Постанова

від 15.05.2024 по справі 520/20691/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 р. Справа № 520/20691/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 25.12.23 по справі № 520/20691/23

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області , Державної судової адміністрації України третя особа Державна казначейська служба України

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області (далі по тексту ТУ ДСА в Харківській області, перший відповідач), Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області (далі по тексту ТУ ДСА в Черкаській області, другий відповідач), Державної судової адміністрації України (далі по тексту ДСА України, третій відповідач), Державної казначейської служби України (далі по тексту третя особа), в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 без урахування регіонального коефіцієнту 1,25;

- стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року в розмірі 150 025,43 грн; недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 633 964,77 грн; недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року в розмірі 354 174,91 грн, всього 1 138 165,11 грн, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів;

- судове рішення у межах суми стягнення за один місць звернути до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог послалась на протиправність дій відповідачів щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 13.06.2022 по 26.05.2023 суддівської винагороди без врахування регіонального коефіцієнту виходячи із базового посадового окладу судді 63060,00 грн, що є меншим за розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась позивачу в суді, з якого її було відряджено (Московський районний суд м. Харкова). Пояснила, що рішенням Голови Верховного Суду ОСОБА_2 від 04.05.2022 № 83/0/149-22 позивача, у відповідності до п. 56 ст. 55 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі по тексту Закон № 1402-VIII) у зв`язку зі зміною територіальної підсудності було відряджено із Московського районного суду м. Харкова до Христинівського районного суду Черкаської області для здійснення правосуддя. При цьому, наказом в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 12.08.2022 № 4-ОС «Про внесення змін до наказу в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 13.06.2022 № 2-ОС» позивача було зараховано до штату з 13.06.2022 у зв`язку із відрядженням до прийняття рішення про закінчення відрядження судді з посадовим окладом в розмірі 78825,00 грн, тобто базовий оклад судді 63060,00 грн та регіональний коефіцієнт. Разом з цим, ТУ ДСА з Черкаській області протиправно нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 суддівська винагорода без врахування регіонального коефіцієнту, що є неправомірним та таким, що порушує право позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отримання відповідної суддівської винагороди.

Наголосила, що такими діями відповідачі порушили правомірні очікування позивача на те, що розмір її суддівської винагороди не зменшиться і буде сплачуватись в такому ж розмірі, як в суді з якого ОСОБА_1 була відряджена, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25.

З посиланням на пункт 2 розділу VI Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24 січня 2017 року № 54/0/15-17 (зі змінами) (далі по тексту Порядок № 54/0/15-17), перконувала, що розмір суддівської винагороди, який підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначається Законом № 1402-VIII, але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась судді в суді, з якого його було відряджено.

Крім того, вважала незаконними дії відповідачів в частині нарахування та виплаті ОСОБА_1 у період з 01.01.2021 по 30.06.2023 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення виходячи з 30 розмірів нововведеної категорії «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня» у розмірі 2102,00 грн, як такі, що суперечать нормам Закону № 1402-VIII, виключно яким може регулюватися питання суддівської винагороди. Враховуючи, що за змістом положень Закону № 1402-VIII для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, а відтак, суддівська винагорода не може обчислюватись із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21 та від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22.

Зауважила, що 05.08.2022 Рада суддів України в рішенні № 24 вказала, що розмір регіонального коефіцієнта, який застосовується до базового посадового окладу відрядженого судді, визначається виходячи із кількості населення у населеному пункті, де розташований суд, до якого відряджено суддю, а у випадку якщо суд, до якого відряджено суддю, розміщується в декількох населених пунктах - застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію суду, до якого відряджено суддю. У випадку, якщо розмір розрахованої суддівської винагороди є меншим за розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено, виплаті підлягає суддівська винагорода у розмірі, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено. При цьому, з огляду на відсутність в Законі № 1402-VIII положень про те, що у випадку відрядження судді для здійснення правосуддя до суду, який розташований у населеному пункті з меншою кількістю населення, посадовий оклад судді зменшується і регіональний коефіцієнт не виплачується, слідує висновок, що відрядженому судді здійснюється виплата суддівської винагороди в розмірі, що не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась судді в суді, з якого його було відряджено, що не мало місця в даній справі.

Повідомила, що з відповіді начальника юридичного управління ДСА України ОСОБА_3 від 30.09.2022 на колективний запит від 22.09.2022 вона дізналася, що питання щодо застосування регіонального коефіцієнту відрядженим суддям вирішено Регіональними управліннями ДСА неоднаково.

Проте, вважає, що застосування регіонального коефіцієнту відрядженим суддям в одній області та його незастосування відрядженим суддям в іншій області, ставить відряджених суддів в нерівне становище. А відтак, має бути визначена єдина практика нарахування суддівської винагороди з урахуванням наявної інформації про відповідні виплати суддям, які відряджені до місцевих загальних судів інших областей із врахуванням регіонального коефіцієнта.

З метою належного, повного та ефективного захисту порушених прав позивача, вважала за необхідне стягнути з ДСА України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.01.2021 у розмірі 150025,43 грн, за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 у розмірі 633964,77 грн, за період з 01.01.2023 по 30.06.2023 у розмірі 354174,91 грн, всього 1138165,11 грн, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 у справі № 520/20691/23 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків, 61050, ЄДРПОУ 26281249), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (вул. Гоголя, б.316, м. Черкаси, 18015, ЄДРПОУ 26261092), Державної судової адміністрації України (вул.Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за періоди: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270,00 грн, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481,00 грн, а також суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684,00 грн.

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за періоди: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270,00 грн, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481,00 грн, та суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684,00 грн.

Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 30 червня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Зобов`язано провести нарахування та виплату судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Харківській області за період з 01.01.2021 по 12.06.2022, з 29.05.2023 по 30.06.2023 та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області з 13.06.2022 по 28.05.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн, на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн, на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на часткове порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди на період з 13.06.2022 по 26.05.2023 без урахування регіонального коефіцієнту 1,25 та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,25; ухвалити нове рішення у відповідній частині про задоволення позову; питання судових витрат вирішити у порядку статті 139 КАС України.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про безпідставне не прийняття до уваги та ненадання оцінки судом першої інстанції при ухваленні спірного рішення наказу в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 12.08.2022 № 4-ОС «Про внесення змін до наказу в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 13.06.2022 № 2-ОС» відповідно до якого, було доручено відділу фінансово-планової діяльності бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України у Черкаській області здійснити перерахунок встановленої щомісячної винагороди судді ОСОБА_1 , починаючи з 13.06.2022 із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25. Разом з цим, вказаний наказ не був виконаний другим відповідачем, що в свою чергу, було проігноровано судом першої інстанції. Також, судом першої інстанції не надано оцінки повідомленням Регіональних управлінь ДСА, якими застосовувався регіональний коефіцієнт відрядженим суддям за аналогічних обставин.

Наполягала на помилковості висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для врахування Порядку № 54/0/15-17, оскільки останній затверджений рішенням Вищої ради правосуддя та є обов`язковим для виконання в роботі ДСА України. Так, з посиланням на ч. 9 ст. 133 Закону №1402-VIII вказала, що рішення Ради суддів України, прийняті в межах визначених цим Законом повноважень, є обов`язковими для всіх органів суддівського самоврядування, крім з`їзду суддів України.

Крім того, звернула увагу суду апеляційної інстанції на те, що другий відповідач у відзиві, наданому до суду першої інстанції, як на підставу для відмови у позові в частині застосування регіонального коефіцієнту, послався на відсутність фінансування (перерозподілу коштів) ДСА, а відтак у разі виділення ДСА коштів на суддівську винагороду позивачу із застосуванням регіонального коефіцієнту, така винагорода була б виплачена.

Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області також подано апеляційну скаргу на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 520/20691/23, в якій другий відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду № 520/20691/23 від 25.122023 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Територіального управління щодо не нарахування та не виплати позивачеві суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13.06.2022 по 28.05.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2022 року 2481,00 грн, на 1 січня 2023 року 2684,00 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; розгляд справи проводити у відсутності представника ТУ ДСА України у Черкаській області.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що діяльність ТУ ДСА в Черкаській області регламентована ст. 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, затвердженим наказом ДСА України від 10.05.2023 № 229, за приписами якого повноваження та компетенція другого відповідача пов`язані, у тому числі, з виконанням функцій розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих загальних суддів. З огляду на те, що згідно із ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі по тексту БК України) розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, стверджував про відсутність права самостійно, без правового врегулювання збільшувати видатки з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у більшому розмірі, ніж це встановлено законом.

Звернув увагу, що норма частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII є бланкетною, оскільки визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обрахування розміру посадового окладу судді, однак не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. А відтак, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді (Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»).

Додатково наголосив, що норма статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» були чинними у спірний період, що свідчить про вчинення відповідачами своїх дій в межах повноважень та відсутність в таких ознак протиправності.

Стверджував, що порівняльний аналіз змісту норм п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII та Законів про Державний бюджет України на 2022 та на 2023 роки в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, дає підстави для висновку про те, що норми п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII та норми ст. 7 законів про державний бюджет, викладено в різному формулюванні, але при однаковому розумінні розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто за обома цими нормами базовий розмір посадового окладу судді визначається з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлений станом на 01 січня 2022 та на 01 січня 2023 року на рівні 2102 грн. Таким чином, з огляду на наявність в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, ТУ не вправі застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі.

Переконував, що згідно з Законом № 1928-ІХ прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2022-2023 років у розмірі 2102,00 грн, є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а відтак, підлягає виконанню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ТУ ДСА в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду зазначив, що затвердження Законом України від 09.11.2023 № 3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» свідчить про передбачений законом спосіб виконання подібних судових рішень, зокрема, шляхом стягнення коштів з Державного бюджету України за бюджетною програмою 0501150.

Другий відповідач, в надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову без змін, як законне та обґрунтоване.

Заперечуючи проти аргументів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з посиланням на ст.135 Закону № 1402-VIII вказав, що Христинівський районний суд Черкаської області, до якого було відряджено позивача, розташований у населеному пункті з населенням 10246 осіб, а відтак, в даному випадку не підлягає застосуванню регіональний коефіцієнт.

Також просив врахувати, що видатки ТУ за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» було збільшено без врахування регіонального коефіцієнту. Так, згідно із довідками ДСАУ про зміни до кошторису на суддівську винагороду по КЕКВ 2113 від 06.07.2023 та від 21.07.2023 виділені на суддівську винагороду позивачу кошти були розраховані виходячи із базового окладу 63030,00 грн без застосування регіонального коефіцієнту.

Вважав неприйнятними доводи позивача щодо оплати іншим відрядженим суддям суддівської винагороди з урахуванням регіонального коефіцієнту, оскільки інші судді були відряджені до судів, які розташовані в населених пунктах з кількістю населення, що дає правові підстави для застосування та виплати регіонального коефіцієнту. Крім того, посилання на оплату іншими територіальними управліннями відрядженим суддям суддівської винагороди з урахуванням регіонального коефіцієнту є особистою відповідальністю керівництва відповідного державного органу та не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні вимог апеляційної скарги ТУ ДСА в Черкаській області слід відмовити з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 займає посаду судді Московського районного суду м. Харкова.

Рішенням Голови Верховного Суду Князева В.С. від 04.05.2022 № 83/0/149-22 ОСОБА_1 , згідно зі ст.55, пунктом 56 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів, відряджена до Христинівського районного суду Черкаської області для здійснення правосуддя.

Наказом голови Московського районного суду м. Харкова від 05.05.2022 №01-06/31 ОСОБА_1 відряджена до Христинівського районного суду Черкаської області для здійснення правосуддя з 13.06.2022.

Наказом в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 13.06.2022 № 2-ОС Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 позивачка приступила до виконання повноважень судді Христинівського районного суду Черкаської області 13.06.2022.

Наказом в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 12.08.2022 р. № 4-ОС Про внесення змін до наказу в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 13.06.2022р. № 2-ОС ОСОБА_1 зараховано до штату Христинівського районного суду Черкаської області із 13.06.2022р. у зв`язку з відрядженням (тимчасовим переведенням) до прийняття рішення про закінчення відрядження.

Рішенням ВРП № 495/0/15-23 від 23.05.2023 достроково закінчено відрядження ОСОБА_1 до Христинівського районного суду Черкаської області з 29.05.2023, доручено ДСА України здійснити перерозподіл видатків між суддями.

Наказом голови Московського районного суду м. Харкова від 29.05.2023 № 02-03/80 з 29.05.2023 поновлено повноваження ОСОБА_1 на посаді судді Московського районного суду м. Харкова.

Позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, яка обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2021 року в розмірі 2102,00 грн.

Крім того, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області нарахована та виплачена суддівська винагорода за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 без урахування регіонального коефіцієнту 1,25.

Не погоджуючись з такими діями відповідачів позивач звернулась з позовом до суду про захист прав на отримання належної їй суми суддівської винагороди.

Задовольняючи позовні вимоги у вищевказаній частині, суд першої інстанції дійшов висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області, нараховуючи та виплачуючи позивачу за спірний період суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення із застосуванням прожиткового мінімуму - 2102,00 грн, діяло з порушенням вимогстатті 130 Конституції Українитастатті 135 Закону №1402-VIII, тобто протиправно, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

На переконання суду, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн.), 01.01.2022 (2481,00 грн.), 01.01.2023 (2684,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102,00 грн), на підставі Законів України № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX, є неправомірною. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах у справі № 240/3795/22, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21.

Врахувавши наявні в матеріалах справи пояснення та те, що ТУ ДСА здійснюють свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА затвердила у кошторисах на 2021-2023 роки, суд першої інстанції зазначив, що ДСА України, як головним розпорядником бюджетних коштів, було виділено суму коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Черкаській області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2021 року - 2270 грн, на 1 січня 2022 року - 2481 грн., на 1 січня 2023 року - 2684 грн.

З огляду на вказане, враховуючи, що невиплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII), суд вважав за необхідне зобов`язати ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, вважав за необхідне зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області та Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 за періоди: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2270,00 грн, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2481,00 грн, та суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року по 30 червня 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 2684,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині нарахування посадового окладу із врахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 в період перебування позивача у відрядженні, суд першої інстанції, з огляду на те, що застосування регіонального коефіцієнта, який є частиною посадового окладу судді, а не доплатою, залежить від розташування суду, в якому суддя здійснює судочинство, тобто від кількості населення відповідного населеного пункту і факту здійснення суддею судочинства, в той час, як Христинівський районний суд Черкаської області, до якого було відряджено позивача, розташований у населеному пункті з кількістю 10246 осіб, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до базового розміру посадового окладу регіонального коефіцієнту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в частині задоволення позовних вимог, скерованих до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області за період з 13.06.2022 по 28.05.2023, та в частині відмови у задоволенні позову щодо нарахування ОСОБА_1 посадового окладу із врахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 за період перебування позивача у відрядженні).

Щодо правомірності позовних вимог про визнання протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 13.06.2022 по 26.05.2023 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із застосуванням в якості базової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 1 січня 2021 року в розмірі 2102 грн колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону № 1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Положеннями частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ (далі Закон № 1928-ІХ) передбачено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривень.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ (далі Закон № 2710-ІХ) встановлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_1 у період з 13.06.2022 по 26.05.2023 була виплачена суддівська винагорода у розмірі 78825,00 грн, який обчислено відповідно до приписів абзацу 5 статті 7 Законів № 1928-ІХ, № 2710-ІХ, а саме виходячи із розміру прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Колегія суддів наголошує, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Так, у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі по тексту - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище. Так, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду, як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 3 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі по тексту - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Колегія суддів зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді".

При цьому, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, абзацом 5 статті 7 Законів № 1928-ІХ та № 2710-ІХ було введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн.

Закони України № 1928-ІХ та № 2710-ІХ фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період з 13.06.2022 по 26.05.2023, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, отже законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів акцентує увагу, що Закони України № 1928-ІХ та № 2710-ІХ не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права "спеціальний закон скасовує дію загального закону" (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Так, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, неправильним є застосування при розрахунку посадового окладу судді іншої величини, відмінної від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Отже, незважаючи на прийняття у часі пізніше Законів України № 1928-ІХ та № 2710-ІХ, пріоритет у застосуванні при вирішенні спірних правовідносин мають положення спеціальної норми, зокрема, статті 135 Закону № 1402-VIII.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2022 року (2481 грн), на 01 січня 2023 року 2684 (грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.), у період з 13.06.2022 по 26.05.2023 на підставі абзацу 5 статті 7 Законів України № 1928-ІХ, № 2710-ІХ є неправомірною.

Беручи до уваги, що розмір суддівської винагороди, встановлений статтею 135 Закону №1402-VIII, не був виплачений позивачу, ОСОБА_1 , остання має право на виплату недоотриманих коштів (заборгованість) за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 (спірний).

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону №1402-VIII суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Враховуючи, що розмір допомоги на оздоровлення залежить від розміру посадового окладу судді, який у даному випадку позивачу було невірно розраховано, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 має право на виплату недоотриманої допомоги на оздоровлення за період з 13.06.2022 по 26.05.2023, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого станом на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн, а станом на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність застосування положень абз. 5 статті 7 Законів № 1928-ІХ та № 2710-ІХ, як чинних, не визнаних неконституційними норм, оскільки конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена вказаним законом. Відтак, в межах спірних правовідносин, норми Законів України "Про Державний бюджет України" на відповідний рік застосуванню не підлягають, незалежно від того, чи переглядалися такі Закони на предмет їх конституційності.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи другого відповідача про відсутність у ТУ ДСА у Черкаській області права самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу, наголошує, що необхідність виконання другим відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії незалежності суддів.

Колегія суддів під час апеляційного перегляду даної справи враховує, що відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 18.10.2023 у справі № 400/12428/21, для правильного вирішення справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).

Водночас, суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. ТУ ДСА в Черкаській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2022, 2023 роки).

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди у повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди у повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Отже, без з`ясування того, хто з розпорядників бюджетних коштів прийняв рішення про виплату суддівської винагороди із застосуванням непередбаченої Законом величини (ДСА України шляхом виділення територіальним органам ДСА відповідних бюджетних коштів у меншому розмірі, чи ТУ ДСА в Харківській області, нарахувавши позивачу суддівську винагороду в меншому обсязі попри виділення йому ДСА України відповідних бюджетних коштів), застосування ефективного способу захисту порушеного права є неможливим.

ТУ ДСА в Черкаській області надано до матеріалів справи розрахунок річного фонду суддівської винагороди на 2022 рік, відповідно до якого суддівська винагорода ОСОБА_1 розрахована виходячи з розміру посадового окладу63060,0 грн (2102 грн*30), тобто із застосуванням абзацу 5 частини 7Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», що за вищенаведеними висновками колегії суддів є протиправним. При цьому, всього річний фонд суддівської винагороди для відряджених суддів становить 5797234,00 грн.

Відповідно до довідок про зміни до кошторису на 2022 рік (а.с. 115-116) поточні видатки на суддівську винагороду складають 5672300,00 грн.

Відповідно до розрахунку річного фонду суддівської винагороди на 2023 рік, суддівська винагорода розрахована виходячи з розміру посадового окладу 63060,00 грн (2102 грн*30), тобто із застосуванням абзацу 5 частини 7Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», що за вищенаведеними висновками колегії суддів є протиправним. При цьому, всього річний фонд суддівської винагороди для відряджених суддів становить 7642872,00 грн.

Відповідно до довідок про зміни до кошторису на 2023 рік поточні видатки на оплату суддівської винагороди було зменшено на загальну суму 3538400,00 грн.

Таким чином, сума коштів відповідно до затверджених ДСА України змін до кошторису на 2022- 2023 рік для відряджених суддів була недостатньою для забезпечення виплати Христинівським районним судом Черкаської області позивачеві суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2022 величиною - 2481 грн., станом на 01.01.2023 величиною 2684 грн.

Отже, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі в період перебування позивача у відрядженні пов`язана з бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону №1402-VIII).

З огляду на вищенаведене, правильним є висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА в Черкаській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 13.06.2022 по 26.05.2023.

При цьому, доводи другого відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише із застосуванням абзацу 5 частини 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022-2023 рік» в межах виділених головним розпорядником коштів не спростовують обов`язку ТУ ДСА України в Черкаській області діяти у спірних відносинах з дотриманням приписів статті 135 Закону № 1402-VIII.

Вказані відповідачі, як розпорядники бюджетних коштів, мали першочергово забезпечити виплату суддівської винагороди у повному обсязі за рахунок видатків Державного бюджету України на 2022-2023 роки на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя. Такий обов`язок та пріоритетність виплати суддівської винагороди у порівнянні з іншими виплатами, випливає також із особливого статусу судді, необхідності неухильного дотримання гарантій його незалежності.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій ТУ ДСА в Черкаській області в частині нарахування та виплати судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення за період з 13.06.2022 по 26.05.2023, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн та зобов`язання ТУ ДСА в Черкаській області провести нарахування та виплату судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Черкаській області з 13.06.2022 по 28.05.2023 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року - 2270,00 грн, на 1 січня 2022 року - 2481,00 грн, на 1 січня 2023 року - 2684,00 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Щодо висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині нарахування та виплати ОСОБА_4 суддівської винагороди за період перебування позивача у відрядженні з 13.06.2022 по 26.05.2023 без врахування регіонального коефіцієнту 1,25 колегія суддів вважає за необхідне вказати на таке.

Згідно із ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була відряджена з Московського районного суду м. Харкова до Христинівського районного суду Черкаської області в період з 13.06.2022 по 28.09.2023.

Наказом Христинівського районного суду Черкаської області від 13.06.2022 № 2-ОС «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » на виконання рішення голови Верховного Суду від 04.05.2022 № 83/0/149-22 «Про відрядження судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 до Христинівського районного суду Черкаської області» було вирішено вважати суддю ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання повноважень судді Христинівського районного суду Черкаської області із 13.06.2022 до прийняття рішення про закінчення відрядження судді, з посадовим окладом згідно штатного розпису.

Згідно із наказом Христинівського районного суду Черкаської області від 12.08.2022 № 4-ОС «Про внесення змін до наказу в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області від 13.06.2022 № 2-ОС» внесено зміни до наказу від 13.06.2022 № 2-ОС шляхом викладення мотивувальної частини в наступній редакції:

- зарахувати суддю Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 до штату Христинівського районного суду Черкаської області із 13.06.2022 у зв`язку із відрядженням до прийняття рішення про закінчення відрядження судді з посадовим окладом в розмірі 78825,00 грн, який включає базовий оклад 63060,00 грн та регіональний коефіцієнт.

Відділу фінансово-планової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА в Черкаській області доручено здійснити перерахунок встановленої щомісячної суддівської винагороди судді ОСОБА_1 , починаючи з 13.06.2022 із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25.

У відповідь на лист в.о. Голови Христинівського районного суду Черкаської області ОСОБА_5 ТУ ДСА в Черкаській області надано відповідь від 31.08.2022 № 04-1235/22, в якій вказано, що Христинівський районний суд Черкаської області розташований в населеному пункті з кількістю населення десять тисяч двісті сорок шість осіб. Отже, оскільки суддівська винагорода визначається тільки нормами Закону № 1402-VIII, яким не передбачено здійснення доплати суддям, які відряджені згідно з п. 56 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, у ТУ ДСА відсутні підстави для застосування до базового розміру посадового окладу позивача регіонального коефіцієнту 1,25.

Отже, підставою для відмови позивачу у виплаті регіонального коефіцієнту слугувало те, що суд, до якого було відряджено ОСОБА_1 знаходиться в населеному пункті з кількістю населення, яка не дає підстав для застосування регіонального коефіцієнту.

Колегія суддів зазначає, що рішенням ради суддів України від 05.08.2022 № 24, яке є обов`язковим для врахування, визначено, що розмір регіонального коефіцієнта, який застосовується до базового посадового окладу відрядженого судді, визначається виходячи із кількості населення у населеному пункті, де розташований суд, до якого відряджено суддю, а у випадку якщо суд, до якого відряджено суддю, розміщується в декількох населених пунктах - застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію суду, до якого відряджено суддю.

Рішення Вищої ради правосуддя від 24.01.2017№ 54/0/15-17затверджено Порядок відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення) - далі - Порядок.

Пунктом першимрозділу VI Порядку визначено, що суддям, які направляються у відрядження як тимчасове переведення судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації, виплачується суддівська винагорода та відшкодовуються витрати в порядку і розмірі, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року№ 98"Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів".

Пунктом другимрозділу VI Порядку передбачено, що розмір суддівської винагороди, що підлягає виплаті в суді, до якого суддю відряджено, визначаєтьсяЗаконом України"Про судоустрій і статус суддів", але не може бути меншим за розмір суддівської винагороди, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

Наведене означає, що відрядженому судді суддівська винагорода має бути розрахована відповідно до вимогЗакону України"Про судоустрій і статус суддів". Після цього розрахований розмір суддівської винагороди слід порівняти із розміром суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

У випадку, якщо розмір розрахованої суддівської винагороди є меншим за розмір суддівської винагороди, яка виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено, виплаті підлягає суддівська винагорода у розмірі, що виплачувалась (підлягала сплаті) судді в суді, з якого його було відряджено.

Колегія суддів зауважує, що надаючи згоду на відрядження до Христинівського районного суду Черкаської області, ОСОБА_1 розраховувала на те, що розмір її суддівської винагороди не зменшиться та буде виплачуватись у розмірі, що сплачувалась в суді, з якого її було відряджено.

На переконання колегії суддів, не застосування до базового розміру посадового окладу позивача регіонального коефіцієнту 1,25 за спірний період є неправомірним обмеженням суддівської винагороди ОСОБА_1 , яке порушує принцип легітимних очікувань останньої, оскільки нею було дотримано всіх вимог для отримання відповідного належного розміру матеріального забезпечення, а тому вона мала усі підстави розраховувати на такі виплати.

Також, суд апеляційної інстанції враховує, що виплата іншим відрядженим суддям регіонального коефіцієнту та незастосування його до позивача ставить останню в нерівне в порівнянні з іншими становище, що містить ознаки протиправності та порушує конституційні гарантії суддів.

Враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів вважає, що виплата ОСОБА_1 суддівської винагороди під час її відрядження без врахування регіонального коефіцієнту, внаслідок чого розмір суддівської винагороди позивача зменшився у порівнянні із отримуваним в Московському районному суді м. Харкова, здійснена ТУ ДСА в Черкаській області з порушенням ст. 135 Закону № 1402-VIII та Порядку відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації (як тимчасового переведення), тобто протиправно.

А відтак, під час апеляційного перегляду справи підтверджено порушення протиправними діями ТУ ДСА в Черкаській області права позивача на належне матеріальне забезпечення щодо отримання належного розміру суддівської винагороди, що є підставою для його поновлення.

Разом з цим, суд першої інстанції, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій ТУ ДСА в Черкаській області у вищевказані частині та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_4 суддівську винагороду за період перебування позивача у відрядженні з 13.06.2022 по 26.05.2023 без врахування регіонального коефіцієнту 1,25.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон № 1402-VIII встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Позовні вимоги про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 колегія суддів вважає такими, що не підлягають задоволенню, як такі, що не сприятимуть належному та ефективному способу захисту порушеного права позивача, оскільки, повноваженнями щодо нарахування та виплати суддівської винагороди наділене ТУ ДСА в Черкаській області, а не ДСА України.

З огляду на встановлену під час апеляційного перегляду справи протиправність дій ТУ ДСА в Черкаській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 без урахування регіонального коефіцієнту 1,25, беручи до уваги, що виконання судового рішення є частиною процедури відновлення порушеного права особи в судовому порядку, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ТУ ДСА в Черкаській області нарахувати та виплатити судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Наведені вище висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи встановлені у справі обставини та вищенаведені норми права, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 520/20691/23 в частині відмови підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у цій частині відсутні.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321,322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (Черкаська область, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316, 18015, код ЄДРПОУ 26261092) залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 520/20691/23 в частині відмови у задоволенні позову - скасувати.

Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області (Черкаська область, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316, 18015, код ЄДРПОУ 26261092) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 без урахування регіонального коефіцієнту 1,25.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області (Черкаська область, м. Черкаси, вул. Гоголя, 316, 18015, код ЄДРПОУ 26261092) провести нарахування та виплату судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В частині позову про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 13.06.2022 по 26.05.2023 з врахуванням регіонального коефіцієнту 1,25 відмовити.

В іншій частині задоволення позову - рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.12.2023 по справі № 520/20691/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій