Рішення

від 16.05.2024 по справі 903/277/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 травня 2024 року Справа № 903/277/24

за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів

до відповідача: Приватного підприємства Гроно, с. Воютин, Луцький р-н., Волинська обл.

про стягнення 40 312 грн 44 коп

Суддя Кравчук А.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20.03.2024 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Приватного підприємства Гроно про стягнення 40 312 грн 44 коп.

Ухвалою суду від 25.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 календарних днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 календарних днів з дня отримання відзиву. Попереджено сторін, що у разі не подання у встановлений строк обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, вони мають право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведуть, що пропустили строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Ч.5 ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Докази реєстрації відповідача в Електронному суді відсутні.

Частинами 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приписами ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем реєстрації відповідача ПП «Гроно» є вул. Миру, буд. 6, с. Воютин, Луцький р-н., Волинська обл (а.с. 25).

Така ж адреса зазначена у позовній заяві, договорі оренди від 15.03.2010.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 09.02.2024 направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на юридичну адресу відповідача.

Однак, судова повістка повернута 11.04.2024 об`єктом поштового зв`язку з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 32-35).

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі, а саме 11.04.2024.

Строк для подання відзиву по 26.04.2024.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах (№910/20360/21 від 06.02.2023) наголошував, що з аналізу приписів ст. ст. 7, 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», ризик неотримання поштової кореспонденції за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань несе заявник (відповідач). Недотримання відповідачем обов`язку з отримання поштової кореспонденції за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є обставиною, яка може свідчити про поважність пропуску таким відповідачем процесуального строку.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи вищевикладене, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

15.03.2010 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Волинській області як орендодавцем і Приватним підприємством Гроно як орендарем укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №532 (а.с. 5-8).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №532 від 15.03.2010.

Згідно умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину нежитлового приміщення загальною площею 97,6 кв., що знаходиться за адресою: Волинська область, м.Луцьк, вул. Винниченка, 63 та обліковується на балансі ДП Волинський науково-дослідний інститут землеустрою (п. 1.1). Орендна плата визначається за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить 2 900 грн 00 коп за базовий місяць оренди без ПДВ (п. 3.1). Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.3). Орендна плата перераховується орендарем щомісячно в термін не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним і спрямовується 70 відсотків від суми орендної плати до державного бюджету, а 30 відсотків від суми орендної плати на рахунок балансоутримувача (п. 3.6). Договір укладено строком на два роки 11 місяців, що діє з 15.03.2010 до 14.02.2013 включно (п. 10.1). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були ним передбачені. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною його частиною при обов`язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди (п. 10.4). У разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за погодженням з орендодавцем (п. 10.9). Якщо орендар не виконав обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення (п. 10.11).

15.03.2010 сторонами підписано акт приймання-передачі орендованого майна (а.с. 9).

Додатковими договорами №1 від 14.02.2013, №2 від 14.01.2016, №4 від 30.05.2019 до договору від 15.03.2010 №532 сторони змінили строк дії договору до 14.11.2021 включно.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 18.04.2023 №903/12/23, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2023, стягнуто з Приватного підприємства Гроно на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 113 401 грн 31 коп неустойки (за період з 15.12.2021 по 15.10.2022), 3 612 грн 34 коп витрат, пов`язаних з оплатою судового збору. У задоволенні позову про стягнення 33 558 грн 73 коп заборгованості, 5 464 грн 86 коп. пені, 3 355 грн 87 коп штрафу відмовлено. Зобов`язано Приватне підприємство Гроно повернути за актом прийому-передачі державне окреме індивідуально визначене майно, а саме: частину контори площею 107,3 кв.м., яке знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Луцьк, вул. Винниченка, 63, балансоутримувачу Державному підприємству Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою.

Рішенням Господарського суду Волинської області №903/972/23 від 23.10.2023 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Гроно на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 139 184,42 грн неустойки (за період з 01.10.2022 по 31.08.2023) та 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

04.12.2023 сторонами підписано акт повернення з оренди індивідуального визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (а.с .17), в якому визначено, що датою припинення договору оренди від 15.03.2010 №532 є 15.11.2021.

Докази сплати відповідачем будь яких платежів (оренда, неустойка) за період з 01.09.2023 до 04.12.2023 відсутні.

За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Правові наслідки порушення умов договору оренди майна визначені відповідними нормами ЦК України та ГК України.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Положеннями статті 549 ЦК України та статті 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною першою статті 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

Тобто, неустойка згідно із частиною другою статті 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання встановленого законом права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном, а не неустойки, що встановлена договором, дію (чинність) якого вже припинено.

Отже, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами, у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) зі збереженням подальшого фактичного володіння цією річчю після припинення договору, ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений частиною другою статті 785 ЦК України.

Аналогічний висновок викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

З урахуванням наведеного, до правовідносин сторін з питань відповідальності орендаря за невиконання обов`язку з повернення об`єкта оренди після припинення договору, підлягають застосуванню положення частини 2 статті 785 ЦК України, а не положення договору оренди, чинність умов якого припинена із закінченням строку, на який його було укладено.

Враховуючи вищевикладене, припинення договору оренди 15.11.2021, повернення орендарем об`єкта оренди лише 04.12.2023, нарахована позивачем неустойка в сумі 40 312 грн 44 коп підтверджена матеріалами справи, відповідачем не оспорена, підставна та підлягає до стягнення з відповідача.

Розрахунок розміру неустойки здійснено судом без урахування ПДВ, оскільки згідно вимог податкового законодавства, штрафні санкції не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, що відповідає правовому висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеному в постанові від 20.11.2020 року по справі № 916/1319/19.

Орендна плата для цілей обрахунку неустойки згідно частини 2 статті 785 ЦК України, визначена судом шляхом коригування її базового розміру на індекс інфляції, що відповідає вимогам ст. 284 ГК України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», а також умовам договору оренди від 15.03.2010 та додатків до нього.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Оскільки спір в частині задоволених позовних вимог до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028 грн 00 коп відповідно до ст. ст. 129 - 130 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Гроно» (вул. миру, 6, с. Воютин, Луцький р-н., код ЄДРПОУ 31943559) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (вул. Коперника, 4, м. Львів, код ЄДРПОУ 42899921) 40 312 грн 44 коп неустойки та 3 028 грн 00 коп витрат, пов`язаних з оплатою судового збору, а всього: 43 340 грн 44 коп (сорок три тисячі триста сорок грн 44 коп)

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук