/5/10-36-04-01 від 05.10.2023 р. Головне управління ДПС у Київській області, розглянувши запит Київської обласної прокуратури № 12/2-937вих-23 від 26.09.2023 р. щодо надання інформації, повідомило останню, що в інформаційно-комунікаційній системі ДПС України відсутня інформація про податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) та сплату орендної плати ТОВ «АКВА ФІШ» за оренду водних об`єктів та земельних ділянок на території Білоцерківського району Київської області в період з 01.01.2018 р. по 30.08.2023 р.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (дата формування витягу 14.11.2023 р.) у ТОВ «АКВА ФІШ» відсутні будь-які речові права на земельну ділянку водосховища з розташованим на ній водним об`єктом площею 220,00 га.

Листом № 16-6-9/3429 від 17.11.2023 р. Київський рибоохоронний патруль надав Київській обласній прокуратурі копії документів суб`єктів господарювання, зокрема, ТОВ «АКВА ФІШ». Згідно з даними звіту про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 13.11.2023 р. ТОВ «АКВА ФІШ» здійснило вилов водних ресурсів у кількості 5649,00 кг.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що використання водного об`єкта виключно на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації порушує встановлений законодавством порядок розпорядження такими об`єктами, оскільки цей Режим не надає право користування водним об`єктом чи землями водного фонду, в той час як водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 р. № 572. За користування водним об`єктом орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за водний об`єкт та орендні плату за земельну ділянку під таким водним об`єктом, чого, в свою чергу, не було зроблено ТОВ «АКВА ФІШ». Відтак, на думку прокурора, використання ТОВ «АКВА ФІШ» земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом має бути припиненим, а земельна ділянка водного фонду разом із Саливонківським водосховищем підлягають поверненню державі в особі Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області.

Викладене вище стало підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом та шляхом зобов`язання її повернути.

Слід зазначити, що за приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Згідно з ч.ч. 3,4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Встановлюючи наявність підстав для представництва інтересів держави, обов`язковими є висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99, про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Прокурор самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява є підставою для порушення справи в суді.

Водночас, згідно із вказаним рішенням Конституційного Суду України, поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованих на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до ст.ст. 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Як зазначено прокурором у позові, Гребінківська селищна рада Білоцерківського району Київської області не вжила жодних заходів, спрямованих на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом та відновлення порушених прав та інтересів держави.

Згідно з ч. 5 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Поряд з цим, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Слід зазначити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У даному випадку підставою для представництва прокурором інтересів держави є невиконання встановленого законодавством порядку користування земельною ділянкою та водним об`єктом без укладення договору оренди, що, в свою чергу, порушує економічні інтереси держави, оскільки підриває правову визначеність та обов`язковість приписів законодавства. Поряд з цим, встановлений законодавством порядок використання водних об`єктів на умовах оренди спрямований не лише на договірне врегулювання їх експлуатації, а й на наповнення відповідних, у першу чергу, місцевих бюджетів.

Окрім того, використання Саливонківського водосховища без правовстановлюючих документів на користування земельною ділянкою та водним об`єктом з порушенням вимог законодавства зумовлює позбавлення права загального водокористування, яке, відповідно до вимог ст. 47 Водного кодексу України, здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об`єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об`єктів за окремими фізичними чи юридичними особами та без надання відповідних дозволів.

Отже, прокурор обґрунтовує представництво інтересів держави у даній справі тим, що її інтерес полягає у необхідності задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання захисту суспільних інтересів загалом. Суспільний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Керуючись приписами ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Київська обласна прокуратура звернулась до Гребінківської селищної ради з листом № 12/2-1273вих-23 від 14.12.2023 р., в якому просила останню вжити заходів з метою усунення допущених інтересів держави у сфері охорони та раціонального використання водних об`єктів та земельних ділянок під ними шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, або повідомити про неможливість звернення до суду.

Листом № 1746/03-19 від 21.12.2023 р. Гребінківська селищна рада повідомила Київську обласну прокуратуру, що оскільки запитувана останньою інформація стосується великого обсягу та потребує детального вивчення, відповідь на лист № 12/2-1273вих-23 від 14.12.2023 р. буде надано у визначений законодавством України строк.

З матеріалів справи слідує, що Гребінківська селищна рада не повідомила Київську обласну прокуратуру про вжиття заходів представницького характеру, доказів вжиття таких заходів не надала.

Листом № 12/2-1318вих-23 від 22.12.2023 р. Київська обласна прокуратура повідомила Гребінківську селищну раду, що прокуратурою подається позов в інтересах держави в особі Гребінківської селищної ради до ТОВ «АКВА ФІШ» про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом припинення використання ТОВ «АКВА ФІШ» земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташоване в межах Білоцерківського району Київської області, у зв`язку з порушенням вимог земельного, водного та природоохоронного законодавства України під час використання ТОВ «АКВА ФІШ» земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримані вимоги, передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про наявність підстав для відповідного представництва інтересів держави в суді, у зв`язку з чим Заступник керівника Київської обласної прокуратури з передбачених законом підстав звернувся з даним позовом до суду про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом та шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом.

Дослідивши наявні матеріали справи, позиції сторін, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України водний об`єкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води; водосховище штучна водойма місткістю більше 1 млн.м.куб., збудована для створення запасу води та регулювання її стоку; водосховище комплексного призначення водосховище, яке відповідно до паспорта використовується для двох і більше цілей (крім рекреаційних).

Статтею 3 Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать, поверхневі води, у тому числі штучні водойми (водосховища).

Згідно з приписами ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 43 Водного кодексу України, водокористувачі мають право використовувати водні об`єкти на умовах оренди.

Приписами ст. 51 Водного кодексу України встановлено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Поряд з цим, земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч.ч. 1, 2 ст. 79 Земельного кодексу України).

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України).

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Частиною 1 ст. 85 Водного кодексу України визначено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.

У відповідності зі ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч.ч. 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до п. 24, яким згідно із Законом України від 28.04.2021 р. № 1423-ІХ доповнено розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

За приписами ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Поряд з цим, відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Як слідує з матеріалів справи, Гребінківська селищна рада Білоцерківського району Київської області є органом, що здійснює розпорядження водним об`єктом - Саливонківським водосховищем, що включає його водний простір (води) та земельну ділянку під ним.

Згідно з інформацією, що міститься в листі Гребінківської селищної ради № 1253/03-19 від 11.10.2023 р., остання не приймала рішення про передачу ТОВ «АКВА ФІШ» у користування чи оренду земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт Саливонківське водосховище.

Водночас, укладеного з відповідачем договору щодо передачі в користування вказаного водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою до матеріалів справи не надано.

При цьому, суд констатує, що ані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ані в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, речові права на земельну ділянку, на поверхні якої зосереджуються води Саливонківського водосховища, розташованого на території Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області, за ТОВ «АКВА ФІШ» не зареєстровані.

Натомість, відповідач у своїй господарській діяльності використовує Саливонківське водосховище (що відповідачем не заперечується) на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації водосховища та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах, що не є правовстановлюючими документами, які надають право користування зазначеним водним об`єктом, розташованим в межах с. Саливонки Білоцерківського району Київської області, загальною площею 220,00 га, чи відповідними землями водного фонду та не визначають правових підстав користування водним об`єктом.

Між тим, з аналізу наведених вище правових норм слідує, що використання водосховища для рибогосподарської експлуатації може здійснюватися тільки за наявності права на водний об`єкт разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що ТОВ «АКВА ФІШ» на Саливонківському водосховищі, що розташоване в межах Білоцерківського району Київської області, здійснює рибогосподарську діяльність, яка полягає у вселенні водних біоресурсів та вилученні водних біоресурсів із водойми, тобто здійснює такий вид спеціального використання водних біоресурсів як промислове рибальство. Діяльність, про яку зазначає прокурор, а саме штучне розведення, утримання, вирощування водних біоресурсів та їх вилов не є ані промисловим рибальством, ані спеціальним товарним рибним господарством, така діяльність відповідно до Закону України «Про аквакультуру» підпадає під поняття рибництво (аквакультура). При цьому, добування (вилов) водних біоресурсів може здійснюватися як в рамках промислового рибальства, так і в рамках рибництва (аквакультури).

Поряд з цим, ТОВ «АКВА ФІШ» зазначає, що передача водного об`єкта в оренду разом із землями водного фонду передбачена діючим законодавством саме для суб`єктів аквакультури, а не для користувачів водних біоресурсів, яким є відповідач згідно з Дозволом на спеціальне використання водних біоресурсів.

Відповідач стверджує, що нормами діючого законодавства України не передбачено обов`язку суб`єкту господарювання при отриманні погодження Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та Дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів отримувати водний об`єкт в оренду, проте, абз. 12 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про тваринний світ» такі повноваження (подання в установленому порядку документів з питань надання у користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об`єктів органам, які уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та об`єктів) передбачені саме для Держрибагентства. Крім того, ст. 51 Водного кодексу встановлена лише заборона на передачу в оренду водосховища комплексного призначення для здійснення рибогосподарської діяльності, в той час як заборон відносно оформлення інших прав користування водосховищем даного виду закон не містить, та не забороняє здійснювати рибогосподарську діяльність за будь-яких інших умов. Таким чином, ТОВ «АКВА ФІШ» на підставі погодженого Режиму рибогосподарської експлуатації Саливонківського водосховища отримало Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів та всі інші необхідні документи для здійснення промисловго рибальства на Саливонківському водосховищі, пройшло необхідні процедури щодо погодження розміщення рибоприймального пункту, систематично сплачує в державний бюджет плату за спеціальне використання водних біоресурсів та за власний рахунок здійснює зариблення Саливонківського водосховища, що перебуває в державній власності, а відтак, на переконання відповідача, не порушує інтереси держави.

Не погоджуючись з доводами відповідача, прокурор вважає безпідставним посилання останнього на наявність у нього Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта та Дозволу, як правової підстави для використання земельної ділянки під водосховищем та безпосередньо самого водосховища. При цьому, прокурор наголошував, що відповідно до ст. 51 Водного кодексу України Саливонківське водосховище, яке є водосховищем комплексного призначення, не може бути об`єктом оренди. Також прокурор зазначав, що при затвердженні Режиму чи наданні Дозволу спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України жодні документи, які б свідчили про права на водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується Режим або Дозвіл, не досліджуються, а відтак, надання оцінки правомірності використання водних об`єктів та земель водного фонду не входить до компетенції таких органів. Водночас, при отриманні Режиму рибогосподарської експлуатації водного об`єкта користувачам надаються у користування лише водні біоресурси, а не водний об`єкт чи земля під водою. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання у встановленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів, у тому числі земель водного фонду (зокрема, під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачено.

Як слідує з матеріалів справи, на підставі зазначених вище Режиму та Дозволу відповідачем, як користувачем водних біоресурсів, у листопаді 2023 р. було виконано роботи із штучного розведення (відтворення) водних біоресурсів, зокрема, вселення до водного об`єкта - Саливонківського водосховища водних біоресурсів: товсто лоб (гібрид), короп, білий амур, що підтверджується підсумковим актом про виконання робіт з відтворення водних біоресурсів від 09.11.2023 р.

Водночас, відповідачем на території Саливонківського водосховища здійснювалося добування (вилучення, вилов) водних біоресурсів з водного об`єкта, що підтверджується підписаним відповідачем звітом про обсяги вилову водних біоресурсів станом на 13.11.2023 р., згідно з яким за звітний період з 06.11.2023 р. по 12.11.2023 р. вилов риби становить 625,00 кг, а з початку року 5649,00 кг.

Отже, відповідач використовував водні ресурси держави, а саме Саливонківське водосховище на території Гребінківської селищної ради Білоцерківського району Київської області, без отримання документів, які надають право користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом.

Слід відзначити, що надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".

За визначенням термінів, наведеним у ст. 1 Закону України "Про аквакультуру", аквакультура (рибництво) - це сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про аквакультуру" за напрямами діяльності аквакультура може здійснюватися з метою: отримання товарної продукції аквакультури та її подальшої реалізації (товарна аквакультура); штучного розведення (відтворення), вирощування водних біоресурсів; надання рекреаційних послуг.

Рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України (ч. 1 ст. 14 Закону України "Про аквакультуру").

Поряд з цим, основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

У ст. 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (ст. 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

За ст. 27 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову).

У відповідності зі ст. 1 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів, Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини).

Поряд з цим, статтею 3 Закону України Про тваринний світ визначено об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, серед яких є дикі тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші).

Відповідно до ст. 20 Закону України Про тваринний світ, за умови додержання вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів може здійснюватись такий вид використання об`єктів тваринного світу як рибальство.

Згідно ст. 25 Закону України Про тваринний світ, рибальством вважається добування риби та водних безхребетних. На території України відповідно до законодавства може здійснюватися промислове, любительське та спортивне рибальство.

Підприємствам, установам, організаціям і громадянам у порядку спеціального використання об`єктів тваринного світу надається право ведення промислового рибальства, включаючи промисел водних безхребетних на промислових ділянках рибогосподарських водних об`єктів та континентальному шельфі України (ст. 26 Закону України Про тваринний світ).

Згідно зі ст. 17 Закону України Про тваринний світ, до спеціального використання об`єктів тваринного світу належать усі види використання тваринного світу (за винятком передбачених законодавством випадків безоплатного любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування), що здійснюються з їх вилученням (добуванням, збиранням тощо) із природного середовища. Спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування рибогосподарськими водними об`єктами.

Як зазначалося вище, ТОВ «АКВА ФІШ» було отримано Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 171 від 28.06.2023 (термін дії до 28.06.2028 р.).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 р. № 979 було затверджено Порядок ведення Державного реєстру рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), відповідно до якого Реєстр, адміністратором якого є Держрибагентство, це єдина державна інформаційна система збору, накопичення та обробки даних з використання водних об`єктів, які зберігаються на матеріальних носіях та відображаються в електронному вигляді. Відповідно до додатку № 2 до вказаного Порядку, до Реєстру вноситься зокрема, інформація про рибогосподарський водний об`єкт (його частину) (найменування, місце розташування), цільове використання рибогосподарського водного об`єкта (рибальство або аквакультура), для рибництва фактичний вилов біоресурсів, для аквакультури - категорія використання водойми (для вирощування товарної риби, рибопосадкового матеріалу, інша), площа водойми, виробництво продукції аквакультури (товарної риби та/або рибопосадкового матеріалу в кілограмах), рибопродуктивність тощо.

Відомостей з Державного реєстру рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), з яких би вбачалося цільове використання водного об`єкта ТОВ «АКВА ФІШ» (рибальство чи аквакультура) суду не надано.

Поряд з цим, порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів (ВЖР) та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах регламентується Інструкцією про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція), що затверджена Наказом Державного комітету рибного господарства України № 4 від 15.01.2008 р.

Пунктом 2.1 Інструкції передбачено перелік документів, які подає користувач до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання.

Слід відзначити, що вказана Інструкція регламентує порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, а не порядок розпорядження водними об`єктами та земельними ділянками водного фонду, оскільки такими нормативними актами є Земельний та Водний кодекси України.

При цьому, Інструкція розроблена відповідно до Закону України Про тваринний світ, є підзаконним нормативно-правовим актом, у зв`язку з чим вона не може суперечити вимогам Закону щодо отримання в користування рибогосподарських водних об`єктів при веденні рибного господарства. Закон не встановлює будь-яких винятків в цьому для спеціального товарного рибного господарства, оскільки такими винятками є лише безоплатне любительське і спортивне рибальство, до яких не належить промислове рибальство, яке, в тому числі, здійснюється в режимі спеціального товарного рибного господарства.

Крім того, Інструкція регламентує не тільки відтворення водних живих ресурсів, а і їх вилов, що підпадає під поняття рибальство, яке не може здійснюватися без погодження власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт, згідно з ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України.

Статтею 23 Закону України Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, видає такий документ дозвільного характеру як Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 801 від 30.10.2013 р., визначає процедуру видачі суб`єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання дозволу.

Згідно з п. 2 Порядку, дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об`єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом.

Дозвіл видається територіальним органом суб`єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Пунктом 3 Порядку передбачено перелік документів, які суб`єкт господарювання подає державному адміністраторові для одержання дозволу, серед яких документи, що посвідчують право користування водними об`єктами чи земельними ділянками водного фонду, відсутні.

Таким чином, для затвердження Режиму чи отримання Дозволу відповідні особи не надають документів, які б свідчили про їхні права на водні об`єкти та земельні ділянки водного фонду, на яких знаходяться водні об`єкти, стосовно яких затверджується Режим або видається Дозвіл. Відповідно, при затвердженні Режиму і видачі Дозволу уповноважені органи не досліджують зазначене питання та не надають права користуватися водними об`єктами і землями водного фонду.

За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів у встановленому порядку.

Частинами 1, 3 ст. 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" встановлено, що юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

З вказаних вище норм матеріального права вбачається, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема, і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема, і під цими об`єктами).

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 р. у справі № 923/213/18, від 25.01.2022 р. у справі № 908/2153/20, від 29.08.2023 р. у справі № 911/1937/21.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, суд відзначає, що ані Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водними об`єктами. Використання водосховища для рибогосподарської експлуатації, щодо якої ТОВ «АКВА ФІШ» було отримано зазначений вище Режим, промислового вилову та вирощування риби може здійснюватися за наявності права на водний об`єкт разом із розташованою під ним земельною ділянкою водного фонду.

Також слід зазначити, що Саливонківське водосховище, розташоване в межах с. Саливонки Білоцерківського району Київської області, загальною площею 220,00 га, яке в своїй рибогосподарській діяльності використовує відповідач, є водосховищем комплексного призначення.

За змістом згадуваної вище ст. 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Поряд з цим, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Положеннями ст.ст. 317, 319 Цивільного кодексу України визначено, що власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як передбачено ст. 395 Цивільного кодексу України, речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Водночас, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У даному випадку належним способом захисту порушеного права держави в особі Гребінківської селищної ради є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку ст. 391 Цивільного кодексу України до юридичної особи ТОВ «АКВА ФІШ» з метою усунення перешкод, які остання створює у користуванні та розпорядженні землями водного фонду та водним об`єктом.

Підсумовуючи все вищезазначене, з огляду на ненадання відповідачем належних та допустимих доказів на спростування доводів прокурора про відсутність у відповідача документів, які надають право користування земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом, суд вбачає позовні вимоги Заступника керівника Київської обласної прокуратури у даній справі про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом та шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом припинення використання ТОВ АКВА ФІШ (код ЄДРПОУ 41720246) земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області.

3. Усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні Гребінківською селищною радою майном шляхом зобов`язання ТОВ АКВА ФІШ (код ЄДРПОУ 41720246) повернути державі в особі Гребінківської селищної ради земельну ділянку в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - Саливонківським водосховищем, площею 220,00 га, що розташований в межах Білоцерківського району Київської області.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АКВА ФІШ (08665, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Саливонки, вул. Жовтнева, буд. 12, код 41720246) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код 02909996) 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 15.05.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна