Рішення

від 16.05.2024 по справі 916/902/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" травня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/902/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу (позовна заява від 04.03.2024 (вх.№ 928/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул.Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) до відповідача Обслуговуючого кооперативу "РОЗЕНТАЛЬ" (67804, Одеська область, Овідіопольський район, с.Лиманка, вул.Будівельна, 48-50, будинок будівельний №1, код ЄДРПОУ 43843005) про стягнення 129 166, 86 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу "РОЗЕНТАЛЬ" про стягнення 129 166, 86 грн.

Cуд ухвалою від 07.03.2024р. прийняв позовну заяву ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до розгляду, відкрив провадження у справі № 916/902/24, за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Суд запропонував відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду

Суд встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву, та встановив відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив.

25.03.2024р. за вхідним № 12417/24 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Повністю заперечуючи проти позовних вимог, відповідач заявляє, що ОК "РОЗЕНТАЛЬ" створений на добровільних засадах для задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - власників житлових та нежитлових приміщень у будинках, що знаходяться за адресою: Одеська область, Одеський район, село Лиманка,вулиця Будівельна, 48-50 будинки будівельний №1, 2, 3, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , 6, АДРЕСА_3 , захисту їх прав, сприянню у виконанні ними своїх обов?язків щодо утримання власного та спільного майна, забезпечення експлуатації власного та спільного майна виключно за цільовим призначенням, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених чинним законодавством України та Статутом ( пункт 4.1 Статуту). Обслуговуючий кооператив діє на підставі Статуту затвердженого протоколом № 1 від 25.09.2020 року, та у відповідності до норм чинного законодавства.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства, ОК "РОЗЕНТАЛЬ" сприяє співвласникам будинку, в отриманні житлово-комунальних послуг, забезпечує опалення, утримання будинку та прибудинкової території, а власник забезпечує своєчасну і в повному обсязі сплату внесків і платежів на умовах, визначених чинним законодавством України, статутом обслуговуючого кооперативу та рішеннями загальних зборів обслуговуючого кооперативу.

Відповідач не заперечує укладання договору постачання природного газу з позивачем.

Відповідач зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв?язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан. ОК "Розенталь" є об?єктом критичної інфраструктури, в житлових будинка проживає багато мешканців та війн вплинула на спроможність громадян оплачувати уомунальні послуги, які їм надає відповідач, що у свою чергу, призвело до затримки оплати постачальникам.

Відповідач не визнає та не погоджується з розрахунками позивача щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 5 179,40гр, 3% річних у сумі 7 199,51 грн, пені у сумі 116 787, 95 грн. та судових витрат у сумі 2 422,40 грн..

Відповідач зазначає, що ОК "РОЗЕНТАЛЬ" створений та зареєстрований головним управлінням ДПС в Одеській області, Чорноморське управління, Овідіопольська державна податкова інспекція в порядку, визначеному Законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації ( Рішення Nє 2015214600029 від 08.10.2010 року.) Доходи використовуються виключно для фінансування видатків на його утримання, реалізації мети та напрямів діяльності. Кооператив є суб?єктом господарювання, що надає комунальні послуги споживачам відповідно до умов укладених з ними договорів. У разі необхідності сплати на судові та інші витрати додаткових коштів, кооператив вимушений буде донараховати власникам квартир відповідно до загальної площі займаних приміщень. Стягнення такої значної суми порушує права та інтереси членів кооперативу (власників житлових та нежитлових приміщень ЖК "РОЗЕНТАЛЬ") та ще збільшить існуючі борги перед кооперативом

30.10.2023р. позивачем надано відповідь на відзив, яким спростовуюється викладене відповідачем у відзиві.

Заперечень на відповідь на відзив відповідач станом на день прийняття рішення до суду не надсилав.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст.252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учассуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ст.114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. При цьому Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника Рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України № 4469/07 від 02.05.2013 та Рішення Європейського Суду з прав людини від 15.03.2012 Папазова та інші проти України, (заява № 32849/05 від 19.08.2005, №20796/06 від 19.04.2006, №14347/07 від 20.03.2020, №40760/07, від 08.08.2007). Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 5011-46/18261-2012.

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні та №259/2022 від 14.03.2022, №133/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, №254/2023 від 01.05.2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За приписами ст.10 Закону України Про правовий режим воєнного стану встановлено, що у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність.

При цьому, статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч.1 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

З огляду на наведене, рішення у справі прийнято судом з урахуванням об`єктивних обставин та в умовах неможливості розгляду відповідного спору у визначений ст.248 Господарського процесуального кодексу України строк.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, дослідивши докази та аргументи учасників справи, суд встановив.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Обслуговуючим кооперативом "РОЗЕНТАЛЬ" 22.08.2022 було укладено Договір постачання природного газу № 1520-ПСО-23 (далі- Договір).

На виконання умов Договору, протягом листопада 2022 - травня 2023 позивач

передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 086 877,19 грн згідно актів приймання - передачі природного газу, зокрема: Акт приймання-передачі природного газу від 30 листопада 2022, обсяг переданого газу: 13,34500 тис.куб.м, вартістю: 101 206,98 грн; Акт приймання-передачі природного газу від 31 грудня 2022, обсяг переданого газу: 18,30900 тис.куб.м, вартістю: 138 853,39 грн; Акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2023, обсяг переданого газу: 29,97400 тис.куб.м, вартістю: 227 319,43 грн; Акт приймання-передачі природного газу від 28 лютого 2023, обсяг переданого газу: 32,99600 тис. куб.м, вартістю: 250 237,94 грн; Акт приймання-передачі природного газу від 31 березня 2023, обсяг переданого газу: 32,37300 тис.куб.м, вартістю: 245 513,17 грн; Акт приймання-передачі природного газу від 30 квітня 2023, обсяг переданого газу: 11,90200 тис.куб.м, вартістю: 90 263,42 грн; Акт приймання-передачі природного газу від 31 травня 2023, обсяг переданого газу: 4,41500 тис.куб.м, вартістю: 33 482,86 грн.

Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.

Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-1V, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст.655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснив повністю на суму 1 086 877,19 грн., однак не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору .

Згідно з вимогами ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст.230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст.231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно пункту 7.2. Договору у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої Позивачем пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 116 787,95 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі № 910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 5 179,40 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 7 199,51 грн., згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 129 166,86 грн.

Згідно з ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи ст. 9 Конституції України, ст. З ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

За наведеного, положення ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Реалізуючи право на судовий захист, Позивач обрав наступні передбачені законом способи захисту порушеного права: присудження до виконання обов`язку в натурі (щодо стягнення основного боргу); застосування штрафних санкцій (щодо стягнення пені); відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат).

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс складає 2 684,00 грн. судового збору, який підлягає відшкодуванню згідно положень ч.2 ст.124 ГПК України.

Стосовно наданого відповідачем відзиву на відзив суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 166 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Як вбачається зі змісту Відзиву на позовну заяву, Відповідач не визнав позов повністю.

Проте відзив на позовну заяву не містить належних заперечень щодо наведених Позивачем обставин та правових підстав позову, з якими Відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, а також мотивів їх визнання або відхилення.

Факт поставки позивачем природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до позовної заяви.

Вказані акти підписано обома учасниками - Постачальником і Споживачем без будь- яких зауважень. Спір щодо обчєму та вартості поставленого природного газу відсутній.

Відповідач схвалив та прийняв Договір до виконання. Відповідачем було вчинено дії, які свідчать про схвалення Договору, зокрема, але не виключно: прийнято поставлений Позивачем природний газ: підписано акти приймання-передачі природного газу; проведено часткову оплату прийнятого від Позивача природного газу.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Водночас, довідка Торгово-промислової палати не є єдиним доказом існування форс- мажорних обставин. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами. На вказане звернув свою увату Верховний Суд у постанові від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20.

Позивач не заперечує, що є загальновідомими обставини введення в Україні воєнного стану згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", який затверджений Верховною Радою України 24.02.2022 Законом №2102- IX. В подальшому воєнний стан продовжено та він є діючим на момент розгляду справи.

Згідно листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщеного в загальному доступі мережі Інтернет та адресованого "Всім кого це стосується" засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Водночас, виходячи з аналізу ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, звільнення сторони від відповідальності у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажору) відбувається за умови якщо дані обставини безпосередньо вплинули на своєчасне виконання договірних зобов`язали

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс- мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс- мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

У відзиві на позов Відповідач посилається на обставини, які виникли влітку 2023 року, тоді як правовідносини Сторін виникли в грудні 2021 року, тобто до повномаспггабного вторгнення російської федерації, та мали закінчиться до 31.05.2022, тобто до настання форс- мажорних обставин, на які посилається Відповідач, однак не повідомляє як конкретно такі обставини вплинули на його діяльність і можливість розрахунку в 2022 році.

Таким чином, позивач заявляє, що відповідачем не подано до суду жодного доказу на підтвердження неможливості виконати вчасно свої зобов`язання (до 31.05.2022 року) внаслідок бомбардування влітку 2023 року з боку держави агресора - росії.

Закон України "Про ринок природного газу" встановлює, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (ч. 1 ст. 1 Закону).

Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами достачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (ч. З ст. 1).

Згідно ст.13 вказаного Закону, споживач має право, зокрема, на вільний вибір постачальника, та зобов`язаний укласти договір про постачання природного газу і забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів. У разі порушення або невиконання своїх обов`язків споживач несе відповідальність згідно із законом.

За ст.530 Цивільного кодексу України одним із принцип належного виконання зобов`язання, є його виконання у встановлений договором строк (термін). Так, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

У сфері господарювання, згідно з ч.2 ст.217, ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу (ч.2 ст.230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.З ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Окрім того, відповідно до положень ст.625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідачем порушено зобов`язання з оплати вартості поставленого Позивачем природного газу в частині дотримання строку проведення кінцевого розрахунку.

Зазначене в силу наведених вище норм законодавства, є підставами для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених Договором, а також нарахувань згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як встановлено, в пункті 7.2. Договору сторони погодили відповідальність Покупця у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 3% річних та інфляційних збитків у випадку прострочення строків остаточного розрахунку.

Вказані обставини прострочення виконання зобов`язання із своєчасного розрахунку за поставлений природний газ є підставою для застосування до Відповідача штрафних санкцій та нарахувань згідно ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України у наведеному в позовній заяві розмірі.

Враховуючи викладене, а також відсутність спростувань щодо своєчасного виконання основного зобов`язання з боку відповідача, суд вважає доведеним факт наявності та обґрунтованості заборгованості у зв`язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок нарахованих процентів річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Перевіривши наданий розрахунок пені суд встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно, а отже позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу є обґрунтованими.

Відповідачем не доведено, що порушення щодо своєчасної оплати за договором сталося внаслідок випадку або непереборної сили, що відповідно до приписів ст. 617 ЦК України могло б бути підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, в разі якщо б таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Такі обставини, як військова агресія та введення воєнного стану самі по собі не є абсолютними форс-мажорними обставинами, які позбавляють відповідача виконати свої грошові зобов`язання.

Факт військової агресії Російської Федерації проти України не може бути беззаперечним доказом наявності форс-мажору, за відсутності безпосереднього впливу на можливість здійснення оплати за договором.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина перша статті 617 ЦК України).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 ЦК України, 218 ГК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс - мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс - мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що: «- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; - форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; - наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката».

У постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, Суд зазначив, що:

«- лист ТПП України від 28.02.2022, на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист ТПП України не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»; - сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.»

Посилаючись на лист ТПП України від 28.02.2022, судам необхідно звернути уваги, що такий лист адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Верховний Суд у постановах від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, зазначив, що лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Оскільки дія листа ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. поширюється абсолютно на всіх суб`єктів господарювання, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій інстанції про те, що факт настання форс-мажору саме для відповідача у справі підтверджено таким листом.

Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

В матеріалах справи відсутній такий сертифікат ТПП, який засвідчує настання форс мажорних обставин саме для відповідача у справі.

Разом з цим, у постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, також зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Таким чином, саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Такий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22.

Хоча й форс - мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти наявність вказаних обставин та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору (такі висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22).

Крім того, про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс - мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, від 21.09.2022 у справі №904/3469/21.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг є обґрунтованими, підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, проте враховуючи перерахунок пені підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 15, 42, 46, 162-164, 232-,233,238,241 ГПК України,суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "РОЗЕНТАЛЬ" (67804, Одеська область, Овідіопольський район, с.Лиманка, вул.Будівельна, 48-50, будинок будівельний №1, код ЄДРПОУ 43843005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ 42399676) пеню у сумі 116 787 (Сто шістнадцять тисяч сімсот вісімдесят сім) гривень 95 коп., 3% річних у сумі 7 199 (Сім тисяч сто дев`яносто дев`ять) гривень 51 коп., інфляційні втрати у сумі 5 179 (П`ять тисяч сто сімдесят дев`ять) гривень 40 коп., та судовий збір 2 422 (Дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.

Відповідно до ч. 4 ст.240 ГПК України рішення складено та підписано без його проголошення 16.11.23р. Відповідно до вимог ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 16 травня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна