Постанова

від 15.05.2024 по справі 320/7713/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/7713/21 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Черпака Ю.К, Штульман І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Софія» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Приватного акціонерного товариства «Софія» про застосування заходів реагування,

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2021 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Софія» (далі - відповідач, апелянт), в якому просить суд:

- застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) будівлі блоку інженерного забезпечення Приватного акціонерного товариства "Софія" за адресою: Київська область, м. Бровари, буд. Незалежності, буд. 16, шляхом зобов`язання відповідача повністю зупинити експлуатацію вказаного об`єкта до повного усунення порушень, зазначених в акті від 26 березня 2021 року №147.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами перевірки Приватного акціонерного товариства «Софія» щодо додержання вимог законодавства у сферах пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту було виявлено порушення, які створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей. Відтак, за позицією позивача, до Приватного акціонерного товариства «Софія» слід застосувати заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Застосовано заходи реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) будівлі блоку інженерного забезпечення Приватного акціонерного товариства "Софія" за адресою: Київська область, м. Бровари, буд. Незалежності, буд. 16, шляхом зобов`язання відповідача повністю зупинити експлуатацію вказаного об`єкта до повного усунення порушень, зазначених в акті від 26 березня 2021 року №147.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Софія» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої застосовано норми Кодексу цивільного захисту України, які станом на час прийняття оскаржуваного рішення було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту». Зокрема, статтю 67 Кодексу цивільного захисту України, яка регулювала повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки.

Апелянт зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року, порушення, зафіксовані позивачем у Акті №147 від 26 березня 2021 року щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства в сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки, повністю усунуто, а тому підстави для застосування заходів реагування у вигляді повного зупинення експлуатації (роботи) будівлі блоку інженерного забезпечення Приватного акціонерного товариства «Софія» за адресою: Київська область, м. Бровари, буд. Незалежності, буд. 16, шляхом зобов`язання відповідача повністю зупинити експлуатацію вказаного об`єкта до повного усунення порушень, зазначених в акті від 26 березня 2021 року №147, відсутні.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року та від 24 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

06 травня 2024 року позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого наполягає на залишенні без змін рішення суду першої інстанції. Обставини усунення Приватним акціонерним товариством «Софія» порушень зазначених в акті від 26 березня 2021 року №147, позивачем заперечуються.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, 10 лютого 2021 року Головному управлінню Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області було видане посвідчення № 898 на проведення планової перевірки щодо додержання та виконання вимог у сфері цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки Приватного акціонерного товариства «Софія», за адресою: Київська обл., м. Бровари, буд. Незалежності, буд. 16, яке було вручено під підпис керівнику Володимиру Чаюну.

26 березня 2021 року за результатами планової перевірки був складений акт №147 щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки та було виявлено 24 порушення, а саме:

1. 1 пункт 1.2, глава 1, розділу V Правил пожежної безпеки в Україні, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 грудня 2014 року № 1417 (далі - ППБУ) - будівлі підприємства не обладнано системами протипожежного захисту, системами пожежної сигналізації, пожежогасіння, димовидалення та оповіщення людей про пожежу, відповідно до Державних будівельних норм (далі - ДБН) В.2.5-56:2014 «Системи протипожежного захисту»;

2. Пункт 2.31, глава 2, розділ ІІІ ППБУ - сходові клітки, коридори, проходи та інші шляхи евакуації не забезпечено евакуаційним освітленням;

3. Пункт 1.5, глава 1, розділу V ППБУ - сигнали від приймально- контрольних приладів систем протипожежної автоматики не виведено на пульт цілодобового пожежного спостереження;

4. Пункт 1.4, глава 1, розділу V ППБУ - не заключено договір на обслуговування автоматичної пожежної сигналізації;

5. Підпункт 2, пункт 2.2, глава 2, розділу V ППБУ - не влаштовано дистанційний пуск насосів протипожежного водопостачання, від кнопок встановлених в шафах пожежних кранів та приміщенні з цілодобовим перебуванням чергового персоналу;

6. Підпункт 9, пункт 2.2, глава 2, розділ V ППБУ - не проведено технічне обслуговування та перевірку пожежних кранів на працездатність шляхом пуску води з реєстрацією результатів в спеціальному журналі обліку технічного обслуговування;

7. Підпункт 2 пункту 2.2, глава 2, розділу V ППБУ - кожен пожежний кран- комплект не укомплектовано пожежним рукавом однакового з ним діаметра та стволом, кнопкою дистанційного запуску пожежних насосів, а також важелем для полегшення відкривання вентиля, елементи з`єднання пожежного крана, рукавів та ручного пожежного ствола виконати однотипними;

8. Підпункт 6, пункт 2.2, глава 2 розділ V ППБУ - пожежний кран в котельні не обладнано шафою, пристроєм для опломбування, провітрювання та візуального огляду без відкривання;

9. Підпункт 4, пункту 2.1., глава 2, розділу V ППБУ - не забезпечено контроль працездатності мережі систем зовнішнього протипожежного водопроводу власнику мережі водопостачання або іншій відповідальній особі, визначеній у відповідному договорі згідно з вимогами чинного законодавства необхідно 1 раз на рік проводити випробування на тиск та витрату води з оформленням акта;

10. Підпункт 9, пункту 2.1, глава 2, розділу V ППБУ - не встановлено покажчики місцезнаходження пожежних гідрантів;

11. Пункт 6,глава 2.3 розділу V ППБУ - біля входу в приміщення насосної станції не розміщено напис (табло) «Пожежна насосна станція» з освітленням уночі;

12. Пункт 1, глава 2.3, розділу V ППБУ - у приміщенні насосної станції не вивішено загальну схему протипожежного водопостачання та обв`язки насосів. На кожній засувці і пожежному підвищувачі вивісити інформація про їх призначення. Порядок увімкнення насосів-підвищувачів визначити інструкцією;

13. Пункт 2.23, глава 2, розділ ІІІ ППБУ - на повітропроводах системи вентиляції, в місці перетину ними протипожежних перегородок, стін не встановлено вогнезатримуючі клапани;

14. Пункт 2.37, глава 2, розділ ІІІ ППБУ - у вікнах сходових кліток № 1, №2, головного адміністративно-побутового корпусу не виконано відкривні фрамуги загальною площею на поверх1,2м2 у відповідності п. 5.46 ДБН В. 1.1-7-2002;

15. Пункт 2.26, глава 2, розділ III ППБУ - не виконано другий евакуаційний вихід з 2-го та 3- го поверхів адміністративного блоку № 2;

16. Пункт 2.37, глава 2, розділ ІІІ ППБУ - з шляхів евакуації 1-го поверху (центрального виходу з будівлі), не прибрано турнікет;

17. Пункт 2.3 глава 2, розділу ІІІ ППБУ - тип заповнення прорізів у протипожежних перешкодах між виробничо-складськими приміщеннями різного призначення та головним адміністративно-побутовим корпусом і адміністративним корпусом № 2 не виконано згідно вимог ДБН В. 1.1 -7- 2016;

18. Пункт 2.3 глава 2, розділу ІІІ ППБУ - у виробничо-складських приміщеннях, вбудовані конторські та побутові приміщення не відділено протипожежними перегородками 1-го типу, не виконано евакуаційних вихід безпосередньо назовні. Сполучення цих приміщень не виконано через протипожежні двері 2-го типу. У протипожежних перегородках, що відокремлюють конторсько-побутові приміщення від виробничо-складського приміщення, згідно вимог ДБН В. 1.1-7- 2016;

19. Пункт 3.6, 3.7,, 3.8 глава 3, розділу V ППБУ - будівлі та приміщення не забезпечено нормативною кількістю первинних засобів пожежогасіння згідно норм належності;

20. Стаття 57 Кодексу цивільного захисту - початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб`єктом господарювання (орендарем) об`єктів нерухомості (будівель, споруд, приміщень або їх частин) здійснюється суб`єктом господарювання без поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки;

21. Пункт 1.21, глава 1, розділу ІV ППБУ - не надано матеріали перевірки систем захисту будівель підприємства від прямих попадань блискавки і вторинних її проявів, відповідно до вимог Державного стандарту України Б.В.2.5-38:2008 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Улаштування блискавкозахисту будівель і споруд»;

22. Пункт 1.3 глава 1, розділу ІІІ ППБУ - не забезпечено вільний проїзд через 2-й в`їзд на територію підприємства;

23. Пункт 2, п. 9 Накауз Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій №98 від 23 лютого 2006 року «Про затвердження методики ідентифікації потенційно небезпечних об`єктів» - не проведено ідентифікацію потенційно небезпечного об`єкту;

24. Пункт 4.10.1, п. 4.3.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 року №1200 «Про затвердження Порядку забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю»; Правил техногенної безпеки п.3 - Працюючий персонал не забезпечено відповідними промисловими засобами захисту органів дихання. При забезпечені персоналу засобами захисту органів дихання звернути увагу на наявність сертифікату відповідності на весь строк придатності.

Вважаючи виявлені правопорушення такими, що загрожують життю та здоров`ю людей та свідчать про відсутність у відповідача необхідної системи заходів для уникнення виникнення пожежі, її гасіння та швидкого реагування у разі її виникнення, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав, що наявність встановлених порушень впливає на ризик виникнення надзвичайної ситуації, аварії чи пожежі та, як наслідок, може спричинити загрозу життю і здоров`ю людей, отже саме зупинення експлуатації (роботи) будівлі блоку інженерного забезпечення Приватного акціонерного товариства "Софія є належним заходом, направленим на захист життя і здоров`я людей.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам справи, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності встановлюється виключно законами (частина четверта статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»).

Згідно з частиною п`ятої статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» виробництво (виготовлення) або реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг суб`єктами господарювання можуть бути зупинені повністю або частково виключно за рішенням суду.

Відновлення надання послуг суб`єктами господарювання після призупинення можливе з моменту отримання органом державного нагляду (контролю), який ініціював призупинення, повідомлення суб`єкта господарювання про усунення ним усіх встановлених судом порушень.

Частиною сьомою статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності регулює та визначає Кодекс цивільного захисту України.

Згідно зі статтею 67 Кодексу цивільного захисту України до повноважень центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, належить, зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) у сфері техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства органами та суб`єктами господарювання, аварійно-рятувальними службами, зазначеними у статті 65 цього Кодексу; складення актів перевірок, приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки у разі виявлення таких порушень; звернення до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, якщо ці порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей.

У разі встановлення порушення вимог законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки, що створює загрозу життю та здоров`ю людей, посадові особи центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки, звертаються до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту у порядку, встановленому законом (частина 2 статті 68 Кодексу цивільного захисту України).

Стаття 70 Кодексу цивільного захисту України передбачає підстави для зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів передбачені статтею 70 Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 70 Кодексу цивільного захисту України підставою для звернення центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів є недотримання вимог пожежної безпеки, визначених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами, стандартами, нормами і правилами.

Відповідно до частини другої статті 70 Кодексу цивільного захисту України повне або часткове зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг здійснюється виключно за рішенням адміністративного суду.

Аналіз викладених правових норм дає підстави для висновку, що застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи підприємств, об`єктів, окремих виробництв, цехів, дільниць, експлуатації машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, виконання робіт, надання послуг можливе лише за рішенням адміністративного суду, прийнятим за зверненням відповідного органу державного нагляду (контролю). Такі заходи можуть бути застосовані на підставі акту, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства у сфері, зокрема, у сферах техногенної та пожежної безпеки, і ці порушення створюють загрозу життю та здоров`ю людей. При цьому передумовою прийняття такого рішення є встановлення факту (фактів) виконання робіт (надання послуг) суб`єктами господарювання та порушень вимог законодавства під час їх виконання.

Заборона виконання робіт та експлуатації певного об`єкту є крайнім заходом впливу і повинна застосовуватися у виключних випадках, коли виявлені порушення дійсно становлять реальну загрозу життю і здоров`ю людей, а усунення цих порушень вимагає вжиття саме таких заходів реагування.

За визначенням статті 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно з положеннями статей 2, 3 Закону України «Про охорону праці» дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах указував, що поняття «загрози життю та здоров`ю» є оціночним. Однак це не спростовує необхідність дослідження судом доказів, якими обґрунтовується їх наявність та зважаючи, що такі спори розглядаються за позовними заявами суб`єктів владних повноважень, суди не повинні обмежуватися тільки даними актів перевірок. Достовірність інформації про зафіксовані в них порушення має бути перевірена судами шляхом зібрання відповідних доказів, а застосування судом обраного заходу реагування обґрунтовуватися з дотриманням всіх принципів адміністративного судочинства (зокрема, постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №815/6365/17, від 19 січня 2021 року у справі № 640/5571/20).

Тож під час прийняття судового рішення мають бути враховані не лише обставини і підстави, які спонукали позивача як суб`єкта владних повноважень звернутися до суду з позовом про застосування заходів реагування, але і ті, які існують на час ухвалення судового рішення. В протилежному випадку застосування заходів реагування, як виключного заходу, в судовому порядку поширюватиметься на всіх суб`єктів господарювання, відносно яких проведено перевірку і встановлено порушення, які за оцінкою спеціально уповноваженого органу, створюють реальну загрозу життю та/або здоров`ю людей. Втім, за своїм змістом і суттю застосування такого заходу, він застосовується до усунення виявлених порушень та існування реальної загрози життю та/або здоров`ю людей (частина п`ята статті 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), у зв`язку з чим його застосування після усунення виявлених порушень втрачає той сенс, який законодавством покладений як основа і правова підстава його застосування.

Верховний Суд зауважував, що у разі якщо правовідносини між суб`єктом господарювання та органом державного нагляду, стали спірними та перейшли в площину судового спору, то акт перевірки цього органу, що складений за результатами контрольного заходу, є лише одним із доказів, оцінку якому дає виключно суд поряд з іншими доказами. В протилежному випадку (якщо би виключно акт органу нагляду свідчив про виконання чи невиконання відповідачем вимог законів у відповідній сфері, правил безпеки тощо) функція суду була би нівельована, оскільки останній не здійснював би судочинство, а фактично затверджував би акт відповідного органу нагляду своїм рішенням (п.п. 64-65 постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 580/32/19).

Вказані висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 420/17638/21.

З приводу доводів апелянта, що він в серпні та вересні 2021 року продовжував усувати виявлені порушення, проте не був повідомлений про можливість чи необхідність подальшого інформування суду про усунення порушень, яке відбувалось протягом наступних двох років, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами частини 1 статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Таким чином, апелянт не був позбавлений процесуальних прав подавати до суду першої інстанції інформацію та відповідні докази про усунення ним порушень, зазначених в акті від 26 березня 2021 року №147 протягом усього строку розгляду справи.

Натомість, за висновками суду першої інстанції надані відповідачем на підтвердження усунених порушень документи не дають можливості встановити факт повного усунення виявлених позивачем порушень. Крім того, відповідач не звертався до позивача із заявою про повторне проведення перевірки у зв`язку з усуненням порушень (а.с.84-138).

За матеріалами апеляційної скарги, апелянт долучає таблицю усунених порушень, акт №78 від 02 серпня 2021 року, акт №106 від 20 вересня 2021 року, робочий проект, договір №СБ-0222, видаткові накладні №77, №79, фото показчиків, видаткову накладну №2179, фото відсутності турнікета, видаткову накладну №МВ-0000034, акт №МВ-0000034, сертифікат відповідності двері протипожежні, технічний звіт.

Відповідно до частини 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Однак, апелянтом не повідомлено поважних причин, що унеможливили подання доказів усунення ним порушень, зазначених в акті від 26 березня 2021 року №147 до суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на вищезазначені документи.

З приводу доводів апелянта про те, що судом першої інстанції застосовано норми Кодексу цивільного захисту України, які станом на час прийняття оскаржуваного рішення було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» № 2228-IX від 21 квітня 2022 року (далі - Закону № 2228-IX від 21 квітня 2022 року) , зокрема статтю 67 Кодексу цивільного захисту України, яка регулювала повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки, колегія суддів зазначає наступне.

Статтю 67 Кодексу цивільного захисту України виключено на підставі Закону № 2228-IX від 21 квітня 2022 року.

Спірний Акт Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області №147 прийнято 26 березня 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

На підставі системного аналізу вищезазначених правових норм та висновків, у контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно застосовано норми Кодексу цивільного захисту України, зокрема статтю 67, які були чинними станом на момент виникнення спірних правовідносин та відповідно слугували підставою прийняття позивачем спірного акту від 26 березня 2021 року №147.

Зазначений висновок узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 29 лютого 2024 року у справі 420/1984/20.

Посилання апелянта щодо повного усунення ним порушень, зафіксованих акті від 26 березня 2021 року №147, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки позивачем такі обставини у встановлений законодавством спосіб не підтверджується.

Колегія суддів звертає увагу, що в межах спірних правовідносин лише позивач уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері техногенної та пожежної безпеки, в тому числі шляхом проведення повторних перевірок для з`ясування інформації щодо повного або ж часткового усунення відповідачем порушень, встановлених згідно з актом від 26 березня 2021 року №147.

Крім того, відповідно до частини 5 статті 68 Кодексу цивільного захисту України відновлення роботи зупинених відповідно до частини другої цієї статті підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, споруд, окремих приміщень, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту суб`єктами господарювання можливе після отримання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, повідомлення суб`єкта господарювання про усунення ним усіх установлених порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, що підтверджено відповідним актом перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом не подано доказів повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту про усунення ним усіх установлених порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки згідно з актом від 26 березня 2021 року №147 або ж доказів звернення із таким повідомленням.

Отримання такого повідомлення заперечується і позивачем.

Разом з тим, у разі усунення недоліків в повному обсязі, виявлених Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, які створюють загрозу життю та здоров`ю людей, відповідач не позбавлений можливостей звернутись до суду першої інстанції з заявою про скасування заходів реагування щодо державного нагляду (контролю), застосованих судом за результатом розгляду адміністративної справи.

На підставі вищенаведеного колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 166, 242, 308, 316 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Софія» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Приватного акціонерного товариства «Софія» про застосування заходів реагування - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя - доповідач Маринчак Н.Є.

Судді: Черпак Ю.К.

Штульман І.В.