Рішення

від 15.05.2024 по справі 120/18656/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 травня 2024 р. Справа № 120/18656/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 25.09.2023 № 025150006323 щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01 січня 1993 року прожила в цій зоні не менше чотирьох років, починаючи 31.05.2023 не зарахувавши до страхового стажу період роботи з 16.05.1994 по 28.10.1998;

- зобов`язати призначити та виплачувати пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, як особі, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживала у зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01 січня 1993 року прожила в цій зоні не менше чотирьох років, починаючи 31.05.2023 з урахуванням проведених виплат, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 16.05.1994 по 28.10.1998.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача - адвокат Яремчук А.В. - вказує, що 15.06.2023 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII. Таку заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області, та рішенням від 22.06.2023 № 02515006323 пенсійний орган призначив позивачу відповідний вид пенсії.

Разом з тим, 25.09.2023 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 025150006323 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення про призначення пенсії від 22.06.2023 № 02515006323, винесеного ГУ ПФУ у Волинській області.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернулась в суд з вимогами про його скасування.

Ухвалою від 19.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подачі відзиву на позовну заяву.

16.01.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог та вказує про таке.

Позивач 15.06.2023 звернулась до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком з врахуванням ст. 55 ЗУ № 796. За результатами розгляду поданих документів до страхового стажу позивача не зараховано період роботи на підприємстві "Сігма" з 16.05.1994 по 28.10.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.05.1994, оскільки запис про прийняття на роботу внесено раніше ніж заповнено трудову книжку, а запис про звільнення завірено відтиском печатки без ідентифікаційного коду. Так страховий стаж заявника склав 22 роки 1 місяць, чого недостатньо для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 5 років.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

15.06.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до територіальних органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" згідно зі ст. 55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Таку заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто ГУ ПФУ у Волинській області, та рішенням від 22.06.2023 № 02515006323 пенсійний орган призначив позивачу відповідний вид пенсії, вказавши, що страховий страж заявника складає 26 років 5 місяців 07 днів.

Разом з тим, 25.09.2023 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 025150006323 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення про призначення пенсії від 22.06.2023 № 02515006323, винесеного ГУ ПФУ у Волинській області.

У рішенні від 25.09.2023 відповідач вказав про відсутність у заявника необхідного страхового стажу (25 років) для призначення пенсії з урахуванням положень ст. 55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Так, згідно з цим рішенням страховий стаж ОСОБА_1 визначено на рівні 22 років 01 місяця. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи на підприємстві "Сігма" з 16.05.1994 по 28.10.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.05.1994, оскільки запис про прийняття на роботу внесено раніше ніж заповнено трудову книжку, а запис про звільнення завірено відтиском печатки без ідентифікаційного коду. Крім того, наголосили, що заявник до влаштування на зазначене підприємство, а також після звільнення з нього має трудовий стаж, який підтверджено трудовою книжкою НОМЕР_2 від 29.04.1985.

Не погоджуючись із рішенням відповідача від 25.09.2023 № 025150006323, ОСОБА_1 звернулась до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті цієї спірної ситуації суд керується та виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

За положеннями статті 15 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Відповідно до абз. 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з абз. 5 п. 2 статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Із аналізу наведеної правової норми встановлено, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

За нормами статті 26 ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Таким чином відповідачем не заперечується право позивача на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до норм статті 55 Закону № 796-XII у разі наявності у останньої необхідного страхового стажу 25 років.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною 3 вищевказаної статті Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Отже, з вище зазначеного вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону № 1788-XII.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено та не заперечується сторонами , що ГУ ПФУ у Волинській області рішенням від 22.06.2023 № 02515006323 призначило позивачу відповідний вид пенсії з 15.06.2023, вказавши, що страховий страж заявника складає 26 років 5 місяців 07 днів.

Разом з тим, 25.09.2023 ГУ ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 025150006323 про відмову у призначенні пенсії на заміну рішення про призначення пенсії від 22.06.2023 № 02515006323, винесеного ГУ ПФУ у Волинській області.

Визначаючись із тим, чи уповноважений один територіальний орган Пенсійного фонду приймати рішення на заміну рішення іншого територіального органу (або ж скасовувати такі), суд враховує наступне.

Законом № 1058-IV не передбачено можливості перегляду органом Пенсійного фонду раніше прийнятого рішення.

Водночас процедура подання та розгляду скарг на рішення про призначення, перерахунок, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, виплаті пенсій, прийняті головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управліннями Пенсійного фонду України у районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями визначена Порядком розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, що затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 12 жовтня 2007 року № 18-6 (далі - Порядок № 18-6).

Пунктом 2 Порядку № 18-6 визначено, що у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня.

Скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства (пункт 3 Порядку № 18-6).

За приписами пункту 4 Порядку № 18-6 скарга на рішення регіональних органів Пенсійного фонду України подається до Пенсійного фонду України та супроводжується документами, що свідчать про прийняття неправильних рішень.

Згідно з пунктом 10 Порядку № 18-6 орган Пенсійного фонду України при розгляді скарги заявника перевіряє законність і обґрунтованість рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) повністю або в певній частині задовольняє скаргу.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 18-6 рішення за розглядом скарги заявника приймає керівник відповідного органу Пенсійного фонду України (або його заступник відповідно до розподілу функціональних повноважень).

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що органом, який повноважний розглядати скарги на рішення територіального органу Пенсійного фонду є вищестоящий орган Пенсійного фонду України. При цьому розгляд такої скарги можливий лише за умови подання її заявником (його представником на підставі довіреності, посвідченої нотаріально), який не погоджується із рішенням територіального органу Пенсійного фонду та за наслідками розгляду такої скарги пенсійний орган вищого рівня має право прийняти одне із двох рішень, визначених пунктом 10 Порядку № 18-6.

Таким чином, з огляду на те, що положеннями Закону № 1058-IV не передбачено повноважень територіальних органів Пенсійного фонду України переглядати раніше прийняті ними рішення (зокрема й з питань призначення пенсій), а Порядок № 18-6 передбачає можливість такого перегляду, проте Пенсійним органом України і лише за скаргою заявника, тому, на думку суду, прийняття пенсійним органом 25.09.2023 рішення № 025150006323 на заміну іншого рішення свідчить про те, що таке рішення прийнято не на підставі та поза межами повноважень органу Пенсійного фонду України, що передбачені чинним законодавством.

Водночас частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із приписами частини 2 статті 19 Конституції України узгоджуються положення пункту 1 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

За наведених обставин слід дійти висновку, що рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії від 25.09.2023 № 025150006323 підлягає скасуванню з огляду на те, що у територіального органу Пенсійного фонду України відсутня компетенція здійснювати перегляд раніше прийнятих ним рішень.

Крім того в контексті встановлених обставин справи варто врахувати, що згідно з оскаржуваним у цій справі рішенням від 25.09.2023 страховий стаж ОСОБА_1 визначено на рівні 22 років 01 місяця. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи на підприємстві "Сігма" з 16.05.1994 по 28.10.1998, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.05.1994, оскільки запис про прийняття на роботу внесено раніше ніж заповнено трудову книжку, а запис про звільнення завірено відтиском печатки без ідентифікаційного коду.

В матеріалах справи містяться копія трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 29.04.1985 серії НОМЕР_2 та копія трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 18.05.1994 серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з відомостей трудової книжки позивача від 18.05.1994 серії НОМЕР_1 , остання містить записи:

- відносно роботи позивача у період з 16.05.1994 по 28.10.1988 у підприємстві "Сігма" (наказ про прийняття від 16.05.1994 № 17, наказ про звільнення від 28.10.1998 № 31). При цьому відомості про звільнення засвідчені печаткою та підписом директора підприємства ОСОБА_2 .

Надаючи аргументам спірного рішення в контексті встановлених обставин справи суд вказує про наступне.

Згідно вимог статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно з статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

На момент заповнення трудової книжки позивача від 18.05.1994 серії НОМЕР_1 Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок було врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 16.05.1994 по 28.10.1998, оскільки дата початку трудової діяльності не відповідає даті заповнення трудової книжки (18.05.1968), а запис про звільнення завірено відтиском печатки без ідентифікаційного коду, то суд зауважує, що така підстава не є належною для відмови у призначенні пенсії за віком та не може позбавляти права позивача на призначення пенсії, оскільки чинним законодавством не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Що стосується аргументів спірного рішення про те, що запис про звільнення завірено відтиском печатки, яка не містить ідентифікаційного коду організації, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, то суд враховує таке.

22 січня 1996 року з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 118 «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України», якою затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (додається) і визначено ввести його в дію з 1 січня 1996 року.

Згідно вказаного Положення (в первинній редакції) Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).

Відповідно до пункту 4 Положення інформаційний фонд Державного реєстру включає такі види даних, як ідентифікаційні - ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності, що є єдиним для всього інформаційного простору України, та його назва.

Таким чином, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України - це унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, який створений з 1 січня 1996 року. Тобто, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України почали присвоювати юридичним особам з 1 січня 1996 року.

Відтак, зважаючи на те, що на час заповнення трудової книжки позивача (18.05.1994) не існувало вимог про обов`язкове зазначення на печатці юридичної особи ідентифікаційного коду Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, оскільки він запроваджений з 1 січня 1996 року, є безпідставними доводи скаржника про обов`язкове зазначення на печатці підприємства "Сігма" ідентифікаційного коду, та, як наслідок, протиправність не зарахування періоду роботи з 16.05.1994 по 28.10.1998 до стажу роботи позивача через відсутність скріплення такого запису в трудовій книжці печаткою підприємства з ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ.

Більше того, аргументи сторони відповідача щодо відсутності за юридичною адресою (вул. Желюка, 6, с. Кинашів, Тульчинський район, Вінницька область) підприємства "Сігма", яке відповідно до зборів засновників від 27.03.2006 перейменовано в ТОВ "Сігма-А" (код ЄДРПОУ 13303848) та неможливості проведення зустрічної перевірки відомостей про стаж роботи позивача на такому підприємстві у період з 16.05.1994 по 28.10.1998, суд відхиляє як необґрунтовані, та такі, що не дають суду підстав для постановляння висновків про недостовірність відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 .

Так, суд вкотре зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).

Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

У постанові від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Як вже зазначалося судом, на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Таким чином з огляду на неведене вище, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії від 25.09.2023 № 025150006323, винесене Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права та вимог зобов`язального характеру, суд вказує про таке.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р. під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Відтак, враховуючи, що в трудовою книжкою ОСОБА_1 НОМЕР_1 підтверджено періоди роботи позивача з 16.05.1994 по 28.10.1998, суд доходить висновку, що ці періоди не зараховані до загального стажу безпідставно.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

А тому, керуючись ст. 9, ст. 245 КАС України, суд доходить висновку, що достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, є зобов`язання відповідача зарахувати до загального стажу період роботи з 16.05.1994 по 28.10.1998.

Поряд з цим при вирішенні питання щодо можливості призначення позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII, суд враховує ту обставину, що відповідачем не заперечується право позивача на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до норм статті 55 Закону № 796-XII у разі наявності у останньої необхідного страхового стажу 25 років.

При цьому, беручи до уваги, що не зарахований відповідачем стаж, який згідно рішення суду підлягає зарахуванню складає більше 4 років, відповідно, загальний стаж позивача із урахуванням зарахованого пенсійним органом 22 років 01 місяця складає понад 25 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII.

З огляду на викладене вище, встановлене порушення рішеннями відповідача прав ОСОБА_1 , суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача, буде зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 16.05.1994 по 28.10.1998 та призначити пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 15.06.2023 (дати звернення із заявою про призначення пенсії).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.09.2023 № 025150006323.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком період з 16.05.1994 по 28.10.1998.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку на п`ять років відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи 15.06.2023, з урахуванням виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір в сумі 858,88 грн (вісімсот п`ятдесят вісім грн 88 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).

Повний текст рішення складено та підписано суддею 15.05.2024.

Суддя Томчук Андрій Валерійович