Постанова

від 08.05.2024 по справі 260/3214/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3214/23 пров. № А/857/3004/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаря судового засіданняГриньків І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівського міжрайонного управління водного господарства на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року (головуючий суддя Плеханова З.Б., м. Ужгород) по справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до Мукачівського міжрайонного управління водного господарства про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В :

Головного управління ДПС у Закарпатській області звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Мукачівського міжрайонного управління водного господарства, в якому просило, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с.83-84), стягнути з відповідача податковий борг у розмірі 31 567,48 грн у т.ч. пеня у розмірі 14 868,88 грн за платежем «Земельний податок з юридичних осіб» за рахунок коштів, що належать платнику податків на праві власності, у тому числі тих, які знаходяться на рахунках у банках.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Мукачівського міжрайонного управління водного господарства податковий борг у розмірі 31 567,48 грн у т.ч. пеня у розмірі 14 868,88 грн за платежем «Земельний податок з юридичних осіб» за рахунок коштів, що належать платнику податків на праві власності, у тому числі тих, які знаходяться на рахунках у банках.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Мукачівське міжрайонне управління водного господарства оскаржило його в апеляційному порядку, просить таке скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до статті 206 ЗКУ - використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно статей 269 та 270 ПКУ, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПКУ встановлено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, землекористувачами визначаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 ПКУ - земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

За змістом пп.9.1.10 п.9.1 ст.9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п.14.1 ст.14 цього ж кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 269.1.2. п.269.1 ст.269 ПК України платниками податку є землекористувачі. А в силу вимог пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у землекористувачів з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Така ж правова норма встановлена п.287.1ст.287 ПК України (власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою).

Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Дані правові позиції також викладені в Постанові Верховного суду України від 7 липня 2015 року у справі №826/12388/13-а.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-ГУ. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Отже згідно п. 1 ч. 1 ст.2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно п.2 ч.І ст.2 вказаного закону державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Пунктом 9 частини першої статті 2 закону вказано, що реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав. Відповідно до ст. З вказаного закону загальними засадами державної реєстрації прав є:

1)гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2)обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3)публічність державної реєстрації прав;

4)внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5)відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Частиною другою ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною третьою ст.3 вказано, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2)на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки. Підставами для державної реєстрації прав відповідно до ст. 27 закону є державні акти на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року.

Отже, як було вище вказано відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 ЗКУ, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, апелянт звертає увагу на те, що згідно статті 3 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952), - речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону № 1952 також виникають з моменту такої реєстрації. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПКУ).

Відповідно до підпункту 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону, - є даними державного земельного кадастру.

Статтею 1 Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-УІ «Про Державний земельний кадастр» (далі - Закон № 3613) визначено, що Державний земельний кадастр- це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру, відповідно до статті 195 ЗКУ, зокрема є:

а)забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б)застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок.

Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб зокрема при справлянні плати за землю (стаття 2 Закону № 3613).

Крім того, статтею 3 Закону № 3613 визначено, що Державний земельний кадастр базується зокрема на таких основних принципах: обов`язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об`єкти; об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; документування всіх відомостей Державного земельного кадастру.

З огляду на викладене вбачається, що при наявності земельної ділянки у власності або користуванні, відомості про неї повинні міститися в Державному земельному кадастрі в обов`язковому порядку.

Інформація про землекористувача може з`явитися в кадастрі тільки після реєстрації права користування на землю в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто в результаті дій землекористувача, спрямованих на оформлення права користування землею. Якщо ж особа не вживає жодних заходів до такого оформлення, то інформація про землекористувача в кадастрі відображатися не буде, тож і підстави для нарахування земельного податку відсутні. В разі відсутності цих документів всі претензії фіскальних органів, органів місцевого самоврядування чи правоохоронних органів щодо нарахування та сплати податків є не те, що безпідставними, але й не законними.

Отже, позивачем не перевірено, чи виникло у Мукачівського міжрайонного управління водних ресурсів право користування земельними ділянками, а відтак і зобов`язання щодо сплати земельного податку згідно поданих звітних податкових декларацій.

Згідно звітної податкової декларації поданої Мукачівським міжрайонним управлінням водного господарства до Мукачівської ОДПІ Головного управління ДФС у Закарпатській області (місто Мукачеве) № 9024834941 від 19.02.2018 року з сплати земельного податку за 2018 рік нараховано суму 14942,74 грн. по платежу 50 18010500 «Земельний податок з юридичних осіб (с. Жукове). Несплаченою по твердженню позивача є сума 6226,14 грн. У розрахунку суми земельного податку податкової декларації вказані кадастрові номери земельних ділянок 2122782300:01:003:0021 та 2122782301:00:000:0008.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку отриманої з відкритих джерел, а саме з офіційного веб-сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру встановлено, що у розділі «Відомості про суб`єкта речового права на земельну ділянку» у графі «Дата державної реєстрації права( в державному реєстрі прав)» інформація відсутня .

Окрім того, із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна також встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 2122782301:00:000:0008 та земельною ділянкою кадастровий номер 2122782300:01:003:0021 Мукачівським МУВГ відсутні (копія інформаційної довідки додається до відзиву).

Отже, відсутність державної реєстрації права користування земельними ділянками за ІНФОРМАЦІЯ_1 свідчить про відсутність зобов`язання щодо сплати земельного податку (п.287.1ст.287 ПК України, ст.125 ЗК України)у сумі 14942,74 грн. із яких ще не сплачено 6226,15 грн.

Суд першої інстанції не врахував те, що 18 січня 2019 року було проголошено ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду про закриття провадження у справі № 0740/870/18 у зв`язку з тим, що Головним управлінням ДФС у Закарпатській області подано клопотання про відмову від позову, в якому одною з підстав позову був той самий податковий борг, що і в даній справі.

В даному випадку включено суми за 2018 рік.

11 квітня 2023 року було скориговано податкову декларацію в розмірі 70468,79 грн. шляхом подачі уточненої податкової декларації з плати за землю (реєстраційний номер 9312476358), за 2018 рік на зменшення податкового боргу ,в зв`язку з тим що в 2018 році податкові зобов`язання по податковій декларації (реєстраційний номер 9025101625) були помилково занесені на Івановецьку с/р, а не на Добробратівську с/р, Іршавського району (копія листа та копія уточненої декларації від 11.04.2023р. додається).

Відповідачем відповідно отримані інформаційні довідки про реєстрацію права користування земельними ділянками у відповідності до «Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», затвердженого Постановою КМ України від 25 грудня 2015 р. № 1127 та ст.32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-ІУ . Так згідно п.2 вказаного Порядку інформація з Державного реєстру прав надається за допомогою програмних засобів ведення цього Реєстру у паперовій або електронній формі, що має однакову юридичну силу та містить обов`язкове посилання на Державний реєстр прав.

Інформація з Державного реєстру прав у паперовій формі надається на аркушах паперу форматом А4 (210 х 297 міліметрів) без використання спеціальних бланків, проставлення підпису та печатки державного реєстратора прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор). Отже такі довідки отримані в установленому законом порядку і є допустимими доказами.

Окрім того відповідачем отримані інформаційні довідки про земельні ділянки з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру щодо права власності та речових прав на земельні ділянки у відповідності до вимог Постанови КМУ № 1051 від 17.10.2012 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» із змінами та доповненнями.

Інформація про зареєстровані права та їх обтяження, отримана в електронній чи паперовій формі за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав, має однакову юридичну силу та використовується відповідно до законодавства.

Відтак, апелянт вважає, що судом першої інстанції при розгляді даної справи не з`ясовано всіх обставин справи, а лише прийнято поверхневе рішення про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив таку залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Мукачівське міжрайонне управління водного господарства код ЄДРПОУ 01033875, внесене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за місцезнаходженням: 89600, Закарпатська обл., м. Мукачево, вул. Ярослава Мудрого, буд. 22 та перебуває на обліку у податковому органі.

Станом на 28.04.2023 року за відповідачем рахувався податковий борг у розмірі 87 167,39 грн. у т.ч. пеня у розмірі 11 717,70 грн. за платежем 18010500 «Земельний податок з юридичних осіб».

Вищевказаний борг виник у зв`язку з наступним:

відповідачем самостійно подано до податкового органу:

- звітну податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №9025101625 від 19.02.2018, якою визначено суму податкового зобов`язання за 2018 рік у розмірі 70 468,79 грн.;

- звітну податкову декларацію з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №9024834941 від 01.12.2018, якою визначено суму податкового зобов`язання за 2018 рік у розмірі 14 942,74 грн. Відповідачем частково сплачено зобов`язання в розмірі 9 961,84 грн. У зв`язку з чим, несплаченою залишається сума заборгованості в розмірі 4 980,90 грн.

Відповідачем було частково погашено (уточнено, скориговано) суму податкового боргу за платежем «Земельний податок з юридичних осіб» у тому числі було сплачено/повернуто пеню у розмірі 11 717,70 грн.

У зв`язку з чим, за відповідачем станом на дату подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, податковий борг у межах даної справи становить 31 567,48 гри у т.ч. пеня у розмірі 14 868,88 грн. за платежем «Земельний податок з юридичних осіб», що стверджується розрахунком податкового боргу та обліковими картками

Постановляючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із п.286.2 ст.286 ПКУ платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до п.287.3 ст.287 ПКУ податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пп.54.1. ст.54 ПКУ платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно п.56.11 ст.56 ПКУ, не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Як уже зазначалось вище, відповідачем частково погашено (уточнено, скориговано) суму податкового боргу за платежем «Земельний податок з юридичних осіб», у зв`язку з чим, за ним, станом на дату подання заяви про зменшення розміру позовних вимог, податковий борг у межах даної справи становить 31 567,48 гри у т.ч. пеня у розмірі 14 868,88 грн. за платежем «Земельний податок з юридичних осіб».

При цьому, контролюючим органом у відповідності до статті 129 Податкового кодексу України було проведено нарахування пені у загальній сумі 14 868,88 грн. за платежем 18010500 «Земельний податок з юридичних осіб» у зв`язку з коригуванням (уточненням) податкового боргу (витяг з облікової картки з розрахунком пені додається).

Згідно підпункту 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПКУ пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до п.п.129.1.3. п. 129.1 ст. 129 ПКУ нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу, -після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання

Відповідно до п.п. 129.3.1. п. 129.3 ст.129 ПКУ нарахування пені закінчується (крім пені, передбаченої підпунктами 129.1.2, 129.1.4 пункту 129.1 цієї статті) у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відповідний рахунок платника податків та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань.

Відповідно до абз. 3 п. 129.4. ст.129 ГІКУ на суми грошового зобов`язання, визначеного підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 цієї статті (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення його сплати, починаючи з 91 календарного дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов`язання, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

Відповідно до п.6 підрозділу 2 розділу III Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 року №5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 року за №321/35943 (далі Порядок №5) у разі погашення податкового боргу автоматично проводиться розрахунок пені відповідно до пункту 129.1 та підпункту 129.3.1 пункту 129.3 статті 129 розділу II Кодексу та відображається відповідними операціями щодо нарахування пені в ІКП.

У разі часткового погашення податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку.

Відповідно до ст. 131 ПКУ нараховані контролюючим органом суми пені самостійно сплачуються платником податків. Суми пені зараховуються до бюджетів, до яких згідно із законом зараховуються відповідні податки.

Погашення сум нарахованої та несплаченої пені здійснюється у загальному порядку установленому для погашення податкового боргу.

Судом зґясовано, що вказана вище сума пені залишається відповідачем не сплаченою.

З урахуванням зазначеного вище суд першої інстанції вірно вважав, що за відповідачем залишається податковий борг у розмірі 31 567,48 гри у т.ч. пеня у розмірі 14 868,88 грн за платежем «Земельний податок з юридичних осіб».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції також слушно зауважив, що відповідно до п. 95.3 ст. 95 ПКУ стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Згідно із п. 95.4 ст. 95 ПКУ, контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПКУ, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

За наведених вище обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Мукачівського міжрайонного управління водного господарства залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2023 року по справі №260/3214/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді А.Р. Курилець

О.І. Мікула

повний текст складено 1505.2024